Серця скоряються коханню…
ЛЮБОВ СЛАВЕТНИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ЛИСТАХ І В ЖИТТІ Збірник художньо-документальних нарисів
Ця книга — про любов. У художній літературі — в прозі й поезії їй віддано чільне місце, і хай писано відомі твори багато літ тому, вони й нині читаються з незмінним інтересом. Бо високі почуття хвилюють нас віддавен, і багато в чому незбагненні й досі.
Як любили, переживали ці палкі, часами й трагічні миті письменники, як складалося їхнє особисте життя, хто давав їм натхнення у нелегкій праці, а часом доводив їх до відчаю, — цей потаємний досвід їхніх сердець просвітлить душі багатьох людей. Звичайно, значна кількість життєвих епізодів, збагачених мистецькою уявою, увійшло до прозових і поетичних творів. Але ж і багато що з особистого життя висповідано тільки у листах разом з цікавими роздумами про любов.
Саме з листів, дібраних до цієї книжки, ви дізнаєтесь чимало цікавого з життя класиків світової літератури, глибше зрозумієте витоки, суть того чи іншого їхнього твору, збагатитесь мудрими думками видатних майстрів слова.
Листи українських та російських письменників здебільшого подаються в оригіналі, інші — в перекладах українською мовою.
Ця книга, що об’єднує 40 окремих розповідей, зацікавить широке коло читачів. Вона стане в пригоді при вивченні літератури в школах та вузах. А ще буде добрим другом-порадником і для молодих, і для зрілих літами.
Все прекрасне на Землі створене з любові до коханих. Воздвигнуті з любові палаци стали величавими пам’ятниками високих почуттів. Зупинімося перед "Саскією" Рембрандта, ще спробуймо розгадати посмішку Монни Лізи, замішуємось довершеною постаттю Венери Мілоської. Вслухаймося у мовби справді осяяні місячним сяйвом акорди сонати Бетховена чи у витончені вальси, ноктюрни, прелюди Шопена... Згадаймо перлини світової лірики — Шевченкові рядки:
Моя ти любо! усміхнись,
І вольную святую душу
І руку вольную, мій друже,
Подай мені,
навіяні закоханістю до Ликери. Або ж Олесеві:
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
знов молодість не буде! "
Тема любові пронизує сторінки грубезних романів, оспівана в піснях і романсах. З любові до темноокої Марії із села Рудки на Полтавщині у травні 1843 року склались поетичні рядки Євгена Гребінки "Очи черные, очи страстные, очи жгучие и прекрасные", які ось уже третє століття лунають на нашій планеті, — кажучи по-сучасному, стали всесвітнім хітом. А як не згадати слова палкого співця кохання і невтомного кавалера В. Гюго: "Людина завжди залишається людиною, і та крихта розуму, якою, може бути, вона володіє, майже або частково втрачає, коли лютує пристрасть... "Як кажуть, кохання відбирає розум. А наш Орфей — Володимир Сосюра:
Якби помножити любов усіх людей,
Ту, що була, що є і потім буде,
То буде ніч. Моя любов — як день,
Не знають ще чуття такого люди!
Цьому ж поетові належать рядки:
Любов — віків окраса.
Чудні твої закони...
Окреме, але ж і поважне місце у вияві палких почуттів посідають листи славетних письменників. Адже ті твори (включно з інтимними листами, призначеними не для стороннього ока) складають частину їхньої творчої спадщини, є важливим джерелом для досліджень літературознавців та читацького загалу.
З листів юного Івана Франка до Ольги Рошкевич постають перші світлі почуття і тривоги, разом і прагнення здобутись літературних вершин. Саме з листування з незнайомкою з далекої, незнаної України почались дружні взаємини, а затим і шлюб Бальзака з Евеліною Ганською. Часом взаємні почуття обмежувались листуванням — такими стали "Листи до незнайомки" П. Меріме чи спалах любові Б. Пастернака до Марини Цвєтаєвої...
Часто любов славетних письменників роздвоювалась — її суперницею ставала муза. Одержимий творчим задумом письменник живе в колі своїх героїв, втілює на сторінках художнього твору і пережите ним самим, боїться, що любов до певної особи, родина стануть на заваді служінню музі, заважатимуть творчій праці. Коли, приміром, Г. Флобер опинився перед дилемою — родинне вогнище чи самотність в ім’я літератури, без вагання обрав останнє. Не квапився узаконювати свою близькість із Лідою Папарук і П. Тичина. Уникав шлюбу Мопассан. Хіба не сказав Бальзак, що одна ніч любові коштує йому півтому. Але є чимало прикладів і того, що віддані коханки, дружини створювали сприятливі умови для праці, допомагали переписувати цілі романи, як Софія Толстая своєму геніальному чоловіку. Гарною помічницею, першою читачкою і навіть критиком стала дружина Павлові Тичині, Тетяна Жевченко — Юрієві Яновському, Шарлотта Таузенд — Бернарду Шоу, Ольга Хоружинська — Іванові Франку.
