Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Леопольд фон ЗАХЕР-МАЗОХ
ЖІНОЧІ ОБРАЗКИ З ГАЛИЧИНИ

З німецької переклав Іван ГЕРАСИМ

Той, хто захоче зобразити на невеличкій картинці Галичину, нехай поїде на ярмарок до Коломиї. Там він опиниться на форумі давньої римської колонії, серед штовханини гендлярів, що пропонують, купують, сновигають туди й сюди, і побачить дивовижну країну, що пропливатиме перед ним в розмаїтих обличчях, йому здаватиметься, що він то на базарі в Багдаді, то на церковній площі якогось села у Шварцвальді. Як і там, ударять по руках смаглявий вірменин з довгим чубуком та білявий шваб з короткою файкою в кутику уст — подібність повна, і він бачить, як Схід та Захід простягають один одному руки.
Жоден край багатонаціональної монархії не запропонує йому такої картини — ані Угорщина, ані Далмація, жоден — такої повноти протилежностей. Тут відбувалось переселення народів. Немає тут якогось одного жіночого образу, а є галерея жіночих портретів, супроти якої галерея короля Людвіга — вибірка потвор. Глянь довкола себе в штовханині! Кому ти віддаси Парісове яблуко?

Поглянь — ось у легкій бричці струнка худорлява полька з гордою сарматською голівкою. а може, тебе більше привабить меланхолійна краса і замріяні очі малоросіянки? У неї козацька кров і гарненькі ніжки в маленьких сап'янових чобітках!

Ти любиш сільські історії, шукаєш образів, які творить Бертольд Авербах — ось біля кошиків та діжок з маслом вітають тебе босоногі Лорелеї з доброго популярного видання — гарні блакитні очі. І поряд з цим очі газелі — мешканки Малої Азії з того племені, доньки якого ставали рабинями, щоб робити рабами своїх господарів. Ніби якась гурія, лежить на своєму килимі у білому вбранні та тюрбані вірменка. Мусульманські мотиви, гаремні фантазії навіюють тобі пальмове листя та страусові опахала. А ця черкеска! — не маленька гаремна квітка, се дика донька Карпат, козуля з галицьких народних пісень — гуцулка.

Тобі подобається пишна великоросіянка, красуня могутньої статури? Як люб'язно пропонує вона свої фрукти. Ти любиш соковитий, смаглявий колір обличчя — тут він виграє перед тобою всіма відтінками. Ось мадярка, доломан зрадив її, а он дитя Старого Завіту — татарська караїмка. Біля свого чоловіка, мандрівного мосяжника, сидить кудлата циганка. Хай вона погадає тобі, але не вір її очам, вони колють, мов голки, вона обворожує тебе!

Глянь на тамтой бік. Чи ти в Кампаньї? — Та ні, ти на одному зі східногалицьких базарів. Але ж звідки римлянка? — А ось іде одна.
Це не римлянка, але донька Риму — раса збереглася. З яким царським рухом складок ця волошка вміє носити свою туніку — прикрашену золотом сорочку, а волосся — вона й далі зачісує його як мати Гракхів. І знову шматочок Сходу. Доньки Єрусалима сидять під деревами і продають цибулю, начільна пов'язка з перлами захоплює більше, ніж королівське чоло. Очі, як у голубки, темніють у хтивому чарівному блиску. Заспівай чудову пісню кохання! Чи вони, ці квітки Сарона, зрозуміють тебе — гарні, як місяць, і небезпечні, неначе військо в лавах.

З великої кількості жіночих образів та характерів виступають наперед два головні типи — полька та малоросіянка.

У малій Західній Галичині переважає польський елемент, за ним ідуть єврейський та німецький; у великій Східній Галичині панує малоросійський, проте його сильний похмурий тон змінюється із Заходу на Схід все яскравішими відтінками національних барв. Крок за кроком зростає розмаїття образів, форм, звуків, протилежностей — кров життя пульсує все жвавіше, сильніше, рухливіше; світ розпускається у всій своїй величності. Тут, на Сході, в щоденній боротьбі за існування, в національному, політичному, людському суперництві протиставляють свою природу, свої сили, розкривають свої якості полька та українка цілком і повністю.

Зовні вони не видаються такими різними, якими є насправді. В обидвох племен можна знайти худорлявих та пишнотілих, маленьких граційних та високих ставних жінок, в обох свій обрис лиця, пухкенький кирпатий носик, в кожного також — хоч і не такий гарний, проте досить милий тип з пухкими вустами і маленьким котячим носиком. Але погляд польки зраджує її холодність, уміння володіти собою, розважливість при зовнішній жвавості, а повні очі малоросіянки — її пристрасність, гнівливу натуру, яка ховається під розсудливістю і гідністю її поведінки.

Якщо польку називають француженкою, то великоросіянка — се британка, а малоросіянка — іспанка Сходу. Полька прагне наказувати, малоросіянка прагне бути вільною. Коли полька володіє чоловіком, великоросіянка хоче йому підкорятися, як німкеня, то малоросіянка вимагає рівності з ним. При кожній нагоді в ній спалахує нестримна козацька вдача, що не знає жодного пана і жодного слуги. Між Доном та Карпатами живуть вроджені демократи, ні візантійський імператор, ні варяги, ніякий король Польщі, ніякий цар не зламали їх духу, не підкорили їх свідомості. Вони завжди готові змінити плуг на спис, живуть маленькими республіканськими громадами, як рівні з рівними, для східних слов'ян — паростки майбутнього, паростки свободи.
Циган тягнеться зі своїми мелодіями на північ, росіянин іде в шинок, щоб пити свою горілку; він прислухається до буйнотужливих козацьких пісень про волю, хапається руками за голову і плаче.

