Наші стосунки з Туанеттою складалися якнайліпше, а тим часом стався випадок, який міг дуже вплинути на мої взаємини з М. М. Розмовляючи якось із англійським посланником про венеціанських красунь, я чомусь згадав про М. М. «Авжеж, авжеж... — відповів мені Мюррей, — я мав її за 500 цехинів». Я не повірив своїм вухам: «Може, ви маєте на оці зовсім іншу жінку?» — «Ні. Це та, що була коханкою французького посланника... Коли так, то я знався з нею і, якщо захочу, то знову покличу за 100 цехинів.» — «А як же ви з нею познайомилися?» — «Через одного посередника, на ім’я Капсучефало, якому я за послугу дав півсотні цехинів». — «Можу побитися об заклад, що ви помилилися, і вам її не пощастить запросити до себе. Ставлю півтисячі». — «Я чесна людина, й сперечатися з вами на 500 цехинів — це все одно, що витягти їх із вашої кишені. Мені це обійдеться у сто цехинів, і коли ви переконаєтеся, що я виграв, то ви просто віддасте мені мої витрати... Тільки як нам бути? Чим вам довести, що в мене була М. М.? Або давайте навпаки: якщо ви ту жінку, з якою я мав справу, не визнаєте за М. М., то як ви переконаєте, що це не вона? Адже ви не бачили її зблизька та й я зустрічався з нею один раз уночі». — «Ми це обставимо так. Тільки-но справжня чи вдавана М. М. прийде на побачення, ви під будь-яким приводом попросіть її зачекати вас. Ми ж зустрінемося з вами у призначеному місці з тим, щоб передати термінове доручення, чого й зайдемо до монастиря й викличемо М. М. Якщо вина з’явиться, то ви зможете пізнати її? А коли брамниця скаже нам, що юна нездужає, або з якихось інших причин не може вийти — то це ваш виграш. Ви йдете зі своєю красунею вечеряти, а я — під три чорти...» — «А чи зможемо її викликати? Вже ж буде пізно...» — «Хай це вас не турбує. Повторюю: якщо ви її не побачите, то я відплачую вам сто, а коли станете вимагати, то й усі тисячу цехинів!» — «Заздалегідь дякую вам за безплатне задоволення... А куди я її проведу?» — «Я маю квартиру неподалік монастиря. Щоправда, там у мене одна молода особа. Але я зроблю так, що її вдома не буде... До того ж, для вас і вашої дами зготують холодну вечерю».
Зустріч було призначено через два дні. Тоді ж я зайшов у вітальню монастиря й викликав М. М. Вона помітно піддужчала; я дивився на неї з великою допитливістю. Коли правда, що М. М. продає себе за гроші — я, звичайно, в це не вірив, — то перед нічним побаченням вона мала б нервувати. Одначе М. М. тримала себе цілком спокійно, чого я не можу сказати про себе, адже мовилося значно про більше, аніж програш 100 цехинів. Можливо, для англійця то була просто забава, до того ж, він сподівався на безплатну розвагу з красивою жінкою; а для мене все це могло обернутися справжньою трагедією. «Чи можна тебе попросити про одну послугу?» — «Кажи, мій коханий». — «Мені треба тебе побачити тут, у монастирський вітальні, за годину після заходу сонця». — «Це важко. Необхідно мати дозвіл ігумені». — «А ти скажи їй, що чекаєш термінового листа від свого брата, і його тобі можуть передати лише ввечері». — «Гаразд, ігуменя мене любить. Але все одно мене супроводжуватиме якась черниця». — «Мені однаково. Тільки хотілося б, щоб тебе можна було добре розгледіти». — «Що за дивне бажання? Але я обіцяла виконувати твою волю. Ми обидві вийдемо із смолоскипами в руках... Ну, признайся, навіщо це?» — «Я все поясню під час наступної зустрічі».
