Марія ВАЛЬО
Л. ЗАХЕР-МАЗОХ І УКРАЇНА

Ще 1880 року у львівському журналі «Зоря» тодішній молодий його співробітник і критик Лев Сапогівський (Л. Василович) у статті «Захер-Мазох і русини» дорікав українській літературній громадськості за недооцінку творчості популярного в тогочасній Європі австрійського письменника. Він «перший з чужинців звеличив наш народ з такою любов'ю, якої навіть тяжко межи нашими авторами знайти (...), і перед цілим світом виявив його незаслужену недолю»,— писав автор, а проте, замість вдячності «зажив у нас неслави». Щоправда, тоді ще не існувало того негативного поняття «мазохізм», яке у зв'язку з іменем і літературним методом письменника утвердилося згодом, після появи його сенсаційних еротичних творів (роман «Венера в хутрі», тритомна збірка новел «Любовні історії різних століть» та ін.). І згадану його «неславу» серед українців Л. Сапогівський мотивував «несвідомим потакуванням» українських літераторів польській критиці, яка, «встилаючись образу» польської суспільності, показаного «в зеркалі Захер-Мазоха», тенденційно знецінювала його творчість. Свої твердження про прихильність письменника до України та її народу молодий критик аргументував аналізом кількох оповідань однієї з перших його збірок «Галицькі історії» (1878), зокрема «Обжинки» і «Опришок Магас».
Саме романтичною манерою зображення українців і їхнього життя, екзотичною — як для творів австрійського письменника — тематикою з життя Галичини взагалі (бо є в нього також оповідання з життя галицьких євреїв і поляків) Захер-Мазох тоді приваблював галицьку читаючу, здебільшого міщанську публіку. Свідченням цього є доволі велика кількість перекладів цих творів, які публікувались у тодішній галицькій пресі. За бібліографічними джерелами XIX ст., їх було до п'ятнадцяти. Це роман «Новий Йов» («Родимий листок», 1879), уривок повісті «Бал руських питомців» і оповідання, а радше історичний нарис «Княгиня Любомирська», в якому створено образ розпусної і жорстокої галицької феодалки («Зоря», 1880, 1882), оповідання і новели «Привид», «Єврейський Рафаель», «Дикуни», «Слов'янські жінки», «Відродження», «Миша», «Пан і пани Рись», «Заскія», «Три весілля» тощо, які в 1882—1893 рр. з'являлись в таких виданнях, як «Слово», «Червоная Русь», «Бесіда», «Галичанин», «Звізда» (Лондон) та ін.
Як бачимо, крім «Зорі», твори Захер-Мазоха друкувались переважно у виданнях москвофільського напряму, які виходили не народною мовою, а язичієм-мішаниною церковнослов'янської, російської та діалектних українських говірок, тому сьогодні їх читати важко.
На думку І. Франка, відмовившись від участі у відродженні української літератури на народній, національній основі, та все ж бажаючи зберегти свій вплив в громадському й політичному житті народу, москвофіли намагались створити якусь окрему від народної літературу, за іншими, «вищими» і «тоншими» естетичними принципами, прагнучи до її «панськості» і водночас шукаючи відповідних аналогів в інших літературах. Ось тут і підійшли їм екзотика захер-мазохівських сюжетів, непослідовність його творчого методу. Характерно, що пізніша «Зоря», ставши загальноукраїнською літературною трибуною, вже не друкувала Захер-Мазоха. Не знайдемо його творів також і на сторінках «Діла», «Буковини» та інших народовських видань.
Окремого дослідження вимагає питання публікацій цього письменника в українській пресі 20—30-х рр. нашого століття. А от окремі книжкові видання його творів українською мовою не з'явилися й досі. Хочеться вірити, що нинішній ренесанс інтересу до Захер-Мазоха, результатом якого стало нещодавнє створення у Львові міжнародного фонду його імені, викликаний не стільки зацікавленням еротичною тематикою його романів, скільки бажанням глибше вивчити його життя і творчість в цілому. Адже, народившись 1835 р. у Львові в родині тодішнього комісара львівської поліції Леопольда Захера фон Рігтера (мати була дочкою ректора Львівського університету, лікаря Мазоха), він до десятилітнього віку проживав у Винниках під Львовом, виховувався в українському середовищі і говорив українською мовою, вважаючи її рідною. Лише після переїзду з батьками до Праги і поступлення у Празьку гімназію навчився німецької мови. Тож очевидно, що саме спогади дитинства, прив'язаність до няньки-українки, яка виховувала його і яку дуже любив, і були тим вічно живим джерелом. з якого черпав письменник українські сюжети для багатьох своїх творів. Крім названих вже, варто згадати такі його твори, як «Рай на Дністрі», «Гайдамаки», «Нові єврейські історії», «Василь Гамен» (усі — 1882 р.), «Криваве весілля в Києві» (1886), «Добрі люди і інші історії» тощо. А загалом у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН України зберігається до тридцяти окремих видань Захер-Мазоха німецькою мовою та деякі переклади його творів польською, російською, французькою. Є також нещодавно видані у Відні збірки його історій з Галичини «Місячна ніч» (1988) і «Єврейський Рафаель» (.1989).

© Марія Вальо, 1994. Подається за газетою «Літературний Львів», 1993, IV, № 5.

Леопольд фон ЗАХЕР-МАЗОХ
ЖІНОЧІ ОБРАЗКИ З ГАЛИЧИНИ

Леопольд фон ЗАХЕР-МАЗОХ
ДОН ЖУАН З КОЛОМИЇ

Адольф ОПЕЛЬ
ЛЕОПОЛЬД ФОН ЗАХЕР-МАЗОХ — КОЛУМБ СХОДУ

«Всесвіт» #3, 1994