Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Джiакомо Казанова
Любовні пригоди

З мемуарів

...ЗА ЗВИЧАЄМ ТЕАТРАЛЬНОЇ РОДИНИ

Прибувши до Анкони, за звичкою я оселився в найкращому готелі міста. Мене страшно мучив голод, і я замовив собі щедру вечерю. Як же мене засмутила відповідь трактирника, який сказав, що в них якраз піст і скоромину можна одержати лише з особливого дозволу папи. — «Я вже його маю». — «То покажіть». — «Ні, мені дозволено усно». — «Я вам не вірю». — «Тоді ви телепень!» — «Коли так, то шукайте собі місця в іншому готелі. Яке ви маєте право мене ображати!»

Був вечір, дощило; я дуже втомився з дороги, до того ж, не хотілося залишати цей готель. На моє щастя, в нашу сварку втрутився незнайомець, який, напевне, мав великий вплив на господаря. Заспокоївши його й провівши мене в номер, він сказав: «Ви зовсім не маєте рації; у нас справді піст; ніхто вам не давав ніякого дозволу обкидати грубощами хазяїна в його власному домі. Але ми все залагодимо. Вам зараз же подадуть смачну вечерю». — «Ви повечеряєте разом зі мною!» — «Ні, але я охоче побесідую з вами».

Коли з вечерею все було розв’язано, мій рятівник запропонував мені: «Коли хочете послухати прекрасну музику й спів, я можу познайомити вас із чудовою актрисою, примадонною, яка зупинилася в цьому ж готелі». Слово «актриса» мене захопило, й ми пішли до сусіднього номера. В кімнаті сиділа вже немолода жінка з двома дівчатами та двома юнаками. Але жодної актриси тут не було. Зненацька мій новий друг очима показує на хлопця років сімнадцяти, виняткової красивої зовнішності. Спочатку я подумав, що це кастрат, адже серед співаків це явище було дуже поширене. Та й називали його — Белліно. Мати відрекомендувала мені другого сина — дещо молодшого й не такого привабливого; а той — у свою чергу, познайомив мене зі своєю старшою сестрою, «першою танцівницею» Сесілією, 12-ти літ, і молодшою сестрою — Мариною, одинадцяти років. Обидві вони видалися мені дуже гарненькими. На прохання мого провідника Белліно сів за клавесин і виконав кілька пісень. Голос він мав справді чарівний. Мій приятель, заплющившись, із насолодою слухав кастрата; я ж,  навпаки, з широко відкритими очима пильно придивлявся до нього. Він вражав своєю красою, а граціозність його манер схиляла до думки, що перед нами — переодягнута жінка, тим паче — а може, це фантазія моєї уяви — під його вбранням угадувалися тендітні дівочі груди.

Після цього концерту я пішов спати, гніваючись на те, що не зміг переконати інших: цей маскарад ані трохи не обманув мене. Та як мене здивував уранці цей же Белліно, що зайшов до мене з пропозицією взяти на 2—3 дні для прислуги свого молодшого брата Петронія, замість тимчасового камердинера, якого я хотів підшукати. Петроній тієї ж миті дістав од мене цехин і побіг за чашкою кави. Коли він прийшов назад, я дозволив йому залишити собі здачу, та юнак, не зрозумівши мого наміру, кинувся до мене в обійми й із напіврозтуленим ротом став солодко цілувати мене в губи. Довелося його відтручити, але це зовсім не засмутило юнака. Щоб угамувати Петронія, я послав його замовити обід на чотири особи — на мене, Белліно та обох їхніх сестер. Але незабаром з’явився трактирник: «Синьйоре, вони їдять кожен за двох, і вам дорого коштуватиме обід». — «Хай це вас не турбує... — заперечив я. — Принесіть, будь-ласка, найкращі страви».
Тим часом, провідавши матір і дізнавшись, що родина у великих злигоднях, я подарував їй золотий дублон, який викликав зливу вдячності у старої жінки. «Ви матимете ще один, холи признаєтесь, що Белліно — перевдягнена жінка». — «Запевняю вас, що ні, хоча він дуже скидається на дівчину». — «Ви приховуєте від мене!» — «Та ні ж, його мають узяти до чоловічого хору в соборі, й він вже побував у сповідника...» — «Тоді я хочу його сам оглянути...» — «Спробуйте, коли хлопець погодиться, але я втручатися не буду, бо не знаю ваших справжніх поривань».. — «Мої заміри ті, які можуть бути в ставленні чоловіка до жінки».