Сумніви не переставали мучити мене. Адже брамниця могла сказати, що не дали дозволу на побачення, а М. М. тим часом сиділа б у моїй квартирі (про яку вона досі нічого не знала) в очікуванні англійського посланника. Так у муках минула решта дня. Увечері, о призначеній годині, Мюррей підійшов до мене: «Черниця прийшла?» — «Так, вона вже тут. Але ви можете відмовитися від нашого закладу». — «Помилуй, Боже. Ходімо». Брамницю вже попередили, й вона пропустила нас без заперечень. І от з’являється М. М. у всьому сяйві краси, а поруч із нею ще одна черниця. В руках у них смолоскипи. Я передаю вдаваного листа. Вона його розглядає й, упевнившись, що печатка ціла, ховає до кишені й каже: «Повідомте братові, що незабаром надішлю відповідь... — А потім, звертаючись до мого супутника: — Боюсь, що через ці відвідини ви пропустили перший акт опери?» — «Задоволення бачити вас, мадам, бодай мить варте всіх театральних вистав світу!» — «Мені здається, що месьє англієць?» — «Так, мадам». — «Це наймогутні-ша й найсвободніша нація на землі. Ваша покірна слуга, панове». Я думаю, що ніколи М. М. не видавалася мені такою чарівною, як тоді. Радість мене просто окрилила, і я, не звертаючи уваги на свого супутника, притьмом полетів до свого дому. Та в пана Мюррея був трохи зіпсований настрій; він ішов спокійною ходою, й мені навіть довелося його дещо зачекати біля будинку. «Ну, що ж, ви впевнились, що вас ошукали?» — «Мовчіть. Ступайте за мною». — «Д навіщо я вам треба?» — «Ви гадаєте, ця персона потрібна мені на цілу ніч? Ходімте, трохи порозважаємося». — «Та її краще просто вигнати!» — «Ні, за нею на світанку приїде посередник... Якщо її послати на всі чотири боки, то вона зможе попередити крутія, й вони безслідно зникнуть, а так ми їх обох викинемо у вікно...» — «Вгамуйте свою лють; не можна, щоб розголос пронісся по всьому місту, тоді ми вплутаємо в цю брудну історію М. М.» — «Ну, пішли. Хоча б поглузуємо із шахрайки...» Мюррей заходить" першим, я — за ним. Забачивши мене, жінка затуляє обличчя хусткою, дорікаючи господареві нечемністю. Вона ледь нижча за М. М., але постать у неї майже така ж. Розмовляє поганою французькою мовою. Зодягнена під черницю. Я ввічливо прошу її розкрити хустку, щоб краще розгледіти обличчя. «Я вас зовсім не знаю». — «Ви в моєму домі, а хто я — ви згодом довідаєтесь». — «Мене зрадили! Я. ніколи не думала, що маю діло з нечесною людиною». Але цю її промову зупинив Мюррей, назвавши пройдисвітку тим іменем, яке відповідало її ремеслу. Тут вона підводиться й каже: якщо її ображають, то їй не можна залишатися в чужій квартирі ні хвилини. Мюррей радить удаваній М. М. зачекати спільника, коли не хоче потрапити за мури в’язниці. «Мене за грати?» — із цими словами жінка засовує руку в кишеню своєї сукні, але я встигаю її перехопити, а посланник тим часом витягає звідти пістолет. Розшарпавши у неї на грудях чернече вбрання, Мюррей дістає схований там пістолет завдовжки у 8 діймів. І, відчувши своє безсилля, вдавана черниця заходиться плачем. «Та цить же! Спершу скажи, де в тебе зброя?» Шахрайка, без жодного слова, скидає із себе сукню, потім нижню спідницю, далі... якби її не стримали, то вона, певне, роздяглася б догола... Якщо не зброєю, то таким-то чином підступниця хотіла добитися свого визволення. «Розкажи, як ти зуміла отримати півтисячі цехинів у пана Мюррея?» — «От уже два роки я знаю Капсучефало. Щоправда, грошей він мені не дає, але зводить із заможними людьми. Минулої осені він спитав мене, чи зможу я зіграти роль черниці під час любовних ігор із англійцем, який заплатить за це півтисячі цехинів. Зрозумійте, чи могла б відмовитися від такого заробітку жінка моєї професії? Тим більше, що ніч я провела дуже приємно. А за наступну сама б заплатила англійцеві із своїх убогих коштів. Коли ж Капсучефало запропонував і вдруге заробити грошей у посланника, то, подумала я, чому б не принести йому таке задоволення в чернечому вбранні... Так що не маєте права мене звинувачувати... А зброя — це тільки для захисту...»
