Поезія  Усяка всячина  Прислів'я, приказки  Хихітня



*

    Світлана Іщенко.
    ПЕРЕСПІВИ СОЛОМОНА
    * * *

    1. Звідки ти, коханий мій жаданий, звідки ти, хазяїн душі моєї і тіла, бо мова твоя – немов підсвідомість, слова твої - у віршах моїх?

    2. 3робила я крок у покої твої і зупинилася здивована від неспокою, зробила другий – і розгубилася, зробила третій - і перлини гарячі зронила з очей, бо зачинив ти серце своє недовірою від мене.

    3.І лишився ти сам-на-сам у розгубі великій: я була незнайома тобі, як лист паперу чистого, і знайома, як твої особисті вірші на ньому.

    4. Незнайома, як обличчя культури чужої, і знайома, як маска Мельпомени в руках матері матері твоєї.

    5. Незнайома, як світло місяця у проваллях арени колізею, і знайома, як постать у цьому світлі, що хвилює тебе.

    6. Незнайомі ласки мої, але знайома мова їх.

    7. 3відки ти, кохана моя бажана, звідки ти, левице душі моєї і тіла, бо мова твоя – немов підсвідомість, слова твої - у віршах моїх?

    8. Кохана моя прекрасна, не підганяй вітер у хмарах думок моїх, дай звикнути до доторків твоїх дивовижних - і я сам введу тебе у покої свої як наречену, бо дух мій стомився блукати самотнім у пустелі світу цього.

    9. Бачив я колісниці земні, але хто правив ними?

    10. Чув я голоси тварі земної й піднебесної, що має дух життя, але не були їх голоси знайомими.

    11. Бачив я статуї мідні й мармурові красунь Карфагенських, але роз'їв час і води земні й піднебесні красу їх. А твоя пребуде вічно, левице моя спекотна, бо краса твоя - в серці моїм.

    12. Час збирати виноград саду твого, і тече сік з яблук медових, і соти сповнені, та зачинив хазяїн сад свій.

    13. Завжди була я чужа в домі матері моєї, але ще не увійшла я хазяйкою у дім твій, місяцю мій ясноокий.

    14. Бо всі дороги до тебе, о коханий, - перехрестя тіл наших і хрещатий візерунок Чумацького Шляху на рушнику.

    15. Скоріше іди в покої моїх обійм до глибин, до видиху крику гортанного від насолоди присутності в них, побач красу свою у віддзеркаленні імення твого в мені, левице моя смілива!

    16. Бо мови наші - немов підсвідомість, а слова - мед у сотах віршів наших.

    (21 січня 2001 р.)

    1.О коханий оленю мій чутливий! Серед чорних дюн волосся мого шукають персти твої слух мій, аби обернути весь шепіт пісків Сахари - на пісню кохання твого,

    2. Співи всіх птиць - на гімн любові, а спеку сонця - на спрагу доторку твого, оленю мій чутливий.

    3. Від довгої скачки лісосмугами кактусів та олив наш поїзд видихає солодку пару з вуст і зойк з тіл і знов прямує до гнізд голубиних, до вуликів і сот медових.

    4. Всі зливи світу чекали бджолу у глибокому горлі квітки, коли ковтнула моя лілея напружене її тільце.

    5.І запахом троянд, мускусу і шафрану повіяло з глибин вуст, і бджола не в силах булла покинути квітку,

    6. І лілея потроху виплескувала свій винний нектар, вологий і липкий, аби тільце бджоли скуштувало вистояного меду.

    7. Очі мого коханого - голубі вітражі собору небесного з чорною крапкою нескінченності. Дай угамувати спрагу!

    8. На два пагорби спираються долоні мого коханого, тіло його покоїться на хвилях сплесків мого міражу пустельного; і коханий п'є з колодязя левиці, що пасе його агнця.

    9. І день сідає в ніч, і ніч являє день. І день цілує ніч, і ніч обіймає день нектаром і прохолодою.

    10. О всі звірі пустельні, немає серед вас кращої за левицю мою!

    (10 січня 2001 р.)

    * * *

    1. Мій коханий шукав мене серед олив, серед африканського шторму розлучення, змореними очима і пересохлим ротом хапаючи пустку пустелі.

    2. Коханий мій! Чи могла я не чути кроків твоїх? Чи могла я не чути зову твого на порозі тисячоліття любові? Чи могла я не відчинити воріт моїх?

    3. Спекотна левице моя! Я полював на лисиць, що поїдають грона лози виноградної - нектар очей твоїх.

    4. Я полював на шакалів, що злизують сіль слідів твоїх - мудрість твою.

    5. Солодка кохана моя, я полював на берегових птиць, аби не склювали вони білого снігу твоєї лілеї, немов смакуючи піну Середземного моря.

    6. Я полював на дощ і вітер у далекій синій країні, заздрячи зрошаючим тіло твоє - вогнений віск твій, спекотна левице моя!

