Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Адольф ОПЕЛЬ
ЛЕОПОЛЬД ФОН ЗАХЕР-МАЗОХ — КОЛУМБ СХОДУ

З німецької переклала Наталя ІВАНИЧУК

Новий переклад повісті Леопольда фон Захер-Мазоха «Дон Жуан з Коломиї» і його публікація в Україні знаменує собою повернення митця й громадянина до своєї духовної батьківщини. Німецький оригінал новели, написаний 1864 року, зберігається у Віденській міській бібліотеці. Вперше новела вийшла друком у Німеччині, у «Щорічнику Вестермана» (Брауншвейг, 1866). У передмові до цієї епохальної публікації, завдяки якій Л. фон Захер-Мазох увійшов до світової літератури, критик Фердинанд Кюрнберг, один з найавторитетніших голосів у літературному процесі того часу, написав про «слов'янонародженого поета з-над Пруту... котрий послав чудову німецьку новелу до берегів Майну та Некару».
Одним із перших Кюрнберг порівняв фон Захер-Мазоха з Тургенєвим: «Він русин, він не належить нашій літературі, лише перекладній. А що, коли б ми замість великороса Тургенєва та взяли за взірець малороса, галичанина...»
А в 1870 році, коли в Штутгарті вийшла друком перша частина головного твору Л. фон Захер-Мазоха «Заповіт Каїна» — «Любов», з якої й узято новелу «Дон Жуан з Коломиї»,— Ф. Кюрнберг своєю ґрунтовною передмовою промостив шлях у літературу своєму літературному хрещеникові. У 1872 році новела з'являється французькою мовою у відомому паризькому журналі «Ревю дю монд» — Л. фон Захер-Мазох стає літературною сенсацією. У паризьких салонах його ім'я — в усіх на вустах, найпрестижніші видавництва та журнали добиваються його згоди на публікації, й протягом наступних років багато творів письменника перекладаються французькою. «Захер-Мазох поєднує темперамент лорда Байрона з формою Меріме»,— писав у 1876 році «Журналь де Женев». Цією, однією з-поміж багатьох високих оцінок письменника з Лемберга зараховано до ряду найвизначніших митців минулого століття. А романтична новела Захер-Мазоха з часів польського повстання проти Австрії у 1846 році, «Емісар», була інсценізована на прохання великої Сари Бернар і готувалася до прем'єри у Парижі. Л. фон Захер-Мазох і досі зберігає у Франції належне його талантові місце, тоді як у Німеччині його ім'я фігурує лише в психіатричній номенклатурі й дало назву термінові для означення статевої аномалії, протилежної тій, яку прославив маркіз де Сад.
У німецькій та австрійській історії літератури ім'я Л. фон Захер-Мазоха не згадується або згадується лише побіжно. Сьогодні його можна зарахувати до ряду забутих, напівзабутих, а то й зовсім невідомих літераторів.
У 1890 році побачила світ книжка віденського психіатра та судового медичного експерта Ріхарда Фрейгерра фон Краффта-Ебінга «Нові дослідження в області «психопатії сексуаліс», де описувалися явища, означені термінами «мазохізм» та «садизм».
«Мені видалося справедливим назвати цю сексуальну аномалію «мазохізмом»,— пише Р. фон Краффт-Ебінг,— оскільки фон Захер-Мазох дуже часто робить цю ще зовсім не досліджену наукою перверсію предметом зображення у своїх романах та новелах...»
Саме тоді й покинула прихильна доля митця, літературний доробок якого на 1890 рік можна було вважати вершиною творчості. Його, так би мовити, було скинуто з Парнасу і зараховано до нелітературної категорії — категорії вишуканої порнографії.
