Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Анатолiй Хромов

***

В твоїх очах буяє зелень
Холодні сльози не зігріти
Ніхто не знає, та я певен
Із сліз твоїх зростають квіти

Ти як карпатська полонина
Боїшся раннього тепла
Мене без тебе — половина
Бо полонила і втекла

Я розтоплю теплом долоні
Сліпуче тіло, білосніжне
Твої принади ще холодні
Росою повкривались, грішні

Як дружину

Ти претендуєш на звання
Живого скарбу нашої нації
Я сотні імен назову навмання
Для кого, ти стимул мастурбацій

Ти перша така, ти єдина
Торкаюсь, а рука тремтить
Ніч пролітає за хвилину
Година пестощів — лиш мить

І ось ти переді мною гола
Прибираєш останні грати
Я не зважаючи на голод
Заборонив собі, тебе брати

Я бачу мрії, де наші діти
Краси твоєї несуть частину
Я згоден трохи потерпіти
І взяти тебе, як дружину

Лесбіянка

Так я знаю. Не дурень — Авжеж,
що самому так холодно, важко
І коли ти від мене підеш,
прихопи не відкриту ще пляшку
Я залишу собі Вермут Россо —
Забирай свій улюблений Бьянко.
Відмовляється вірити розум —
Але ти… але ти лесбіянка

Ти поїдеш до неї, чи «нього» —
Я не знаю, як вірно назвати
Та я прошу, скажи — що такого
Маєш там?... Із солодкої вати?
Чи із меду її нижні губи?
Я образив тебе…ти ідеш
Ти тікаєш до тої, що любить.
А у нас тільки секс. Так, авжеж

Дотик Янгола

Коли твої тремкі долоні
Здіймають в тілі дивні хвилі
Мов дикі коні у полоні
Мої слова, думки та мрії

Тремтить рука ледь чутно… трохи
А тіла мого не торкнеться
На нім усі стежки, дороги…
Тобі віддам… Прямуй до серця!

Це насолода і тортури
Це гра приправлена знущанням
І сорому вже зайві мури
Проб’є стрімка ріка бажання


Ненаситна

Погляд впав на ніжну квітку
Наче йшов пустельним пляжем
Але мріяв, що тут влітку –
Я один на неї ляжу
Прикриваючись руками
Ти стидалась мов цнотлива
Я жадав тебе роками
Я чекав цього, як дива
Так і хочеться пірнати
Наче в море – в твоє лоно
Розлетівся по кімнаті
Терпкий запах, ледь солоний
І коли я впав із криком
Ніжно пестила вустами
Ох, яка ж ти ненаситна
Навіть мертві – і ті встануть


Аромат

Цей аромат твого волосся
Мов свіжий подих навесні
Це так казково аж здалося
Що ми зустрілись уві сні…

Ти пахнеш звабою й росою
Ти носиш запахів намисто
Пшеничних локонів косою
Ти полонила наше місто

***

Що хочу тебе, казати даремно
Давно це зробив я у своїх думках
Затягнеш у ліжко? — Скоріше! Вже темно
Не можу кохати при всіх, на очах

У тебе насправді потреба єдина
Я — у тобі, ти в мені — навпаки.
О Боже! Смієшся неначе дитина.
Повір! Так смієшся зі мною лиш ти!

Спитаєш мене: «Тобі ночі замало?»
Насправді багато, та від тебе не втік!
Десь там в глибині ти щось надламала
Як дивно! Та я дуже вдячний тобі!

***

На вулиці дивна зимова погода
А ми заховались в китайськім кафе
Навколо замети — шаленство природи
Вино обираєш, надворі мете

Під тиху мелодію й крилечка Зжан
Смакуємо зустріч, хоч часу багато
Хтось інший для рими, назве тебе Жана
Але то не я, ти для мене - Агата

І буду я довго вивчати меню
І в очі твої час від часу пірнати
А потім згадаєш ти щось із Камю
Попросиш цю мить у віршах описати
І я напишу…
Так, цей вірш для Агати

Якби я був жінкою…

Ти все казав, що це весна…
Ми пристрасті чергові бранці!
А я мовчала, бо не зна
Що відповім тобі я вранці

Я з сонцем встала і пішла
Заплівши промені яскраві
Забула тіні, ніж і лак…
Цілунки потопила в каві

