Микола МАХНІЙ
ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА

Традиційна еротична культура українців

Любовна магія в українській традиційній етнокультурі

Жінки здатні на все, чоловіки – на все інше.
Анрі де Реньє

Сфера статевих взаємин здавна уявлялась людині цариною таємничою й загадковою. Обряди любовної магії відомі чи не всім етнокультурам, хоч у жодній не займають особливо важливого місця. Загалом методи еротичної магії надзвичайно одноманітні й у більшості випадків досить нескладні усюди, починаючи від реліктових племен до високоцівілізованих народів. Приворожування й відчаровування, присушки й відсушки, приворотне зілля й замовляння – ось ті нехитрі засоби еротичних обрядів, які використовують й до сьогодні спеціалісти-знахарі, або зацікавлені аматори.

Вражаюча стійкість віри в силу любовної магії аж до сучасності пояснюється тим, що статеві взаємини – одна з тих сфер людського життя, де власний розум і воля людини виявляються безсилими. Навіть у колах європейської інтелігенції зберігається віра у можливість якось приворожити кохану жінку чи коханого парубка.

Любовна магія досить широко побутувала в українській традиційній етнокультурі. Зразки приворожування за допомогою чар-зілля і приворотного зілля можемо зустріти у творах українських письменників. У давнину в кожному селі були десятки засобів любовного чарування. Наприклад, дівчата закопували на дорозі рака, щоб хлопці ходили тільки на їхній куток; до схід сонця вмивались джерельною водою або мастились медом, щоб хлопці липли, тощо.

До засобів чарування частіше вдавалися дівчата, рідше – хлопці. Важли­ве значення мав слід милого, що відбито і в пісенній народній творчості.

Гей, на жовтім пісочку два слідочки знати.
А перший слідочок коня вороного,
Гей, а другий слідочок миленького мого.
Піду я в лісочок, вирву я листочок,
Гей, та й позакриваю милого слідочок.
Щоб вітер не звіяв, пташки не сходили.
Гей, щоб мого милого інші не любили.

На Полтавщині існувало вірування, що коли закохана дівчина йтиме слідом за парубком і набере трохи землі з його сліду (раз з правої ноги, два – з лівої) і принесе додому та палитиме її у печі, то хлопець неодмінно сам прийде до неї і буде її любити.

Інші вдавалися до приворотного зілля (тирлич, сон-трава, калина, любисток, лепеха, рута, м'ята), з якого готували відвари і поїли ними хлопців, щоб причарувати або відчарувати, віднадити, забути.

– Як не хочеш, дівчинонько, дружиною бути,
То дай мені таке зілля, щоб тебе забути.
– Є у мене таке зілля біля перелазу,
А як вип'єш, козаченьку, забудеш відразу.

Подекуди вважалося, що достатньо було дівчині назбирати сон-трави, задумати на ім'я парубка і спати з тим зіллям три ночі, тримаючи його в пазусі, щоб коханий був причарований.

Дуже поширене вірування про ефективність чарування за допомогою летючої миші (кажана), що, власне, було відомим у варіантах у багатьох народів Південної та Східної Азії.

В Україні причаровували коханих з допомогою кажана дівчата й хлопці. Вірили, що для цього необхідно було зловити його, вкинути у новий горщечок, який придбали не торгуючись, обв'язати горщик полотном і вночі (щоб ніхто не бачив) віднести його з кажаном у ліс (не оглядаючись), поставити в мурашник, а потім бігти додому, також не оглядаючись.

На другу ніч, не оглядаючись, принести горщик з кістками кажана, якого з'їли мурахи, додому. Кістяні вилочки і гачок від кажана діють магічно. Коли притягнути тим гачком до себе хлопця чи дівчину, то буде причарований навічно. Ними ж користувалися і для відштовхування нелюба. Достатньо було непомітно відіпхнути вилочками хлопця чи нелюбу дівчину.

Варто зауважити, що любовні чари в народі не схвалювалися, чарівників завжди чекав громадський осуд, їх намагалися обминати.

Що стосується ворожінь, то тут існує чітка система, визначаються найкращі дні для ворожби у кожному місяці, а також традиційні свята і прийоми. Так, на Благовіщення знаком швидкого одруження був первоцвіт, знайдений цього дня. На Трійцю ворожили на вінках, які за тиждень до цього вивішували у лісі на березах: якщо вінок за цей час засох, це означало смерть коханого незабаром.

Але найкращим днем для ворожби вважався день і ніч на Андрія (13 грудня). Дівчина брала у жменю конопляне насіння і тричі обходила навколо хати, примовляючи:

Я, Святий Андрію,
конопельки сію,
Дай же, Боже, знати,
з ким весілля грати.

Цієї ночі наречений мав наснитися дівчині. Ще один прийом: до схід сонця таємно взяти жменю конопляного насіння, зав'язати в сорочку і носити його цілий день; ввечері посіяти, заскородити сорочкою і проказати: "Хто мені суджений, той прийде зо мною конопельки брати", і наречений обов'язково прийде. Так ворожити можна і під Новий рік. Популярний і такий спосіб: на ніч з'їсти ложку борошна, змішаного з ложкою солі й розведеного водою, – уві сні майбутній чоловік подасть напитись.