Звичайно, важко заперечити тому, що Л. фон Захер-Мазох сам дав зброю проти себе в руки своїх ворогів та критиків. Дедалі пишніше буяють — особливо у пізніших творах,— еротичні фантазії, розквітає ідеалізований образ владної жінки у хутрі з батогом у руках. Його героїні, байдуже, в якому середовищі виплекав їх письменник,— послуговувалися фетишизованою українською «кацабейкою», коли бажали спокусити чоловіка. У приватному оточенні письменника ми повсякчас бачимо жінок, які відповідають створеній ним схемі, під владу яких — принаймні на початку кожного нового зв'язку — він з насолодою йде, навіть укладає справжні «рабські угоди», за якими повністю віддається на ласку жінки...
Грошові апетити усіх тих паній, що згодом стали прототипами для найвідомішого «мазохістичного» твору письменника, популярного й досі, «Венера в хутрі» (1869), а також відсутність дійового захисту авторських прав,— усе це змусило «вільного письменника» стати на шлях літературного заробітчанства. Через хронічну нестачу коштів фон Захер-Мазоху доводилося погоджуватися на кожне замовлення, що гарантувало швидкий заробіток. Борги і боргова тюрма були цілком буденними речами для фон Захер-Мазоха. У своїх спогадах «Сповідь мого життя», виданих 1906 року, перша дружина письменника, Ванда, пише, що фон Захер-Мазох носив за скрутних часів такий обшарпаний та нужденний одяг, що зважувався виходити з дому лише вночі. А з-під його пера, наче з конвейєра, виходили історії та історійки на догоду смакам тогочасної публіки, підписані не лише власним прізвищем, а й псевдонімами «Шарлотта Арманд» та «Зоя Роденбах». Смаки того часу, репресивного, сповненого різноманітних табу, вимагали в його писаннях «мазохістичних» деталей та подробиць. Доля гірко насміхалася над письменником. Видавці та редакції журналів,— його хлібодавці,— здебільшого відсилали запропоновані рукописи назад, якщо вони не відповідали їхнім сподіванням, не відповідали, так би мовити, марці фірми. Що ж лишалося зубожілому авторові, як не присмачувати текст зайвими кацабейками, батогами та ляпасами? Врешті-решт у тій самій манері почала писати і його дружина Ванда. Їхні твори стали з'являтися під прізвищем «Захер-Мазох», без означення імені автора, котре давно вже стале «маркою фірми».
Головний доробок письменника,— романи й новели, дія яких відбувалася в Галичині,— заслуговує на те, щоб вернути його ім'я із забуття. Леопольд фон Захер-Мазох, який народився у Лемберзі-Львові у 1836 році, як ніхто інший знав і вмів описати світ східної Галичини та життя його розмаїтих мешканців. Син директора львівської поліції (тоді ще австро-угорської Галичини) виніс із цієї «плавильні монархії» глибокі враження, що справили вирішальний вплив на все його подальше життя. Мовою його дитинства була русинська (українська. — Прим. перекл.), бо виростила його годувальниця Гандзя з Винника, в якої він щоразу літував. Перебуваючи в Золочеві та Коломиї, він полюбив рівнини та карпатські верховини, які й через десятиліття зумів з топографічною точністю зобразити у новелах «Місячна ніч», «Капітулянт» чи «Дон Жуан з Коломиї».
У 1848 році батька письменника перевели до Праги, родина поїхала услід за ним, де їх і застала революція. У Празі Л. фон Захер-Мазох відвідує гімназію, потім — університет. Він завжди наголошував,— можливо, з метою пікантніше подати свою біографію,— що німецьку мову вивчив щойно у Празі, у віці дванадцяти років, а дотоді знав лише русинську. Відтоді, за винятком коротких візитів, він більше ніколи не повертався до Львова, у Галичину. Невдовзі сім'я Захер-Мазохів знову переїжджає, цього разу до Граца. Там молодий письменник захистив дисертацію з історії і став приват-доцентом.
