Вибрані місця з дуже популярної на Сході книжки арабсько-перських
оповідок-анекдотів XIV ст, що їх свого часу з міркувань "цнотливості"
було вилучено з публікації журналу «Всесвіт» (1990, №7)
***
Один чоловік угледів дитинча, що рюмсало. Мати голубила
його, та воно все не вгамовувалось.
— Замовкни,— цитьнув на нього чоловік,— а то я поборю твою матір.
— Ой, що ви! — захихотіла жінка — Та воно не повірить, аж поки не побачить
того на власні очі!
***
Моавія відзначався лагідною вдачею, і годі було комусь
його розгнівати Та виказавсь один чоловік, що поклав собі будь-що допекти
його до живого Тож прийшов він до Моавії та й каже:
— Богом живим прошу тебе, віддай мені за дружину свою матір — надто вже
здорова у неї жінота.
— Отут і криється причина, за що мій вітець улюбив її,— згідливо відказав
Моавія
***
Одному чоловікові, коли попрохав, щоб звідник знайшов
йому десь євнуха, привели наліжницю.
— А на лихо вона мені? — спитав той чоловік
— То ти хочеш іще вродливішої? — здивувався звідник.
— Та ні ж бо,— сказав чоловік,— такого я хочу, хто має причандалля мужеське
у повному гаразді.
— А ти візьми й притороч їй спереду морквину — мовив звідник, — та почепи
ще пару цибулин — то й чим тобі не євнух?
***
Привела одна жінка до судді свого чоловіка
— Оце — мій супружник,— сказала вона — Та він мною гребує, і жінота йому
моя осоружна, бо гибіє він у гріхах содомських.
— Мені жилу одняло,— одпирався чоловік.
— Та бреше він у живі очі! — вигукнула жінка.
Отоді суддя й каже чоловікові:
— А покажи мені свій струмент, я його у три миги вивірю.
Узяв суддя отую соромоту (а сам він був вельми плюгавенький з виду) та
й ну вивіряти. та куди там — теє, що дрімало, так і не встало
— Гай-гай,— озвалася жінка до судді,— навіть якби він і вповні був, то
при самому виді твоєї гнилої мармизи тут-таки й упав би!
Ти покажи йому радше красеня молодого.
А у судді й справді був гожий з лиця хлопчина. Тож привів суддя його,
а в чоловіка жила враз і напрутилась.
— Та його тепер тільки пусти в город! — сказала жінка.
— Ач який! — мовив суддя— У тебе є своя супружниця правная, то й нічого
тобі тут спокушати моїх хлопчаків!
***
Один чоловік, зустрівши якусь жінку, сказав їй:
— Страх мені кортить спізнати тебе й скуштувати! Бо хочеться довідатись,
хто солодший ти чи моя супружниця?
— Спитай краще в мого чоловіка,— одповіла жінка,— він скуштував уже нас
обох.
***
Один чоловік поскаржився емірові:
— Мою доньку покрив твій раб-турчин та бавиться він з нею не насправжки,
а по-содомлянськи.
Покликав тоді емір за своїм рабом та й питає його:
— Що б се могло бути?
А той і каже:
— Привезли мене з Турчистану в Табаристан1
примушували жінкувати Навпослі той, хто став моїм господарем, також принукував
мене жінкувати. Потому я потрапив до тебе, о еміре, і ти напосідав на
мене, аби жінкував я тобі. От я й собі помислив, що воно — гріхота неабияка.
— Ну йди, йди собі, мудрагелю...— поквапно мовив емір
***
Один сановитий чоловік купив собі невільницю.
— Ну і як вона тобі? — спитали в нього
— Се райська невільниця,— сказав чоловік,— бо знайшов я у ній од раю дві
властивості прохолоду і простір
***
Жінка у шлюбну ніч гучно пустила вітри й, спаленівши
од сорому, залилася слізьми.
— Не плач,— втішав її чоловік,— се тільки свідчить про плодовитість молодої.
— Ну, тоді я ще раз відвійну,— сказала жінка.
— Та ні ж бо, годі,— одмовив чоловік, — бо в комору до врожаю стільки
не поміститься.
***
Ар-Рашид зажадав од невільниці, щоби вволила його волю.
— «І настане велика повінь»,— проказала йому в одвіт невільниця вірша
з Корана. Й додала — У мене сьогодні жіночеє.
— «А я порятуюсь на горі, яка захистить мене од води»,— відповів їй ар-Рашид
також віршем із Корана, натякаючи на теє-то як його.
— «Немає захисту сьогодні повелінням Аллаха»,— одказала дотепна невільниця.
