Під час бесіди ми з’ясували, що посланник і я водночас перебували в Парижі, й він дуже шкодував, що ми тоді не познайомились; інакше мене б неодмінно відрекомендували королеві і я мав би придворну посаду. Згадуючи це набагато пізніше, мені було радісно, що така зустріч не відбулася, бо за тієї революції мені, мабуть, відтяли б голову на гільйотині.
Після легкої вечері гості поїхали, домовившись побачитися разом у Мюрані. На цю зустріч я прибув заздалегідь, але посланник мене випередив. Доки прийшли наші дами, ми базікали з ним про різні речі. Під великим секретом де Берні повідомив мені, що його незабаром відкликають до Парижа на якусь високу посаду, але він не хоче засмучувати М. М. і просить поки що їй про це нічого не казати. Тієї ж миті приходять обидві подружки. С. С. якось була здивована присутністю незнайомого чоловіка, але невдовзі його ласкавість, уважливість і ввічливість розвіяли той холодок, що панував у перші хвилини. Вона вражала своїм виглядом! У свої 15 літ бути такою чарівною, дотепною, привітною і витонченою в манерах могла тільки красуня. А відчувши за моїми поглядами німе схвалення, здавалося, розквітла ще дужче.
Незабаром я переконався, що запросили С. С. на зустріч невипадково: нею зацікавився де Берні ще тоді, коли стежив із потайної кімнати... Звичайно, він не зрікався і М. М., але його ставлення до обох дам було не однакове. Як і всі жінки, С. С. любила, коли до неї залицяються чоловіки, а виняткова увага такої поважної персони, як французький посланник, безумовно, їй лестила.
Наша вечеря тривала до півночі, тоді лише ми розлучилися. Обмірковуючи в дорозі виникле становище, я зрозумів, що мені загрожує втрата С. С. Де Берні закохався в неї по самісінькі вуха, й він був не з тих, хто обмежується лише замилуванням коханої жінки. Отже, мені доводилося боротися за С. С. одному проти двох, адже, судячи з усього, М. М. виступала спільницею посланника. Становище вскладнювалося ще й тим, що М. М. була для мене дорожча, аніж С. С.
Прощаючись, ми вмовилися незабаром зустрітися в Мюрані. Коли я прибув на місце, то обидві красуні вже очікували. «А де наш люб’язний француз?» — «Він буде трохи згодом». Я скидаю маску і всідаюся між обома дамами. Щоб не гаяти даремно часу, я, підтримуваний сміхом, кидаюся їх цілувати, суворо дотримуючись черговості. Але мої пестощі мали своєрідний натяк: мовляв, обидві ви належите мені.
Під час наших милих розваг консьєржка подала записку від де Берні: «Дві години тому прибув кур’єр із Парижа, й мені негайно треба відповісти на привезену пошту. Я дуже шкодую, що не можу бути в колі вашого любого товариства. Але від щирого серця бажаю вам весело провести дозвілля». — «Ну, що ж, — сказала М. М., — це не його провина. Повечеряємо втрьох». — «Звичайно, але чому це ти так засумувала, дорога С. С?» — «Та він же такий привітний і красивий чоловік». — «Може, ти, часом, закохалася в нього?» — «А якщо б і так, то я ж йому не освідчуся, бо вони любляться з моєю подругою...» Мовлячи це, вона встає із крісла і сідає на коліна М. М. — «Це моя дружинонька», — каже у відповідь М. М., і вони починають пестити одна одну, начеб і справді закохане подружжя. Схаменувшись, М. М. пропонує перейти всім нам до кімнати, де альков. Думка зрозуміла: там за нами ніхто не наглядатиме.
Ми пересуваємо стола в альков і беремося за вечерю. Тим часом я гортаю альбом під назвою «Академія для дам» із гравюрами любовних поз і вибираю найлюбостраснішу, на якій змальована «гра втрьох» — чоловіка та двох жінок. «Давайте роздягнемося й перевіримо, чи вмістимося всі на ліжкові». Мабуть, С. С. уже встигла пройти добру школу М. М., бо обидві дами скидають із себе вбрання без заперечення, а тим часом я спостерігаю, в кого ж із них привабливіші груди.
