Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Джiакомо Казанова
Любовні пригоди

З мемуарів

...ПІД СОУСОМ «ЧОТИРЬОХ ЗЛОДІЇВ»

Одного разу, коли я збирався найняти гондолу для кількох потрібних мені візитів, я побачив незнайому даму, що спильна роздивлялася мене; й тоді, як мені випало проходити біля неї, вона зненацька впустила запечатаного листа. Я його підняв, а дама, побачивши це, пішла собі геть. Із нетерпінням я відкриваю конверт і читаю: «З вами хотіла б познайомитися черниця, що ось уже два місяці дуже цікавиться вами. Коли такий спосіб знайомства вас не дратує, то черниця назве вам приватне помешкання в Мюрані. У зазначений вами день о першій годині ночі вона там чекатиме на вас. Ви зможете з нею повечеряти, й коли все це не сподобається вам, — за якихось п’ятнадцять хвилин залишите її. Та коли хочете, зустріч можна влаштувати й у Венеції. Х°ДІ назвіть день, годину й місце. Щоб побачитися з нею, вийдіть на берег річки в масці та з ліхтарем у руках. Ви маєте бути один. Нарешті, можна самому прийти до монастиря в Мюрані, де вона виглядатиме вас у вітальні о призначеній вами годині. Відповідь передайте завтра тій же жінці за годину до полудня в церкві святого Кансіана біля розташованого праворуч вівтаря. Пишу до вас у цілковитій впевненості, що ви порядна людина і збережете нашу таємницю».

Лист мене захопив. Та черниця перебувала в Мюрані, в тому ж монастирі, де жила й С. С, але це була не вона, бо й почерк не її... Та все-таки я побоювався якогось лиховісного жарту, тому вибрав найбезпечніший шлях. Наступного дня я передав записку такого змісту: «Я буду щасливий познайомитися з вами й одвідаю вас тоді-то, о такій-то годині у монастирській вітальні».

В отриманій відповіді було сказано, де треба бути наступного дня. Признаюся, усе це так розпалило мою уяву, що я вже подумки зрадив С. С.

Залишивши мене у вітальні, графиня звеліла прислужниці покликати М. М., й та не забарилася, Це була жінка 22—23 років, високого зросту, з красивою ніжною шкірою, із соковитими й любострасними губами, а її зуби скидалися на два разки перлів. Графиня й черниця пригорнулися й стали про щось розмовляти; до того ж, моя адресатка зовсім не звертала на мене уваги.

Постоявши вдвох із годину, вони обнялися, й черниця пішла собі, так і не перекинувшись зі мною жодним словом. Та якщо сказати правду, я навіть залишився задоволеним: її краса, ввічливість у поведінці, надзвичайно природна скромність так вразили, що в мене просто відібрало мову. Водночас збентежило те, що вона мала можливість виходити з монастиря — отже, ми могли, як я зрозумів, зустрітися з нею на приватному помешканні в Мюрані або у Венеції. А це означало, що в неї був впливовий заступник, а радше — коханець. До того ж, я вже подумки зрадив С. С, та, незважаючи на безсумнівну любов до неї, докорів сумління я не відчував за собою. Адже ця маленька пригода допоможе зберегти мені форму, а крім того, розвіє нудьгу. І я сміливо кинувся назустріч випадкові. У вітальні, де ми вже побачилися без посередників, між нами відбулася така розмова: «Я дуже шкодую, що не погодився відразу зустрітися з вами на приватній квартирі у Венеції». — «І я рада, що ви змінили свою думку. Адже куди приємніше нам буде в затишній та багато умебльованій кімнаті». — «А кому належить та квартира: вам чи коханцеві?» — «Ви вгадали. Він дуже заможний і страшно кохає мене, і я від нього нічого й не приховую...» — «Та я сподіваюся, що?..» — «Ні, його не буде. А ви маєте коханку?» — «Була, на жаль, уже півроку я холостяк». — «Ви її ще кохаєте?» — «Тільки-но згадую, так і відчуваю свою любов до неї... Вона ж така чарівна, як і ви. Але мені здається, що з вами мені доведеться її забути. Та як поставиться до наших стосунків ваш коханець?» — «У нього спокійна вдача. Він втішатиметься, коли ми з вами будемо щасливі... Ось вам записка, як знайти мій будинок, а це — ключ од дверей. Ви прийдете через дві години після заходу сонця, неодмінно в масці. Піднявшись на другий поверх, ви побачите зелені двері, які відмикаються цим ключем. Я чекатиму на вас у сусідній кімнаті, а коли й трохи забарюся, то вам не доведеться нудьгувати: там ціла шафа прекрасних видань». — «Скажіть: ви прийдете в чернечому вбранні?» — «Зайшовши до кімнати, я перевдягнуся — і ви побачите мене світською дамою». — «Ні, краще залиштеся черницею». — «Та чому?» — «Заборонений плід завжди солодший... Хто ж вам подасть гондолу?» — «Мій коханець. Він же відповідає й за надійність веслувальників». — «Дивна то людина! Він же, напевне, вже старий?» — «Що ви, що ви! Йому нема й сорока, і він має все, щоб бути полюбовником: вроду, розум, лагідну вдачу, шляхетну душу». — «і він вам пробачає ваші маленькі примхи?» — «Що ви маєте на увазі?.. До нього я не зустрічалася із жодним чоловіком. Він був перший, і ви, отже, перший після нього...».

