Описи інтимних стосунків потрапляли на сторінки окремих
пам'яток української давньої літератури не часто. Здебільшого і як правило—
про них говорилося з негативним знаком як про один із гріхів людських.
Отож, закономірним є те, що рядки й сторінки на подібну тему просякнуті
релігійною нетерпимістю, осудом, прокляттями. Одним із яскравих прикладів
подібних описів є розділ про Мойсея Угрина з «Києво-Печерського патерика»
(поч. XIII ст.), в якому змальовано протиборство вродливого праведника
й хтивої вдови.
«Легалізація» любовної тематики в українській книжній
літературі розпочалася в XVII ст. Переспівується віршем перша новела четвертого
дня з «Декамерона» Дж. Бокаччо, в якій розповідається про трагічне кохання
дочки салернського князя Танкреда Зігізмунди та його слуги Звіздарда.
Набуває поширення «Приповість про трьох молодиків, як обдурила їх одна
вдова своїми витівками вельми вправно», «Історія сімох мудреців» у переказі
Григорія з Шаргорода, куди входить цікава притча про старого чоловіка
й молоду жінку. Переписуються збірники новел, фацецій, історичних та побутових
анекдотів, байок, дотепних жартів і реплік, де/трапляються й тексти з
фривольним змістом. Серед них виділяються «Апофегми» білорусько-польського
гуманіста Беняша Будного, «Фацеції, або жарти, польські», а також «Забавные
часы» ("Години дозвілля") італійсько-нідерландського гуманіста
Лодовіко Гвіччіардіні (1521-1589), уривки з яких ми й пропонуємо вашій
увазі (перше видання цієї книги побачило світ у Венеції 1565 року).
Рукопис одного зі списків «Годин дозвілля» обривається
на 156-й історії. Насправді їх було значно більше. В основі цього збірника
лежать повчальні висловлювання видатних філософів, письменників, полководців,
входять туди стислі перекази міфологічних сюжетів тощо. Ми, зрозуміло,
вибирали ті номери, які присвячені любовним стосункам. Можливо, комусь
ці історії видадуться надто простенькими й наївними. Однак не поспішаймо
від них відмахуватися. Вони вимагають співчутливого ставлення вже хоча
б тому, що саме в цих коротеньких новелках вироблялася поетика книжної
любовної оповіді, формувався словник творів про інтимні стосунки.
Скажімо, Зігізмунда з «Декамерона» «горячку силную в
тілі ощутила», один герой поеми Торквато Тассо «Звільнений (Єрусалим»
(український переклад датується XVII ст.) «распалений похотю», в іншому
— «вся єстественна похоть... возтрепетала». У драмі Лаврентія Горки «Йосиф-патріарха»
(1708) дружина Пентефрія, забажавши Йосифа, говорить:
У «Годинах дозвілля» в номері 24-му «любовію распаленна»
Єпарса, в 64-му — Семіраміда і т. д. Отже, як бачимо, письменники шукають
і знаходять відповідне словесне оформлення любовної пристрасті людини.
В цих історійках ви знайдете найрізноманітніші поради — від суто гігієнічних
(№ 137) до глибокоетичних, тут — початки «бородатих» анекдотів, скажімо,
про повернення чоловіка з відрядження (порівн. № 87) і т. д. Варта уваги
й українізація цих сюжетів — у тому ж 87-му номері діє проворний кум...Отож,
повернімося до витоків любовної теми в українській книжній літературі
і подумаймо, що ми втратили, а що завоювали на цьому терені.
24
Якою любов буває сильною і міцною у молодих дочок
Єпарса, сестра Метрокла, до філософа Кратеса такою любов'ю
була розпалена, що батькам своїм об'явила про намір вкоротити собі життя,
якщо з ним не побереться. І хоч як Кратес противився, однак ніяк не міг
відговоритися. Встав Кратес, склавши свою опанчу, перекривив гримасою
своє лице і прийшов до тої діви сказати їй, аби не вважала потім себе
обманутою: «Дивися, я жених твій». Кинув ціпок на землю і суму свою, кажучи:
«Оце й є моє багатство й придане, розсуди, моя люб'язна дочко, а найпаче
зволь те відати, що та стане мені любою, якій сподобалося моє життя».
Єпарса ж, побачивши те багатство, була тим задоволена. Словом, зустрілися
однодумці. Отож, узяв пом'янутий філософ свою опанчу, розіслав її на землі
по-філософськи, поклавши на неї діву свою, став її обіймати, і так у присутності
тих батьків і сторонніх завершувався їх шлюб, і при тім шлюбі найпотішнішим
було те, що коли присутні при тій події його запитали: «Що ти робиш?»,
— відповідав: «Саджу людину».
