Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Олесь БАРЛІГ

Олесь БАРЛІГ

МОЛОЧНИЙ АЛЮМІНІЙ
вранці,
коли рідке блакитне світло ще бутон сталевий
для квітки золотої
і шкіра ця —
молочний алюміній —
сочиться тиша зі шпалер
[мембрана вікон
стишує галоп вітальний
дня нового,
глевке звучання авт —
руки геть!
не мармур —
айсберги лопаток —
поклад дикий —
невідкритий алюміній]

заплуталась голубка сиза
світла
напівсвітлого
в лобковому волоссі
і ось волосся те
вже не кубло з трави
торішньої,
що вигоріла геть
від снігу і сльоти:
кучерики дрібні —
ростки травневих злаків-самосієк

цій худобі мирило —
светри
під футболками двома.
ці пальці
коронувати б
поцілунками,
але сумують позашлюбними синами
короля
в барханах
серпневого
солоного
сирого
простирадла

ще спиш.
два айсберги твої
вершини заховали.
два айсберги твої
вершини дригом догори
два айсберги —
гори дві,
що під долонями
не хочуть танути

молочний алюміній —
нова ранкова одиниця

 

***

всі дороги Риму ведуть до Запоріжжя

король снів ґаву впіймав
і от — ми удвох на дивані
дорогоцінний скарб у тісному полоні Кельвіна Кляйна;
несмілива поросль на грудях
наче трава, що ніяк не прокинеться в березні;
римський легіонер на плечі боронить тебе
від моїх дотиків
ще трохи і пальці мої проростуть у твої ребра
склеїмось, як обмивки, що зліпили разом
з різних кавалків під завісу прання
скільки шарів вже знято з нас?
скільки піни витрусив час?
на скількох големів нас із тобою поділено?

ми як два хлопчаки
що пролізли у панській сад за яблуками —
міняймося запахами і рідинами —
поки не пальнули з рушниці
і я не прокинувся

 

***

на тій фотографії спальня твоя
мов стерильна лабораторія:
химерна реторта настільної лампи,
серветки книжок,
біла постіль — операційний стіл —
жде начиння від тіла —
солоних твердих інструментів
тут жоден мій вірус не прокрадеться
сконає
помре
не набуде мутацій

на тій фотографії
твоя спальня мов капсула
міжгалактичного лайнера —
все завмерло напоготові
для подорожей не зі мною

 

***

наловивши риби,
ми лягали на високу траву
втомлені від риб’ячої смерті,
від німих, безпорадних,
промовлених хвостами і зябрами
відворотних прокльонів,
бо риба може проклясти лише рибу,
а людина — лише іншу людину.
ми сміялися, соромлячись риб’ячої смерті,
ніби не мали на неї права,
бо обоє їли лише рибу морську,
а цю наловили вагітній сусідській кішці.
наш сміх вистрілював маленькими фонтанчиками
й одразу ж хлюпав назад на обличчя
забризкував щоки, чоло, вилиці…
ми тицькали пальцем у небо і говорили,
що сонце — це повітряна куля,
якою щодня Бог летить навколо Землі.
його вантаж — мільйон ескімо і
скількись-там цеглин:
скидає кому що:
(були прецеденти —
вбивало й морозивом).
і ще дужче сміялись від цього недолугого жарту.
і крадькома торкалися один одного,
ніби то мимовільні порухи тіла
в судомах сміху.
і нам хотілось сміятись
до ночі,
щоб збігати швидко додому за пледом
і, щільно укрившись,
так само сміятись, сміятись, сміятись
до ранку,
а риб’яча смерть
образливо стрекотіла би цвіркуном,
ніби знаючи:
сусідка не дає кішці риби:
від риби у кішок буває каміння у нирках.