***
Раз-от забачив Абу-ль-Айна невільницю з работоржником,
яка клялась і божилася, що вже зроду-віку не повернеться до свого покровителя.
— Чого ж се? — спитав Абу-ль-Айна.
— Мій пан,— сказала вона,— жирує зо мною навстоячки, молитви проказує
сидячи, а як картає мене — то немов святе письмо читає, Коран співає з
помилками, постує у понеділок та четвер, а не святої п'ятниці, а розговляється
після посту в місяці рамазані.
***
Мазід-розпусник сказав своїй супружниці:
— Давай-но лишень я поборю тебе ззаду!
— Мені ніяким світом не хочеться робити свою сідницю суперницею своїй
жіноті, бо ж і те й те моє,— одмовила супружниця.
***
Одного старого чоловіка спитали:
— Що ж од твого гріховиння чоловіцького тобі позосталося?
— А такеє мені позосталося,— одказав старий,— немов ото слимак скоцюрблений.
Раз якось жінка розповідала:
— Один харцизяка так вгонобляв мене тяжко, немов шукав скарби ще отих
арабів-язичників.
***
Абу Язід розповідав:
— Я вже не міг найти жодної жінки, яка була б у змозі
стерпіти й знести мою чоловіцьку силу, аж раз якось підвернулась мені
одна. От і злігся з нею неквапом, а тоді питаю: «Чи можна вже вийти?»
— «Комар сів на пальму,— одмовила вона,— і каже їй: «Тримайся, бо я злітаю!»,
а пальма йому на те: «Я не почула, як ти сів на мене, то як же я маю почути,
що ти злітаєш?»
***
Прийшов один старий шкарбун до лікаря зі скаргою:
— Маю я трьох жінок,— сказав він.— Та, день крізь день роблячи теє, що
мужчинам годиться робити, став боліти у мене сечовик, та ще й чересла
мої занили. Що б ото його зажити, аби знову стати на силі?
— Крий Боже, тільки не збудливе! — жахнувся лікар.— Здихайся всіх трьох
відразу — оце тобі найповніший засіб.
***
Один чоловік у присінку хати занадто вже розжирувався
зі своєю жіночкою. Час од часу вона лагідно поплескувала чоловіка по шиї.
Уздрів теє перехожий дервіш та й став питати, що ж то воно за такі любощі.
— А щоб воно добре було! — пояснила жіночка.
— То дайте ж мені крихту того, що ви заживаєте разом у сій хаті, — попрохав
тоді дервіш.
— Та нічого в нас немає, — запевнила жіночка.— Сам здоров бачиш, що в
нас залишилося: мені — чоловікові пестощі, а йому — мої ляпаси.
— Гай-гай, — збентежився дервіш. — Видко, пора мені звідси забиратись.
То нехай же добре сеє й буде вашим сімейним скарбом!
***
Кровопусник відкривав одній пані вену. Спитала вона причину
немочі, він і пояснив їй:
— Се, хатум, од надміру крові.
Коли ж бризнула крівця, пані візьми та й пусти вітри кишечні.
— О зцілителю! — проказала вона. — Се також од надміру крові.
— Та ні ж бо, хатум,— одказав лікар, — се од надміру у твоїй сідниці..
***
Хлоп'як-турчин, упившись кріпеньким, впав біля дверей
добродія, що содомлянським блудуванням грішив, та й заснув. Той угледів
хлопчину, схопив його за плече чи за комір і потягнув у горішні покої,
а потім утішався ним всеньку ніч. А серед білого дня турчин прокинувся
зо сну.
— Га? — спитав здивовано. — Так себто де я сплю?
— У домі вашого покірного слуги,— одказав содомляник.
— Коли ж я заснув був унизу, то яким же я робом міг опинитися отеє нагорі?
— Та вві сні перекотився.
— А чого се шаровари на мені розшнуровані?
— Ти харчав уві сні на всі заставки.
— А що се тут ззаду так мокро-мокро?
— Хіба що ти у хмелю виблювався.
Турчин повірив тому, як би й щирій правді, і нічого не питав більше.
***
У любовному герці будучи, одна хатун випустила мимохотячи
вітри буйні.
— Хатун,— розсердився чоловік,— затаїла б ти дух ліпше, помовчала!
— Мені од любосної жаги до тебе годі й стриматися, любчику мій міцненький,
— одказала жінка.
***
Дівчина, коли її оддали в заміжжя, шлюбної ночі почала
репетувати:
— В тобі моці мужеської занадто, чоловіченьку!..
Коротко кажучи, стали вони на тому, що матір молодої братиме грішнеє тіло
молодого в свою десницю — так, аби мога було стерпіти, а зайвина хай позостанеться.