52
Нечиста любов вводить в оману, завдає шкоди,
соромить і ганьбить того, хто за неї чіпляється
Пан Людвіг Алеманн, як поштивий і розумний шляхтич, видячи
якось, що один друг любові нечистій вельми віддався, що призвело до помилок,
розтринькування свого майна, втрати своєї честі і нарешті до загальної
ганьби, почав його вмовляти проникливими тихими словами в такий спосіб:
«Блуд не відповідає добрій пораді, надіюся, і всім се відомо, що чим довше
старієш, то більше пропадає честь, а бідність зростає».
64
Честолюбство й хіть призводять до поганих справ
Семіраміда була вельми владолюбна, через що й попросила
чоловіка свого Нінума, щоб виявив їй свою милість і дав би їй можливість
поцарювати один день і царським скіпетром поволодіти, але як тільки вона
се одержала, наказала під час того владарювання царя, а свого чоловіка
вбити, і після того володіла вона тим царством тривалий час, і поскільки
була жона любодійна, то впала в такий великий блуд, що просила сина свого
Нінама, щоб вступив із нею в перелюб, з чого він розгнівався і без усякого
милосердя її за те до смерті заколов.
66
Метка відповідь жони, яка захищає свою честь
Одноокий хлопець одружився з дівицею, котра вже давно
була пустилася берега. Він жалівся й дорікав їй за те жорстокими словами,
на що відповідала йому: «Ти бажаєш, щоб я ціла була, а ти й сам не цілий
і одноокий». Відповідав їй так: «Суперник мій се око мені пошкодив». Вона
ж відповідала: «А мене пошкодив друг мій».
73
Дивний спосіб дізнатися, чи вірна мужу жона
Якийсь невіглас в городі Агуббі ревнував жону свою, і
поскільки не відав, як би йому достеменно пересвідчитися (в її вірності),
з’їхав з глузду і, знайшовши своєму божевіллю достойну хитрість, вихолостився
і хотів побачити, що якщо жона його стане потім дітей народжувати, то
це й буде доказом того, що жона його перелюбствує.
78
У який спосіб виявляють благочестиві жони вірність
свою чоловікам своїм
Коли вірменина жона, благородна й прекрасна, йшла з гостей
від царя Кіра, то по дорозі запитав муж її: «Яким тобі здався той прекрасний
цар, котрим всякий захоплений?» Відповідала: «Мій люб'язний мужу, правду
кажучи, не позирала я на царя, через те й сказати не можу, гожий чи не
гожий цар та інші пани».
83
Що від непорядків безумних князів, і від жорстокої
люті, і від невірних друзів буває
Кандел, король лідійський. мав таку прекрасну дружину,
що, радіючи з тої краси, мало не божеволів, вихваляв її перед усіма несказанно
і втаємничував кожного в те, що творилося з нею в подружніх ділах. І для
більшої (переконливості) після завірянь, перебуваючи одного разу на ловах,
представив він її нагу, як мати народила, вірному своєму другові, якого
звали Гегелом, котрий, побачивши таку красу, сильною любов'ю до неї розгорівся,
розмірковуючи, як би її чи то полюбовно, чи то силою до себе прихилити.
Жона ж, видячи вчинок мужа свого, і для чого нагою представлена була Гегелу,
засумнівалася, чи їй вірною бути, і що король бажає нею з другим поділитися,
від чого дуже розгнівалася і вручилася волі того Гегела, наказала короля
свого умертвити і так віддалася із царством своїм тому вбивці й перелюбникові.
87
Великого терпіння деяких чоловіків щодо своїх
жон-лерелюбниць наслідувати не варто
Бернардин Бейкус застав кума свойого з жоною своєю на
постелі лежачих, через що голосно на них закричав:
«Чи не соромно вам те творити й діяти, коли двері у вас не зачинені?!
Зачиніть двері, дурні!»
108
Любов — це дивовисько, подібне до образу химери
Як розповідає Фулгент, була химера – звіроподібне дивовисько
з трьома головами: перша — левина, друга — козяча, третя — зміїна. І до
сього дивного звіра уподібнюють любов, кажучи: «Любов має три голови:
початок, середину й кінець». І тлумачать це так: «Початок — гордий і впертий,
мов лев, — то перша голова; середина ж сотворить жагучу хіть, подібно
до розпаленої кози, то — друга голова; нарешті — як наслідок усього —
яд гріха і виразка каяття, і се через третю хитру голову зображають».