Під Новий рік та на Андрія дівчата вдавались до різних способів ворожіння: можна висмикнути зі стріхи соломину з колоском, якщо у колосі буде зерно – наречений буде багатим чоловіком, якщо колосок виявиться порожнім – майбутній чоловік з бідноти. Посадити півня в діжу і поставити її на покуті, на підлозі насипати зерна і поставити поряд миску з водою; якщо звільнений півень кинеться до зерна – чоловік буде хазяйновитим, якщо до води – пиякою. Але найкращим вважалось таке ворожіння: треба було спекти балабушки, змастити їх маслом і викласти на лавці. Кожній парі балабушок давались дівчачі та хлопчачі імена, потім впускали до хати голодного собаку, в якому порядку він з'їдав ці булочки – так мали одружуватися пари. Якщо балабушка падала на підлогу, то це означало, що той, чиїм іменем її було названо, залишиться самотнім у цьому році.

Лише новорічним ворожінням було кидання чобота через хату: куди він впаде, звідти й чекай нареченого; розкладання опівночі вогнища на березі річки чи озера і кидання в ополонку головешок: якщо та згасне із тріском – чоловік буде багатим, якщо тільки зашипить – бідняком.

А ще дівчина перевіряла парубка, коли він приходив до неї свататися. Якщо вона була непевна в його свідомому виборі, то замість заручального рушника підносила йому гарбуза. І це зовсім не зневага до юнака. Гарбуз має унікальні гігієнічні властивості: печений чи варений він прочищає протоки статевих органів, і почуттєва сфера чоловіка гармонізується. Так дівчина давала юнакові знати, щоб той погамував свою тілесну пристрасть і звірився на духовну силу почуття.

Індійський Кама та український Лель

На думку дослідників, прадавнє українське слово "кохання" етимологічно споріднене з давньоіндійським "кама" – любовна пристрасть, жадання. Слово кама походить від містичного складу ка, що означає першопочаток (тому к – перша літера санскритської абетки) та м – знаку людини.

Знак М був на стягові давньоіндійського бога кохання – Ками, якого зображували вродливим юнаком, що тримає в руках лук з цукрової тростини, де тятива з бджіл, а стріли – з квітів. До речі, у давніх слов’ян бджола символізувала кохання, бо поєднувала в собі "солод меду і гіркоту жала". Згадаймо й відгомін цього у вислові "медовий місяць". До того ж один з найдавніших персонажів української міфології Лель – бог кохання й бджолярства. Він уявлявся "вічним парубком", який приносить юнакам і дівчатам найвищу радість кохання, опікує дітей, сприяє бортничам.

Давньоукраїнське кохання й давньоіндійське кама як архетипи спільної для наших культур давньоарійської духовної традиції по суті означають одне й те саме – зачин людини.

Індійський міф розповідає, що коли бог Брахма створив усе живе й неживе на землі, то захотів явити світові щось непересічне. І створив невимовно вродливого юнака, озброєного луком із цукрової тростини, що мав тятиву із бринливих бджіл, а стріли були з п’яти найгарніших і найзапашніших квітів. Юнак носив блакитне вбрання і прикрашав волосся квітами кесарі, а в руках тримав стяг із зображенням макари – дивовижної морської тварини.

- Ти – бог кохання, - мовив йому бог-творець Брахма. – Ти всемогутній і здатен проникати в думки людей, тому тебе будуть називати Манматха – "Бентежник душі". Але ти матимеш іще одне ім’я – Кама, бо твої стріли розпалюватимуть пристрасть у серцях чоловіків та жінок, а ця жага, ця пристрасть необхідні для підтримання життя.

В епічній літературі Кама – син Лакшмі, богині щастя, достатку й сімейної злагоди, дружини Вішну. Він зображається юнаком, що сидить на папузі або на колісниці, на прапорі його – макара, фантастична морська тварина, в якій дехто вбачає дельфіна. Його любовні стріли зроджують кохання, і тут Кама має своїх античних двійників – Амура, Ерота й Купідона.

Поняття кама служило в індуїзмі означенням чуттєвого, емоційного життя і входило, разом із вірою-дгармою та прагненням багатства – артхою до трьох основних засад людської поведінки. Гармонійне поєднання цих трьох засад (тріварга) вважалося найважливішим обов’язком трьох вищих станів, тобто жерців-брахманів, воїнів-кшатріїв та вайш’їв – землеробів, ремісників і торговців. Настанови в камі, зокрема, склали особливий жанр давньоіндійської літератури – камашастру. Один із найвідоміших творів цього жанру – "Камасутра" Ватсьяяни (ІІІ-ІV ст.), яка упродовж століть відігравала помітну роль у традиційній індійській дидактиці.