В той же вечір я вчасно прийшов на побачення. Вже на столі стояли страви, і я відразу оцінив французьку кухню. Ми пили бургундське й шампанське. Закінчили вечеряти десь опівночі, але цього разу я так і не домігся своєї основної мети. Мені ледве дозволили розв’язати шнурки на грудях і помилуватися жіночими принадами. «Терпіння, друже, — не все відразу! Наступна зустріч обіцяє нам цілковите щастя!..» Ми вмовились зійтися на приватному помешкаині у Венеції, яке я найняв там, де раніше користувався квартирою англійський посланник. Воно мало два виходи. Одні двері колись належали йому, а другі — прислузі, що готувала для нього вечерю. Кімнату розмежовувала суцільна стіна, в якій була ніша з горизонтальним диском, що весь час крутився. Страви ставили на той бік диска, який у кімнаті прислуги, потім його повертали, й вечерю діставали гості. Таким же чином і забирали з кімнати посуд, щоб ніхто не пізнав людей в обличчя, тим паче, зайшов до нас у найнезручнішу мить.

До приходу моєї черниці я замовив, не рахуючись із витратами, розкішну вечерю, особливо подбавши про підбір вина. Сама кімната мала гарну обстановку, особливо мені сподобався настільний годинник із будильником.

Чекаючи на М. М., яку я мав зустріти за дві години біля берега, я купив їй нічний очіпок, оздоблений алансонськими мереживами, і пішов, після заходу сонця, виглядати її. Та хвилина в хвилину, як ми й умовились, підпливає гондола; із неї виходить чоловік у масці й прямує до мене. Хто ж це? Ошуканий коханець, брат чи найманий убивця? Я починаю шкодувати, що не прихопив із собою пістолети, відступаю вбік, але гість все наближається й наближається і раптом простягає мені руку... Та ж це перевдягнена М. М.! Вона сміється, задоволена, що їй вдалося обдурити мене. На ній вбрання — надзвичайно пишне й до лиця. «Певне, твій полюбовник турбується про тебе?» — «Звичайно, він — людина виняткова. Навіть сам мене вбирав, проводжаючи на побачення з тобою. «Єдине, що мені хочеться, — сказав на прощання, — аби твій новий друг був гідний тебе». — «Хіба це можливо? Ти створена не для земної людини. Мені здається, що я умру, очікуючи оволодіння тобою!» — «Ти що, збожеволів? Коли ти бажаєш, то я тут же стану твоєю. Тільки заспокойся! Давай ліпше повечеряємо».

Я калатаю дзвіночком, і вона аж здригається з переляку: «Хіба ми тут не самі?» Я відкриваю їй секрет, показуючи диск з уже поставленими на ньому стравами. «Судячи з того, як усе налагоджено, то я, мабуть, не перша жінка, з якою ти тут побував?» — «Повір на слово, ти тут перша... Признаюся тобі: я захоплювався жінками, але віднині ти моя найбільша і найвірніша любов. Мені вже ніхто ніколи не буде потрібен!» — «Я рада, що ти кохаєш мене, і я закохана в тебе. Мій коханець лагідний, ніжний, доброзичливий, але моє серце завжди з ним холодне!» — «Мабуть же, і в нього, адже він нізащо не відпустив би тебе до мене?» — «Ні, він не може без мене жити, але облишмо цю розмову... Я вся в передчутті моєї першої ночі!» — «Як?! Невже ви з ним не були в обіймах?» — «Що було, то було... Але я віддавалася йому як другові — з почуття приязні та вдячливості, але основного — кохання — я не знала, хоча мій полюбовник і схожий на тебе: в нього гарна постава; він не тільки розумний, а й дотепний, але це — не ти!» — «А він дізнається від тебе, як ми провели з тобою ніч?» — «Його це зацікавить, і я все йому розповім, замовчу лиш те, що може його принизити».

