Із німецької столиці я вирушив до Риги через Мітаву. Там я зустрівся вперше з Катериною II, яка після воцаріння задумала відвідати кілька найбільших міст своєї імперії. У великому залі ризької ратуші вона розмовляла з прибалтійським дворянством. Зверталася вона до людей просто й привітно, цілуючи кожну дівчину, яка прийшла прикластися до її руки. Біля неї повсякчас стояв хтось із братів Орлових, а також кілька інших учасників успішної змови. Бажаючи поліпшити фінансові справи своїх прибічників, вона стала банківником у грі «Фараон», але грала так, що викладені нею 10000 карбованців золотом відразу ж і спустила, чого вона й прагнула. Але в Прибалтиці імператриця не затрималася. З Петербурга надійшла звістка про спробу державного перевороту. Якийсь Мирович хотів звільнити із Шліссельбурзької фортеці Іоанна Іоанновича, ще дитиною проголошеного російським імператором, та його позбавила престолу дочка Петра І — Єлизавета. Безталанний в’язень за цих обставин був убитий двома офіцерами, які його охороняли. Обережний Панін негайно повідомив імператриці про це і для припинення можливих заворушень настійно просив її негайно повернутися в Петербург. Але жодного бунту не сталося, і все закінчилося без ускладнень.
Коли я потрапив на Неву, то побачив молоде, бурхливо споруджене місто, яке за своїм плануванням і архітектурою обіцяло стати одним із найкрасивіших у світі. Петро Великий запросив багато іноземців, цю політику продовжували і його наступники. Тому в Петербурзі користувалися двома мовами: простий народ — російською, й інші прошарки суспільства — німецькою. Я жодної з них ніколи до пуття не знав, а коли розмовляв навіть по-німецьки, то це завжди викликало сміх. Отож, я потерпав од незнання мов. Засмучувало мене ще й те, що важко було порозумітися мені з прекрасною статтю. Хоча в цьому, між іншим, мене виручив родич Орлова, гвардійський офіцер Зінов’єв, .призначений через 20 років потому послом до Мадріда. Коли ми прогулювалися з ним в Катерингофі, я помітив дивовижно вродливу сільську дівчину. Ми попрямували до неї, але гнучка й спритна, вона, мов лань, утекла від нас і зникла в найближчій оселі. Ми подалися слідом за нею й, зайшовши до хати, побачили, що вона, як переслідуваний зграєю псів кролик, притиснулася до стіни. Крім дівчини, вдома були батько, мати та кілька дітей. Зінов’єв підступив до господаря й почав про щось гомоніти з ним по-російськи. Тоді батько покликав дочку, й вона стала поруч з ним, опустивши очі, з доволі скромним виглядом. Розмова тривала досить довго, потім Зінов’єв вийшов, за ним подався й я, не забувши дати батькові карбованець.
Мій супутник розповів мені про те, що він запропонував господареві взяти його дочку до себе в прислугу. Той відповів, що він про це навіть не мріяв, а оскільки дівчина ще незаймана, то за неї треба дати сто карбованців.
— «Бачте, нічого в нас із вами не вийшло». — «Чому?» — «Треба заплатити сто карбованців.» — «А коли я їх дам?» — «Тоді ви матимете її за служницю й чинитимете над нею все, що вам заманеться... Єдине — не можете вбити...»—«А коли вона не згодиться?» — «Виключається. Принаймні, можна її відшмагати». «А коли вона мені довподоби і я, переспавши з нею, захочу Ті залишити в себе? — «Ви цілковитий володар у неї, навіть якщо вона втече від вас, то поліція негайно її розшукає. Лише повернувши вам гроші, вона зможе піти додому». — «А скільки мені треба платити їй щомісяця?» — «Анічогісінько. Ви маєте тільки годувати її, щосуботи пускати до лазні, а щонеділі — до церкви». — «Тоді я даю свою сотню. Будь ласка, вчиніть так, щоб вона завтра була в мене. Я поводитимуся з нею якнайкраще».
Переночувавши в Петербурзі, ми на ранок вирушили до Катерингофа.
«Якщо забажаєте, я наберу вам цілий гарем», — сказав Зінов’єв. — «Коли я кохаю, то мені досить і однієї», — заперечив я. Ми застали всю сім’ю селянина вдома, і Зінов’єв повідомив господареві, що я згоден заплатити сто карбованців. Батько подякував святого Миколу — угодника й щось запитав у дочки. — «Так!» — як зрозумів я, сказала вона тихо. Зінов’єв тут же запропонував мені пересвідчитися, що дівчина незаймана, оскільки такий пункт занесено до контракту, який я маю підписати. Щоб прилюдно не ображати молодої селянки, я відмовляюся від огляду, але мій провожатий переконує мене, що вона, навпаки, залишиться задоволеною, коли її цнота буде засвідчена Перед батьками.