Санскритолог Степан Наливайко зазначає, що бажання-кама як первісна творча сила виступає вже в "Рігведі". Її персоніфікацією і став великий первородний бог Кама, постійно згадуваний у пізніших ведійських текстах і закликуваний, коли треба досягти успіху в коханні, відновити втрачену снагу тощо. "Махабгарата" порівнює його з ненаситним полум"ям, "Рамаяна" називає сином богині щастя й краси Лакшмі, його дружина – Раті ("Любовна пристрасть"), його молодший брат – Кродга ("Гнів", "Шал"), його дочка – Трішна ("Спрага", "Жага"). Давньоіндійська література зазначає, що чоловік вчинить тяжкий гріх, коли не відповість взаємністю закоханій у нього жінці. У "Махабгараті" Арджун, могутній воїн і родич Крішни, мусив цілий рік бути євнухом через те, що не прийняв кохання апсари Урваші, згадуваної ще в "Рігведі".

Щодо любовних стріл, то цікаві дані подає "Атхарваведа" – веда магічних замов і дійств. Чоловік, який прагне здобути прихильність жінки, яка байдужа до нього, пронизує стрілою її глиняне зображення в місці, де має бути серце. Це символізує те, що стріла Ками (інакше – любовна стріла) пронизує любов"ю до нього серце жінки, небайдужої йому. Водночас чоловік промовляє:

"Нехай невідворотний Кама вразить тебе! Щоб стала ти беззахисною перед ним на своєму ложі! Цією невідпорною стрілою Ками я пронизую твоє серце. Стрілою, яка оперена жаданням, вістря якої – кохання, а стрижень – пристрасть. Цією стрілою, несхибно спрямованою, нехай вразить Кама твоє серце".

Не менш виразна й відверта замова жінки, що прагне звоювати чоловіче серце. Замова супроводжується тими самими магічними діями, тобто пронизуанням розпеченою стрілою зображення того, хто полонив жіноче серце. Крім цього, при такій любовній замові довкола розкидаються боби, спалюються наконечники стріл тощо.

В українських магічних любовних (приворотних) замовляннях аналогом серця, що тане від кохання, є віск. В цьому плані показова замова: "Щоб тебе за мною так пекло, як пече вогонь той віск! Щоб твоє серце за мною так топилося, як топиться той віск, і щоб ти мене тогді покинув, коли найдеш той віск".

Або: "Полети ж ти, огненний бугало, до козака у двір, де ти його спобіжиш: чи в лузі, чи в дорозі, чи в наїдках, чи в напитках, чи у вечері, чи у постелі, - учепися ти йому за серце, затоми ти його, запали ти його".

Слово бугало цілком може осмислюватися тут як "стріла", бо бугало летить до козака у двір і має запалити серце козака розпеченим вістрям. На індійському грунті для таких цілей часто-густо якраз і розжарюють кінчики стріл.

Легенда про козака Скомороха

Жіноча хтивість і чоловіча – те саме що епос й епіграма.
Карл Краус

Народна свідомість не могла не ставити собі питання про специ­фіку чоловічої та жіночої сексуальності. Давньогрецька й давньоіндійська міфологія мають схожі міфи про чоловіка, який за волею богів двічі змінював стать. Поціновуючи свої сексуальні переживання в обох іпостасях, обидва віддають перевагу жіночій. З цього приводу цікава легенда про козака Скомороха, яку наводить В.Рубан у своєму історичному романі "Берегиня". Козак Скоморох був завжди веселий, нежонатий, на всі штуки вдатний. Одного разу під час походу, відставши від війська, в'їхав він конем у сірійську церкву, присвячену богині кохання Іштар. Дванадцять весталок – молодих дівчат, які творили богині вечірню требу, побачивши спітнілого, запиленого, голого по пояс козака, попадали ниць. Скоморох підняв обережно з землі всіх 12 весталок, посадив у коло біля жертовника і почав частувати вином кожну весталку, частувався сам, співав пісні, а потім пограбував храм і став бавитися з кожною весталкою по черзі, із кожною іншим способом. І на багато любощів його вистачило, коли ж дійшла черга до наймолодшої весталки він геть вибився з сил і задрімав.

З того часу залишилося одинадцять зразкових способів тілесного кохання і дванадцятий – це кохання духовне, кохання споріднених душ, коли люди навіть не згадують про статеві стосунки, а люблять одне одного, навіть не беручись за руки.