З тим я виробив інший план. Пославши Петронія за пляшкою кіпрського вина, я поділив здачу між Белліно та його сестрами, а потім, залишившись із юнаком наодинці, спитав у нього: «Скажіть, люба, — ви жінка!» — «Ні, чоловік, але я .— кастрат, мене оглядав священик». — «Дозвольте це зробити й мені... я дам вам дублон». — «Я не можу, бо ви, бачу, закохалися, а Бог забороняє стосунки між людьми однієї статі». — «Та вас же оглядав сповідник!» — «Це була стара людина, якій доволі було побіжно кинути погляд на мене...» — «То й ми зараз переконаємося!» — мовив я й простяг руку, щоб обмацати потрібне місце, але Белліно спритно вислизнув із моїх рук.

Коли нам накрили обідній стіл, я вирішив не засмучуватися від невдачі, а почати залицятися до обох сестер, тим паче, вони не справляли враження неприступних фортець. Усівшись між ними, я заходився роздаровувати поцілунки — то наліво, то направо. Але невдовзі мої жагучі пальці стали торкатися всього того, чого не могли дістати губи. Це дуже смішило й розважало сестер. Белліно й собі реготався, і я, скориставшись слушною нагодою, запустив йому руку за пазуху — і, — о, диво, — відчув знадливі жіночі груди... «Все, — вигукнув я, — ви жінка». — «На жаль, — відповів Белліно, — це гандж, властивий усім кастратам». — «Ні, у кастратів груди кригкотілі, а в тебе — сімнадцятилітньої красуні». Я хотів поцілувати той горбочок, та юнак підхопився і втік.
Але розчарування, що спіткало мене, змінилось увечері приємною несподіванкою. Тоді, коли я хотів зачинити двері моєї спальні на ключ, зненацька до мене постукала Сесілія. Сказати, що вона прийшла напівгола, — це нічого не сказати. — «Белліно запитує, чи ви не візьмете завтра його із собою до Раміні, куди він запрошений співати в опері». — «З охотою. Але одна умова: я знатиму, хто він: юнак чи дівчина» Сесілія з тим і зникла, але незабаром повернулася, щоб повідомити: «Він уже лягає спати, але якщо ви хоча б на день відкладете свою подорож, то Белліно дозволить вам самому пересвідчитися в усьому». — «Скажи мені правду, Сесіліє, і я тобі заплачу шість цехинів». — «Ви їх не дасте, бо я ніколи не бачила брата голим. Та, напевне, він — юнак, інакше б його не взяли до папського хору». — «Гаразд, я затримаюся на добу, але з умовою, що ти складеш мені товариство на цю ніч?» — «То, отже, ви в мене закохані?» — «Дуже, якщо ти будеш слухняною»... — «Буду, бо і я вас кохаю. Тільки мені треба сказати мамі...» — «Ти що, маєш коханця?» — «Ні, його в мене ніколи не було...».

Повернулася вона незагодя — веселою й задоволеною: «Мама вважає вас доволі чесною людиною...»

Але в ці слова вкладався інший зміст: був дуже щедрим. У ліжку вона видалася мені чарівливою. Вже наостанок я почув її зворушливий шепіт: «Яке щастя бути з, тобою!»
Проснувшись, я ніжно побажав Сесілії доброго ранку і вручив три дублони, за що мені мала подякувати її мати.