У Галичині польські пані зі шляхти, з поміщиків ледве чи не всі гарні або принаймні привабливі; міський елемент, який утворився переважно з німецьких переселенців, поступається якістю (при змішуванні перемагає тут, очевидно, німець). Краків'янка струнка, граційна, гарно збудована, за цим типом благородного стану йде польська селянка, жінка з польських мазурів, що заселяють рівнину від Кракова аж до Сяну — худа, чорнява. Вона має більший темперамент, більше духу, ніж тілесної краси, ну, а жінки високих гарних мешканців гір, гуралів, дуже показні, часто потворні. От зміну типів та образів, що мало не збиває з пантелику, представляє люд Східної Галичини. Сусідні села часто являють найбільші контрасти: найпотворнішої і майже поряд — найшляхетнішої людської породи.

Перебування монголів у Південній Русі, розселення бранців на безлюдних просторах залишило значні сліди. Тут можна натрапити на загадкові видовжені голови, на бородатих чоловіків — справжніх шведів, та жінок із солом'яним волоссям і з великими сірими очима. Це нащадки шведських бранців; а там — маленькі незграбні створіння з жовтою шкірою, косими вузькими очима, пласким носом, тонким чорним волоссям — це діти ногайської орди. В іншому селі — знову виразний східний тип. Давні документи пояснюють, що тут колись оселились полонені тюрки.

У кожній місцевості галицький русин має інший характер. Мешканці великої рівнини від Сяну до Пруту досить високорослі, мають за повної симетрії міцну статуру, свіжі кольори, жінки — нерідко найчарівніші риси обличчя, а на противагу правильним рисам часто — майже тваринна порода, широкі вилиці, великий рот.

На галицькому Поділлі впадає в очі благородна, майже шляхетна зовнішність: світло-брунатні коси охоплюють далеко більше облич, ніж одне тільки обличчя Мадонни, і які чекають на пензель русинського Рафаеля.
Малоросіянка з-над Пруту — це мешканка Півдня, і її вогнисті очі, її темні пишні коси, гарний обрис лиця можна побачити у вірменки та румунки. Майже бездоганно гарною є жінка мешканця Карпат, гуцулка. Гордо несе вона свою голову,— як мужчина, який ніколи не був закріпачений чи підлеглий якогось шляхтича, ніколи не був перетворений у тяглову силу, її привітання — це поблажливість, нічого від покірливої ввічливості мешканки рівнини. Вона сидить на коні, як її сестра, донька Кавказу, з веретеном у руці, і коли лунає принадне запрошення якогось шляхтича, вона знає, як йому відрубати.

Малоросійські громадяни східногалицьких міст та базарів — це привітні, інтелігентні, старанні, мрійливі люди. У майстерні та крамниці жінка розвивається не так, як у дворі пана чи на вільних вершинах гір, проте міські малоросіянки — привабливі, розумні, гостинні жінки, а їхніх синів потребують для державної служби та цінують на ній. Малоросійська шляхта не була настільки полонізована, як звичайно вважають. Багато їхніх родин належить ще до грецького обряду, немало зберегли вони свою національність і тепер, коли русини день за днем відвойовують у поляків грунт, не бажають її втрачати.

Ця шляхта і русинське (уніатське) духовенство творять чудову расу. Вона об'єднує чуттєву красу південних націй з повними душі очима — духовною привабливістю північних народів.

Коли поляк бачить гарну малоросіянку, то каже, що це попівна або донька священика. Принади польки та малоросіянки не в останню чергу підкреслюються гарно допасованим одягом.

Повний польський національний костюм, правда, з'являється ще тільки при святкових нагодах або під час заколотів, але те, що збереглося у давно прийнятій французькій моді, є досить своєрідне та колоритне. Покрита хутром куртка з її різноманітними тонкощами — малоросійського походження — це безрукавка козачки. Кацавейка з широкими, із зібраними складками рукавами, нерідко в яскравих кольорах, обшита горностаєвим хутром, верхній одяг руської боярині зараз є характерним туалетом як польських, так і русинських жінок у Галичині.

Як домашній халат вкоренився широкий, охоплений шнурком довкола талії російський сарафан. Розкішне національне хутро для прогулянок по вулицях та на санях стало загальним надбанням європейських дам, але ніхто з них не вміє носити його з такою вогненною гордістю, як полька і росіянка. Якась англійка зробила влучне зауваження, що тут хутро означає те саме, що у Франції кашемірова шаль. Чотирикутний, прикрашений хутром капелюшок з китицею — татарка (згідно з її походженням), конфедератка, як політична позначка партії; полька одягає її при подорожі саньми та полюванні верхи, татарка пасує і викликом, на диво кокетливо, і в той же час гордо. Відтоді як галицькі малоросіянки протиставили козацький одяг польському як політичну ознаку, малоросійські жінки також одягають прикрашені хутром круглі козацькі шапки — звичайні шлики — як противагу конфедератці.

Цю чудову шапку носила Катерина II. Дівчата охоче давали пишному, заплетеному стрічками в дві довгі, товсті коси волоссю спадати за спиною — мода, яку дами на Заході не змогли наслідувати. У всьому, що стосується туалету,— в тому, як вона трактує, як вибирає свої матеріали, кольори, крої — полька всіх станів показує гарний мистецький смак. Якщо, як твердять, туалет француженки — це душа, то туалет польки — це поезія.

Селянка ще скрізь залишилась вірною домашньому одягові і, мабуть, ніколи не буде спокушена наслідувати незвичне вбрання німецької колоністки; навпаки, на галицьку швабку слов'янський елемент впливає подібно до того, як мадярський — на саксонців Семигороддя. Краків'янка носить косу як знатна польська дівчина, жінка — трикутну хустку в неаполітанському стилі. Стрункий світлий горзет вона з кокетливою сором'язливістю обгортає білою шаллю. Гарний фартух закінчує витончену картинку.

Тоді як мазурка вдягається подібно, хоч і з меншим смаком, гуралька закутується в сіре полотно, як черниця. На Сході одяг стає більш орієнтальним, він виграє на пишноті те, що втрачає на красі. Малоросійська селянка обв'язує голову яскравою хусткою, як тюрбаном, а дівчата заплітають на голові коси, як корону. Шию прикрашають коралові намиста, сукмана, довгий верхній одяг із темною, нерідко блакитною хустиною, обшитий взимку хутром, щільно (і до лиця) облягає тіло, а яскраві сап'янові чобітки (жовті або червоні) — ноги.