У мить Скоморохового забуття наймолодша весталка простягла над ним тендітні руки, розплющила широко очі і промовила заклинання:
— Ти, твоє ім'я Скоморох, ти осквернив священне місце, ти завів коней у храм, ти пограбував наш храм, хоча твої одноплемінники пройшли через місто туди й назад і не зачепили його. Але ти і потішив богиню кохання Іштар. Хоч ти і залишишся мужчиною, і доживеш до старості, і матимеш потомство, але хай у тобі поселиться жіноче бажання, хай воно інколи смокче тебе з боків живота, і попід грудьми, і в грудях, коли тебе погладить по спині і нижче спини якийсь чоловік, хай твої коліна зігнуться і ти підляжеш чоловікові, наче жінка. Щоб тобі хотілося носити і чоловічу, і жіночу одежу, щоб ти весь свій вік, і діти твої, і нащадки твої, смішили людей, щоб ти грав на дуді, тинявся від міста до міста і від села до села і водив ведмедів. Щоб тоді, коли ти хотів би стати над усіма, стати правителем, тебе принижував гріх і клало ниць жіноче бажання, однині і до віку в тобі і в тих, в кому тектиме твоя кров. А за те, що ти так гарно співав і так до ладу кохав весталок і сам такий гарний чоловік, дарую тобі дар провіщення.

Хоч би яким було походження подібних уявлень, подібне суміщення в одній особі чоловічого й жіночого начал або зміни статі відіграє важливу роль у багатьох обрядах народів світу. Символічна інверсія, перевдягання чоловіків у жіноче вбрання і навпаки, характерна й для багатьох стародавніх свят, від Сатурналій до середньовічного карнавалу. В українській традиційній культурі це відбувалося під час новорічних свят ("водіння Маланки") та весільних розваг.

Купала – свято юності й кохання

Взагалі сексуальність тісно пов’язана з еволюцією ігрових, святкових компонентів культури. Просексуальні, терпимі суспільства звичайно надають високої цінності груповим веселощам, грі та святковим ритуалам, до яких залучається все населення. Значною мірою шлюбно-еротичні мотиви зберігло в Україні свято Івана Купала.

Це було свято юності, кохання, спілкування парубка і дівчини. Свято, яке дозволяло переступити певні канони побуту, поважані й батьками, і суспільством. Свято тривало всю ніч. Суворі матері не кликали дочок додому, мудрі батьки не навчали синів, з котрою гуляти на Купала. І ось вечір Купальського свята. Над річкою чи біля ставка збираються дівчата, святково вдягнені, особливо привабливі. Обов’язково з піснею – мрією про судженого. Вони сплітають вінки, творять красу й пускають її по воді:

... Та ходить дівка над водою,
Пуска долю за водою:
— Пливи, доле, за водою,
А я услід за тобою,
Та спливемося докупочки,
Як сизії голубочки...

Олександр Звєрєв НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА

Дівчата знають, що ось зараз прийдуть хлопці. То традиція, обряд – вони прийдуть. Це заохочуване суспільством побачення, узаконене народною турботою про чистоту і радість спілкування. І ось з’являються парубки. Теж святково вдягнені, теж з піснею.

Основну групу купальського пісенного фольклору становлять пісні, в яких домінують мотиви кохання, сватання та подружнього життя. Характерною особливістю пісень цієї групи є звертання до конкретних осіб, які були присутні на купальському святі, до конкретних пар закоханих:

Ой на Івана Купайла
Вийшла Галя гарно вбрана.           
На неї хлопці заглядаються,          
Зачіпати встидаються.
А наш Василько не встидався,
Подав ручку, привітався:
— Куплю їй бинду ружову,
Бо я візьму її за жону.         

У деяких купальських піснях звучать похвали молодості і вроді, які асоціюються із зеленою рутою, барвінком, розквітлою калиною, пишною рожею тощо. Нерідко навіть саме святкування було нагодою, коли молоді можна було привселюдно виявити свої симпатії, освідчитися в коханні.

Деякі купальські пісні про кохання і сватання виразно позначені печаттю щедрого народного гумору, як-от про багача, що намагається видати заміж дочку:

Качався горщик, перекидався,
А там Антін дочкою задавався:
– Сватай, Василю, мою дочку,
Дам я тобі коровочку.
А до корови додам бичка,
Бо дуже гарна моя дочка.
А до бичка додам телицю,
Сватай мою дочку-єдиницю.

Нерідко купальські пісні набували форм своєрідного діалогу між хлопцями й дівчатами, в якому висміювалися різні вади молоді – лінощі, скупість або дівоча легковажність:

Ой ти лопух, лопух,
Нашій Парасці живіт іспух.
Нехай пухне, нехай знає,
Нехай хлопців не приймає.
Нехай пухне, нехай чує,
Нехай з хлопцями не ночує.

Яна Поклад НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА

Далі, як і заведено, трохи грубувата пікіровка, що обов’язково завершується грою. Майже ритуальний обов’язок парубка обрати собі дівчину, наздогнати її, поцілувати на виду у всіх. А вже як запалають вогнища, як через них зі сміхом і верещанням почнуть стрибати учасники гри, невдовзі ряди їх порідшають, сміх і танці принишкнуть і перейдуть у теплий, інтимний шепіт під вишнею чи вербою, біля воріт двору чи в діброві під місяцем.