Після вечері я мовив: «Нам до ранку зостається якихось сім годин, і ми їх маємо провести якнайкраще». — «Ти міркуєш, як Сократ, і мене підкоряє твоє красномовство. Ну ж, пішли..!» Вона пропонує мені роздягтися в іншій кімнаті й обіцяє покликати, коли вже ляже в постіль. Чекати довго не довелося: якщо задоволення прагнуть обоє в парі, то все відбувається без затримок.

Треба зважити, що в прийомах любовних насолод вона нічого нового не навчила, зате стільки було зітхань, зойків і пестощів! Я використовував усі знані мною способи й вона була вражена всім тим, що їй довелося зазнати.

Нарешті пролунав нещасний дзвінок настільного будильника — настав час розлуки. Ми домовилися знову зустрітися через два дні, але у вітальні монастиря. Та коли я прийшов, вона повідомила, що от-от має прибути її полюбовник і що нам треба уникнути зіткнення. Ми призначили побачення на приватній квартирі в Мюрані, і я хутко пішов на берег. Біля моста, як мені здалося, із гондоли вийшла людина в масці. Вона чимось нагадувала французького посланника. «Це він!» — подумав я. І, справді, він попрямував до монастирської вітальні. Я аж кипів од бажання знову зустрітися з моєю коханкою. І наступного дня завітав до неї. — «Так коли ж ми будемо вдвох?» — «Якщо бажаєш, то в неділю...» — «Бажаєш! — це не те слово; мені ти ввижаєшся поруч щомиті... А твій друг уже знає, що ми непогано провели ніч?» — «Знає. Тільки він побоюється, щоб я не завагітніла». — «Та хіба, спілкуючись із ним, ти не піддаєшся тій же небезпеці?» — «Це виключено». — «Розумію, нам треба остерігатися...».

У неділю я зарані прийшов на місце нашого побачення. Часу ще було багато, і я став знайомиться з бібліотекою. Вона суціль складалася з книжок, присвячених любовним насолодам. Це були збірники непристойних оповідань, ілюстрованих ще більш незвичайними гравюрами. Все це розпалювало уяву й вимагало негайного задоволення викликаних почуттів. Я вже перебував у крайньому збудженні, коли гримнули двері. «Ти прийшла якраз учасно. Ці малюнки допекли мене до живого». — «Дозволь хоча б скинути із тебе чернече вбрання». — «Та буде воля твоя», — мовила вона із відчуженим поглядом, і, впавши на канапу, ми забули навіть про існування всесвіту. Після цих бурхливих утіх я допоміг черниці роздягнутися, й прозоре вбрання з муслину перетворило її на чарівну німфу.
Оскільки наступав піст і побачення в цей час були заборонені, ми домовилися, що я кожен день пропливатиму гондолою під вікнами її келії, й коли вона викидатиме блакитну стрічку, то ми того ж вечора маємо зустрітися.
За дев’ять днів посту ми мали втіху чотири рази.

Поряд із цими подіями я водночас листувався з С. С, але наші сповіді були радше товариськими; я вже зрозумів, що її найближча подруга, про яку вона мені писала, — М. М., й тому я завжди цікавився думкою С. С. про неї. Я вже знав, що їй відомо про моє знайомство з М. М., і вона мені докоряла, чому в нас не все в злагоді. Та ж не все виходило так, як хотілося: зустріч на Різдво довелося відкласти, бо М. М. попередила, що її полюбовник вернувся із подорожі, й цю ніч вона буде з ним, а не зі мною. В одному з листів містилася обіцянка неодмінно побачитися на Новий рік, але тут же й застереження: «Ти розумієш, що ще до нашого зближення розповіла моєму другові про захоплення тобою. Це було неминуче, інакше б нам не знайшлося місця зустрітися вперше. Він погодився, але з умовою, що стане сам прихованим свідком нашого побачення. Річ у тім, що на приватній квартирі в Мюрані є невеличка потайна кімнатка, з якої не тільки все можна чути, а й спостерігати... Тому я тоді з тобою трималася, мов на голках, і нічого тобі не дозволила. Слава Богу, все обійшлося добре. Читаючи цього листа, ти не хвилюйся. Він од тебе в захопленні. Але я хочу попередити: в ніч під Новий рік знову йому захотілося сидіти в тій кімнаті до самісінького ранку й стежити за нашими розвагами. Отож, нічим не видай ні себе, ні мене... Та найбільше я боюсь за те, чи згодишся ти віддатися любовним іграм, знаючи, що поблизу хтось третій? Прошу тебе заради мене. Якщо навіть не зможеш себе показати могутнім коханцем, то я скажу йому, що ти був просто не в ударі».

