Мене зазнайомили з однією немолодою жінкою, що мешкала на околиці Венеції. Коли я відвідав її будинок, то застав там чарівливу дівчину на ім’я Анжела і подумав, що у старої дами можна за нею поупадати. Тому я не помітив двох небог, які також були вродливі.
Господиня тримала весь дім у суворому порядку: на ніч зачиняла двері ключем, який носила з собою, й відчиняла їх лише вранці, коли виходила до церкви. Анжела заохочувала мене до залицянь і передала мені цидулку: «Коли збиратиметесь куди, то попрощайтеся з усіма й, виходячи з будинку, грюкніть дверима, а тоді навшпиньках поверніться й підійміться на горішній поверх: ми весело проведемо час».
Так я і вчинив. На горі містилася кімната небог; у ній стояло широке ліжко, на якому вони спали вдвох. Якраз там я застав усіх трьох дівчат. Зненацька ми почули, як їхня тітка взяла двері на ключ, і ми опинилися наодинці до самісінького ранку, відмежовані від усього світу. Я всіляк намагався зачарувати Анжелу; вона охоче сприймала мої залицяння, але далі флірту справа не посувалася. Між тим, я помітив, що обидві небоги ставляться до мене з набагато більшою цікавістю, аніж Анжела. Так у наших, на жаль, цнотливих забавах минула ціла ніч. Потім ми почули, як хряснули дверк-отже, тітка пішла до церкви і звільнила мене! Проте Анжела сказала пошепки мені на вухо, що наступного вечора буде куди втішніше.
І я, дочекавшись сутінок, захопив повні руки їжі, тихцем передав її сестрам, але Анжели у тітчиній вітальні не застав. Гадаючи, що вона ввечері прийде до небог, я використав старий прийом і потрапив нагору. Але там сиділи тільки сестри. Тепер я побачив, які вони гарні, й усі мої думки перекинулись на них.
Коли зовнішні двері в будинку зачинили, я вдав із себе дуже змореного й захотів спати. Іншого виходу дівчата не мали, як запропонувати мені лягти на їхнє ліжко, а самі стали розташовуватися на вузькій кушетці. На це я не міг дати згоду. «Ви що ж, не довіряєтесь моїй цнотливості?» — «Гаразд, ми ляжемо на цю ж постіль, але в одязі». — «Та вас же двоє, а я — один... Повірте моєму слову честі й ляжте, роздягнувшись, обіруч мене, коли переконаєтесь, що я вже заснув. Інакше я взагалі не буду спати...»
Порадившись пошепки, сестрички погодилися. Побажавши їм спокійної ночі, я вклався посеред ліжка й хутко «поринув у еон». Загасивши свідки, лягли й небоги, кожна повернувшись до мене спиною. Давши їм час «заснути», я легенько пригорнувся до тієї, що «спала» праворуч, не знаючи, це була Нанетт чи Мартон. Так і не розгадавши цієї загадки, я почав ніжно голубити її, поволі посилюючи свої пестощі. Оскільки ця дівчина спершу вдала, що вона спить, то, мабуть, не хотіла себе видавати й далі лишалася в тій же позі, дозволивши мені, таким чином, робити з нею все, що мені заманеться. Та небавом природа взяла гору, і її рухи стали майже одночасними з моїми, й тому всі наші старання завершилися успіхом.
Те, що сталося, цілком переконало мене, що я позбавив небогу її цнотливості, а ця обставина завжди підноситься знавцями. Втішений своєю перемогою, я обережно повернувся до тієї дівчини, що була ліворуч. Вона лежала горілиць, нерухомо, як, людина, що нею заволодів глибокий сон. Вдаючи, що я боюся її розбудити, я повторив усе, що робив з її сестрою. Спершу вона вперто прикидалася сонною, але потім, мовби не витримавши до кінця своєї ролі, поступилася перед пристрастю в найвищому запалі, міцно стисла мене в своїх обіймах, цілувала до нестями і, таким чином, змушувала повторити кілька разів одне й те ж. Лише тепер я зрозумів, що це була Нанетт. Як і в сестри, з нею так сталося вперше.
«Все, — подумав я, — Анжела для мене більше не існує!»
Коли я залишив Нанетт, Мартон уже «проснулася». Ми встали всі разом із постелі й пішли обмиватися водою. Бризки летіли врізнобіч. їх супроводжували сміх і вереск. І це викликало потребу у взаємних втіхах.
Наші забави ми завершили, сидячи за вечерею в убранні Адама і Єви. Звісно, ми знову лягли, й ця найдивовижніша ніч минула в доказах нашої палкості й самовідданості.
Після того, як тітка подалася до церкви, я кинувся додому й солодко проспав до обіду. Під час наступного побачення Нанетт крадькома передала мені пакет. У ньому лежав шматок воску із відбитком ключа, за ним я його замовив майстрові.
Звідтоді наші зустрічі відбувалися набагато безпечніше.
Класика