Чільне місце в купальській обрядовості посідала ідея очищення під час стрибання через вогнище. Купальський вогонь вважали стихією, що має особливий вплив на долю людини, її майбутнє, зокрема на одруження. У багатьох народів був поширений весільний ритуал розпалювання багаття перед брамою нареченого і перехід через нього одруженої пари з метою очищення. Крім цього, згідно зі світоглядними уявленнями східних слов’ян, наречена, що втратила цноту до одруження, не могла переступити через багаття, за що вона і її батьки піддавалися осуду і своєрідним покаранням.

Купальський вогонь вшановувався також як стихія, що здатна не тільки очистити молодь перед вступом до шлюбу, а й передбачити цей шлюб. Д.Бантиш-Каменський вказував, що ще за часів Б.Хмельницького парубки й дівчата стрибали парами через вогонь, узявшись за руки, і ворожили про майбутню долю.

Матеріали етнографів підтверджують живучість цих обрядових дій у другій половині ХІХ ст. із збереженням ритуальної семантики ворожіння про долю й очищення. Голі парубки й дівчата, взявшись за руки, перестрибували через вогонь. Якщо їх руки при цьому не розмикалися, вважалося, що пара одружиться і все життя буде разом. Про зв'язок ритуалу перестрибування через купальське вогнище із подружнім життям нагадують також пісні. В одній гумористичній пісні купальського циклу, яку співали під час перестрибування вогню, є такі слова:

Ой на Купала огонь горить,
А в Семена серце болить.
Нехай болить, нехай знає,
Нехай іншої не займає,
Нехай одну Мотрю має.

У багатьох народних віруваннях вважається, що успішнішім чаруванням може бути тоді, коли людина роздягнеться догола. Стрибання через вогнища голими було, очевидно, розраховане на те, щоб якомога ближче доторкнутися до купальського вогню, узяти від нього вдосталь життєвої енергії, запліднюючої сили.

Трактування ритуалу перестрибування через вогонь як вияв шлюбної магії характерне для Харківщини. Там через купальське багаття перестрибували тричі і тільки після цього гасили.

Одним з найпоширеніших аспектів обрядового очищення в купаль­ському святкуванні слід вважати і купання, відоме усім народам Європи.

Генріх Семірадський НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА

Як свідчать записи етнографів, характерною особливістю обрядової купелі є поєднання купання із перестрибуваннями через купальські вогнища. Та чи інша послідовність у виконанні цих ритуалів, кількість обрядових актів тощо визначають локальні різновиди купальського святкування. Так, на Білоцерківщині голі парубки й дівчата, узявшись за руки, спершу перестрибували через купальське багаття, а тоді купалися. В інших регіонах зафіксовано такий варіант обряду. Представники обох статей громадилися окремо. Група учасниць ритуалу, очолювана однією з дівчат, стрибала через палаюче полум'я, а тоді купалася у воді, після чого знову перескакувала через багаття. Обряд повторювався тричі. Парубки виконували цей обряд аналогічно, а тоді одягнувшись, молодь збиралася біля вогню, де свято продовжувалося.

Різновиди сватання по-українські

Сватання – перший і найважливіший елемент в структурі весільної обрядовості – більшістю дослідників описувалося в класичному варіанті – як сватання парубка до дівчини. Новітні ж наукові розвідки виявили і нетрадиційне сватання. Воно починалося незвично: "Прийміть мене, мамо, я ваша невістка". Так два століття тому згідно з існуючими звичаями дівчина могла свататися до хлопця. Серед українців сватання дівчини до хлопця не суперечило традиційним шлюбним ритуалам, і в цьому вони становили певний виняток серед інших народів, котрі облишили цей звичай ще у пізньому середньовіччі. Цьому сприяли об'єктивні умови, зокрема тривала боротьба, яку український народ вів з численними поневолювачами. Чоловіки надовго йшли з рідної домівки, і сім'ю доводилося очолювати жінкам. З огляду на це зростали їхні права у родині, у тому числі пріоритет у сватанні. Не даремно значного поширення набув тоді вислів "взяти замуж" замість пізнішого "піти заміж". Дівчина могла пропонувати хлопцеві руку, обирати майбутнього чоловіка, навіть не заручаючись його згодою. Причому їй дуже рідко відмовляли, бо, згідно з усталеними поглядами, це могло накликати нещастя. Натомість нелюбому хлопцеві, котрий сватався, дівчина завжди могла "подарувати гарбуза".

Марфа Тимченко СВАТАННЯ НА ГОНЧАРІВЦІ

Проте у міру того як зростала роль чоловіка у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися. І вже в кінці ХІХ ст. ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків.

Згідно із народною мораллю проводжання дівчини додому дозволялось лише тоді, коли парубок обирав її для шлюбу, тобто після освідчення в коханні. В разі її згоди він мусив питати дозволу в її батьків і тільки після цього одержував право проводжати дівчину.