Вже було за північ, ми з Мюрреєм сіли за Стіл і зі смаком з’їли все, що зготувала нам Туанетта. Ми виявилися такими варварами, що ані крихти не залишили для шахрайки, й вона зосталася зовсім голодна. Під час тієї запізнілої вечері посланник спитав, чи я, бува, не закоханий у М. М. Обстоюючи її честь, мені довелося відповісти, що коли б і мав до неї почуття, то навряд чи добився б взаємності. «А чи не гріх мені самому пошукати щастя? Я б із задоволенням платив їй по сто цехинів щомісяця лише за зустріч у вітальні монастиря», — кажучи це, англієць дістав суму програшу, і я поклав її до своєї кишені.
Десь о другій годині почувся легенький стукіт. Я став позаду дверей, а Мюррей заходився відчиняти. На порозі з’явився незнайомець. Він бачить лише Мюррея і дівицю, а мене помічає вже тоді, коли я взяв двері на замок, спіймавши посередника в пастку. Мене він знає й обзивається з полегкістю: «А, це ви? — тоді мені нема чого турбуватися, ви не видасте цю черницю». Мюррей спрямовує на шахрая забрану в красуні зброю й запитує в нього: «А куди ви її поведете зараз?» — «До неї додому». — «Напевне, ні. Вона складе вам добру компанію в ув’язненні». — «Що ви! Так не вийде. Інакше ця справа накоїть багато галасу. А це не у ваших інтересах... Зодягайся й пішли!» — звертається нічний гість до своєї спільниці. Англієць, мовби нічого не трапилося, спокійно наливає склянку шамбертена й подає негідникові. Той миттю випиває за здоров’я Мюррея, водночас полум’я свічки відбивається на його золотому персні з великим самоцвітом. Посланник, помітивши цю коштовну річ і милуючись нею, забирає її й запитує, скільки вона коштує. «4000 цехинів!» — розгублено відповідає той. — «Ну, ми оцінимо в 1000 попередній візит до мене вашої дами, а здачу у вигляді цього персня я залишу на пам’ять про нашу зустріч. Прощайте, постачальнику черниць!..» А тут якраз вертається Туанетта. Мюррей подає їй склянку вина, але вона скромно й дуже ввічливо відмовляється випити.
Захмелілий посланник мало не поглинає очима мою прислужницю, а це вже викликало в мене почуття злостивості. Після того, як англієць пішов, Туанетта призналася, що вона з ревнощами спостерігала, як із моєї кімнати виходила жінка. Одначе я їй довів у постелі, найнезаперечнішим чином, що у нас із нею нічого не було. І ми з Туанеттою провели разом цілих шість годин.
Наступного дня я зайшов до вітальні монастиря й розповів М. М., що сталося; треба було бачити, як змінювався вираз її обличчя! Переляк, гнів, обурення, схвалення моїх дій — усе виказували її жаскі очі. Але закінчення розмови мене здивувало й насмішило: «Сподіваюся, твоє маля не спостерігало за всім цим». — «Звідки ти знаєш, що я маю прислугу?» — «Так вона ж гарнесенька дівчинка, дочка Лаури. Я знаю, що ти її кохаєш. Ми з С. С. не заперечуємо». В цьому, між іншим, я сумнівався, хоча ми попрощалися з усіма ознаками ніжності й любові...
Класика