 

***

«И ты опять предашь меня,
И хоть на секунду, но всё же забудешь»

«Ночные снайперы» «Россия, 37-й»

якось дивно привчати себе до танців навшпиньках
завжди звірятись із дзеркалом
чи все робиш правильно
картати себе за недовершені па
за м’ятий сценічний костюм
що на стегнах не сходиться

якось дивно видобувати з себе це полювання
дресирувати ніздрі на твої запахи
не плутати їх
з пахощами інших ссавців
накручувати гайки зіниць
до максимальної різкості на видноколі

якось дивно увічнювати шлях
спільними коридорами
щоб як той мандрівник у пустелі
назбирує вранці росу на речі
назбирувати шкірою й одягом
твої нетривкі і нервові атоми

все це нагадує гру на виріст
купівлю взуття не до віку
захоплення тривіальною піснею
з кастрованим приспівом

все це хвилює загрозою викриття
на перехресному вогні сторонніх поглядів
що дозвільно й шорстко обмацують тебе
ніби обшукують на предмет заборонених речей
і кожного разу ти звитяжно тріумфуєш
входячи до цієї брами
запліднений їхніми
колючими але стерильними підозрами

і кожного разу розпачливо гризеш нігті
коли на водопій твоїх порухів
приходить кульгавий лелека
що вже стільки років нескінченно летить
в своїй прісній осені
на схід від Камеруну

коли на твоє бліде світло
випливає із мулу сумирний короп
і блукає між довгими стеблами річкових лілій
непевний своїх бажань
мружачись від твоїх променів

і ти на мить задивляєшся на них
оминаючи крихкі острівці
пересолоджених атомів
ризикуючи пройти повз браму
закликаючи ґудзики на костюмі
не триматись домівки
помічаючи в дзеркалі свою потилицю

 

***

тут всі знали Ваньку-кулеметника,
носили йому цукерки, празький тютюн,
столичні сорочки.
швидко
злітали сходами і розчинялися у вузькій кімнаті
ніби заходили пазлом в якийсь її отвір.
і ніхто не бачив, як виходили назад,
ніби Ванькина ніч не закінчувалась
й досі десь йшла,
тривала.
а ці,
що прийшли на ночівлю,
стають пожильцями,
бо розминулись з потрібним,
правильним ранком,
і все ждуть,
Коли Ванька переміряє всі сорочки,
перекурить увесь тютюн,
з’їсть всі цукерки
й тільки тоді вже відпустить додому

***

фантазувати про тебе з року в рік
все-одно що колекціонувати русалок:
дрібна варіація образів:
колір очей, відтінок волосся, розкриленість ніздрів

 

***


«Яркая брошка-металл»
Андрій Селімов

в розмовах про
альтернативну еволюцію
я можу злегка собі уявити
таргана-підлітка
який закрившись у туалеті
поспіхом мастурбує
на статеві принади
що виблискують на папері
довершеними поліграфічними якостями
затьмарюються
затуляються
цим блиском
видаючи награну
пустотливу сором’язливість…

чи тарганшу
що просить сусідську подругу
намастити хітиновий панцир
освітлювачем «Блондекс-Еліт»
з бальзамом-обполіскувачем…

чи науковий симпозіум
країн третього світу
з маскулінної критики
в світі тотально-жіночого первня —
старі субтильні таргани
вимагають мовної чоловічої реформи
молоді холеричні —
напружено прислухаються —
вловлюють підводні течії тем
своїх дисертацій
потім
виснажені
неспішно вертаються
до готельних номерів
якийсь час лежать на дивані
тамуючи спрагу курити
дрібними ковтками
п’ють інклюзівську
негазовану воду
дзвонять дружинам
пишуть емейли бойфрендам
скаржаться на колег
наукових керівників
організаторів і
спонсорів заходу
випадкових нахабних зайд
що забігли послухати доповідь
й кинули кілька
антинаукових зауважень
і побажань…

світ тарганів
мабуть
був би
таким же втомленим
і вимученим
як порно з акторами-першачками
чи навпаки —
метрами жанру
про яких блоґери
і порно-оглядачі
пишуть
що на них
вже можна ставити хрест

Олесь Барліг

Член запорізького літературного клубу «99». Один з упорядників антології квір-літератури «120 сторінок Содому» (видавництво «Критика») та збірки придніпровської поезії «Гімн очеретяних хлопчиків» (видавництво «Ліра»). Друкувався в альманахах і часописах: «Четвер», «Нова проза», «ШО», «Склянка часу», «Березіль» та інш. Фіналіст конкурсу короткого оповідання «Сила малого» за твір «Бузкове, як прикордоння». Вірші перекладені словенською, білоруською та російською мовами.

*
Нагору