Звичаєве право українців засуджувало свободу статевих взаємин. Недодержання певних норм зустрічало осуд з боку громади та родичів, який особливо суворо виявлявся при порушенні дівочої честі. Таких дівчат навіть били шнурами від дзвонів, намочених перед тим в соляній ропі. В Українських Карпатах, наприклад, ще на початку ХХ ст. можна було спостерігати суворий звичай "на горло" – фізичної розплати за прелюбство дівчат та парубків.

Особливо ж негативно сприймалося народження позашлюбної дитини, неслава падала не лише на дівчину, її матір та родину, а й на усе село. Вважалось, що за цей гріх його мешканці будуть покарані неврожаєм або мором. Отже, село намагалось позбавитись дівчини та її дитини.

Такі норми моралі були досить поширеними на Україні до ХVІІІ ст. Але згодом, як зазначав І.Франко, "погляди народу на вади дівочого серця стали більш сприятливими". Справа в тому, що, як правило, спостерігався збіг любовних і шлюбних прагнень молоді: залицяння майже завжди було орієнтоване на укладання шлюбу. Відтак той, хто обрав собі суджену, сам мав оберігати її честь. За цим, до речі, й суворо слідкувала громада.

Українські сороміцькі прислів'я та приказки

Сороміцькі прислів’я та приказки здавна є об'єктом народнопоетичного відображення. Для них характерний принцип здорової плотськості, де еротичні елементи межують мало не з непристойністю. Цим мініатюрам притаманна еротична вільність, та разом з тим це зразки цілковитої довершеності, народні перлини, що позначені неповторним колоритом.

Помічається в них і доброзичлива усмішка, і саркастичне глузування та щирий, відвертий сміх. Подібно до народних афоризмів інших категорій, вони також тісно пов'язані з життям і наголошують специфічні особливості народних вірувань, побуту й умов життя, відображають певні забобони й звичаї.

В добрім гнізді і яйця мусять бути.
В такій дірі кілок не зогниє, а ще й наросте.
В такім гнізді і мій пташок переночував би.
В такім ярочку замочишся, та не втопишся.
В твоїй ямці, як в маслянці.
Велика радість діти, але – робити...
Вона і нецукрена, і несолена – а все смакує.
Дівка звикне й на старого, та щоб твердого.
Дівка як покуштує, то спати вдома не буде.
Добра дівка має і в пиці, і в руці.
Добре дівці спати, як має з ким грати.
Жінку найліпше видно, коли на драбині стоїть.
Жіноча діра без гріха.
Заголи пупок – буде синок.
I великий багач ходить лише з одним ключем.
I до старої діри миша скікне.
I з малим кінцем можна радість велику зробити.
I коли тепло, жіноча криниця не висохне.
I попова дівка, коли з хлопом лежить, то не молиться.
I старий дідо ся пограв, коби ‘му стояв.
Будеш лягати, то й будеш злягати.
Як дала запхати – не поможе й Божа мати.
Як не стоїть, шкода й лягати.
Як стоїть, то його пхають, а як ляже, то тягають.
Як у хлопа стоїть, то й робота стоятиме.
Колись не хтів лежати, тепер – стояти.
Скільки б її не зашивав, усе дірява буде.
Між яругами є студник, де б напився і мій коник.
В молодої дівки волосянка, як маслянка.
На жінці лежати — не значить спати.
На жінку не треба драбинки.
На твою діру шкода глину, ліпше пуцюрину.
Найбільша краса, що вище колін і нижче паса.
Найліпше дівці, як має в дірці.
Не хоче вставати, а мені треба лягати.
Нешвидко витягати, як молоко скипіло.
Від першої ночі – голова та очі.
Перед весіллям хоч кому, по весіллю – одному.
Перший раз болить, другий – кортить.

Злягання: українські народні метафори сексуального дійства

Багато понять, так чи інакше пов'язаних з інтимним життям, в українській мові не мають словесного вираження. Йдеться не про наукові терміни іноземного походження, так чи інакше пов'язані зі статевим життям, як от коїтус чи еякуляція.

Звичайно, і в українській, і в російській мовах дуже багато евфемізмів для позначення статевих органів, статевого акту, мастурбації тощо, але це слова з арсеналу "ненормативної лексики", які мають не стільки еротичне, скільки лайливо-образливе забарвлення.

До українського фольклору та класичної літератури еротика пробивається в невеликих дозах, у дуже завуальованому вигляді.