109
Жінки обдурюють своїх чоловіків часто й багато
Під час царювання Генріха VIII, короля англійського,
жила собі в Лондоні одна шляхетна небагата жона, лишень вельми прекрасна,
хоча й хтива і не чистого житія. Тая пані мала собі 12 чад: перше чадо
— від мужа її, інші — від різних персон. Спіткала її жорстока хвороба.
І чимдалі, то слабшає сила. От-от смерть настане. Через це призвала до
себе мужа свого і сказала йому: «Вільгельме! (Бо він так іменувався).
Нині не час далі жартувати й брехати. Отож, знай, що між усіма нашими
дітьми лишень один, старший,— від тебе є, позаяк я тільки перший рік від
шлюбу нашого тобі вірна була...» (чому муж її вельми подивувався і всі
діти, котрі біля каміна сиділи й їли). І як мати стала більше слів плодити
й називати чималенько імен отців їх, почув менший син, що ледве 4 роки
мав, котрий тримав в одній руці хліб, а в другій — сир. і, поклавши все
те на стіл, возніс руки свої вгору й просив тремтячим голосом: «О, любезна
матусю! Дай мені доброго батька!» Мати ж, дійшовши до нього, об'явила
йому знатного й багатого чоловіка, чому той малюк вельми зрадів і сказав:
«Добре ще, що я такого отця маю!»
110
Як Діоген покарав розпусника
Один отрок, з викликом одягнутий, попросив про якусь
послугу. Доген сказав: «Я не можу тобі обіцяти, поки не розстебнеш свій
одяг і я не побачу — муж ти чи жона».
128
Чоловіки повинні жонам своїм вірити, що всі діти,
які є — від них
Бернард Амідей жалівся:
«Дорікають, мовляв, мені, ніби син мій не від мене, а від іншого народжений».
На що Петрарха, як добрий друг, його словами покарав, кажучи: «Ти шукаєш
Марію-равенину, а тобі слід найдужче вірити своїй жоні, котра те найкраще
знає. А щодо цього розкажу я тобі цікаву історію. Не так давно у городі
Сіні жив собі славний муж, маючи прекрасну, лишень почасти в любодійстві
підозрілу жону, і коли в неї від нього народився син, вона якось, його
на руках носячи, посміхалася і пестила його, а батько, побачивши це, відвернувся
від матері і тяжко зітхнув кілька разів. Вона ж запитала мужа: «Чого ти
зітхаєш?» У відповідь він знову зітхнув та й каже: «Я б хотів віддати
половину свого маєтку за те, щоб мені відати, чи мій це син?» На тії дивні
слова, які матір однак не дуже-то й вжахнули, відповідала мужу: «Навіщо
ж стільки багато давати, подаруй мені хоча б тисячу червінців, то я обнадію
і скажу тобі правду». Муж же, думаючи, що таке обнадіювання неможливе,
подякував їй за ту велику обіцянку, потім призвані були для цього як судді
їхні друзі, яким і було по порядку повідомлено про те діло. Взяла мати
того сина на руки, обернулася приємним лицем до мужа свойого і сказала:
«Чи стверджуєш ти, що це дитя - моє, чи то правда?» Муж же відповів: «То
правда, стверджую». Потім жона, подавши те дитя мужу своєму на руки, сказала.
«Візьми його, я тобі його дарую нині, будь йому міцною опорою, бо це син
твій». І цим був він задоволений залишився. Друзі почали сміятися і, хвалячи
жону за розумні її вчинки, ухвалили мужу обіцяне їй заплатити».
137
Дуже корисно в подружньому житті рідко люботворіння
чинити
Лікурга запитали, чому ти в законах своїх забороняєш
мужу з жоною своєю люботворіння чинити, оскільки, мовляв, таким людям
вільно вдень і вночі, і таємно завжди, коли хочуть, любитися. Відповідав
Лікург, висуваючи три причини. Перша: продовжувати вік свій в більшій
силі і кріпості, якщо те рідко чиниться. Друга: любов їхня між собою буде
завжди в кращому стані. Третя: щоб народжувані від них діти були якнайкріпкіші
й сильні. Соломон-бо каже: «В подружньому житті є три плоди або речі корисні:
совість, вірність і діти».
Передмова та переклад зі староукраїнської Миколи СУЛИМИ
Класика