Цей лист мене просто здивував. Але добре поміркувавши, я збагнув, що мені пропонують набагато приємнішу роль, аніж моєму суперникові, і я тільки посміявся від щирого серця.
Знаючи, що моя подруга турбується, я написав їй у відповідь: «Я проведу разом із тобою Новорічну ніч, і ми йому покажемо такий спектакль, що ніколи й на думку не спаде, що ти його видала. До того ж, будь певна, що я триматимуся в постелі не як аматор, а як знавець цієї справи. Твої побоювання даремні. Мене лякає інше: побачивши наші палкі обійми, він захоче й собі бути з тобою... Що ж мені робити в цьому випадку? Мабуть, я тоді краще піду... Прощай, мій янголе. Обожнюю тебе. Я».

Напередодні Новорічного свята я прибув до своєї любаски.
«Мій друг ще не зайняв свій спостережний пункт; коли це станеться, я тобі моргну». — «А де ж та потайна кімната?» — «Он поглянь у той бік. Бачиш спинку тахти, яка щільно присунута до перегородки? Там отвори в центрі кожної квітки, зробленої у вигляді прикраси. В спинці тахти просвердлено такий же отвір у перегородці. Там, у комірчині, міститься маленький кабінет із ліжком і столом, і всім, що потрібне для спостереження впродовж цілої ночі». — «Мені здається, що від нашого спектаклю він матиме чимале задоволення, але як він сприйматиме все тоді, коли природа візьме гору?» — «Це не наша турбота».

Цієї миті вона моргнула — її полюбовник був уже на місці. Комедія почалася. Ми сіли за стіл. Серед різних страв і приправ мені припав до смаку салат, политий дуже гострим соусом. «Що це за штука?» — «О, це соус «Чотирьох злодіїв». Він надзвичайно збудливо впливає на чоловіків». — «Ти вважаєш, що я без нього не впораюся з тобою?» — «Ні, я впевнена в твоїх спроможностях, але й він нам не завадить».

Ми обоє зголодніли: вона їла за двох, я — за чотирьох. їжу ми пересипали жартами й анекдотами, більше розрахованими на невидимого глядача. Наше бенкетування освітлювали свічки в двох дивовижної роботи канделябрях. «Це дарунок мого друга»! — «О, чудовий презент, але тобі ще потрібні щипці, щоб знімати нагар...» — «На жаль, їх немає». — «Отже, твій приятель має велику посаду». — «Звідки це видно?» — «У простих людей це знають». — «Але наші ґноти не дають нагару...».

Випивши пуншу, ми почали розважатися тим, що висмоктували по черзі одну й ту ж устрицю, доки кожна мушля не ставала порожньою. На цьому наші теревені припинилися, треба було братися за діло, куди суттєвіше. «Зачекай, мій любий, я перевдягнуся й за мить буду в твоєму цілковитому розпорядженні». Залишившись на самоті, я, не знаючи, що робити, почав длубатися в шухлядах письмового столу й тут же зрозумів, чому моя черниця не боялася завагітніти від свого полюбовника: там лежали запобіжні засоби, такі потрібні монастирській затвірниці, яка віддала себе під заступництво Венери.

Повернувшись, М. М. хутко розіслала тахту, сказавши, що в алькові нам буде холодно, а насправді все це робилося задля схованого глядача, який мав спостерігати за нашими забавами.

Скажу відверто: я намагався тримати себе досвідченим і стійким бійцем на цьому полі брані, але і я мав гідного партнера, тому на ранок ми обоє лежали в постелі цілком виснажені.

