Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Джiакомо Казанова
Любовні пригоди

З мемуарів

...В «ОЛЕНЯЧОМУ ПАРКУ» КОРОЛЯ ЛЮДОВИКА XV

На ярмарку в Сен-Лорені мій приятель Пату познайомив мене з Морфі, фламандською актрисою грецького походження. Вона жила із сестричкою, маленькою замазуркою 13-ти літ. Коли ввечері Пату й Морфі всамітнилися в окремій кімнаті, я наважився й собі заночувати в цьому ж будинку. Але де дістати постіль? І я запропонував дівчинці: «Хочеш, я дам тобі монетку, а ти мені віддаси своє кубельце?» — «Охоче!» І от я опинився в тісному закапелку, де на підлозі, на чотирьох дошках, лежить солом’яний матрац. — «Це в тебе називається постіллю?» — «А іншої в нас немає. Ви не станете роздягатися?» — «Звичайно, роздягнуся». — «Ми спимо без простирадла...» — «А ти ж роздягаєшся?..» — «Так, але я вкриваюся старою завісою». — «Ну, що ж, лягай; я тобі дам монетку». — «За що?» — «Я хочу подивитися на тебе, коли ти роздягнешся...» — «Тільки ви нічого поганого мені не зробите?» — «Звичайно, ні».

І от ганчір’я скинуте — й переді мною відкрилося дивовижне тіло; дівча ще впирається, але монетка в шість франків геть присмиряє той спротив. У цієї досконалості видно лише один гандж — тіло давно не мите. Цю ваду я усунув своїми руками; взяв і скупав... Тоді вона стала дозволяти мені робити все, що я бажав, крім одного, бо юна була не займана й покликалась на пораду старшої сестри, яка оцінювала її цнотливість у двадцять п’ять луїдорів. Я відповів, що з цього приводу можна потурбуватись іншим разом, а зараз ніхто не зазіхатиме на її недоторканість. Заспокоївшись, Єлена дала мені змогу робити з нею все, що мені заманеться, виказуючи при цьому неабиякі, хоча й завчасні здібності.

Вранці Єлена віддала Сестрі шість франків і, звісно, розповіла, яким чином вони здобуті нею. Вернувшись, дівчина сказала, що їй потрібні гроші, й вона згодна скинути якусь суму з визначених сестрою 25 луїдорів. Я засміявся й пообіцяв, що ми ще обговоримо це найближчим часом.
Краса Єлени захопила мене, водночас не викликаючи хтивості. Я милувався нею, як чудовою, до того ж, живою картиною, але пам’ятав, що за приторк до неї треба платити 25 луїдорів, тобто 600 франків. Ми умовилися, що маю право щовечора за 12 франків чудуватися дівчам, але не переступати заборони доти, поки не зберуся заплатити всі 25 луїдорів. Так минуло два місяці, які обійшлися мені в 300 франків. Старша сестра вже почала кепкувати з мене, вважаючи, що все це виходить через мою скнарість, але й нагадуючи мені, що «скупердяй двічі платить».
Так воно й сталося.

Я зацросив знайомого маляра написати портрет оголеної дівчини, прикритої лише легкою вуаллю, крізь яку просвічувалось все її тіло. Митець виконав моє замовлення й дуже вдало. Щоправда, він попросив картину взяти на певний час до себе додому, щоб зробити якісь там виправлення. Та як грає доля з людьми! Він ошукав мене: забравши портрет до майстерні, зняв із нього "чудову копію й показав її одній, із наближених до короля Людовика XV, особі. Престарілий монарх, як відомо, мав одну особливість, яка вирізняла його з-поміж інших. На відміну від своїх вельмож, він ніколи не. задовольнявся однією коханкою, а тримав у. себе невеличкий потайний гарем із кількох гарненьких дівчаток. Вони жили у віддаленому місці, яке називалося «Оленячий парк». Король, якого вважали за великого знавця жінок, забажав особисто пересвідчитися, що оригінал не поступається перед копією, і звелів привезти грекиню до нього. Коли дівчину привезли, він посадив Єлену собі на коліна й, порівнюючи з портретом, вигукнув: «Я ніколи не бачив такого дивовижного збігу!» Голублячи Єлену, Людовик XV запитав, чи не знає вона, в кого перебуває в обіймах. — «О, це не важко вгадати; ви так скидаєтесь на монету в одну екю, мов дві краплі води...» Це викликало в короля вибух радості, й грекиню було-зараховано До штату «Оленячого парку». Не залишився без винагороди й митець — він отримав свої 50 луїдорів. Та особливо була щаслива сестра Єлени. Першого дня вона пішла з порожніми руками, та наступного дня їй передали аж 500 подрійних луїдорів. Дещиця перепала й мені. Маляр поділився зі мною, відплативши все-таки розтрачені мною 2’5 луїдорів; до того ж, він запропонував, що безкоштовно малюватиме всіх дівчат, яких я до нього приведу.

Єлена впродовж трьох років була коханкою короля. Але ЇЇ стратила власна наївність. Якась підступна особа, що заздрила успіхам Єлени, розповіла їй, начебто королеві дуже приємно, коли його запитують: «А як ви живете зі своєю старою дружиною, королевою Франції?» Відомо ж, що Людовик XV, хоча й давно збайдужів до своєї прекрасної, але вже літньої половини, все ж повсякчас суворо стежив за дотриманням етикету й вимагав поваги до старої королеви. Тому його розлютило таке запитання Єлени. — «Нещасна! Хто напоумив тебе це питати?» Грекиня впала перед ним на коліна й усе йому розповіла. Більше Єлена ніколи не бачила Людовика XV, а придворну даму, яка під’юджувала її на цей крок, було вигнано з близького оточення.

Проживши два роки в Парижі, я поїхав до Дрездена, де Тоді мешкала моя мати. Тут зі мною сталася пригода, в якій я сам був винен. Захоплюючись етикетами вищого світу, мені не доводилося гидувати й вродливими проститутками. Відразу ж із появою в Німеччині я підхопив хворобу, яку потрібно було лікувати шість тижнів. Але, згадуючи своє життя, скажу відверто, що ця недуга в мене завжди мала два періоди: спершу я робив усе, щоб захворіти, а потім, отримавши по заслугах, намагався якомога швидше вилікуватися. І мені щастило і так, і сяк... Тепер, на схилі віку, маючи добре здоров’я, я дуже шкодую, що нема вже будь-якої можливості ще хоч разочок захворіти! Ця хвороба, яку ми з дурної голови називаємо «пранцями» (французькою!), але яку вперше стали практикувати італійці, не вкорочує віку, а, залишивши шрами Венери, нагадує нам про колишні радощі буття.

Див. Стефан ЦВЕЙГ Чародій кохання

 

*
Нагору