Марія ВАЛЬО
Л. ЗАХЕР-МАЗОХ І УКРАЇНА
Ще 1880 року у львівському журналі «Зоря» тодішній молодий його співробітник
і критик Лев Сапогівський (Л. Василович) у статті «Захер-Мазох і русини»
дорікав українській літературній громадськості за недооцінку творчості
популярного в тогочасній Європі австрійського письменника. Він «перший
з чужинців звеличив наш народ з такою любов'ю, якої навіть тяжко межи
нашими авторами знайти (...), і перед цілим світом виявив його незаслужену
недолю»,— писав автор, а проте, замість вдячності «зажив у нас неслави».
Щоправда, тоді ще не існувало того негативного поняття «мазохізм», яке
у зв'язку з іменем і літературним методом письменника утвердилося згодом,
після появи його сенсаційних еротичних творів (роман «Венера в хутрі»,
тритомна збірка новел «Любовні історії різних століть» та ін.). І згадану
його «неславу» серед українців Л. Сапогівський мотивував «несвідомим потакуванням»
українських літераторів польській критиці, яка, «встилаючись образу» польської
суспільності, показаного «в зеркалі Захер-Мазоха», тенденційно знецінювала
його творчість. Свої твердження про прихильність письменника до України
та її народу молодий критик аргументував аналізом кількох оповідань однієї
з перших його збірок «Галицькі історії» (1878), зокрема «Обжинки» і «Опришок
Магас».
Саме романтичною манерою зображення українців і їхнього життя, екзотичною
— як для творів австрійського письменника — тематикою з життя Галичини
взагалі (бо є в нього також оповідання з життя галицьких євреїв і поляків)
Захер-Мазох тоді приваблював галицьку читаючу, здебільшого міщанську публіку.
Свідченням цього є доволі велика кількість перекладів цих творів, які
публікувались у тодішній галицькій пресі. За бібліографічними джерелами
XIX ст., їх було до п'ятнадцяти. Це роман «Новий Йов» («Родимий листок»,
1879), уривок повісті «Бал руських питомців» і оповідання, а радше історичний
нарис «Княгиня Любомирська», в якому створено образ розпусної і жорстокої
галицької феодалки («Зоря», 1880, 1882), оповідання і новели «Привид»,
«Єврейський Рафаель», «Дикуни», «Слов'янські жінки», «Відродження», «Миша»,
«Пан і пани Рись», «Заскія», «Три весілля» тощо, які в 1882—1893 рр. з'являлись
в таких виданнях, як «Слово», «Червоная Русь», «Бесіда», «Галичанин»,
«Звізда» (Лондон) та ін.
Як бачимо, крім «Зорі», твори Захер-Мазоха друкувались переважно у виданнях
москвофільського напряму, які виходили не народною мовою, а язичієм-мішаниною
церковнослов'янської, російської та діалектних українських говірок, тому
сьогодні їх читати важко.
На думку І. Франка, відмовившись від участі у відродженні української
літератури на народній, національній основі, та все ж бажаючи зберегти
свій вплив в громадському й політичному житті народу, москвофіли намагались
створити якусь окрему від народної літературу, за іншими, «вищими» і «тоншими»
естетичними принципами, прагнучи до її «панськості» і водночас шукаючи
відповідних аналогів в інших літературах. Ось тут і підійшли їм екзотика
захер-мазохівських сюжетів, непослідовність його творчого методу. Характерно,
що пізніша «Зоря», ставши загальноукраїнською літературною трибуною, вже
не друкувала Захер-Мазоха. Не знайдемо його творів також і на сторінках
«Діла», «Буковини» та інших народовських видань.
Окремого дослідження вимагає питання публікацій цього письменника в українській
пресі 20—30-х рр. нашого століття. А от окремі книжкові видання його творів
українською мовою не з'явилися й досі. Хочеться вірити, що нинішній ренесанс
інтересу до Захер-Мазоха, результатом якого стало нещодавнє створення
у Львові міжнародного фонду його імені, викликаний не стільки зацікавленням
еротичною тематикою його романів, скільки бажанням глибше вивчити його
життя і творчість в цілому. Адже, народившись 1835 р. у Львові в родині
тодішнього комісара львівської поліції Леопольда Захера фон Рігтера (мати
була дочкою ректора Львівського університету, лікаря Мазоха), він до десятилітнього
віку проживав у Винниках під Львовом, виховувався в українському середовищі
і говорив українською мовою, вважаючи її рідною. Лише після переїзду з
батьками до Праги і поступлення у Празьку гімназію навчився німецької
мови. Тож очевидно, що саме спогади дитинства, прив'язаність до няньки-українки,
яка виховувала його і яку дуже любив, і були тим вічно живим джерелом.
з якого черпав письменник українські сюжети для багатьох своїх творів.
Крім названих вже, варто згадати такі його твори, як «Рай на Дністрі»,
«Гайдамаки», «Нові єврейські історії», «Василь Гамен» (усі — 1882 р.),
«Криваве весілля в Києві» (1886), «Добрі люди і інші історії» тощо. А
загалом у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН України
зберігається до тридцяти окремих видань Захер-Мазоха німецькою мовою та
деякі переклади його творів польською, російською, французькою. Є також
нещодавно видані у Відні збірки його історій з Галичини «Місячна ніч»
(1988) і «Єврейський Рафаель» (.1989).
© Марія Вальо, 1994. Подається за газетою «Літературний Львів», 1993,
IV, № 5.
Леопольд фон ЗАХЕР-МАЗОХ
ЖІНОЧІ ОБРАЗКИ З ГАЛИЧИНИ
Леопольд фон ЗАХЕР-МАЗОХ
ДОН ЖУАН З КОЛОМИЇ
Адольф ОПЕЛЬ
ЛЕОПОЛЬД ФОН ЗАХЕР-МАЗОХ — КОЛУМБ СХОДУ
«Всесвіт»
#3, 1994
|