Підкликавши дівчину до себе, я одним поглядом визначив її незайманість, та коли б це було й не так, я все одно б не зізнався в цьому.
Зінов’єв передав сто карбованців батькові, той — дочці, а вже вона — матері. Мій кучер і слуга за свідків підписують контракт, хоча й не знайомі з його змістом. Дівчину я називаю по-своєму — Заїрою. Все її майно складається із плаття грубого сукна, вдягненого на голе тіло. Ми сідаємо до карети і їдемо в Петербург. Чотири дні я не виходжу з помешкання. Заїра — також. За цей час я її вбрав за французькою модою: бодай не розкішно, але вишукано. Шкода, що я не володів російською мовою, але Заїра впродовж трьох місяців так навчилася розмовляти по-італійськи, що ми цілком могли порозумітися між собою, хоча її вимова завжди надзвичайно веселила мене.
Ми відразу покохали одне одного, але в Заїри чомусь прокинулися ревнощі. До травня її краса так розквітла, що коли мені випало їхати до Москви, то я не зважився залишати її одну в Петербурзі, й ми вирушили вдвох, одмовившись навіть брати із собою слугу..
Щосуботи я ходив із Заїрою до лазні, де 30 або 40 голих чоловіків і жінок милися в одному приміщенні. Мене дуже дивувало, що ніхто не дивився на мою служницю, хоча вона скидалася на статую Психеї, яку я бачив на віллі Боргезе в Римі.
Тим часом прибув до Петербурга якийсь француз — на ймення Кревкер — дуже чарівний і освічений юнак. Його супроводжувала дівиця, звана Рів’єр — із тих, що торгують у Парижі своїми принадами. Той прийшов до мене, разом із коханкою, захопивши рекомендаційного листа від князя Курляндського. — «Чим я можу вам допомогти?» — «Ми хотіли б скористатися і вашим товариством, і вашими знайомствами...» — «Приходьте до мене, коли завгодно. Знайте, що я не маю свого столу, й обідаю в ресторанах... А щодо знайомств, то їх у мене обмаль... І як же я буду комусь рекомендувати вас, коли мені нічого не відомо про вашу особу?..» — «Я — дворянин із Лотарінгії, — приїхав до Росії порозважатися; Рів’єр — моя коханка». — «Ну, це все можна — без будь-яких формальностей: вистави, гуляння, придворні свята. Гадаю: ви маєте добрі гроші?» — «Якраз навпаки — обмаль, і ні від кого на них сподіватися!» — «Як же ви могли вирушити в таку далеку подорож — без гамана?» — «На це мене підбила моя коханка. Вона запевнила, що завжди матимемо вдосталь грошей на поточні витрати. Досі ми здобували з- нею потрібні суми...» — «Рів’єр у вас за фінансового розпорядника?» — «Вона запевняє: наші гроші в кишенях наших друзів...» З таким підходом я зіткнувся вперше, але поповнювати їхню казну таким чином і не думав.
Під час цієї кумедної розмови зненацька заходить до нас один мій знайомий, нестримний залицяльник Бомбах. Я докладно розповідаю йому про гостей, за винятком хіба що про їхній спосіб здобуття грошей із чужих кишень. Бомбах у захопленні від француженки й тут же пропонує піти всією компанією на обід у «Червоний шинок». Він одчайдушно упадає коло Рів’єр, вона йому відповідає в дусі своєї професії, і я, внутрішньо глузуючи, що її «теорія грошей» не така уже й безглузда. Заїра впрошує мене, щоб і вона пішла з нами. Пам’ятаючи її ревнощі та розуміючи, що на випадок відмови я стану свідком сліз і зневаги — згоджуюся. Вже й раніше вона влаштовувала мені сцени, і на неї впливало, для вгамування, лише одне — дати їй доброї прочуханки, оскільки це був найкращий спосіб переконати її в своєму коханні до неї. Така вже вдача російської жінки. Після побоїв вони стають ніжними і любовні обійми завершують цю справу.
Наш бенкет проходив дуже весело. Бомбах цілком був захоплений авантюристкою; Кревкер їв і посміхався, Заїра не вставала з моїх колін. Наступного дня ми вже обідали в Бомбаха. Знаючи, що там будуть молоді офіцери, я побоявся взяти свою служницю. Річ у тому, що вона зажди приваблювала їх, і вони доволі нахабно освідчувалися їй у коханні, за моєї присутності, оскільки я добре не володів російською мовою.
