Якось Мюррей запросив мене до себе на щедрий обід. Це було зроблено не без наміру. Під час розмови він натякнув мені, що не відмовився б од візиту й у відповідь. Звичайно, накритий нами з Туанеттою стіл виявився набагато смачніший. За цим обідом Мюррей не зводив з неї очей, а наступного дня я отримав од нього листа. — «Я до безтями закохався у вашу Антуанетту. Коли ви відступите її мені, то вона буде цілком забезпечена: матиме окреме помешкання з меблями, одержуватиме на утримання добрі гроші, у неї служитиме покоївка й куховарка. Після того, як вона проживе зі мною не менше року, їй належатиме прижиттєва рента в 200 екю щорічно, що ми відразу ж скріпимо договором у нотаріуса. Даю вам, друже, тиждень на роздуми, сподіваючись на вашу підтримку». Я відписав негайно, що на мою відповідь можна розраховувати не пізніше, як за три дні, адже Туанетті потрібно порадитися зі своєю матір’ю, яку вона і любить, і шанує. Але повинен застерегти, що моя коханка може бути при надії...
Зрозуміло, мені не хотілося розлучатися з Туанеттою, але я мав обмежені кошти, та й не думав проводити з нею все життя; до того ж, забезпечити їй такі розкішні умови, як пропонував англієць, я не міг. Тому в мене не було жодних вагань, і я відразу ж усе розповів Туанетті. — «Невже ти мене покинеш?..» — «Я тільки через те й передаю тобі це, що безмежно закоханий...» — «Я не можу бути з обома...» — «Ні, ти належатимеш лише новому полюбовникові. Уяви: тобі дістанеться такий багатий посаг, що ти щасливо вийдеш заміж». — «Дозволь мені хоч деньок поплакати й поміркувати, а завтра приходь вечеряти». Наступного Дня я від Туанетти почув: «Твій англієць — красень, який своєю італійською мовою може розсмішити кого завгодно. Коли мама погодиться, то я, можливо, покохаю його. Навіть якщо ми не зійдемося вдачею, то я через рік отримаю принаймні ренту в 200 екю». — «Захоплений логікою твоїх міркувань! Неодмінно погомоню з матір’ю». — «Дочці незручно признаватися про такі речі. Може, краще тобі взятися за це?» — «Гаразд!» Лаура з радістю вислухала мене. — «Туанетта — зразкова дочка. Ті 130 цехинів, зароблених у тебе, вона віддала мені. Коли вона здобуде ренту, ми з нею житимемо разом». Помітивши, що мати задоволена моїм повідомленням, до мене підбігла молодша сестра Туанетти Барбарина й поцілувала мою руку. Вона здалася такою гарнесенькою, що я віддав їй усі гроші, які мав у кишені; щоправда, їх було обмаль.
Я розповів М. М., як влаштувалася доля Туанетти, але її це тільки засмутило. — «Якщо для тебе зникне ця принада в Мюрані, то ти зовсім перестанеш одвідувати монастир». Я пообіцяв усе-таки приходити до неї. Але намарність моїх слів невдовзі далася взнаки. Наближалася година розлучитися нам назавжди. Того вечора я заглянув до Мюррея й повідомив йому приємну новину. Він обняв мене й попросив бути свідком під час підписання контракту на прижиттєву ренту. Коли ми зайшли з Туанеттою, то папір уже був цілком підготовлений. Моя коханка пригорнулася до англійця й запевнила його, що ладна робити все, що йому подобатиметься. Десь за кілька днів Лаура покликала мене оглянути помешкання, зняте нею у Венеції, щоб бути ближче до своєї дочки. Я охоче пристав на це запрошення. Тим більше, моїми помислами вже цілком заволоділа Барбарина. Я знав, що й вона не байдужа до мене, навіть вдячна за те, що я забезпечив щасливе життя її сестрі, а отже, і всій родині. Як і кожна вродлива дівчина, Барбарина виказувала ревнощі до моїх стосунків із Туанеттою, вважаючи, що я мав би залицятися до неї. Коли б я зважився зробити таку спробу, то, певне, не мав би заперечення ні з її, ні з материного боку. Адже Лаура належала до тих численних жінок, які були не від того, щоб поторгувати природними звабами своїх дочок із тим лише, аби це не виходило за межі пристойності. Біля будинку стояв невеличкий садок, і мати запросила мене покуштувати плоди з величезного фігового дерева. Але як виявилося, воно не родило. — «Та що ви? — вигукнула Барбарина: — Он, дивіться, я вам дістану...» Хутко й легко вона злізла на кінець драбини, простягла руку, але ніяк не могла дотягтися до плодів». — «Люба Барбарино, коли б ти знала, що я бачу!..» — «Те ж саме, що не раз бачили в моєї сестри». — «Але в тебе воно ще краще...» Щоб нарешті зірвати плід, другою стає на гілку — і перед моїм зором відкривається справді спокуслива картина. Я в захваті! Барбарина, помітивши мій стан, не квапиться змінити положення тіла. Коли вона почала спускатися, я даю своїй руці волю й запитую в своєї добродійниці, чи зірваний плід, до якого я вже приторкнувся пальцями. Барбарина усміхається й зумисне затримується на драбині, щоб я переконався, що того плоду ще ніхто не куштував. І не встигла вона стрибнути з останньої приступки, як опинилася в моїх обіймах. — «Чи згодна ти, щоб я попробував твого плоду?» — «Тільки завтра, коли мама поїде в Мюран на цілий день і мене залишить одну. Ви прийдете до нас, і я ні в чому вам не відмовлю...».