Гуцулка не має ніяких прикрас на голові, крім свого розкішного волосся — в косах чи просто розпущеного із вплетеними стрічками, і, як і личить вершникові, вдягає коротку куртку.

Прикрашена перлами діадема, властива великорос іян ці та козачці, а також дукати на шиї додають красуні величності, що повністю відповідає її стриманій, свідомій істоті.

Своєрідним є як тілесний, так і духовний тип польки та малоросіянки в Галичині, передусім — її характер. Для чужинця він є однією з тих загадок, які тим повніше беруть у полон почуття і серце, чим менше їх можна розгадати. Воля — сильна в обидвох, не якийсь один миттєвий порив, а ота незмінна свідома воля, що сама із себе творить великі та благородні характери.

Маколі в есе про Макіавеллі одухотворено і переконливо пояснив, як мало при оцінці людських характерів можна керуватися загальноприйнятими принципами моралі, як кожен із них буде сприйматися у певний час певним народом. Гідним уваги є те, як кожний народ створював за своєю подобою те, що називають моральним характером. Так, німець вважає непристойним те, що здається добрим французові, а британець глузує з того, що видається гідним поваги німцеві. Слов'янський характер та його ідеали докорінно відрізняються від романських та германських. Через християнство народи Європи отримали спільне моральне обличчя, проте на Сході всюди передусім виявляється первісна людська природа.

Слов'янська натура є надзвичайно доброю, людяною. Військові здобутки створили полякам та росіянам репутацію людей войовничих, таких, що шукають сутичок. Ця слава тут, як завжди, є наполовину брехнею. Поляки та росіяни, як і всі слов'яни, з роду мирні. На противагу до войовничих германців, вони входять до світової історії як орачі та гендлярі. Перші князі германських племен були вдалими провідниками у війні, слов'янські ж — вдалими господарями і мудрими суддями у спірних справах; Крок, Перемишль, П'яст були посаджені на трон прямо від плуга.

Хоч поляк і росіянин зневажають смерть, вміють відповідати насильством на насильство, проте мають схильність запобігати ворожим намірам мирними засобами. Це впадає в очі як в орача, так і у найбільшого державного мужа.

На жодній посаді вони не будуть крикунами, сварливими, продажними людьми. Якщо вони провиняться перед кимось зі своїх ближніх, то сто разів це станеться через хитрий обман чи шахрайство, і лише раз через якийсь з тих насильницьких злочинів, які відзначають котрусь з інших рис. Пригноблений чи підкорений слов'янин користується своєю душевною еластичністю і протиставляє насильству хитрість. Так змінювалась сутність західних слов'ян у боротьбі проти німців, італійців, османів, а східних — під гнітом сваволі шляхти та царя. Велике вміння володіти собою, дотепність, далекоглядна обачливість — ось зброя, якою слов'янин найкраще володіє і яка разом з люб'язною і дружньою поведінкою слов'ян об'єднує, а для громадян чужих націй стає такою небезпечною, що вони навіть зробили слов'янам закид у нещирості та лицемірстві.

Іван Тургенєв класично зобразив чесного, щиросердечного староросійського шахрая — баришника у відомому нарисі «Лебедянь». Бодештедт справедливо відзначив, що росіянин лише на кордоні, де він перебуває в безперервних стосунках з користолюбними чужинцями, виправдовує цей докір, однак у глибині країни є найкращим у світі хлопцем.

Те саме можна спостерігати у нас в Галичині, в Богемії і в Каринтії, вроджена розсудливість слов'янина тільки тоді перетворюється у хитрість і навіть підступність, коли він стає до бою з німецькою натурою і знаходить у хитрості переважаючу зброю проти обачності та вміння панувати над собою презирливого сусіда.

Романцеві німець видається розсудливим, обережному слов'янину — гнівним і квапливим. Ту енергію, за яку вихваляють поляка і. росіянина, слов'янин вперше показує тоді, коли підходить до виконання рішень. «Сім раз відмір, а раз відріж»,— каже русинська приказка. Так само проявляється його упертість та завзятість, що ввійшли у приказку,— не у власне манерах, а в самому опорі. Він непоступливий, але в будь-якому випадку охоче пробуватиме уступити дорогу. Тому він так високо цінує слово. «Слово зраджує, слово перемагає». «Слухай багато, говори мало», але: «З гарних слів ти можеш приготувати цілий обід». Ще одна типово слов'янська риса — мовчки, приховуючи своє внутрішнє «я», бути красномовним і балакучим, погоджуючись з іншими. Гордо він називає себе людиною слова (слов'янин від слово), а німця — німим (німець від німий).

Усі ці особливості східнослов'янського характеру в жінок проявляються сильніше, оголеніше, щиріше. Оскільки жінка взагалі через виховання, освіту, спосіб мислення, рід занять є менше спотвореною, ніж мужчина, то й природа її народу виявляється у ній більш оголено і незаймано.

Один дотепний спостерігач зауважив, що полька, коли добра, то є найкращою, а коли погана, то є найгіршою дружиною в світі. Тим часом, що є добрим або поганим? Звичайно, полька, коли не буде захоплена ніякою ідеєю, ніяким почуттям, ніякою нурботою, коли вона корисливо шукає насолод, то так буде використовувати блискучі властивості свого характеру, свою залізну волю, талант панувати над собою, вміння прикидатися, що вони стануть згубнішими для інших, ніж багаті духовні якості жінок — для себе. Подібне можна спостерігати і в її сестри малоросіянки, але обидві є від природи повними поезії і багатими на захоплення, такі жінки рідко будуть сильними морально, але ще рідше будуть неблагородними.