Цього ж разу гульня переступила всі межі. Серед учасників були два офіцери — брати Луніни. Молодший із них нагадував собою вродливу дівчину-блондинку; відповідно й тримав себе, підсівши до мене, доки я не висловив думку, що він — травесті, дівчина, яка зодягла на себе офіцерську форму. Приголомшений цим здогадом, він ростебнув штани й виставив на загальний огляд свій доказ, який знищив усі мої підозри. Тут же він хотів похизуватися ще й своєю силою, коли б не розгнівалася Рів’єр, то все закінчилося б його перемогою.
Після вечері почалася оргія. Кревкер пішов спати, зате Рів’єр по черзі віддалася то одному, то іншому, лише ми з Луніним не скуштували її принад, за що вона грубо нас вилаяла.
Повернувшись додому на світанку, я відчиняю двері, і тут, повз мою голову, пролітає якийсь предмет, що з гуркотом розбивається об стіну. Це була велика пляшка, пущена Заїрою в мене. Коли б вона кинула трохи влучніше, десь на два сантиметри, то я б уже ніколи не взявся за перо. Зрозумівши, що промахнулася, служниця падає на підлогу, б’ється об неї лобом і чимдуж кляне мене всіма прокльонами. Я вже подумав, що вона збожеволіла, та, як з’ясувалося, вона всю ніч ворожила на картах і вони їй передвістили доволі-таки вірно наші бешкети. Я схопив карти й кинув їх у вогонь каміна. Із співчуттям, а водночас і з люттю, я розтлумачив Заїрі, що вона ледве не прибила мене, тому нам час уже назавжди розлучитися. Потім я ліг і миттю заснув, але служниця вклалася біля мене й робила все, щоб нам примиритися. Я прокинувся за п’ять чи шість годин, а Заїра все ще спала. Мені хотілося якимось чином позбутися її, та й побоювався, що в нападі ревнощів вона мене рано чи пізно знищить. Доки я це все обмірковував, Заїра проснулася, встала й кинулась мені в ноги, благаючи пробачення й присягаючись, що не візьме карт до рук, доки ми з нею. І, звичайно, ми невдовзі примирилися — в постелі...
Моїм великим бажанням було не тільки особисто зустрітися, а й порозмовляти з російською імператрицею. Граф Панін розповідав, що Катерина II частенько гуляє в Літньому саду, де кожен може її бачити. Я попросив його, що добре було б, коли б він був там присутній і призначив мені день і навіть годину.
Справді, прийшовши на це місце, я незабаром побачив імператрицю в супроводі Григорія Орлова, Паніна і двох дам. Дефілюючи повз мене, вона поцікавилася, чи сподобалися мені статуї, поставлені ще за Єлизавети Петрівни. Потім наша розмова перекинулася на інші теми; я розповів їй про свої зустрічі з Фрідріхом . Великим, і Катерина II запросила мене побувати на Куртагах, — концертах, зустрічах, бесідах, які відбувалися в палаці щонеділі.
Імператриця не була красунею, але мала гарно складене тіло, приваблювала до себе своєю привітливістю і ввічливістю. Днів за два Панін передав мені, що Катерина II двічі розпитувала про мене і що, мабуть, я справив на неї гарне враження. Тому нам ще двічі або й тричі довелося розмовляти на різні теми, але тільки на цьому все й закінчилося.
Нарешті, настав час мого від’їзду з Росії. Я не захотів брати Заїру із собою, бо не міг — вона мала російське підданство. А кинути, не забезпечивши їй посагу, також не годилося. Я знав, що нею давно захоплений відомий архітектор Рінальді, який на старість придбав собі чимале багатство. Він не раз просив мене віддати йому Заїру перед моїм від’їздом і пропонував мені суму, вдвічі більшу, ніж я думав. Тому я спитав свою служницю, чи не могла б вона перейти в служниці-дочки до Рінальді. Але почув, що вона згодна належати кожному, кому я вручу її пашпорт. — «А чи поверне він тобі заплачеш за мене сто карбованців?» — «Аякже!» — «Щоправда, я нині коштую набагато більше: по-перше, у мене чимало вбрання, по-друге, розмовляю по-італійськи...» — «Твоє право,.. Але я сам тобі подарую ту сотню, щоб не подумали, ніби наживаюся за твій рахунок...» — «То, може, ти віддаси мій пашпорт моєму батькові?.. А вони хай умовляються з ним про ціну...» — «Я радий допомогти твоїй родині...» — «Отже, завтра ти відвезеш мене до Катерингофа, а зараз ходімо, будь ласка, до спальні...»
Так я розлучився з моєю чарівною Заїрою й виїхав із Росії.
Були в моєму житті й інші захоплюючі любовні пригоди, про них, дорогий читачу, я розповім згодом.
Класика