    7. Душа моя блукала в акрополі Карфагену; серед сильних левів світу темряви шукав я левицю мою і не знаходив, посеред світла місяця не було її стану гнучкого.

    8. Серед пазурів стовпів молитовних, колісниць колін обіймаючих гукав я її.

    9. Хіба могла я не чути голосу твого, коханий? Хіба могла я не залишити мозаїку крові за порогом моїм, аби знайшов ти мене? Серед колізій колізею сумувала душа моя голубицею.

    10. І заходило денне сонце за мури колізею, і друге світило потойбіч наздоганяло його всесвітню гармонію.

    11. І мозаїка крові перетворилась на пекучо-сині вітражі собору очей твоїх, і очей батька твого, і очей попередніх поколінь батька твого.

    12. Сині вітражі тонули у проваллях колізею, і олива олив скрапала з рук твоїх на чутливі соски левиці, що пасла твого агнця.

    13. І виходили з провалля тіні сильних левів, і не було сильніше гладіатора за тебе, о коханий мій!

    (11 січня 2001 р.)

    * * *

    1. Зірвіть мандаринові плоди, дщері Бао-Саїдські, і зросіть ними тіло моє, бо знемагаю я від кохання!

    2. Склюйте, голубиці ранкові, піт з чола мого.

    3. Ще вчора мій коханий бажав лишитися самотнім, ще сьогодні мій ясноокий місяць не прокинувся.

    4. І ліва рука його в головах його, а права не обіймає мене.

    5. Я розгойдувала залізні грати серця твого, я стукала у камінні стіни тіла твого, я поранила руки об скельця печалі твоєї - ти не прокинувся.

    6. Мої ноги блукали вузькими вулицями Бао-Саїду між колін твоїх, мій язик торгувався за срібні кайдани для рук моїх, та ціна зростала від печаті на вустах твоїх.

    7. Мій ясноокий місяць не прокинувся. І знову мої ноги блукали вузькими вулицями; розчесала я довге волосся і розстелила його в провулках твоїх, я перехрестя твої поцілунками позначила, і волосся моє омивало твої міські квартали, каньйони, берегові сходи і кладовище.

    8. Не прокинувся коханий.

    9. І ліва рука його в головах його, а правою він не обіймає мене.

    10. І згорнулося серце моє у камінь, і солоні перлини відшукали в темряві очі мої зморені.

    11. До моєї бухти не йде корабель твій, вітер думок ламає вітрила його.

    12. Не віз корабель твій прикрас для тіла мого, та щоки мої і груди в намистинах Перлин вологих. Звідки б?

    13. Огорніть мене в килими коштовні, дщері Бао-Саїдські, і осушіть ними тіло моє, бо знемагаю я від кохання, місяцю мій ясноокий!

    (12 січня 2001 р.)

    * * *

    1.О майстер мій коханий, розбила я амфору з вином нашим настояним від поспіху, від бажання нестримного випити його разом з тобою.

    2.І не знайти мені місця між долин лілейних доки очі наші не зустрінуться, доки глина моя не стане воском податливим, доки не виліпить мій майстер амфору за подобою своєю.

    3. Доки днище амфори не знайде опори своєї.

    4. Доки в пустотах її не зіллється нектар лілейний із росою троянди моєї.

    5. Доки гортань амфори не сповниться воркотінням голубиним перед соборними
    вітражами очей майстра її.

    6. Доки руки амфори з обох боків не підпиратимуть запліднений живіт її -

    7. Доти не побачить майстер творіння свого і доти не припаде вустами до вина її молодого.

    8. Несіть, дщері Бао-Саїдські, глину мою в майстерню майстра мого - не існує неможливого для митця!

    9. Скажи нам, де знайти його?

    10. Скрізь, де імення його!

    11. Внесли дщері Бао-Саїдські глину мою у храм імення твого, і стерлися попередні ласки кохань чужих.

    12. О майстер мій чутливий! Розтав віск мій серед храму вітрів Сахарських, і забула я попередні життя свої.

    13. І пронеслися сотні золотих колісниць вздовж сонця колізею, та в жодній не було нареченої твоєї.

    14. І заходило денне сонце за мури колізею, і друге світило потойбіч наздоганяло сум твій, о майстер мій великий.

    15. І створив ти амфору за подобою своєю і дух життя надихнув у судини її - і знову ти народжена з попелу, наречена моя жадана!

    16. О, чудові ласки твої, гончаре! Іду я крізь долоні в імення твоє, щоб сповнити пустоти свої. Дивіться на мене, дщері Бао-Саїдські, крізь блакитні ставні й ворота будівель ваших: терени імення майстра мого - варта моя від очей недобрих!

    17. І днище амфори моєї - ноги коханого мого, що віковічними дубами кельтськими
    вгрузли у грунт корінням і листям своїм.

    18. І живіт амфори - запліднений вином настояним мудрості землі твоєї.

    19. І на шиї амфори - золота пектораль рук твоїх.

    20. І у горлі амфори - Пісня Пісень підсвідома.