Потім я послав Петронія покликати до мене його старшого брата, щоб він виконав свою обіцянку, але той зі сміхом відмовився, сказавши мені: мовляв, день лише починається, все ще в нас попереду і, взагалі, йому слід добре подумати про нашу спільну подорож до Раміні... — «Застерігаю, вона не відбудеться, коли я залишуся в невіданні...» — «Ні, все буде гаразд! А чи не захотіли б ви піти зі мною на прогулянку?..» — Доки Белліно мав перевдягатися і я очікував його повернення, зненацька до мене завітала його
сестра з надзвичайно жалісним виглядом: «Невже я заслужила у вас зневагу? Сесілія переспала з вами ніч, а завтра ви від’їжджаєте з Белліно... О, я найнещасливіша істота в світі!» — «Ти хочеш, щоб я дав тобі грошей?» — «Ні, я кохаю вас». — «Але ж ти, Маринетто, така юна?» — «Я стерплю все краще, ніж моя сестра». — «Ну, що ж, приходь увечері».

Мене тішила ця родина, де всі були на рівні театральних звичаїв своєї доби.
Коли Белліно вдягнувся, ми попрямували в бік порту, де на якорі стояло двоє суден: одне — венеціанське і друге — турецьке. Я попросив дозволу піднятись на заморський корабель. І тут мене приголомшила несподіванка: поруч із капітаном я побачив свою давню знайомку — красуню-грекиню, з якою ми зустрічалися з півроку тому в Анконі. Прикинувшись, що ми не знаємо одне одного, я спитав у капітана, чи нема в нього для продажу якихось коштовностей. Він попрямував до каюти, ми — слідом за ним, і тут мені моя грекиня весело підморгнула. Вдавши, ніби ніщо з його товарів мене не приваблює, я попросив принести щось із того, що подобається його дружині. Грекиня щось шепнула капітанові по-турецьки, і він зник. Як тільки його не стало, нова Аспазія кинулась мені на шию зі словами: «Яка щаслива мить; гріх не скористатися нею». Впродовж кількох хвилин я, за умов каюти, приніс їй таку насолоду, якої старий капітан не міг дати їй за п’ять років. На жаль, сам я цього не спізнав — почувши кроки свого коханця, грекиня вихопилась із моїх обіймів і, заступивши мене собою, дозволила мені швидко опорядити свій одяг, інакше ця пригода могла б коштувати для мене цілого життя. Смішно, що в цей час Белліно стежив за нами, мовби здригаючись з остраху та подиву. За порадою грекині я придбав на кораблі кілька дрібничок, за які заплатив щось не більше 30 цехинів — «Подякуй гостеві!» — сказав їй капітан, але вона, затуливши обличчя, сором’язливо втекла.

Ввечері я знову нагадав Белліно про його обіцянку, але у відповідь він лише побажав мені спокійної ночі, повідомивши, що Марина вже чекає на мене.

Хоча вона була молодша від Сесілії на цілий рік, але в ній уже прокинулася дівчина, а крім того, їй хотілося довести, що вона нічим не поступається перед своєю старшою сестрою. Щоправда, спершу з’явилась якась сором’язливість за те, що вона в цій справі не новачок, та й лякали мої докори. Але це занепокоєння було таким утішливим, що я голубливо сказав їй: квіткою цнотливості природа обдаровує кожну дівчину, та л вважав дурною ту, що хизується цією коштовністю.

Признаюся, в мистецтві любові Маринетта виявила себе куди досвідченішою, аніж її сестра, й за цілу ніч я ні разу не заплющив очей. Заснули ми тільки десь уранці, та й то лише для того, щоб освіжити свої сили. Прокинувшись, дівчина знову відновила наші ігри й за свої старання також отримала від мене три дублони.

Дехто твердить, що життя — це ланцюг нещасть. Але це міркування убогих або недужих. Коли чоловік при здоров’ї і в нього тугий гаманець, то він завжди зустріне Сесілій, Маринетт. а може, навіть і ще кращих дівчат.

Мені подорож із Белліно довелося перенести ще на один день. Увечері ми з ним розпили пляшку вина, і я застосував силу, щоб з’ясувати, хто ж таки він — кастрат чи дівчина? От уже моя рука крізь одяг намацує те, що потрібно, але де ж інше, без чого — в сполученні — чоловіка не назвеш чоловіком... Можливо, Белліно — той, кого всі зневажають!.. І я, зашарівшись од сорому, прошу гостя залишити мій номер, але вірний своєму слову, повторюю, що завтра візьму його з собою до Раміні.