Цього вечора я доволі рано ліг спати, щоб підготувати себе до зустрічі. І хоча я прийшов загодя, Барбарина вже чекала на мене. — «Зараз ми поснідаємо нашвидкоруч: ось смажена курка, шинка, сир і дві пляшки вина із Скопало». — «Хто ж це приготував нам таку смачну їжу?» — «Все мама, їй і хвала!» — «А ти призналася їй, як ми будемо розважатися?» — «Ні. Адже мені ще нічого не відомо. Просто я сказала, що ви маєте прийти, й віддала мамі ваші десять цехинів». — «А що вона відповіла?» — «Що не сердитиметься, коли ви кохатимете мене, як мою старшу сестру». — «Я тебе любитиму ще дужче». — «Тоді передайте Туанетті, що я замінила її й ви переконалися, що досі мене не чіпали чоловіки...» — «А якщо це засмутить її?» — «Тим краще... Скажіть неодмінно».
Добре поснідавши, ми лягли в постіль, до того ж, так спокійно, наче давно вже були чоловіком і дружиною. Саму цю забаву Барбарина відчувала вперше, й мене захоплювала її недосвідченість і незграбність у рухах. їй не хотілося виказати спричинений мною біль, і вона весь час вдавала, що це їй приємно, й висловлювала більше задоволення, аніж воно було насправді. Барбарина ще далеко не досягла статевої зрілості, груди у неї ледь-ледь позначились: ну, дитина дитиною. Та витримавши кілька моїх атак і відповівши на них взаємністю, дівчина запропонувала встати пообідати. Перекусивши, ми знову віддалися коханню й залишилися в постелі до самісінького вечора. Давши Барбарині 20 цехинів і присягнувшись любити її вічно, я пішов додому.
Залицяючись до Барбарини, я не забув своїх попередніх коханок. Я довідався, що в С.С. помер батько і її намагалися забрати з монастиря й видати заміж за адвоката. В своєму листі вона писала, що коли я пообіцяю їй зберегти вірність, то вона здатна на будь-яку боротьбу й ні з ким не одружиться. Я відверто відповів, що мені ні за що її утримувати, бо бідний, мов церковна миша. Тому довелося порадити С. С., якщо трапиться пристойний чоловік, то відразу брати шлюб. Скажу, забігаючи вперед, вона довго зволікала з цим ділом і зважилася стати під вінець лише тоді, коли мені пощастило втекти із жахливої в’язниці «Під пломбами» (її так називали за свинцевий дах, який так нагрівався влітку, що здавалося, мені не витерпіти цієї кари), й коли, таким чином, уже всі мої надії на повернення до Венеції розвіялися. Саме в той час надійшов лист од де Берні; він радив «наставити на добрий розум» нашу черницю (М. М.), завваживши, що її викрадення не тільки може зірватися, але навіть у Парижі вона не почуватиме себе в безпеці. Цього листа я дав прочитати М. М., й мені боляче було бачити її тугу й відчай. Ми ще кохалися з нею, хоча я зраджував її майже щодня, але завжди згадував її у мить найвищого щастя й похоті й уявляв її майбутнє темним і сумним.
Класика
