Я маю до тебе одне запитання, брате мій: як жереб я кидаю це запитання у душу твою, аби знати її глибину.
Ти молодий і мрієш про шлюб і дитину. Але я питаю тебе: чи та ти людина, яка має право хотіти дитину?
Чи ти — переможець, чи подолав самого себе, чи володар над почуттями, чи господар своїх чеснот? Так я питаю тебе.
Може, в бажанні твоєму звір промовляє й природна потреба? А може, самотність? А може, невдоволення самим собою?
Я хочу, щоб дитини прагнула твоя звитяга й твоя свобода. Живі пам’ятники повинен ти спорудити своїй звитязі й своєму визволенню.
Самого себе ти повинен розбудувати. Та спершу ти маєш спорудити самого себе, випростаного тілом і душею.
Не тільки у ширину ти повинен рід свій продовжувати, а й у висоту! Хай тобі в цьому допоможе сад шлюбу!
Вищу плоть ти повинен створити, перший порух, колесо, що обертається само собою,— того, хто творить, ти повинен створити.
Шлюб — так називаю я волю двох єдність створити більшу за тих, що її створили. Шлюбом я називаю глибоку шану одне до одного, як до однодумця єдиної волі.
Нехай це буде суттю і правдою твого шлюбу. Але як мені те назвати, що називає шлюбом ота зайвина — кого надто багато?
О, ця убогість душі у парі! О, цей душевний бруд у парі! О, це жалюгідне самовдоволення в парі!
Все це вони називають шлюбом і кажуть, нібито шлюби їхні укладено на небесах.
А я не хочу небес зайвини цієї! Ні, не до вподоби мені й оті обплутані небесними тенетами звірі!
Хай далеко від мене лишається й Бог, який пришкандибує благословити те, що єднає докупи не він!
Але не насміхайтеся з шлюбів таких! Хіба є діти, які не плачуть через своїх батьків?
Гідним здавався мені цей чоловік і зрілим для суті землі, та коли я побачив його жону, земля здалася мені оселею для божевільних.
Так, я хотів, щоб земля здригалася в корчах, коли святий поєднується з гускою.
Один вирушив, як герой, шукати істину і зрештою взяв у здобич невеличку прикрашену лжу. Він називає це шлюбом своїм.
Інший був обережний у спілкуванні і, вибираючи, перебирав. Але одного разу назавжди зіпсував своє товариство — він називає це шлюбом своїм.
Ще інший шукав служницю із чеснотами ангела. Але одного разу став служницею жінки й тепер мучиться, щоб стати самому ангелом.
Обачними здаються мені тепер усі покупці, і в кожного око лукаве. Та й найлукавіший з них жінку купує собі в мішку.
Багато трапляється скороминущих глупств — ви називаєте це коханням. І шлюб ваш, одне це тривале глупство, кладе край багатьом скороминущим глупствам.
Ваша любов до жінки й любов жінки до чоловіка — о, якби це було співчуття до стражденних і потаємних богів! Та майже завжди два звіра вгадують один одного.
Але навіть ваша найкраща любов — всього лиш подоба і болісний шал. Любов — це смолоскип, що має світити вам на вищих дорогах.
Колись доведеться вам полюбити щось вище за вас самих! Тож учіться любити! Тим-то ви й маєте випити гіркий келих своєї любові.
Гіркота є в келиху навіть найкращої любові: так вона збуджує прагнення до надлюдини, так вона збуджує спрагу в тобі — у тому, хто творить!
Спрагу тому, хто творить, стрілу й прагнення надлюдині,— скажи, брате мій, чи така твоя воля до шлюбу?
Священна для мене воля така і шлюб такий.
— Так казав Заратустра.
Класика