У 1873 році Леопольд фон Захер-Мазох переселяється (уже одружений з Вандою) до Відня. Він зазнає краху як видавець літературних журналів, знову переїздить — до Брука-на-Мурі, а тоді повертається до Граца. Програвши судовий процес проти одного із своїх видавців за образу честі, засуджений до короткого терміну ув'язнення, він разом із сім'єю тікає до Будапешта. Але й там його видавничі плани не здійснюються, сім'я живе у злигоднях, усі меблі спродано... І ось — пропозиція з Лейпціга: видавати там літературне ревю «На висоті». Це означало щонайменше порятунок. Йому вдається залучити до співпраці у своєму журналі найкращих авторів того часу: Віктора Гюго, Золя, Гі де Мопассана, Ібсена, Фердинанда фон Саара та Германа Банга. У 1883 році Л. фон Захер-Мазох святкує в Лейпцігу 25-річний ювілей своєї письменницької діяльності. Його нагороджено орденом Почесного легіону, надходять привітання з усього світу. Ювілей його справляли і в багатьох містах Галичини. Але того успіху було обмаль, щоб урятувати журнал від банкрутства. У 1885 році видання припиняє своє існування, водночас письменника покидає дружина Ванда, помирає від тифу його старший син. У 1886 році Л. фон Захер-Мазох оселяється із своєю новою супутницею (а згодом — дружиною), Гульдою, у Лінденгеймі, в Гессені, де й живе до смерті. Л. фон Захер-Мазох засновує у 1893 році «Верхньогессенське об'єднання народної освіти», яке успішно впроваджує в життя соціальні реформи, спрямовані на покращення побутових умов непривілейованого сільського населення, організовує для селян концерти, диспути, театральні вистави.
Смерть Леопольда фон Захер-Мазоха у 1895 році залишилася непоміченою, незважаючи на чудові некрологи, написані Германом Баром та Карлом фон Шпіттелером: славетний колись письменник опинився вже на той час у ранзі забутих. Протягом наступних десятиріч перевидавалися лише його «мазохістичні» твори, які він писав винятково заради заробітку. Вони й досі ще лишаються об'єктами літературних спекуляцій для багатьох видавців та кінопродюсерів.
Стилізація та міфізація своєї власної особи та оточення — все це, безперечно, входило до професійного кодексу кожного митця того часу. Тому усі особисті висловлювання Л. фон Захер-Мазоха щодо своєї біографії треба сприймати з обережністю. Легенда, яку він створив про себе за життя, продовжувала незалежно існувати й по смерті письменника. Так виникла — охоче цитована й сучасними біографами — байка, начебто Захер-Мазох не помер у 1895 році і не був кремований, а дожив аж до 1906 року в стані психічного потьмарення і скінчив свої дні у божевільні..
Урна з прахом письменника зберігалася йоги родиною до 1945 року у лінденгеймськомх маєтку, та під час другої світової війни зникла, певно, розбилася, й вітер розвіяв прах. Отож сьогодні не існує навіть могили Леопольда фон Захер-Мазоха.
Романи й новели «галицької» тематики з часу їх першого видання у 70-х та 80-х роках, за незначними винятками, більше не видавалися. Сьогодні це — великий шмат культурної історії, вони повертають до життя давно втрачений світ з усіма його барвами. За життя багато критиків давали письменникові високу оцінку, називаючи «літературним спадкоємцем Гете», «австрійським Тургенєвим» чи «Колумбом Сходу».
Із сучасного погляду слід розглядати Л. фон Захер-Мазоха не лише як новатора натуралізму: він багато зробив для розвитку психологічного роману, що остаточно сформувався у XX столітті. Цілий розділ європейської літературної історії міг бути написаний по-іншому.

Леопольд фон ЗАХЕР-МАЗОХ
ЖІНОЧІ ОБРАЗКИ З ГАЛИЧИНИ

Леопольд фон ЗАХЕР-МАЗОХ
ДОН ЖУАН З КОЛОМИЇ

Марія ВАЛЬО
Л. ЗАХЕР-МАЗОХ І УКРАЇНА

«Всесвіт» #3, 1994

*
Нагору