І тут задзвонив годинник, моя коханка знову перевдяглася в черницю, й ми розлучилися.
Наступного дня надійшов лист од моєї С. С. Вона повідомила, що все знає про мене від М. М. Але найбільше розсмішило те, що моя черниця не тільки розповіла колишній коханці про славетну поетесу Сафо, яка жила на острові Лесбосі, а й навчила її всіх прийомів лесбіянського кохання. Вона писала, що, не бажаючи сповідатися перед своїм духівником, вона весь час переконувала, що в неї нема гріхів. А коли той запропонував усе-таки перевірити її сумління, то вона відповіла, що, за такої наполегливості шановного патера, їй доведеться здійснити кілька дрібних вчинків лише з тим, щоб було в чому розкаюватися.

Я отримав листа й від М. М. Вона, зокрема, писала, що її друг захоплений моїми подвигами в постелі й, коли б він цього не побачив своїми очима, то ніколи не повірив би, що чоловік на таке здатний. «Я тебе розсмішу, повідомивши, що він зацікавився салатом «Чотирьох злодіїв», сподіваючись повторити твої діяння, але йому ніколи це не поталанить. І все ж мій друг надумав винагородити за видовище, що так захопило його, й дати тобі дарунок, який залишений у моєму секретері». Звісно, це було мені саме на часі. В шухляді лежав золотий медальйон із короткою запискою: «Коли ти відчиниш, то побачиш мій портрет у чернечому вбранні, та якщо ти натиснеш на правий кут, то креш із моїм зображенням одкинеться, — й ти побачиш мене в одязі Єви...»

Десь за два дні я отримав листа від С. С: «Мій дорогий чоловіче, мені сказала подруга, що ти кохаєш її. Я не стану перечити. Коли ти поки що не можеш зустрічатися зі мною — хай же вам щастить бути вдвох...» Тут же вона дописала, що із закінченням посту для всіх родичів і друзів у монастирі буде влаштовано бал. Звичайно, черниці не зможуть стати учасницями, але їм буде радісно хоч раз на рік подивитися, як утішаються їхні гості. С. С. запрошувала мене прийти, але я не хотів видати себе й замовив на ці відвідини костюм П’єро. Цей традиційний персонаж Comedia del’arte має цілком обвисле вбрання, і розпізнати постать майже неможливо, а обличчя все одно сховане під маскою. Тим часом я написав М. М., що я призначаю їй побачення в день балу — після його закінчення.
... На вмовлену квартиру я прийшов доволі пізно. Там уже сидить дама, але не М. М., а С. С! Не знаючи, як себе повести, я, у вбранні П’єро, сідаю в крісло й дивлюся на С. С. «Чому М. М. викинула цей коник? — міркував я. — Якщо вона мене ще кохає, навіщо ж замінила себе своєю суперницею?.. Це ж зловмисна образа!» Бідолашна ж С.С. ні жива, ні мертва. Вона дивиться на П’єро, але ніяк не розгадає, хто ж він. А я мовчу, бо хочу побути ніч із М. М., і така заміна мене зовсім не влаштовує. Тільки ж хто витримає стільки просидіти в костюмі П’єро? Та й починають пекти мене докори сумління. Я її спокусив, я обіцяв їй стати чоловіком... «Невже М. М. залишилась у потайному кабінеті, щоб спостерігати за нашими іграми? Тоді це в неї не вийде...» Я скидаю маску, й С. С. полегшено зітхає: «Слава Богу — це ти! Мені підказувало серце, але чому ти так довго мовчав? Хіба ти не знав, що я чекатиму на тебе?» — «Ні, я нічого не знав». «Але ти не гнівайся, ні в чому я не винна». — «Моя дорога половина, чи маю я право сердитись на тебе? Але скажи: як ти опинилася тут?» — «Ми з М. М. живемо в одній келії, навіть спимо на одній постелі... Тому вона попросила мене зробити їй маленьку послугу — прийти після балу сюди. А коли я дала згоду, то призналася, що все це для щастя нас обох. Ми з нею — одна душа,.. Адже в монастирі нема жодного чоловіка, тому з М. М. ми живемо як подружжя, й вона своїм вчинком хоче ощасливити мене, й ти не повинен гніватися на неї...» Ми розмовляли, час невблаганно біг: стало вже світати. Мені було приємно бути наодинці з С. С, але все-таки хотілося пестити М. М.