Для позначення сексуального дійства "цнотливі" українці виробили низку метафор

БЛУКАТИ ЛОБОДОЮ
ВАРИТИ КАШУ
ВАРИТИ КИСІЛЬ
ВИБИРАТИ ЛЕНОК
ГНУТИ ВЕРБУ
ДАТИ ДЖМЕЛЯ
ДАТИ ЛАСКИ З-ПІД ЗАПАСКИ
ЗАВЕСТИ (ДІВКУ) НА СОЛОДКИЙ МЕДОК
ЗАВЕСТИ У ВИШЕНЬКИ
КЛАСТИ КЛАДКУ
КЛАСТИ РУНО НА РУНО
ЛАЗИТИ В ГОРОХ
ЛАМАТИ КАЛИНУ
МОЛОТИТИ ГОРОХ
МОЛОТИ МУКУ
НА ДОБРАНІЧ ДАТИ
ОРАНКА
ПІДКУВАТИ ЧОБІТОК
ПОСІЯТИ КОНОПЛІ
РОБИТИ МАКІТРУ
РОЗСИПАТИ ЖИТО
САДИТИ ЦИБУЛЮ
САПАТИ ЧАСНИК
СКАКАТИ В ГОРОХ
СКАКАТИ В ГРЕЧКУ
СПІЙМАТИ БОБРА
СТАТИ В БОРОЗНУ
ТОВКТИ ПРОСО
ТОВКТИ ПЕРЕЦЬ
ТОВПТИ ПШОНО
ХОДИТИ В БУДЯКИ
ХОДИТИ В БУЗИНУ
ХОДИТИ В ЖИТО
ЦІЛИНУ ОРАТИ

Українські афектоніми: розмаїття інтимних назв коханої людини

Цікаву і вельми обширну групу лексики сучасної української мови становлять слова та словосполучення, різноманітні образні номінації об’єктів чи суб’єктів кохання, так звані афектоніми.

Афектоніми виступають як синонімічні, образні назви коханої людини у ситуаціях особливої приязні, інтимної, душевної близькості в стосунках між хлопцем і дівчиною, чоловіком і жінкою, тобто між особами, яких пов’язують любовні зв’язки.

Характерною рисою афектонімів є те, що вони функціонують переважно тільки в спілкуванні двох осіб і часто є суто індивідуальними, приватними назвами суб’єкта-об’єкта, хоч багато з них мають стабільний характер і широко вживаються в українській інтимній ліриці, у фольклорі як символи, постійні, усталені звертання, епітети тощо.

Афектоніми, як правило, стилістично марковані, емоційно забарвлені, заряджені експресією, позитивною конотацією, хоч у звертанні до нелюбої особи або в згадці, розмові про неї можуть виступати і як негативно конотовані лексеми та сполуки, містити в собі іронію, а інколи й сарказм.

Художник Іван Склороздa

Вивчаючи питання використання афектонімів у ряді європейських мов, польські дослідники Яцек Перлін та Марія Мілевська встановили, що у функції назв об’єктів-суб’єктів кохання в європейських мовах можуть уживатися різноманітні назви з тваринного та рослинного світу, назви дорогоцінних металів, прикрас, лексеми з астрономічно-метеорологічної сфери, назви страв, міфічних істот, частин тіла людини, високих титулів і посад, назви, які стосуються статі, різноманітні власні імена, а також номени, етимологію яких не завжди можна встановити.

В українському інтимному мовленні найбільшу групу афектонімів складають слова з коренями -люб- та -кох-. Мовознавці відзначають унікальність української мови в цьому плані, оскільки в жодній із слов’янських мов немає стільки утворень із коренями -люб- та -кох- на позначення коханої людини. Так, із коренем люб- українські словники подають понад 30 іменників чоловічого та більше 20 іменників жіночого роду. Утворені вони різними формантами як від дієслів любити і кохати, так і від різних похідних цих дієслів.

Безпосередньо від дієслова любити утворилися іменники любас коханий любець милий, коханий, любик коханець, любич улюбленець, любиш коханий, любище любимець, любко, любойко коханий, любонько милий, любуньо, любусь милий, любцьо, любчик, любочок.

Від дієприкметників та від префіксальних дієслів з коренем люб-, утворені іменники возлюбленник (утворений від возлюбити), залюбленик (залюбити), облюбленець наречений, облюбенник наречений (утворені від облюбити), перелюбець, перелюбник той, хто перелюбствує (<перелюбити), розлюб коханець (розлюбити), улюбленець, улюбленик, улюбленчик.

Відіменними утвореннями є іменники любасник коханий, любасок, любовeць, любовник (любов), полюбовник (любовник), любуненько (любуньо) найдорожчий коханий, любимець, любимчик (любимий), нелюб.

З коренем кох- словники фіксують іменники кохан, коханок, коханець, коханчик, коханек, укоханець, коханочок, прикметник коханий.

На думку мовознавця Миколи Лесюка, чоловіки менш винахідливі в номінуванні коханої, ніж жінки, бо жіночих назв є значно менше, ніж чоловічих. Це, зокрема іменники, утворені як від дієслів, так і від інших частин мови з цими коренями, зокрема: любанка кохана, любаска, любашка коханка, любимиця, любимочка, любка, люблениця, люблянка кохана, любовниця, любойка мила, серденько, любонька мила, любочка, любуненька найдорожча кохана, любуня, любця, любчина любка, облюбенниця наречена, коханка, перелюбка, перелюбниця, полюбовниця, улюблениця, улюбленка, прикметники люба, любесенька кохана, а також іменники з коренем -кох-: коханка, коханочка, укоханка та прикметник кохана.

