У колі служниць сидить добра цариця Пасіфая 1, ім'я якої означає: «Та,
що світить». Жваво й весело балакають жінки про бій биків, що його незабаром
влаштовує цар Мінос. Саме під той час один із царевих воєначальників повернувся
переможцем з далеких країв і привіз із собою багато невільників. Якийсь
дивний, варварський люд, що говорить незрозумілою мовою. Юнаки та дівчата
з чудними рисами облич, білявим волоссям та блакитними очима. З них обрали
найпоказніших, і тепер, під наглядом царського розпорядника ігор, навчають
їх мистецтва двобою з розлюченим звіром. Це вимагає великої сили, гнучкості
й спритності. Треба на бігу скочити на хребет бикові й встромити йому
в карк гострого дротика. Кажуть, особливо відзначається у цьому дійстві
одна дівчина, і така вона зграбна й прекрасна, що придворний скульптор
зробить з неї чудову статуетку. Таку статуетку бажає мати цариця Пасіфая
— маленьку, із слонової кістки, що зображує ту мить, коли дівчина мчить
ареною на бикові, тримаючись за його роги.
Якось дивно поглядають служниці, розповідаючи про красу тієї варварської
дівчини. Цариця Пасіфая бачить це, розуміє і нишком посміхається. Вона
цілковито впевнена у своєму Міносі. О, та не завжди так було! Ще не так
давно «солодка дівиця» Бріто-мартіда, улюблениця прудконогої Артеміди,
тікаючи від неподобної царевої пристрасті, кинулась у море. І тоді вперше,
а може, й востаннє, Пасіфая пустила в хід свою чудодійну силу, притаманну
всьому родові Геліоса,— силу, що так допомогла її племінниці Медеї з невідомої
далекої Колхіди.
Цариця Пасіфая зачарувала царя Міноса2. Щось зробила, промовила якісь
заклинання, спалила сяке й таке зілля — і ось чари подіяли: цар Мінос
став неспроможний вступити в любовний зв'язок із жодною сторонньою жінкою.
Скільки разів намагався — вилазили з нього гади мерзенні, змії, скорпіони,
які, потрапивши в лоно діви, спричинялися до її смерті. Отаке втнула ревнива
Пасіфая. Відтепер одна вона буде йому за коханку і за дружину, вона народжуватиме
йому дітей, і будуть вони такі ж прекрасні, як і її дочка, чарівна Аріадна.
Пасіфая пишається своїм благородним походженням від променистого бога
сонця. Саме в цю мить, дивлячись на згасаючі зблиски від батькової колісниці,
які пробиваються навіть у її покої, вона гордовито думає, що не багато
дів цієї землі можуть похвалитися таким родичем. І не відає того, що саме
тепер чи не найменше викликає заздрощів. Бо над Геліосом тяжіє гнів Афродіти.
Звичайно, ніхто, крім Зевса, не має влади над вогненним богом. Але на
землі є його діти, на яких Афродіта може вилити свою помсту.
Отак цариця Пасіфая підпала під гнів великої богині. З вини батька, який
занадто ревно оберігав подружню честь Гефеста, кара спостигне його дочку.
Це справедливо і мудро. А кара буде сувора і вельми вигадлива. Рано-вранці,
коли Пасіфая вийде із своєї розкішної ванни і, вбрана відповідно до свого
становища, вирушить до святого гаю, дорогою її охопить почуття пристрасті,
таке неподобне, що викликатиме жаху прийдешніх поколінь і знеславить увесь
її рід.
У тінистих долинах порослої лісами крітської Іди паслися незчисленні царські
стада. Був там один білий бик, особливо гарний, дарунок Посейдона.
Між рогами мав він чорну пляму, а сам був увесь білий, як молоко. Корівки-ялівки
з усього околу мріяли про те, щоб він бодай разочок скочив їм на спину.
Мінос казав, що другого такого бика нема в цілому світі. Мабуть, саме
такий був і отой бик, обернувшись на якого Зевс викрав красунюЄвропу.
Пасіфая знала цього бика і часто гладила його лискучу шию. Але того дня
після вранішньої купелі немовби побачила його вперше в житті. Він видався
їй напрочуд гожим, показним, не як бик, тварина, а як буває гожа людина,
вродливий чоловік. І охопило її непоясненне почуття, забаглось їй стати
коханкою того бика. Забула про своє ошатне вбрання, забула про святий
гай, про своїх служниць — бігла чимдуж, аби освідчитися в коханні. Бик
поглянув на неї своїми великими ясними очима, а тоді знов заходивсь пастися.
Цариця звеліла, щоб надалі прекрасного бика пасли окремо від інших: ревнувала
його до кожної телиці.
Цілі дні проводила Пасіфая біля коханого бика. Придворні дівчата не бачили
її й дивувалися, звідки раптом у цариці буколічні нахили. Це навіть стало
модним, і вельможні крітські дами почали гуляти полями з оберемками свіжої
трави, наслідуючи в цьому царицю Пасіфаю, яка своїми білими, пещеними
руками сама жала для улюбленого бика молоді пагони й добірні трави.
