Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Джiакомо Казанова
Любовні пригоди

З мемуарів

...У СІДЛІ Й БЕЗ СІДЛА

Подорожуючи в Італії, я потрапив до Туріна. Місто невеличке, але дуже перенаселене. В ньому багато гарних жінок, одначе поліція суворо стежила за мораллю й щодо питань кохання потрібна була неабияка обережність. Із усіх красунь мене полонила тільки одна, Лія, донька єврея-гендляра. Вона вистояла, за розповідями, перед найспритнішими залицяннями молодих розпусників Туріна. Але перепони ще дужче збуджували мою хтивість.

Якось я заходжу до цього гендляра й прошу підшукати мені доброго коня для верхової їзди. Сам же пильно роздивляюся його дочку... Гарненька собою дівчина. Років їй двадцять-двадцять два. Гнучкий стан. Дивовижні смоляні коси. Білосніжне обличчя, забарвлене рум’янцем. І великі очі з довгими віями. Дивлячись на неї, я зовсім забув про коня, але, схаменувшись, із виглядом знавця почав оглядати приведеного жеребця. Нарешті я пообіцяв прийти завтра в чоботах, щоб перевірити ходу коня — ступою, риссю і галопом. — «Це — сама ніжність, — мовила Лія, — коли б у мене були гроші, я б ніколи не продала». — «То ви їздили верхи? Покажіть можливості свого коня. Я не куплю, доки не побачу вас у сідлі!» — «Будь ласка, зроби приємність панові», — попросив батько. Зашарівшись, дівчина згодилась, але ми домовляємося зустрітися на виїздці наступного ранку.

Нам підготували двох коней. Лія сідає на мого жеребця, я — на іншого, й ми вирушаємо на прогулянку. Як тримається дівчина в сідлі! Я переконуюсь, що під нею справді чудовий верховий кінь. «Дорога Ліє, але я хочу придбати цього жеребця, щоб подарувати його вам. Якщо ви не згоджуєтесь, то я негайно ж залишаю Турін. Умова дуже проста: коли мені заманеться покататися, то лише разом із вами». Помітивши, що вона з подивом і задоволенням вислухала мене, я веду мову далі: «В Туріні я пробуду шість тижнів. Адже я закохався у вас під час нашої прогулянки. І мій подарунок — не що інше, як вираження мого ставлення до вас». Вона скромно відповідає, що вказане почуття дружби їй цілком до серця, але їй не зрозуміло, яка в мене потреба дарувати коня, хоча вона із вдячністю його забере. Та й наші спільні виїздки їй принесуть куди більше задоволення, аніж мені...
Батько був захоплений від такого продажу та ще й від подарунка, одержаного дочкою. Він поклав до кишені сто цехинів і запросив на ранок поснідати за одним столом.

Зустріли мене дуже привітно. Після сніданку Лія спитала: «Чи не треба мені переодягтися для верхової їзди?» — «Ні, люба, я сьогодні радий просто погомоніти з вами». Але пожадливий гендляр уже пропонує мені придбати в нього для прогулянок фаетон із двома добрячими кіньми у придачу. «Ти, тату, покажи їх добродію, — просить Лія, напевне, за взаємною згодою з батьком. Той одразу ж виходить з-за столу. «Подивитися — подивлюся. Але не візьму: що мені робити з екіпажем?» — признаюсь я дівчині. — «Кататимете даму, яку покохаєте...» — «Але тільки вас? Ви не відмовляєтесь?..» — «А чом би й ні. За містом, на околицях Туріна...»

Ми сідаємо у фаетон і оглядаємо коней. Батько помічає, що виїзд мені до серця, й каже: «Все це коштує всього-на-всього 400 цехинів, але після Великодня я менше, ніж за півтисячі, не віддам». Коли гендляр забирає упряжку, я повідомляю Лії: «Завтра ж виплачую батькові всю суму, але з попередньою умовою: ти відповіси на моє кохання тим, на що здатна лише жінка». — «Тільки на відверте запитання треба й відповісти не криючись: я чесна дівчина й не продаюся». — «Що ви, Ліє! Всі жінки, без  винятку — й незаймані, й не дуже — прагнуть мати гроші. Коли чоловік наполегливий, він знаджує жінку залицяннями; якщо ж у нього обмаль часу, то йому доводиться задобрювати її подарунками чи золотом». — «Так діють лише безумні чоловіки. Любові жінки можна добитися повсякденними піклуваннями про неї». — «Я тільки цього й жадав би. Але мене підганяє час...» Коли батько вернувся назад, я повідомив, що купівля здійсниться десь за два дні. Мені стало зрозуміло, що Лія вважала мене марнотратником і сподівалася так мати фаетон із кіньми, як і жеребця. Та невже хто вважав мене простаком у цій справі? Ну, можна було б ризикнути й викинути на вітер кілька сотень цехинів, але дозволити ошукувати себе я не хотів. Мені цікаво було зачекати й подивитися, яких же далі вживатимуть заходів батько з дочкою. Я найбільше розраховував на скнарість єврея. Він мав би гніватися на своє чадо, що не сталася згода з продажем фаетона.