Як став він далі ниву порати, молода й каже:
— Попусти, матусю, трішечки.
Вивільнила ненька частину чкуся, а дівчина знов:
— Іще капочку.
І так вона говорила, аж поки чоловік пройшов увесь загінок. А коли ж попрохала
знову: «Ну ж бо, мамо!» — мати одмовила їй:
— Дак воно ж усеньке й було!
— Хай Господь милує мого батька! — вигукнула з серцем молода.— Правду
тато казали, що од рук твоїх помочі ніякої.
***
Мадж ед-Дін лаявся зі своєю супружницею. А була вона
в нього надто вже стара літами та ще й із гидкою мармизою.
— О ходжо,— сказала вона,— хіба ж годиться главі сім'ї такі речі гидомирні
до жінки обертати? «Адже й у нас перед тим з тобою були дні і ночі»,—
долучила до сього слова віршовані.
— Не роби собі клопоту, хатун,— одрік їй Мадж ед-Дін.— У мене вони, може,
й були, а от чи в тебе — навряд.
***
Один чоловік отим-о смиком, що нам Бог дав, потішав зимою
стару жінку. Та нараз він урвав любощі.
— Що се ти виробляєш? — невдоволено спитала стара.
— Та от, роздивляюсь я, — одрік той, — чи в тебе холодніше, чи надворі?..
***
Добродій один сказав лікареві:
— Жарота діймає мої очі й стають вони вузькі незмірне. Чи єсть од того
засіб?
— Засобу я не знаю,— одказав лікар, — та здаймося ліпше на Бога, аби він
із твоїх очей прийняв оцюю неміч притужну й увергнув її в жіноту супружниці
моєї.
***
Якийсь чоловік пошлюбив собі жінку. От одного дня приніс
він додому шмат м'яса.
— Зготуй мені м'ясної юшки,— сказав жінці.
— Для сього потрібен мідний казан, дрова та ще й силу-силенну іншого начиння
треба,— одповіла вона йому.
Другого дня приніс він їй мило.
— Випери одіж, — сказав їй.
— Води ж гарячої, й таз мідний великий і корінь мильний, і ще речей різних
тисячу потрібно, — одмовила жінка сього разу.
Чоловік зненацька заскочив її ззаду та й ну бороти!
— Що ж ти отаке витворяєш? — зойкнула жінка.
—А ти собі як гадала? А як інакше, то воно зажадає няньки, колиски та
й іще тисячу витребеньок. Коли ж тобі осоружна твоя справа жіноча, то
й мені жінота твоя огидна.
***
Мауляна Азод ед-Дін заслав до однієї хатун сватів.
— Чувала я, що розпусник він розіпсілий та й чоловікує по саме нікуди,—
одказала їм хатун,— а от щоб до жінок він був ласий та вганяв за ними
од похотіння содомлянського, спонукуваний нахилом своїм мерзенним, я й
чути не чула.
Донесли сеє мауляні.
— Перекажіть хатун,— мовив мауляна,— що в розпусті можна покаятися, та
й годі. А от чоловікуванню своєму я покладу край, коли ж тільки на те
буде ласка хатун та її старання.
***
Один чоловік зізнався гидомирникові:
— Вже довгий час, як я не злягаюсь.
— Серденько, братчику ти мій! — вигукнув той. — Що ж ти ото робиш) Негайно
давай ушкваримо теє-то як його, поки ти ще ремества свого не забув зовсім!
***
В одному селі покривав жеребець віслючку за всіма законами
Божими. Була при тім і господарка жеребця, така собі вродливиця.
— Як же се так,— мовив господар віслючки,— що за покриття ослиці ти заправила
з мене п'ять динарів, а от як я схочу, приміром, зійтися з котроюсь жінкою,
то вона за десять не вволить мою волю — буде їй замало?
— Ти знайди мені з отакою годящою линвою, а не з пуцьвірінком яким, то
я й сама п'ятдесят динарів оддам, а то що без пуття гроші тринькати) —
одказала вродливиця.
***
Одного чоловіка оса вжалила у грішнеє тіло, і воно неабияк
розпухло. Прийшовши додому, сказав він своїй супружниці:
— Отакі прутні продаються на базарі. То й я поклав собі, що своє гріховиння
оддам, а натомість куплю собі оцього, за сто динарів, і заберу додому.
Коли ж і тобі отаке до любості, то я таки куплю.
Жінці справді припало воно до душі не сказати й як. Убрання, дорогі прикраси
жіноцькі свої, що тільки мала в хаті, усе спродала й вторгованих сто динарів
дала чоловікові — аби добро таке не проґавити.
Той подався кудись і одразу ж вернувся — буцім усе облагодив.
— Купив,— каже.