До наведених вище афектонімів з коренями -люб- та -кох- можна навести ще цілий ряд прикметників, які вживаються в звертаннях до коханої людини або як самостійні лексеми, або в ролі епітетів до тих чи інших іменників. Вони можуть характеризувати коханого / кохану з різних сторін – за внутрішніми та зовнішніми якостями, за характером, вдачею тощо. Хлопець може бути: любий, милий, миленький, дорогий, солодкий, солодкавий, солоденький, рідний, дорогоцінний, найдорожчий, чутливий, вродливий, гарний, ніжний, стрункий, високий, мужній, міцний, красивий, чорнобривий, чорнобривенький, чорнявенький, русявочубий, білявенький, нелінивий тощо, але й брехливий, нелюбий, осоружний, проклятий (та й деякі інші негативні епітети та характеристики нелюбого чоловіка); дівчина може бути також люба, мила, миленька, вірна, єдина, ласкава, ніжна, дорога, солодка, солоденька, рідна, найдорожча, вродлива, гарна, чарівна, красива, чорнобрива, чорнобривенька, чорнявенька, білявенька, нелінива, кокетлива, щебетлива, але й вередлива, примхлива тощо.

Сексуальна активність сучасної української молоді

Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…
Тарас Шевченко

Моніторинг сексуальної поведінки української молоді 14-24 років проведений під проводом Державного інституту проблем сім’ї та молоді у 2004 році засвідчив, що середній вік, коли відбувся перший сексуальний контакт у чоловіків, становить 16,5, а у жінок – 17,1. Зафіксовано також різницю між тим, як оцінюють респонденти вік свого першого сексуального партнера залежно від статі: у чоловіків середній вік партнерки/партнера складає 17,6, а у жінок – 21,0. Різницю між середнім віком, в якому відбувся перший сексуальний контакт, у чоловіків та тим, як оцінили жінки середній вік свого першого партнера, можна пояснити тим, що чоловіки схильні додавати собі декілька зайвих років при знайомстві з протилежною статтю.

На запитання “Чи вступали Ви коли-небудь в сексуальні стосунки?” переважна більшість опитаних (59%) дали ствердну відповідь, 40% – заперечну і відмовилися від відповіді 1% опитаних.

Віковий розподіл респондентів, які вступали коли-небудь в сексуальні стосунки, тобто мали сексуальний контакт з іншою особою, свідчить, що 5% 14-річних опитаних мали такий досвід.

Серед респондентів, які вступали коли-небудь в сексуальні стосунки, відсоток чоловіків вищий (63%), ніж відсоток жінок (55%). Також зафіксована різниця між отриманням першого сексуального досвіду за статтю: серед 14-річних відсоток хлопців, які вже мають такий досвід, 8%, а серед дівчат – 3%. В групі 16-річних також зафіксовано суттєву різницю: відсоток молодих жінок, які вже вступали в сексуальний контакт, становить 15%, водночас цей же показник у чоловіків – 31%.

Аналізуючи сексуальну активність, яка має вираження у кількості сексуальних партнерів, дослідники зафіксували схильність респондентів (як жінок, так і чоловіків) мати в середньому одного постійного сексуального партнера. Протягом року чоловіки в середньому мали контакт з 4,07 випадковими партнерами, а жінки з 3,3. Розподіл середньої кількості випадкових партнерів фіксує притаманність подібних контактів усім віковим групам, але частота контактів з випадковими партнерами більш властива молодим людям 15-17 років (у даній групі середня кількість випадкових партнерів становить 3,99.

Дані моніторингу свідчать, що найширше респонденти практикують вагінальний вид сексуального контакту (84%), 24% з усіх, хто мав сексуальні контакти протягом останніх 12 місяців, практикували оральні контакти і 6% – анальні контакти.

Щодо практики вагінальних контактів, то розбіжностей щодо використання даного виду сексуальних контактів між чоловіками та жінками не зафіксовано (84% і 85% відповідно).

Щодо орального сексу як виду сексуальних контактів, то тут зафіксована різниця: відсоток чоловіків, які практикували оральний секс, перевищує відсоток жінок (28% і 20% відповідно). Така ж тенденція спостерігається щодо практики анального сексу: 7% чоловіків і 5% жінок практикува ли цей вид сексу протягом 12 місяців.

Щодо практики вищезазначених видів сексуальних контактів залежно від віку слід зазначити, що 14-річні схильні практикувати вагінальний секс (55%). Найвищий відсоток респондентів, які практикують оральний секс, спостерігається серед респондентів віком 22-24 роки (38%), як і відсоток практикуючих анальний секс (10%).

Національне опитування показало, що тема сексуальних стосунків між чоловіками є доволі закритою і респонденти намагаються її обходити. Так, серед опитаних чоловіків тільки 2% визнали, що в них був колись сексуальний зв'язок з чоловіком, 53% відповіли, що ніколи не вступали у сексуальний зв'язок з партнерами тієї ж статі, а 5% відмовились відповідати на поставлене запитання.

До змісту Микола МАХНІЙ ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА