Степан РУДАНСЬКИЙ

ТОЙ, ЩО НАД НАМИ

Стоїть козак коло груші
Дівку підмовляє.
А дівчина, як калина,
Полум’ям палає.

Зчервоніло повне личко,
Відскочили груди…
Отак дала б, та боїться,
Що то послі буде.

«А що, — каже, — як я буду
Дитиноньку мати?
Хто пригорне сиротину,
Буде доглядати?»

Козак жваво обіймає
Дівчину руками.
«Не журись, дівчино, — каже, —
А той, що над нами!..»

А із груші старий батько:
«О бісова мати!..
То ви будете робити,
А я годувати?!»

Як почули молодята —
Та від батька в ноги:
Дівча в хату з переляку,
Козак — за пороги…

18 апреля

Сама учить

Біжить дівка; в руках курка,
Сито під пахвою.
Аж дивиться — спочиває
Козак під вербою.

Розпалилася дівчина,
Гвалтом чогось хоче:
То підійде, то загляне
Козакові в очі.

То пуститься утікати,
То знов підступає.
«Та чого ж ти утікаєш?» —
Козак промовляє,

«Який змисний!.. Утікаєш!..
Еге!.. Не втікати?!
Я вже бачу, що ти хочеш!
Бодай не казати!..»

«Та дурна ти! Втекла б курка!
Як тут що зробити?»
«Який змисний!.. Втекла б курка?!
А ситом накрити!..»

Не знав козак, що робити, —
Сама научає…
Козак живо видер курку,
Ситом накриває.

Кладе дівку під вербою,
Зміряв, як годиться…
Пішла дівка дорогою —
І не нахвалиться…

18 апреля

Указ

Іде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та й її читає:
«І прочая, і прочая…
По сему указу
Кожна дівка козакові
Довжна дать по разу!»
«Чуєш, дівко, що в указі?»
«Та чую, козаче».
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!
Ізліз козак, покрепився,
На коня сідає,
А дівчина підійнялась
Та й ще забагає:
«А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?»

18 апреля [1858].