У Парижі мене давно приваблювала пані М. — вродлива й шанована жінка. Я бачив лише один спосіб добитися успіху — запросити її до свого заміського будинку. З цією метою довелося скликати чимале товариство, з від’їздом якого пощастило вмовити М. залишитися зі мною наодинці. Одначе я ще, до того ж, припустився помилки, що коштувала мені дуже дорого. Якась, бодай і молода, але відворотна особа, між іншим, кульгава, впросилася пожити на моїй дачі. Щоб краще уявити собі пригоду, яка сталася зі мною, я маю хоча б кілька слів сказати про влаштування цього дому за містом.
Праворуч од входу містилося дві кімнати, де мешкав я. Посередині було житло, все умеблювання якого складали стіл і кушетка. Зліва ще розташувалося два цілком ізольованих приміщення: звідки двері виходили до центральної кімнати. Одне з них мені довелося віддати «кривенькій качечці». Тож, коли в мене оселилася М., я вже не мав вибору й запропонував їй єдину вільну кімнату. Нова гостя, як мені здавалося, знала про мої почуття до неї й ладна була ближче заприязнитися зі мною. Через деякі причини я не міг скористатися Щасливим випадком упродовж двох перших ночей, зате на третю я вирішив не відступати від свого наміру.
Десь опівночі я подався до своєї звабниці. Та ледве мені вдалося переступити поріг центральної кімнати, як жіноча рука затулила мій рот і ніжно, але вперто потягла мене до кушетки. Розгубившись попервах, я зрозумів, що мадам М. сама згоряла від нетерпіння й вийшла мені назустріч. Не затаю: це лоскотало моє честолюбство. Ще мить — і ми, обоє, опинилися в постелі; тут я, не гаючи ні секунди, відразу дістаюсь до найінтимнішої частини жіночого тіла. На мої полум’яні атаки надходить відповідь із таким же невичерпним запалом. Так минає дві години. Кілька разів я намагався щось сказати, але рука не дає вимовити жодного слова: ну, що ж, думаю, у кожного свій звичай триматися в ліжку! Але літні ночі дуже короткі, й моїй гості потрібно негайно вертатися до себе. Вона вивільняється з моїх обіймів і, злегка підштовхнувши, виряджає мене з кімнати. Я перебував на верховині радості; єдине, на що я не сподівався од М., так це таких бурхливих поривань із її боку й, треба сказати, витриманих надзвичайно професійно як для світської дами.
Перед сніданком мені потрапила на очі бридка кривоніжка. — «Я залишаю вас із найкращими споминами, — сказала вона мені. — Гадаю, й ви не були розчаровані моїми діями. Напевне, ми ніколи не забудемо одне одного», — і все це говориться з ущіпливою посмішкою.
Задоволений, що її вже позбувся, ті слова пропускаю повз вуха і простую собі снідати. Мадам М. сидить нудьгуючи, обличчя в неї бліде, вигляд такий, ніби вона не спала всю ніч. Я розумію: жінка втомилася. Але ж чому вона засмучена? Можливо, їй не хочеться сьогодні виїжджати? На моє запитання, що з нею і чи не почувається вона кепсько, М. несподівано відказала: «Я навіть не заплющила очей, весь час очікувала вашого приходу, а ви ошукали мене в найкращих почуттях...» Жахлива підозра закрадається в мою душу. Невже я дві години пестив криву й люту мегеру? А тим часом лакей передає мені чийогось листа: «Просили вручити за сніданком». Розпечатую конверт і читаю: «Я залишаю ваш дім надзвичайно щасливою. Не тому, звісно, що була дві години з вами в постелі, адже ви мало чим одрізняєтеся від інших чоловіків, а тому, що відплатила вам за ваше зневажливе ставлення до мене. Дуже шкодую, що не буду присутньою під час вашої зустрічі з М., яка, напевне, не дочекалася вас уночі, бо з вами втішалася я. Чудовий діалог має відбутися між вами! Але знайте: я великодушна. Кілька років тому до мене причепилася хвороба, пов’язана з іменем богині любові. Втративши строки лікування, я так і не змогла зцілитися від своєї недуги. Мене радує те, що я минулої ночі поділилася нею з вами. Отож, коли ви не хочете нагородити наслідками Венери вашу М., а через неї і її подружжя, то не кидайтеся до неї в ліжко».
Таку нахабну вість здатна прислати лише вкрай зіпсована жінка, та вся біда полягала в тому, що я не мав способу відплатити!
Класика