Із Заходу на Схід — які відтінки все спостерігаючої культури, освіти, науки, яке зростання фантазії, відчуття природи, поезії та сердечності! Німець настільки ж переважає у цьому британця і француза, як східний слов'янин — німця. Навіть ще загадковіше: у германських племен ці сторони людської натури репрезентує жінка, а у слов'ян — чоловік. Поляк, росіянин, малорос — що то за чудові чоловіки, мудрі голови, сильні характери, безстрашні солдати, але їхні жінки ліпше вміють панувати над своїми почуттями та стражданнями. Полька відчуває тонко, але відчуває лише тоді, коли хоче — вона з великою самопожертвою віддається вітчизні, коханому чоловікові, дитині, але тільки тоді, коли її почуття збігаються з її думками, характером. її природа, по суті, є твердою і залишається завжди свідомою та обачною.

Вона ніколи не буває такою ніжною, як малоросіянка. А та віддається меланхолійній схильності свого племені: вона мріє, захоплюється, її почуття підносяться і спадають, і потім ще довго бринять, як малоросійські мелодії, звучання яких має щось трагічне, і цей глибоко симпатичний настрій зберігається в первісних танках радості.

Повне, живе відчуття ворожого протиставлення людини і природи, почуття смерті й живо пульсуючого життя — найхарактерніша риса східних слов'ян — є і їхнім.

Їхні почуття можуть повністю опанувати ними і будь-яка боротьба з ними є даремною. Тут Шопенгауер мав би здійснювати свої студії про відмову від бажання жити. Полька буде сумніватися, чи кинути їй тіло мертвого чоловіка і чи зможе вона незабаром знову сміятися, чи у холодній величі відвернутися від життя.

Малоросіянка або помре від свого болю, або й тоді, коли її волосся вже давно посивіє, все ще буде оплакувати темні кучері свого милого. Польська пані, що бачила, як її син загинув у боротьбі за польську справу, повернулася, ще у повному блиску її вроди, у самотнє помістя і прожила довге спокійне життя бідної хворої страдниці. Відома малоросійська письменниця незадовго після смерті своїх дітей пішла за ними в могилу.
Якщо темперамент повинен показувати приблизну температуру людської природи, то у польки він жвавий, але без того, щоб бути пристрасним. Полька є холодною, її афекти — це афекти — не сильні і не тривалі. Вона виявляє безтурботну, легковажну істоту, і як експресивно вона проявляється!
Вона не має жодного співчуття до своїх власних поривань — знає, як їх впорядкувати, як зберігати чоловічу дисципліну, ніби Валленштайн, впровадити керівництво, як Наполеон. Малоросіянка, на противагу цьому, має спокійну гідність іспанки. її хода, її рухи, мова та її дії спокійні, завжди видаються розважливими, вона спостерігає і при тому є такою ж пристрасною, як іспанка, вона любить і ненавидить усією душею, але без фраз і роздумів, її афекти виникають з її вдачі, вони є різкими і стихійними, бо фантазія безперервно дає їм поживу.
Коли б хтось хотів назвати польку суб'єктивною, то фантазія малоросіянки є в найвищій мірі предметною і поетичною. Обидві відтворюють швидко і сильно, але коли перша концентрує всі предмети, образи, що западають їй в душу, як у фокусі лінзи, то друга відбиває їх подібно до гарного дзеркала — чисто і чітко.

Полька веде розмову, як у французькому салоні, малоросіянка розповідає природною правдивістю Тургенєва чи Гоголя. Полька іскриться душею, вона як вістря, кожний вислів — якийсь каламбур, кожний рух — якась епіграма. її дух — це рапіра. Блискучі випади, тонкий розум, витончений такт, люб'язне розслаблення при повному володінні собою роблять цю жінку настільки ж чарівною, настільки й небезпечною. Полька грає свою роль у житті так, як вона собі її створює, малоросіянка — як вона вміє поводитися з іншими, вона — практичний домашній філософ. Вона має багато ідей. Якщо полька має талант виставляти свою персону у вигідному світлі, панувати над ситуацією, є винахідливою у здійсненні своїх намірів, то малоросіянка вміє розуміти чуже, вона спостережлива, має знання людської натури, вона не може бути перевершена у проникливості, у глузді та розумінні. Вона наскрізь бачить чуже, відтак заглиблюється у власну натуру, за знанням людей йде знання самої себе. А то гірке і сумне пізнавання.

Багаті на таланти полька та малоросіянка у Галичині беруть активну участь у громадському житті, вони є просто надокучливими дилетантками, вони мають вплив, якого заслужили, бо мають дар його здійснювати — мають добру освіту.

Німецька освіта є однобічною, бо вона є літературною. Освіта, справжня гуманітарна освіта, означає гармонійний розвиток людської натури, передовсім у жінок, у них велика кількість прочитаного відбирає духовну грацію так само, як тяжка робота — тілесну. І що це за рід літератури, з якого вони черпають освіту? Чи можна її відзначити краще, як дорадчими словами з німецьких сімейних листів: «Предмет читання! Повчальний і розважальний!»
Освіта, література стають тоді самоціллю, забувають, що вони обидві є тут лише заради життя. Галицькі жінки цього не забувають.
Поряд з рідною мовою вони, звичайно, говорять дуже добре по-французьки, по-німецьки, а в новіших часах нерідко й по-англійськи, вони читають Вольтера й Віктора Гюго, Шекспіра і Маколі в оригіналі, вони захоплюються своїми Міцкевичем і Лелевелем, Квіткою і Шевченком, але не заглиблюються в літературу.
Їхнє виховання — вже інше; вони вчаться одночасно і читати, і їздити верхи. Сувора школа матері, салона, верхової їзди, запальний народний танець дають їм одночасно і грацію, і енергію. Вони можуть загнати лисицю і виконати якусь із сонат Бетховена.
Вони кидають дотепи з такою ж смертоносною впевненістю, як і кулі з пістоля. Звичайно, відіграють вони свою роль і в літературі. Жодна з обидвох націй не має письменниці з генієм Жорж Санд, але вони можуть їх сподіватися, бо їхні жінки поряд із талантом виявляють відчуття природи, ті людські почуття, ту творчу наївність, що на Заході вже втрачені. Впадає в очі, як тут жінки зберігають хист, зокрема до літературних творів, особливо полька. Вона не тільки співає ніжні мелодії, а й пише політичні летючки у прикрашеній хутром куртці з цигаркою у вустах, з манерами благородної пані вона редагує газету.

Музичний талант слов'ян — національна риса характеру — найбільше виявляється в малоросіянки, її чудові, часто глибоко меланхолійні, дико веселі народні пісні значно перевершують польські.

У рідких випадках обидві є придатними для сцени. Малоросійський театр стоїть ще на дуже низькому рівні, щоб його можна було порівнювати із західноєвропейським, але польська драма — високого рівня, і польська вистава на свіжому повітрі, душа якої — полька, є рівно-вартісною французькій.

У житті своєї країни, свого народу галицькі жінки беруть активну і палку участь. Немає жертви, якої б злякалася полька, якщо це стосується її батьківщини. Відомо, які послуги вона зробила польській справі і у війні, і в мирний час, польським змовам, польському повстанню. Вона плете інтриги за філіжанкою кави, сидить на трибуні ландтагу. Сьогодні вона — найспритніший емісар, найгнучкіший шпигун, а завтра благословляє зброю, благословляє воїнів чи сама безстрашно мчить проти ворожих рядів. А потім вона стоїть на колінах серед мертвих, перев'язує поранених, підтримує вмираючих.
У порівнянні з цим патріотизм малоросіянки не піднявся до якихось блискучих подвигів, але під час більше, ніж трьохсотлітніх страждань під пануванням Речі Посполитої,— з непохитним терпінням, з непорушною любов'ю до своєї національності, у спротиві до польських домагань він зберігся в подиву гідний спосіб. Через пісню і слово вона влила в душу босоногого хлопчини ненависть та завзятість, на Поділлі, на Україні та в Галичині вона врятувала русинську національність. Супроти неї полька є аристократкою. Вона має щось від суверена. У малоросіянки, на противагу, ідеї свободи та рівності знаходяться в крові. Вона є демократкою, а в релігійних справах має нахил до сумнівів.
Католичка-полька є побожною чи легковажною і закінчує врешті-решт святенництвом. Відданість русинки має інші мотиви. Церква довгий час була останнім притулком її національності, ще й зараз є ледве чи не ідентичною з нею. Щодня лунає тут з вівтаря і з хорів мова народу, і її священики є у народі дідичами та батьками сімейства. Нарешті, східнослов'янський світогляд про мізерність буття, про неминучість, з якою все відбувається, про вороже протиставлення природи і людини, про рівність та людську любов відповідає первісним ідеям християнства, як найбільший мислитель нової доби Шопенгауер філософськи пояснив і розвинув.

Яким би особливим не було слов'янське життя на Сході, його найбільшою особливістю є стосунки чоловіка і жінки. Тут воно є прямою протилежністю Заходові. Жінка стоїть вище чоловіка. Не в сенсі романсько-германського пошанування, яке відгороджує жінку через ідолопоклонницький культ, немов якогось азіатського деспота. Жінка на слов'янському Сході — стоїть не на вівтарі, але й не є полонянкою «святинь дому». Вона перебуває у вирі життя і керує. Це видається тут природним. Один відомий німецький етнограф каже: «Коли правильним є те, що у романських народів статі рівні, у германських — жінка стоїть нижче від чоловіка, то у слов'ян жінка чоловіка перевищує».

Тут немає якоїсь слабкої статі. Жінка повсюдно стоїть з чоловіком на рівній нозі — вдома, в товаристві, у громадському житті. Чоловік звичайно схильний розглядати жінку, як свою власність — тут не знайдете й сліду від цього. Вона віддається чоловікові у коханні, як рівна, на рівних умовах. Цього вона дотримується і в шлюбі. У неї немає жодного обов'язку, який мужчина не знав би так само. На Заході тільки її невірність руйнує сім'ю; а тут — його.
Жінка залишить чоловіка з наймізернішої причини, бо вона знає, що збереже своє становище у суспільстві. Польща — ще країна розлучень. Розлучена жінка є тут типовою в суспільстві, на сцені, в поезії. Вона вільна, як і чоловік, але без того, щоб втрачати привілеї своєї статі. Вона приймає своїх друзів, є центром салона, клубу, літературного товариства. Сприятливе становище, яке вона має як розлучена жінка, дає їй почуття власної гідності, з яким вона вступає у шлюб. Вдома вона господиня, в товаристві вона задає тон. Завдяки їй все життя її народу зберегло свої витончені і в той же час прості форми, оту радісну грацію, якої вона ніколи не втратить,— ні на полюванні, ні у ландтагу. Жінка є всюди, де є чоловік, і всюди зберігає свої манери і звичаї. Ця риса властива не лише вищим верствам. Треба бачити краківського селянина — з якою вишуканістю веде він до танцю свою дівчину; гуцула, коли він гірською стежкою за вуздечку зводить вниз коня своєї дружини. Галицький селянин є під владою своєї жінки. Пияк співає в народній пісні: «Буде жінка, мабуть, бити, за чуприну волочити».
Була то донька одного галицького священика, ота Роксоляна, яку Расін прославляє у «Баязеті», та слов'янка, що зробила своїм рабом Сулеймана Пишного і була піднесена до його дружини.

Галицькі жінки не є господинями дому в німецькому сенсі, вони вміють керувати господарством у широкому розумінні, але ощадливість, порядок, старанність у домашньому побуті не належать до їхніх чеснот.
Галицька селянка, хоч якою моторною і тямущою вона є, також побоюється роботи. Тут бракує як освіти народу, так і виховання. Власне кажучи, лінивим народ не є, бо він неперевершено працює у когось на службі, але має невеликі потреби, балакає, співає і танцює охочіше, ніж тоді, коли мав би зробити зусилля заради заможного дозвільного життя.
Наскільки поганими господинями є галицькі жінки, настільки чудовими є і вони матерями. Як ніжно поводиться звичайна, селянка зі своєю дитиною! Глибока, пошана, покірність, дитяча любов, яку сива мати знаходить у свого сина ще й тоді, коли він сам гойдає на колінах дітей, найкраще підтверджує, ким вона для нього була, ким вона для нього буде завжди. Від неї одержує він перші, найсвятіші ідеали свого життя, вона живить та енергійно підтримує їх увесь час, поки супроводжує його через життя.