Вранці ми з Белліно вирушаємо в подорож. Душа моя и сум’ятті — від сліз чарівних сестричок. Але мене втішає щиросердне благословення їхньої матері.

В дорозі на мене знову напосідають сумніви. — «Белліно, ваш голос, ваша хода, груди Венери, яких торкнулася моя рука, — все переконує, що ви жінка... Дозвольте вас оглянути... Ну, коли я правий — сподівайтесь на мої ніжні почуття до вас; коли ж помиляюся — розраховуйте на мою дружбу». Я довго вмовляв у такому дусі, але Белліно сидів розгублений, не промовивши жодного слова. Тоді я, втративши терпіння, став погрожувати й залякувати: «Я силоміць роздягну вас»... — Це вплинуло на нього, і він сказав: «Я цілком у ваших руках, але ж ви пообіцяли не вдаватися до насильства. Звеліть кучеру зупинитися — я вийду з карети». — «Та чому ви хочете, щоб я збожеволів?.. Коли я пересвідчуся, що ви — кастрат, мені стане легше...» — «Ні, цього не буде. Ви закохані в мене, й для вас не важлива моя стать: не знайшовши того, чого прагнете, ви задовольнятимете себе тим, що буде; ви уявите мене жінкою, або, що найгірше, самі вдаватимете із себе жінку, а мене змусите фати роль чоловіка... Ваша хіть завжди знайде тисячу виправдань...»

 Засмучений цією відсіччю, я замовк. Надходила ніч, і ми мали зупинитися на півшляху. Тому заїхали до готелю невеличкого містечка. Нам дали номер із двох кімнат, у кожній із них стояло по ліжку. Я замовив вечерю, і невдовзі ми з Белліно весело сіли за стіл — їли й запивали чудовим вином. І ось — юнак ніжно усміхнувся мені, підсунувся ближче до мене й почав пригортатися...

 Я зрозумів, що нам потрібна спільна постіль, а потім пересвідчився, що моя жагучість захоплює й чарівну леді.

Коли ми. обоє втомилися від насолод, я спитав, але вже не  Белліно, а Терезу (таке було в цієї дівчини справжнє ім’я): «А що ж то в тебе висіло в штанях, що я тебе визнав за кастрата?» «Моє життя склалося так, що я мала видавати себе за чоловіка. Колись давно помер малюк Белліно, що приречений був стати кастратом, і в цьому стані він би був забезпечений як співак. Його й підмінили мною. Але оскільки траплялися випадки, що жінки виступали кастратами, то їм доводилося ходити на перевірку. Двічі й мені
випало це нещастя. Але обидва рази мене оглядали старі священики, які обмацували мене крізь вбрання, не роздягаючи догола. А обман полягав у тому, що я до свого тіла причіпляла гумовий предмет, який мені виготовили для цієї мети. Його цілком
приймали за «дещо інше». — «Та коли ти мене покохала, як же ти могла стерпіти мої зносини з твоїми сестрами?» — «Що ж вдієш, мій друже, за нашої убогості доводилося все витримувати.

 
Пригадай, що ти за моєї присутності виробляв із грекинею на кораблі. Тільки один Бог знає, як я страждала. Але мені хотілося тебе виправдати, гадаючи, що це сталося від роздратування й бажання мені помститися.» — «Все, — сказав я, — коли ти не вступиш до театру в Раміні, ми поїдемо до Болоньї, а звідти — у Венецію. Але покажи мені, як ти мене обдурила вперше, коли я, було, повірив, що ти — кастрат...». Тереза дістає свою валізу, відчиняє її, бере й навіщось зодягає на обличчя маску, а потім, скинувши плаття, чіпляє до тіла, між ногами, гумову штуку, змайстровану так уміло, що я був приголомшений. Задовольнивши свою цікавість, ми провели з Белліно-Терезою дивовижну ніч.

 

Див. Стефан ЦВЕЙГ Чародій кохання

 

*
Нагору