Я попрощався зі своєю колишньою коханкою-дружиною й передав нею ключ од кімнати з тим, щоб вона сказала М. М., що він мені без потреби. В легкому одязі я вийшов на вулицю, але погода за ніч украй зіпсувалася: дув холодний, пронизливий вітер. На березі нікого не було. І мені згадалися розбишаки Мюрану. Ці горлорізи завжди в цих містах становили небезпеку. Тим часом я мав повні кишені золота, яке виграв увечері в казино. До того ж, не прихопив із собою зброї. Можна було б повернутися на квартиру, яку я щойно легковажно залишив, але ж де тепер дістати ключа! Тільки після тривалих пошуків прихистку мені пощастило сісти в гондолу, та, виходячи з неї, я відчув себе дуже кепсько, а під вечір зовсім занедужав. Цьому сприяв лист, написаний С. С. Перше, що я побачив, розкривши його, — це той злощасний ключ од помешкання. «Тільки-но ти пішов, — повідомляла С. С, — як з’явилася М. М. Вона перебувала в потайному кабінеті, про який знав ти і нічого не відала я. Вона кілька разів хотіла зайти до нас, але сподівалася, що все-таки між нами спалахне любов. її все це надзвичайно засмутило, й вона ладна з тобою примиритися». Я в своєму листі до неї каявся за нічим не виправдану підозру й запевняв у своєму незрадливому коханні. Через два дні, 4 лютого 1754 року, ми зустрілися вдвох. Кожен із нас вважав себе винним, тому, побачившись, ми впали один перед одним на коліна, обхопившись руками й цілуючись у нестямі. Потім, не розціплюючи обіймів, ми підвелися з підлоги лише для того, щоб упасти на тахту, де й закінчилося наше примирення. І тільки тут я завважив, що лежу в чоботях і в плащі, а вона — у вбранні черниці, — і це викликало сміх в обох. Насміявшись досхочу, я спитав, чи певна вона, що за нами ніхто не стежить із того кабінету. «Пішли», — і вона підвела мене до величезної шафи, де я вже давно вбачав якийсь секрет. Відчинивши дверцята, вона натиском важеля відсунула задню стінку, і я побачив потайні двері. За ними нікого не було! «А коли ми зустрічалися з С. С, невже там перебував твій полюбовник?» — «Так, ми з ним спостерігали звідси за вами, і він захоплювався твоєю вірністю мені й незвичайною витримкою стосовно С. С.» — «Та як ви там просиділи голодні, вісім годин у темряві?» — «Ти забуваєш, друже, про призначення цієї-от дошки. Ми нею затуляємо отвори й спокійнісінько вечеряємо при свічках...

Тільки чому ж ти недооцінюєш С. С? Вона ж вважає себе твоєю дружиною, хоча й гадає, що не має права втручатися в твої Взаємини з чужими жінками. Однак для неї всі чоловіки ніщо, а перед тобою їй не гріх висповідатися за кожен свій вчинок. У свої 15 років — це дуже серйозна людина! Та облишимо її. Я маю до тебе надзвичайно делікатне прохання. Мій приятель знемагає від бажання познайомитися З тобою. Чи можемо ми всі разом Повечеряти на твоїй квартирі у Венеції? Адже ти не патрицій?» Запитання не застало мене зненацька. Справді, венеціанські закони забороняли зустрічатися вельможам з іноземними послами. В це неодмінно втрутилася б Рада Десяти, мене б кинули до знаменитої в’язниці «Під пломбами», а М. М. і С. С. зганьбили б і посадили до одиночних келій в різних монастирях. «Ні, не патрицій. Але мене засмучує те, що після вечері ти, напевне, підеш разом із ним?» — «А як же бути? Слід дотримуватися правил пристойності...».

Ми повечеряли й лягли спати. Я не торкнувся М. М.: під час бурхливого примирення в чоботях і плащі було затрачено стільки сил! Але прокинувшись посеред ночі, ми віддали належне Венері, а вставши й поснідавши, не втрималися повторити це вдруге.

На прохання М. М., моє знайомство із французьким посланником де Берні відбулося в моїй квартирі у Венеції. Він виявився великим гурманом, тонким знавцем вин, а основне — доброзичливою й дотепною людиною. Я й собі намагався не впасти обличчям у калюжу; видно було, що М. М. пишається нами обома. Випадково чи зумисне він палко втрутився в це, вдаючи, що досі про С. С. не мав найменшого поняття. Але ж мені було відомо, що під час мого невдалого побачення в Мюрані він спостерігав за мною і С. С. «Я дуже хотів би познайомитися з нею», — звернувся посланник до мене. «Нам буде цікаво вчотирьох...» — підтримала його М. М. Така одностайність викликала в мене якусь підозру, але я мав робити добру міну за кепської гри й, звичайно, пристав на цю пропозицію.

Див. Стефан ЦВЕЙГ Чародій кохання

 

*
Нагору