Ось це і є основні риси, якими ми завершуємо жіночі образки польки та русинки в Галичині. У лоні цих жінок лежить майбутнє їх народу. Правильно каже одухотворена Дора д'Істріа: «Романці — найдотепніші, германці — наймудріші, слов'яни — слов'яни — наймолодші, а юність — це велика перевага».

Латинський, італійський, французький впливи довго і необмежено панували в освіченому світі; багато в чому вони повинні були пом'якшити німецький та англійський; слов'яни теж братимуть участь у загальному творенні людської культури. Європа має багато чого очікувати від них, і не в останню чергу — в перетворенні суспільства та у стосунках чоловіка і жінки.
Наступним за чисельністю та значенням, після малоросійського і польського елемента в Галичині, є передовсім єврейський. Він живе великими, замкненими громадами, заселяє цілі міста чи їх великі квартали, і через те так повно зберіг тут своєрідність племені, як у жодній іншій країні. Вже за польських королів втішався особливою підтримкою австрійського уряду та від часу прийняття австрійської конституції 1861 року досягнув повної емансипації. Його значення буде зростати в тій мірі, у якій він звільнятиметься завдяки освіті.

Той самий розкол, який роздирає зараз релігійне життя євреїв у Галичині, проходить і через їхнє соціальне життя. Освічені відмовилися від ортодоксальної віри, тоді як нижчі класи з непорушною любов'ю прихильні до старих традицій та звичаїв.

Так, освічена єврейка в Галичині стала типом «для самої себе», як і єврейка з народу. Поряд з ними вихрещена жидівка виглядає досить своєрідно. Польська єврейка не без рації має славу красуні. Вона зберегла східні риси в чистому вигляді, і все ще може разом зі своїми азіатськими сестрами позмагатися навіть з чудовими жінками Вірменії та Грузії. І тут, буває, трапляється некрасива і добродушна порода з горбатим носом, із товстими губами і тими великими аквамариновими очима, яким пані Юпітерова завдячує прізвиську волоокої; але поруч із нею — та струнка козуля з Пісні пісень, зі смаглявим обличчям, мигдалеподібними, темними тужливими очима, з тим чорним, із синім відблиском волоссям, довгим, «як сама вічність», як співає Гафіз. А ті великі, розкішні жінки, рудоволосі та білі, як мармур, яким до ніг схилялися ассірійські полководці і християнські пророки! З цього племені була та Естерка, у кучерях якої впіймався великий Казимир Польський і яка могла собі дозволити виховувати доньку найвірнішого сина церкви у вірі Мойсея.

У містах звичайна жидівка швидко спаскуджується через ранній шлюб, тісний світ дому та крамнички і дістає характерний округлий зад.

Галицька єврейка ще зберегла своє напів-орієнтальне, напівслов'янське вбрання. Понад з ним, з коротко підстриженим волоссям, як в ортодоксальних жидів, та пов'язкою на чолі, прикрашеною перлами і коштовним камінням, подібна до «цариці Савкої», над багато оздобленим вбранням з азіатським поясом — довгий кафтан, нерідко з дорогої тканини, прикрашений хутром.

Які образки у Казимирі, по суботах на валах Львова, в Бродах! Тут цісар Франц, стоячи на балконі Гаузнерового будинку і глянувши на тисячі жидівських хутряних шапок та начільних пов'язок, весело сказав: «Тепер я вже знаю, чому мене називають царем Єрусалиму!»

Хоч як строго дотримується старосвітська жидівка всіх приписів синагоги, не залишає поза увагою жодного з химерних звичаїв при пологах, шлюбі, на похороні, на святах, проте з християнкою вона перебуває в найкращих стосунках.

У такому краю, як Галичина, де десять різних віросповідань не просто дозволені, а визнані законом, нетерпимість неможлива. Нічого не чути про ті постійні сварки, якими відзначаються міцні у вірі альпійські народи.
Єврей та його жінка творять переважно середній клас, на рівнині як орендарі шинків, вони нерідко є небезпечними друзями селян, як управителі — вони права рука поміщиків. Скрізь жінка розділяє заняття чоловіка і переважає його розумом, поміркованістю, ощадливістю, старанністю, одне слово — у всіх тих чеснотах, що творять спадок вибраного народу.
Оскільки вона вміє через чоловіка провадити справу, то є царицею крамнички.
Як невтомно факторка мандрує з двору до двору з в'язкою товарів на спині, яку балакучість розвиває шинкарка, Геба селянина-пияка!
У справах вона шукає своєї вигоди, але є чесна і тримається гідно. Своїх дітей вона любить більше, ніж життя — вони зі срібла, вони з золота, вони справжні діаманти!
Вона полохлива мати, але відважна жінка і її сини є хоробрими солдатами. її жвавий дух ніколи не дозволяє їй бути нічим не зайнятою: вона балакає, спекулює, безперервно фантазує, і при тому залишається найвирозумнішою, найрозсудливішою істотою. Вона звичайно вміє читати і писати, і дозволяє собі таку-сяку освіту. Освічена єврейка є «реформованою» під будь-яким оглядом. Вона називає себе ізраеліткою, відвідує молитовний дім, зняла старий одяг, не обрізає волосся, тримається далеко від ґешефтів чоловіка. її «ґешефт» — це «освіта». Жінки цього сорту найчарівніші та найнебезпечніші.
Орієнтальну красу доповнює орієнтальна жадоба насолод. З повною такту грайливістю вони ідеалізують одяг свого племені. Ніяка пов'язка і ніякий капелюшок не спотворюють її голівку. Намисто з перлів вплетене в її розкішне волосся, що спадає пишними косами на спину. Розкішний, з багатьма складками каптан з єдвабу, прикрашений дорогим хутром, спадає на шовкову спідницю французького покрою. Це повне поезії вбрання видно не рідше, ніж паризьку моду.