Минали дні немов віки
І настрій вмер, як в дні критичні
Долоні в пошуках руки…
Твоєї… Вже автоматично

***

Хоч плач, хоч вий
Я на роботу через парк
Біжу шалений, бо спізнився
Мене спинили її па…
Вона у запахах весни вся

Не пам’ятаю, що за день
Й куди ведуть оті алеї
Та усвідомив я зате —
Що хочу бути біля неї

Сьогодні зранку на ногах
Я парку новий вартовий
Так легко відриває дах
ЇЇ — нема: хоч плач, хоч вий

ВИВЧИВ ТЕБЕ НАПАМ`ЯТЬ

Ти знаєш? Різна
від твоїх губ
лягає відстань
до пальців рук!
Мої цілунки?
— ні, це не чари
це розрахунки:
тебе вивчаю
Сім поцілунків,
чи більше, дещо —
це твої груди
сімнадцять — плечі
і всю, усюди
тебе вивчаю —
красу такую,
тебе цілую,
тебе рахую!

Я майже вивчив
тебе напам’ять
Чи я живий, чи
тільки манять
Мене до раю
твої стегна
Я помираю?
О! Так — напевно!

Я прошу в Бога
Лише про диво!
І ненадовго
Рай буде тілом!
Таким убивчим
Як і в останнє
бо я вже вивчив
тебе напам’ять

***

Він міцно тримав її руку
Для мрії цього було досить
І в мріях без слів, без звуку
Вона розплітала коси

Як ніжно торкався губами
І світ зачиняли повіки
Моживо пірнула в оману
Хотіла впустити навіки

Віддати себе на поталу
Стікати холодним джерельцем
Як сніг навесні тихо тане
Під ритми жіночого серця

Впустити вогонь у тіло
Без слів, без зайвого звуку
Вона так багато хотіла
Він просто тримав за руку

Я… Я раюю

Я довго не знав, що між нами
Я довго не знав, що у нас
Слова знову ляжуть рядками
А з ними і ми в сотий раз

Я так довго шукав такую
І тепер, і тепер, і тепер… Я раюю /2- чі

Це не фрікції, не просто рухи
Це, навіть, не кохання миті
Ти — ненаситна приставуха
Ми пристрастю по вуха вмиті

Я так довго шукав такую
І тепер, і тепер, і тепер…Я раюю /2- чі

Ти не моя й тебе не маю
Та кожну мить собі малюю
Твою стежиночку до раю
Коли в тобі — я… Я раюю

***

Мати подарувала Світові мене ввечері на початку місяця падаючого листя в 1985 рік від народження Христа, в затишному місті Білгороді, що на Дністрі (чи то як турки називали його Акерманом, чи давні греки — Тірою). Тоді весь Радянський Союз марив перебудовою, люди бажали змін, ось того я, мабуть, і вирішив народитися.
Як не дивно, я ходив у школу, спочатку у звичайну, а потім у міський ліцей. Ще спортом займався — був акробатом, КМС захистив. Але головне, що на тій секції були майже самі дівчата. Так вже сталось, що скільки себе пам’ятаю (років з 5-ти) — то представниці жіночої статті завжди володіли усією моєю увагою. Але ви не подумайте нічого поганого, бо я ще хлопчаком перечитав майже усі романи про лицарів та козаків, тому можна казати — що у мене консервативні ідеали.
Вірші почав писати у першому класі! Була можливість, щоб не вчити чужий вірш на уроці літератури можна було розказати свій, ото я і писав свої. Коли така лафа пройшла, то і натхнення закінчилось. Вже по-серйозному, якщо це можна назвати цим словом, почав писати перед самим Новим 2010 роком. І от затягнуло. Найулюбленіші теми — гумор і інтимні, чи то навіть еротичні речі.
В цьому Світі люблю батьків, Бога, Україну і себе теж. Ще червоне домашнє вино та морський вітерець навесні з ароматом жіночого волосся.
За фахом історик — Одеський університет, працюю в архіві, найближчим часом захист дисертації з історії козацтва на півдні України в 19 ст.
Дебютна збірка «Життя — це ребро» 2010

Моє гасло:
Короткий віршик
Нічим не гірше
Як той роман
Де все обман!

Мiсто:
Одеса, Україна

*
Нагору