    21. І вуста майстра припали до вуст амфори і злилися з ними.

    22. І створив ти мене за подобою своєю і дух свій надихнув у судини мої!

    23. І пили звірі пустельні з амфори твоєї , гончаре, і ставали народами великими перед блакитними очима вітражів твоїх соборних!

    (8 лютого 2001 р.)

    * * *

    1. - Обернися, обернися, Світлано; обернися - і ми побачимо шлях наш. - Що
    дивитися вам на Світло, коли я є в серці кожнім - все одно, що осліпнути від
    блискавиці?

    2. Хіба сліпці побачать шлях свій очима?

    З.Чули ми про твої красу й силу дивовижні, що багатьох спалили вони на попіл; дай побачити обличчя твоє , не втративши зору нашого!

    4. Бачили ми стан твій крадькома - це є ріка гірська: холодна від витоків і гаряча між долинами лілейними.

    5. Схилилися ми над рікою, і побачила кожна дщерь обличчя своє справжнє.

    6. Бачили ми волосся твоє довге - це є темні хвилі моря Середземного.

    7. Зійшли ми до моря, і були нам хвилі до колін наших, що й одежу змочили ми, коли стояв у тебе в головах твій місяць ясно повний.

    8. Бачили ми перса твої пружні -молоко й мед у двох чашах для коханого твого.

    9.І подумали: чим краща ти за нас обличчям твоїм ? Бачили ми воду - дай побачити вогонь твій!

    10. Дщері Бао-Саїдські, піду я до майстерні майстра мого вузькими провулками білих вулиць на вершину гори; дивіться на мене крізь блакитні ставні й ворота будівель ваших, крізь бузкові квітники на вікнах ваших дивіться на мене, дщері Бао-Саїдські!

    11. Ім'я моє - світло, зір мій - світло, і слово моє - світло. Бійтеся осліпнути, дщері Бао-Саїдські !

    12. Зробив мій коханий майстер для мене гребінь золотий, щоб темні хвилі моря
    Середземного не бігли врізнобіч і не затуляли обличчя мого: дивіться на мене крізь блакитні ставні й ворота будівель ваших!

    13. Лише майстер мій може дивитися в очі мої без остраху.

    14. Розчеше він волосся моє довге, відділивши кожній з вас шлях окремий; ідіть і не зіб'єтеся.

    15. Що дивитися вам на Світло, коли я є в серці кожнім?

    16. Лише майстер бачить вогонь мій, бо сам його запалив,

    17.Я прийшла, коханий мій, у майстерню твою! І знову я - глина й віск у долонях твоїх гарячих.

    (27 січня 2001 р.)

    * * *

    1 .Синіми снігами України вдивляюся в очі твої соборні, оленю мій.

    2. Перенасиченість кохання у двох чашах глибоких твоїх, Переповненість водою святою у двох озерцях земних, осіянність - у кожному ковтку погляду твого, коханий.

    3. П'ю мудрість твою - не вичерпаю до дна всієї.

    4. Тануть сніги мої від сонця твого, і тіло моє смагляве - від проміння твого.

    5. Дві молодші сестри мої на виданні, сватаються до них мужі з різних царств
    земних, заручаються з ними.

    6. Чекає сестра моя середня цвітіння свого у винограднику нашого кохання; і буде цвіт її на рушниках наших хрещатим візерунком, і вкусимо плоди ароматні, і вино її - не за горами.

    7. Наймолодша сестра моя пасе агнців на смарагдових долинах наших і сіє жито озиме - жнива не за горами.

    8. Та лише я одна, голубе мій, одружена з тобою навіки.

    9.І мій коханий наречений в серці своїм для мене, а я для нього.

    10. Мить - для кохання земного, але вічність -у коханні вічному.

    11 .Голубе мій з очима вітражів соборних ! Збережи мить нашу і одержимо вічність у спадок.

    12. Бо все, що навколо цього - суєта суєт. Навіщо ж томити дух наш в тенетах недовіри?

    13. Коханий мій, так мало часу земного відраховано нам! Прощай мої борги легко, бо не встигнемо разом глибин торкнути.

    14. Увійду я в луги твої і пустелі, левице моя спекотна, і наповню їх текучою миррою лілей моїх.

    15. Зацілую я рани на стопах нареченої моєї, бо душа її босоніж ходила між люди.

    16. Змащу тіло її мускусом і нектаром сот моїх.

    17. Дві молодші сестри твої на виданні.

    18. Середня сестра принесе нам вина свого: - Скуштуйте, закохані, надії мої!

    19. Сестра наймолодша нагодує нас хлібом своїм: - Вкусіть, віруючі!

    20. Біжи, коханий, оленю мій чутливий, по синіх снігах України до двох сосців криниці моєї чистої і пий досхочу, як я пила з очей твоїх голубиних!

    (20 січня 2001 р.)

    Тиражування текстів з web-сайту без попереднього узгодження з авторами проекту чи власниками авторського права забороняється.

*
Нагору