За кілька днів я зустрів під час прогулянки прекрасну єврейку. «Чому ви не приходите до нас? Чекаємо завтра на сніданок, інакше я верну вам подарованого коня».
Снідали ми з Лією по суті на самоті, адже тітка з’являлася лише вряди-годи, задля годиться. Після сніданку нам захотілось покататися верхи. Щоб роздратувати мене, Лія перевдягається в моїй присутності. Свої спідниці, звісно, вона скидає лише тоді, як натягла на себе шкіряні штани, але під час одягання куртки я мав змогу помилуватися її пишною груддю. Щоправда, довелося мені вдати, що це мене зовсім не цікавить, але хитра дівиця хутко розкусила мій намір, попросивши поправити її комір. Певна річ, моя рука не втрималась, щоб проникнути й далі, зовсім в іншому напрямку. Та в мене вистачило розуму й здогадливості, щоб збагнути дівочі хитрощі, й я вирішив бути на сторожі.

Тоді, коли ми сідали на коней, підійшов батько й оголосив, що згоден одступити фаетон із кіньми дешевше на 20 цехинів. «Лише від вашої доньки залежить моя купівля», — відповів я. Ми їхали ступою, й Лія поскаржилась на свою необачність: мовляв, вона сказала батькові, що коли їй забагнеться, то я придбаю фаетон. І тепер уже лише моя воля, щоб вони жили з батьком у злагоді. «Візьміть фаетон із кіньми й не віддавайте їх мені, доки не пересвідчитеся в моєму коханні...» — «А ви знаєте, яка в мене умова?..» — «Я вам обіцяю щоденні подорожі, але не виходячи з карети... Втім, мені здається, це для вас уже не суттєво. Спалах ваших почуттів до мене був швидкоплинний: це радше — не любов, а примха...» — «Щоб ви переконались у моїй пристрасті до вас, я купую фаетон, але поки що залишаю в себе... Якщо впродовж тижня ви не ощасливите мене, то я його продам». — «То приходьте вже завтра, може, в нас щось і вийде...» — «Гаразд. Але сьогодні я хотів би мати якусь заставу вашої ніжності». — «Даруйте. Тільки зараз це неможливо». — «Чому ж? З’їхавши на гору, ми залишимося наодинці, вдвох, ви, перевдягаючись, дозволите мені найменшу дещицю...»

Повернувшись назад, я був приголомшений, почувши, як вона сказала батькові, що фаетон уже продано, і йому треба лише запрягти коней. Єврей усміхнувся, а Лія наказала мені: «Відлічіть гроші». — «Я не взяв їх із собою». — «Тоді напишіть розпорядження вашому банкірові. Ось папір». Я складаю вимогу на видачу 380 цехинів, і гендляр простує по гроші, а ми зостаємося вдвох із Лією. «Довіряючись мені, любий друже, ви будете гідним мого кохання». — «Миттю роздягайтеся!» — «Та тітка ж удома. Я перевдягнуся, а ви сховайтеся в цьому кабінеті». Довелося погодитися з нею, і вона зачинила мене там на ключ. Та вгорі між стулками дверей була невелика щілина. І я, ставши на табурет, почав підглядати, як вона роздягається догола й витирає рушником своє прекрасне тіло. Потім, начебто випадково впустивши перстень, повертається спиною до мене й, спираючись на руки, стає на коліна в найспокусливішій позі. Підвівшись, Лія знову заходилась витирати себе, давши мені змогу побачити найприємніші частини її тіла. Без сумніву, вона розуміла, що я спостерігаю за нею, і, знаючи мою запальну вдачу, напевне, насолоджувалась моїми муками. Нарешті, вбравшись, вона визволяє мене із запертя. Та тільки я хочу скористатися дозволеним правом, як тут же заходить її батько: «Ось квитанція на 380 цехинів. Однині ви завжди жаданий гість у нашому домі...» Розгніваний, я втікаю геть. Побачивши ще раз себе ошуканим, я клянуся ніколи не мати діла з гендлярами.