Орієнтальний характер, який не знає ніякого минулого, ніякого майбутнього, що живе тільки чуттєвою сучасністю, блискучий дух, отой дух Соломонової мудрості і талмудичної хитрості, яскрава барвиста фантазія виховують у них мистецтво царів із «Тисячі й одної ночі».
Їхня освіта більш блискуча, ніж глибока, вони бавляться усім, читають все, говорять про все, але найкращими у них залишаються вроджені духовні таланти.
Вихрещена жидівка всі ознаки свого народу намагається якомога швидше згладити. Бідака! Для неї це буде так важко. У соціальному відношенні вона така ж помітна, як вихрещений жид, але відрізняється від нього у відношенні релігійному. Вона не вішає ніяких образів над своїм ліжком, не хреститься урочисто перед тим, як їсти суп і після обіду, одним словом, вона є вільнодумцем і у цьому сенсі є своєрідним елементом нашого суспільства.

Особливістю Галичини є караїмка.
Тюрки за походженням, за звичаями, іудеї за вірою, суворо зберігають караїми — діти письма — закон Мойсея і відкидають Талмуд.
Вони винятково сумлінні та миролюбні, обробляють землю і відрізняються від русинських селищ у Галичині підстриженим волоссям і довгою бородою, а караїмка від селянки, як і від простої єврейки, своєю зразковою охайністю.
У політичному відношенні єврейський елемент був важливою підпорою австрійського уряду. Звичайний єврей зараз є ще, подібно до селянина, цісарським, але освіченим, як гордо називав себе німцем і кокетував з німецькими ідеями, тепер так само кокетує з польськими. Матері читали у ролях «Дона Карлоса», доньки декламують «Альпухару» — знамениту баладу Міцкевича з «Конрада Валлєнрода» — і насувають на свої завиті кучері конфедератку.
Тут, де раса є ще у повній силі, єврейству треба буде виконати важливе соціальне завдання. Звичайно, їхній шлюб, що легко розв'язується (за винятком роду Лєві), зараз уже не залишився без впливу. Що стосується морального обличчя, то воно не є ні кращим, ні гіршим, ніж у будь-якого народу комерсантів. Насильство не властиве євреєві. Його злочини — це злочини маклерів, ділків, спекулянтів. Його сімейне життя дуже відрізняється від життя британців та американців. Він має добре серце, ніколи не буває жорстоким, не образить і мухи. Єврейка, нерідко навіть екстравагантна, надмірно чутлива і морально чиста. Вона часто буває перебільшено делікатною і строгою, хоча закохана єврейка залишається ідеалом польського донжуана.

Німкеня в Галичині має свої риси так само, як жінки інших племен. Згідно з тим, як німецький елемент розселився тут під польським або вже під австрійським пануванням,— чи то через колонії та поселення у містах, чи то через урядників та солдатів — він творить різні групи і відповідно до них різні жіночі типи. У той час, як міста південної Русі вже здавна мали власне міщанство, деякі з поляків перемішувались з німцями і євреями вже в попередніх століттях. Хоч німці і жили в окремих кварталах, мали особливі пільги, особливий міський статус,— вони швидко переймали мову та національність краю, що так багато краківських патріціанських родин з німецькими прізвищами вже від двохсот років можна розглядати як польські. У цього міського населення не більше чогось німецького, ніж прізвище, яке вони пишуть, проте, по-польськи.

Нова німецька імміграція почалася від об'єднання з Австрією. Німці прибували як поселенці — цілими громадами — за часів Йосифа II, і від того часу приходять до краю як ремісники, купці, урядники, солдати, звичайно з жінкою і дітьми. Через свою роботу вони закладають у містах поселення або купують помістя. Оскільки самі вони з різних німецьких земель та племен, то й зовнішність їхня і вдача також відмінні.

Спільним для всіх є німецька серйозність, німецький хід думок, поміркованість і працьовитість, вони подобаються місцевим слов'янам, тільки їхній характер, яким би добрим він не був, видається не досить делікатним, а їхні манери справляють нерідко враження грубих. На противагу цьому тон і звичаї поляка діють на німця дуже привабливо й він прагне їх якнайшвидше засвоїти. Але цим не закінчується. В Німеччині жінкам роблять закид за їх малу участь в політичному житті — чудової В Галичині першим є поважний німець, який позбувається дрібничок національного одягу, сп'янілий від польських мелодій та польської поезії і переходить у чужий табір, тоді як німецька жінка любовно береже і захищає німецьку національність. Кожен німець, що у другому чи третьому поколінні є ще німцем, має дякувати за це своїй матері.

Високе покликання — бути посередником між німецьким і слов'янським світами, німецькою та слов'янською культурами — німці здійснюють дуже погано, вони забувають свого Гете, аби захоплюватися Міцкевичем, і нерідко бувають присоромлені поляком, що у захваті від «Дона Карлоса», від «Марії Стюарт», від «Дзвону», від «Фауста» в оригіналі.

Вони втрачають свої переваги, переваги духовного обміну. Вони забувають, що мають передати (як німці) слов'янам, а що (як німці) зі слов'янської землі взяти. Полька схильна глузувати з німкені, вона сміється з її панчіх, з її хохлі, але незабаром німецький будинок починає навіювати повагу та симпатії. Німкеня, зрештою, має власну думку про крій одягу і кулінарні книги, проте вона має ще й інші книжки, знайомить польку з своїми поетами, перш за все зі своїм Шіллером, полька відповідає його чудовим перекладом, «Гражиною», «Паном Тадеушем». Вони вчаться навзаєм говорити мовами одна одної, співати пісні і допомагати одна одній словом і ділом — в радості і в горі.
Так, багато німецьких поміщиць, дружин урядників краще, ніж німецькі професори та апарат цісарського уряду, виконують своє культурне завдання: познайомити між собою і помирити два великі народи.