Але були й гірші ознаки. Цариця, завжди така побожна, несподівано збайдужіла
до священних обрядів. Не бачили її на релігійних урочистостях, а її власне
капище, в якому вона щодня приносила жертви Великій Матері — володарці
гір та лісових хащів, добрій цариці левів, спорожніло й більш не вабило
око свіжими квітами.
І ще гірше. Пасіфая занедбала не тільки царські обов'язки, а й подружні.
Мінос із подивом і прикрістю виявив, що прохід з його кімнат до покоїв
цариці замкнено. Бик переважив Міноса у серці Пасіфаї!
Щодня рано-вранці вставала цариця Пасіфая. Купалась у теплій воді, настояній
на духмяному зіллі, заплітала коси, надягала свої найкращі сукні з різноколірними
шлярками, стан стягувала корсажем і з відкритими грудьми, за придворною
модою (а груди в неї були розкішні), у вишуканому уборі на голові йшла
до свого коханого. Дорогою виймала люстерко, поправляла зачіску, міняла
місцями коштовні прикраси так, щоб коханий усе це оцінив. У гарних черевичках
блукала горами і ввечері поверталася стомлена, із збитими ногами, в сукні,
подертій так, що її тепер випадало хіба що віддати котрійсь із куховарок.
Потім зачинялась у себе, нікого не хотіла бачити, а коли і викликала прислугу,
то тільки на те, щоб звеліти зарізати ту чи ту ялівку — і то негайно!
Цариця, яку роздирали ревнощі й невтамована пристрасть, засинала важким
сном, сповненим Жагучих видінь і марень. Ніхто не зміг їй порадити поїхати
в Ахею, де тече чудодійна річка Селемн 3, і досить тільки омитися в її
водах, як ураз забудеш усі любовні гризоти й тугу.
Не сподіваючись нізвідки порятунку, Пасіфая вирішила звіритись єдиній
людині, яка могла їй допомогти. І пішла до афінянина Дедала. Відомо було,
що він усе вміє: і по камінню різьбити, і водогін полагодити, і канал
збудувати. Як виявилося згодом, він зумів навіть злетіти в повітря. Пасіфая
зізналася йому в своїй скруті. Спершу Дедал не міг збагнути, навіщо вона
про це розповідає. Цариця ж бо обіцяла йому золото й погрожувала карою,
але не казала прямо, чого хоче. Та врешті дала зрозуміти, що треба зробити
так, щоб її коханий уявив собі, ніби вона корова. Може, спорудити щось
штучне, якусь машинерію... Дедал зрозумів, кивнув головою і взявся до
роботи.
За кілька днів усе було готове. Майстер доволі вправно вистругав з дерева
корову і так гарно обтягнув її шкурою, що навіть найпромітніший бик недобачив
би підступу. Всередині було видовбано порожнину. Пасіфая піднялася східцями
і там сховалася. Корову принесли на луг і привели бика. Найстрахітливішу
пристрасть, що будь-коли палила жінку зсередини, було вдоволено. Крізь
дерев'яну морду підробленої корови вихоплювалися дикі зойки шаленої насолоди.
Що сталося з биком, невідомо. А Пасіфая в належний час народила чудовисько,
яке мало бичачу голову, а решту тіла—людську. Назвали його Мінотавром.
Він був страшенно непокірливий і без угаву жадав людської крові. Його
вбив Тесей, молодий афінський герой. А Пасіфаю Мінос наказав ув'язнити.
В сумі й скорботі померла дочка бога сонця.
З польської переклала Валентина МИТРОФАНОВА
1 Пасіфая — в інших місцях їй віддавали божеські почесті. У Лаковії на
її честь було зведено храм, де провіщали майбутнє людям у стані сну. Цю
святиню охоче відвідували урядовці, які бажали дізнатися про майбутнє.
2 Зачарований Мінос — чари зняла з нього така собі Прокріда віддаючись
Міносові, вона в належну мить підставила йому козачий міхур і зібрала
туди все гаддя, яке викинула в море. Зцілений цар подарував їв пса, від
котрого не могла втекти жодна дичина, та дротик, що завжди влучав у ціль.
Німецький учений Рошер вбачає у цьому епізоді натякна якусь заразну хворобу,
на яку страждав Мінос.
3 ...чудодійна річка Селемн — жив колись пастух на ім'я Селеми, який
кохав одну німфу. Німфа відповідала йому взаємністю, але, коли минуло
очарування його юності, покинула його. Селеми помер з горя. Добра богиня
Афродіта перетворила його на річку з такою ж нашою, та Селемн і в цьому
образі і далі оплакував свою втрату. Тоді Кіпрійська діва зробила йому
добро вдруге, обдарувавши властивістю забувати образи. З того часу води
Селемна могли зціляти любовні муки. У місті Кязіку було, кажуть, джерело,
напившись з якого можна було забута кохання.
4 Дедал — той самий, який із сином Ікаром здійснив невдалий політ над
Егейським морем.
* Історія, змальована у цій новелі, відбувалася на Кріті. Недавні розкопки
виявили на цьому острові чудовий палац у Кноссі, а цивілізацію, центром
якої він був, ми називаємо нині Вгейською. Як побутове тло взято життя
в цьому палаці, де жінки ходили у кринолінах і де було заведено бої биків.
Класика