Минув добрий тиждень. Але Лія так і не надіслала мені запрошення. На щастя, я мав одного знайомого, великого знавця і поцінувача коней, і до нього перейшов мій фаетон: до того ж, за продажу я втратив лише 30 цехинів.

З Лією ми зустрілися зовсім випадково в крамниці модних товарів, яка належала мадам Р. Крім невеличкої торговельної точки, вона ще мала вісім молоденьких робітниць, які в неї шили й вишивали за окремим замовленням. Переступивши поріг цієї крамнички, я був приємно вражений, побачивши там Лію, яка відчайдушно торгувалася за речі, що їй припали до душі, але вона так нічого й не взяла з них. Дівчина вдала, що дуже рада бачити  мене, й запросила побувати на єврейському весіллі; мовляв, там буде чимало дивовиж.
Залишившись у крамничці з господинею, я був люб’язно зустрінутий нею, адже вона сягала такого віку, що ще могла цікавити чоловіків. Я про це запитав у неї напрямки, й почув таку ж одверту відповідь, що вона має полюбовника і їй не потрібно заводити ще одного.

Я придбав усі ті речі, які вибирала для себе Лія, і звелів принести їх завтра до мене додому. Наступного дня поріг мого житла переступили дві гарненькі працівниці. Втратити таку можливість було б грішно, і я запропонував дівчатам випити по чашці шоколаду. Щоправда, вони, бачачи, що впали мені в око, відмовилися. Тоді я звелів їм однести подарунки Лії і, вернувшись назад, розказати, як вона їх зустріла. Дівчата навперебій стали розповідати, що вона була надзвичайно захоплена тими речами й запрошувала мене до себе в гості. Я їм знову поставив гарячий шоколад, та вони і вдруге навіть не пригубили.

Десь ополудні, проходячи повз крамничку, я зустрів мадам №: «Спасибі вам за прихильне ставлення до моїх працівниць. Вони обоє зачаровані вами. Скажіть щиро: чи допомогли ваші подарунки налагодженню взаємин із Лією?» — «Я все ще закоханий у неї, але, здається, нічого в мене з нею не вийде... Тож час уже припинити . всілякі стосунки з гендлярами». — «І вірно вчините! Лія, правду кажучи, шахрайка. Вона обрала своєю професією ошуканство простаків, які, мов метелики на вогонь, злітаються на її красу...» — «Та мені не поталанило і з вашими дівчатами». — «А як же ви думали? Вони лише тоді можуть зважитися, коли матимуть на це мій дозвіл. А оскільки мої відвідувачки вам подобаються, а ви такий щедрий покупець, то завтра вони навідаються до вас.»

Справді, наступного дня мадам №. свого слова дотримала. Та й мої діла з Лією пішли на поліпшення. Десь днів за два мій слуга повідомив, що до мене завітав старий єврей із якоюсь молодою дамою. Це була Лія зі своїм батьком. Вони хотіли запропонувати викупити в них чудовий перстень за 600 цехинів. Замість відповіді я запропонував їм залишитися в мене днів на три, доки я вирішу, як мені повестися з перснем. «В кожному разі, — додав я, — мені приємно буде взяти його з рук Лії». Гендляр посміхнувся, думаючи, що я знову зроблю подарунок його дочці, але мене стільки вже було ошукано, що я більше не міг тринькати марно гроші.

Вранці, зрозумівши, що діло з перснем не посувається, старий хитрун сказав, що йому потрібно відлучитися у важливій справі на весь день і, мовляв, повернеться він лише надвечір. І тільки-но він пішов, я дістав необхідну суму й заплатив Лії за перстень, але його їй не віддав.

Ми залишились удома вдвох. Пручатися було надаремне. Я роздягнув гостю, та й вона скорялася всім моїм бажанням. Я виробляв з нею, що хотів, але доволі брутально, щоб провчити за всі її хитрощі.

Повернувшись аж пізно ввечері, батько завважив, що в його Лії втомлений вигляд, але був задоволений продажем персня. Та дочка, яка розраховувала, що він дістанеться їй, засмутилася, бо я не хотів розлучатися з ним.

...Через рік мені знову випало побачитися з Лією. Вона вийшла заміж, розповніла. В її домі зустріли мене дуже привітно, але в мене на той час зникли будь-які почуття до неї.

Див. Стефан ЦВЕЙГ Чародій кохання

 

*
Нагору