У Галичині серед німців рідко можна зустріти вродливих, як часто — гарних спокусливих жінок. Тут впадає в очі те, як німецька дівчина перед слов'янкою і навпаки, слов'янка перед німкенею «заробляють» привілеї. Німецькі дівчата цвітуть у незайманій красі, якої позбавлені слов'янки, але тоді, коли німецька жінка швидко в'яне, у слов'янки розвиваються справді пластичні форми. Слов'янська дівчина — це незріла жінка, німецька жінка — відцвіла квітка. Зрозуміло, що з кожного боку є винятки. Німкені в Галичині перевершують своїх сестер з тверезої північної Німеччини грацією, ніжністю, благородством форм так сильно, що деякі скромні жінки урядників досить непогано можуть грати великих дам з-над Шпреє чи з-над Ізару. Також на їх душу, розум, образ думок та характер добре впливає слов'янське сусідство. Спарена зі слов'янською привабливістю німецька домовитість стає благородною і простою, що діє зачаровуюче, німецька жадоба до знань виступає в не менш корисний союз зі слов'янською любов'ю до батьківщини, а німецька сила — зі слов'янською лагідністю.

Колоністка — це тип для самої себе. Вона походить із Бадена, Вюртемберга, Нассау і в Галичині теж залишилася справжньою швабкою. їхні села розсіяні по всіх повітах Галичини аж до Буковини. Чого тільки не досягає швабська старанність на поганій землі батьківщини, а яку землю знаходить тут! Найкращий хлібороб на найкращій землі! Чи можна дивуватися, що його господарка перевищує як німецьку, так і слов'янську, що його села мають вигляд приватних містечок?

Колоністка переважно така ж роботяща, як і її чоловік, ще й здібніша від нього. Якщо хата та поле задбані, шваб дозволяє собі посмоктати у кнайпі люльку, грає в кеглі чи йде на полювання, то швабка тільки тоді і починає діяти: вона продає птицю, яйця, масло, сир, фрукти, з тим всім переходить вона з двору до двору, аж на найбільший базар. Вона — якась «євангельська, біблійна» жінка є вірною Біблії, як і її чоловік; гер пастор і пані пасторова грають у їхній громаді роль, подібно до ролі малоросійського панотця та його жінки, хоч становище останнього має політичне значення, яке першому далеке. Можна також знайти села менонітів, тихі чистенькі поселення тієї побожної, мирної, цнотливої секти, в якій не складають жодних присяг і не носять ніякої зброї.

Зовні галицька швабка не відрізняється від тої, що на батьківщині, можна знайти тих самих білявих привітних жінок, тут і там той самий чорноокий майже італійський тип, як у Шварцвальді. Вона носить такий самий одяг, дотримується тих самих звичок, наспівує ті ж самі мелодії. її вдача, духовні якості залишилися такими ж. Вона розумна, навіть хитра, сильна аж до грубості і при тому привітна, дотепна, мрійлива. Вона ходить до доброї школи, читає і пише своєю рідною мовою, говорить своєю говіркою. її діалект з багатьма шиплячими звуками полегшує їй опанування слов'янських мов.
її вплив на слов'янське сільське населення незначний. її чудова господарка здійснює свій вплив лише після скасування кріпосного права та панщини. Панські повинності галицькі селяни виконували ліниво, про це переконливо свідчить поступ від 1848 року. До цього року галицький селянин своє поле обробляв абияк, тепер він вже орендує панські землі і шинки. Русинський селянин особливо привабливим є в Галичині, та він ще багато чого може навчитися від німецького колоніста — і він вчиться, від того часу, коли взагалі варто чогось вчитися, від того часу, коли він стоїть на вільній землі, як вільна людина і його посланці в кошлатих чунях з сукна сидять поруч з аристократами та прелатами в австрійському парламенті. Польський елемент надто сильний і освічений, русинський — довів свою незламну впертість відтоді, як йому було надано рівні права, і розвивається швидко і потужно. Тоді як поляк через русинський елемент у польському королівстві поступово втрачає опору, яку дає йому його вітчизна, то. русинський елемент має за собою 50 млн. українців та українську літературу. Світова потуга прикриває йому спину. Онімеченою Галичина не буде ніколи. На жаль, відбувається протилежне: німці полонізуються, а діти колоністів, що йдуть у місто як сини урядників, стають найзапеклішими ворогами своєї держави. Ба більше! Метиси, що були покликані представляти австрійську расу, політичну націю,— вони теж йдуть слідом за слов'янським цвітом. Усі великі народи стали нічим лише через змішування, і які ж чудові результати дає воно в цьому краї, де зустрічаються найрізноманітніші європейські та азіатські народи. Порівняймо шваба з найвродливішим селянином з-під Кракова. На дорогах від Вадовіц до Карпат можна наштовхнутися на високорослу людську породу, тоді як поляк і шваб — хирляві створіння.

Польський етнограф Вінцент Поль розв'язує загадку: чума забрала тут усе населення і воно було замінене німецькими переселенцями, що врешті-решт перемішалося з поляками і зараз є найкрасивішими людьми, яких взагалі можна знайти.

Що то за гарні люди — онуки шведських військовополонених та польських жінок у Кросценко, в Суходолі і т. д., гарні, як завдяки германцям, так і завдяки слов'янам. Тут видно, яку благородну расу матиме Австрія, коли змішування її народів буде продовжуватися.

Шкода тільки, що змішування поки що йде на користь полякам, бо всі ті німці, які на сході переваги свого племені поєднують зі слов'янськими, майже повсюдно пропадають. Якщо наші східні землі будуть у швидкому та безперервному зв'язку з західними, передусім з містом цісаря, то це співвідношення поступово поліпшиться. Австрійська самосвідомість буде разом з австрійськими засобами зв'язку розвиватися і зростати.

Герасим Іван Іванович (нар. 1961 р.) перекладає з німецької. Живе у Львові. Працює у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Завідує філією Австрійської бібліотеки.

Леопольд фон ЗАХЕР-МАЗОХ
ДОН ЖУАН З КОЛОМИЇ

Марія ВАЛЬО
Л. ЗАХЕР-МАЗОХ І УКРАЇНА

Адольф ОПЕЛЬ
ЛЕОПОЛЬД ФОН ЗАХЕР-МАЗОХ — КОЛУМБ СХОДУ

«Всесвіт» #3, 1994

*
Нагору