Кілька день утішались вони тим надбанням до любої собі вподоби. Та нараз
опухпина пішла на спадень, і грішнеє тіло прибрало такого вигляду, якого
мало перед тим.
Сумний та невеселий чоловік пішов до жінки.
— Ой леле! — вигукнув він.— Тяжка біда нас спостигла, жіночко, лихо звалилося
на нашу голову: отеє грішнеє тіло було одного турчина, хтось же його поцупив,
дременув геть, а схопили мене й потягли до управи. На превелику силу я
вернув сто динарів і те своє давнє гріховиння забрав назад, і одбувши
страшенний шарварок, знайшов нарешті порятунок, із тієї халепи визволившись.
— Оце тобі маєш! — сумовито проказала жінка. — Я й сама з першого дня
знала, що він має бути крадений, а то б — аби ти собі знав! — отак за
дешево не продали.
***
Супружниця чоловікові, що усе зволікав з любощами, сказала:
— Скоріш звільни мене, бо серце мені вже од роздратування стискається,
хотячи бажаного скугку.
— Копи б у тебе не серце стискалося, а щось інше, то ти б давно уже дійшла
бажаного скутку,— одказав їй чоловік.
***
Содомляник. прийшовши до лазні, уздрів там кривого хлопчину-турчина,
що був у лазні сам-один. Заплющивши одне око, мовив він хлопцеві:
— Сказано мені: «Як прутень устромлять тобі в сідайло, то око твоє одразу
ж стане бачити». Бога ради, вставай і вчини добре діло, аби Господь Всевишній
око мені зробив зрячим!
Турчин повірив тому, як би щирій правді, й устав, і вчинив, як той його
попрохав.
Розплющив розпусник око й мовив:
— Слава Аллахові — нарешті я прозрів!
Угледівши отаку прояву, сказав тоді хлопець:
— Я зробив твоє око видющим, то й ти зроби так, аби став я бачити на око.
Содомляник і собі взявся за хлопця, та так, аж по самеє нікуди. А коли
пройшов одну ручку, хлопчина вигукнув:
— Гей, ошуканцю, забирайся геть, а то ти мені й друге око увередиш або
виковирнеш!
***
У одного падишаха було три жінки: персіянка, арабкиня
й єгиптянка.
От якоїсь нічки він спав із жінкою-персіянкою.
— Яка зараз пора надворі? - спитав падишах у неї.
— Уже на зорю почало займатися— сказала персіянка.
— Звідкіля ж ти знаєш? — здивувався падишах.
— А звідтіля,— одмовила,— що троянда духмяніє, й інші квітки аромат точать,
і пташки веселенько щебечуть.
Другої нічки спав він побіля арабкині. І в неї запитав те саме.
— Уже на світ благословляється,— одказала вона,— бо низка коралів нашийних
перса студенить.
А коли він ночував був з єгиптянкою й спитав у неї, вона сказала:
— Вже надворі розвидняється, бо мені до вітру приспічило.
***
Прийшла одна жінка до судді зі скаргою.
— О суддя,— сказала вона,— чоловік мій вгонобляє мене й утискує. Тому-от
сум мене огортає й сумніви беруть за душу — чи не тісно йому в мене?
— Що це ти верзеш, жінко! — одвічає їй суддя. — Адже ж істинні слова сказано:
чим у жінок там тісніше, тим воно й любіше.
***
Учитель залицявся до однієї жінки, син якої ходив до
школи. А жінка та дала йому одкоша. Тоді вчитель узяв та й відлупцював
хлопця.
— Чому ти казав своїй матері, що прутень у вчителя здоровенний? — примовляв
при тім.
Хлопець і пожалівся матері. А та, почувши отаку скаргу, хутенько дала
згоду на шлюб.
***
Одна жінка сиділа була на молитовному зібранні побіля
свого коханця. Проповідник саме перелічував епітети архангела Джабраїла.
Жінка посеред проповіді, обхиливши краєм чадри коліно коханця, схопила
його за грішне тіло. А як почутила, що воно якраз уповні, вихопився мимохіть
з її грудей голосний зойк. Припало сеє до вподоби проповідникові, то й
звернувся він до неї:
— О ревна жінко! Скажи-но мені. котрий же з епітетів архангела Джабраїла
сягнув твоєї душі і запав тобі в серце, що отакий зойк у тебе вихопився?
— Я всіх там Джабраїлових епітетів не знаю, що мають душу мою зворухнути
й серця мого торкнутись,— одмовила жінка.— Та от коли рука моя вхопилася
за тую сурму янгола Ісрафаїла, що провіщає день Страшного суду, отоді
й вихопилось у мене сеє зітхання.
Класика