Не зайве торкнутися і такого питання: як ставились письменники до того, що з часом їхнє інтимне листування стане відоме широкому колу читачів, чи не завдасть прикрощів родині, ну, скажімо, дружині, коли вона довідається про листування з коханкою? Досі така проблема існує серед нащадків великих письменників. Категорично відкидав таку можливість І. Бунін, довго вагався Ф. Достоєвський. Тривалий час лишалося чи не "державною таємницею" листування В. Маяковського і Лілі Брік. Марк Твен серйозно, хоч і не без гумору, ставив умову, що таке може статися через 50 чи навіть 100 років після його смерті. Але ж у більшості таких застережень листи з’являлися друком значно раніше—у Зібраннях творів чи виходили окремими книжками.
Та, на жаль, чимало листів втрачено назавжди, і в багатьох випадках виною тому ставали... ревнощі. Дружина Золя, довідавшись про зв’язок чоловіка із Жанною Розеро, спалила листи до неї. Так знищено частину листування Бальзака, Гюго та інших письменників. (Хочеться півжартома звернутися до дружин і коханок — якщо довідаєтесь про нове захоплення вашого чоловіка, знаного письменника, спробуйте, як це не важко, пригамувати свої пристрасті, зважте на те, що поетові чи романістові для натхнення потрібен свіжий порух почуттів, і внаслідок цього може з’явитись вінок "Зів’ялого листя", як то сталося у Франка, чи Пушкінське "Я помню чудное мгновенье", чи роман Золя "Лікар Паскаль", навіяний багаторічним зв’язком з Жанною Розеро, з якою мав двох дітей). Проте, мабуть більшість дружин, ба навіть коханок, як Жюльєтта Друе — подруга Гюго, розуміли: все, що вийшло з-під пера талановитого чоловіка, друга, належить не тільки їй чи спадкоємцям. Тож частина листів видатних письменників представлена у Зібраннях творів і становить невід’ємну частину творчої спадщини.
Українська особиста епістолярія представлена досить широко. Частина увійшла до Зібрань творів, інша зберігається у Державному Центральному архіві літератури і мистецтва, чимало, мабуть, і в родинах.
Отож попереду широке знайомство з художніми зразками освідчень в коханні, відомостями про інтимне життя художників слова XIX і XX століть. Знавець особистого життя багатьох славетних письменників Андре Мору а, який широко використовував епістолярну спадщину у біографічних романах про Гюго, Бальзака, Байрона та інших, писав: "Всі любовні листи прекрасні в очах тих мужчин і жінок, до котрих вони звернені. У листі можна виповісти стільки чарівних і ніжних почуттів, яких сором’язливість заважає висловити, коли предмет кохання поряд".
Не завадить ще нагадати біблійний заповіт: "Найперше майте щиру любов один до одного". І ось цей вірш нашої сучасниці Тетяни Майданович, що поєднує в собі перші сторінки біблійні — і перші роки нашого III тисячоліття, найціннішим для людей — зверненням до Любові, яку Творець заповів чоловіку й жінці.
СЕРЦЯ СКОРЯЮТЬСЯ КОХАННЮ
Не перші ми і не останні –
Хоч віють бурі навісні,
Серця скоряються коханню,
Як сад скоряється весні.
Когось вітри таки розвіють,
Хтось витримає злобний тиск.
Не слухай більш обмови Змія,
Моя Любове, ти світись —
Терпінням, ласкою, смиренням,
Храни в собі сердечний Рай,
І зламану очеретинку —
Саму себе! — не доламай.
Не перші ми і не останні,
Минають бурі навісні:
Серця скоряються коханню —
Як сад скоряється весні!
16 лютого 2003 р.
P.S. Як автор-упорядник матеріал до цієї книги я збирав упродовж 10-ти років, а при підготовці рукопису до друку вибирав те, що було на мою думку найважливішим. Книга збагачена посиланнями на літературні джерела, які подано в кінці кожного лірико-біографічного нарису. Дати життя і смерті головних героїв розповідей подано за новим стилем.
Сподіваюся, що цей збірник, об’єднуючи 40 розповідей і висвітлюючи долі окремих особистостей, відтворює вповні неповторний образ всеохоплюючого і безмежного почуття Любові, а для кожного читача у ньому знайдеться безліч сторінок, які зігріють і осяють душу.
Висловлюю глибоку подяку керівникам видавництва "Криниця " за те, що ця книга за їхньої підтримки побачила світ, а особливу вдячність — Леоніду Івановичу Андрієвському і Тетяні Василівні Майданович за допомогу в роботі над рукописом та щиру підтримку ідеї створення книги.
Класика