Опинившись у постелі, як кажуть, у тісноті, зате в теплі, ми спершу борюкаємося: то я нападаю на блондинку, а її захищає брюнетка, то блондинка намагається оборонити від мене брюнетку. Нарешті, в несамовитості я кидаюся спочатку на одну, а потім — на другу, задовольняючи їх обох. І, вичерпавши свої сили, я засинаю між ними. Вранці їх будить дзвінок годинника, всупереч їхнім бажанням. Але я не даю своїм дамам одягнутися, й ми знову відновлюємо наші забави. Ми залишаємо дім, втомлені й виснажені, але задоволені одне одним і ладні повторити свої любовні ігри, тільки-но повернуться наші сили.
Відсутність посланника, що так приємно позначилася на моєму спілкуванні з дамами з монастиря, змусила мене трохи замислитися. Мені на думку спали якісь судження, і я вирішив їх перевірити.
Як відомо, ходити в масках вулицями Венеції було звичайним ділом, і я, щоб мене хто не впізнав, у такому вигляді підійшов до посольства. Звертаючись до швейцара, я сказав, що в мене терміновий лист у Версаль і я хотів би передати його кур’єром, що вчора прибув у Венецію. — «Добродію, ось уже два місяці, як сюди не прибувають французи». — «Але мені точно сказали, що хтось учора приїхав!» — «Можливо, він проник у наш будинок або через димар, або ж, як кажан, — через горішнє віконце. А в ці двері він не заходив». — «Та пан посланник працював же , цілу ніч». — «Це, може, й так, але не тут, у посольстві». — Без сумніву я все розгадав; де Берні знав, що я зрозумію кожен його крок: тепер мені треба поступитися своєю дорогою — не прибути на зустріч із двома дамами. А коли зважити, що М. М. була слухняним знаряддям у його руках, то таке побачення мало відкрити для нього прямий шлях до С. С. Що ж тут вдієш? Я посилаю М. М. листа, в якому повідомляю, що в мене вкрай невідкладні справи, і я не зможу прийти .на чергову зустріч учотирьох. Із кепським настроєм доводиться мені провести ніч у казино без жодного виграшу. А на ранок приносять листа від С. С.
«Усі ми були засмучені твоєю відсутністю, особливо пан де Берні. Але потім його дотепи й, особливо, пунш, який ми пили без міри, не тільки розвеселив мене й М. М., а й викликав у нас приступ божевілля. Ми витворяли щось неймовірне. Та запевняю: ти в усіх відношеннях перевищуєш де Берні. Я завжди кохатиму тебе, й ти не перестанеш володіти моїм серцем...»
Читаючи листа, я сумував і сміявся. А все прояснила записка від М. М.: «Я впевнена, любий, що ти обдурив нас і ніяких справ у тебе не було. Але цей дарунок, як здогадуюсь, ти зробив для де Берні у відповідь за те, що він пожертвував мною задля тебе. Я дуже шкодую, що ти не зміг спостерігати із потайного кабінету за нашими розвагами: ти б мав неабияку насолоду. Гадаю, завдяки нам із тобою С.С. блискуче опанувала уроки кохання й досягла нашого рівня. У середу я прийду сюди, щоб належати лише тобі». Але вона прибула в чоловічому вбранні, й ми цілу ніч програли в казино. Не тільки час, а й гроші.
Наступного дня, увечері, ми зустрілися вчотирьох, і я востаннє бачив С. С. Після ночі, проведеної нею з де Берні, не могло бути й мови про наше одруження, хоча я добре усвідомлював, що не тільки підманив дівчину, а й штовхнув на грішний шлях. Тому мені хотілося назавжди стати її другом. Але незагодя надійшли невтішні звістки. В С. С. померла мати; й за наполяганням родичів С. С. змушена була перейти до келії тітки, що жила черницею в цьому ж монастирі. Цей удар я ще міг стерпіти, та ніхто з них трьох, ні де Берні, ні М. М., ні сама С. С. не сподівалися на такий крутий поворот долі; після переселення втратила де Берні й М. М., яка була для неї «чоловіком».
А ми й далі зустрічалися втрьох. За проханням М. М. я приходив на дві години пізніше, після де Берні (він не бажав, щоб у нього був свідок його пестощів). Зате він, порозважавшись досхочу, залишав нас із М. М. на самоті, й мені діставалася гра тільки один раз упродовж тижня. Та М. М. не могла гніватись на мене, адже, не маючи іншої коханки, я цілком задовольняв її.
Класика
