Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Джiакомо Казанова
Любовні пригоди

З мемуарів

...ІЗ «МОЄЮ КУЗИНОЮ»

Прибувши до Феррари, я зупинився в готелі святого Марка. Доки слуга переносив зі мною речі в номер, я почув вибух реготу, що долинав із великої зали. Це зацікавило мене, і я прочинив туди |:.двері. Там, навколо заставленого стравами столу, сиділа дюжина чоловіків і жінок. Я вже хотів, було, піти далі, як звідти хтось обізвався: «Ага, от і він». Слова належали вродливій жінці, яка підбігла до мене з вигуками: «Мій дорогий кузен. Ось ви нарешті й приїхали. Сідайте з нами за стіл. Ви, певно, зголодніли в дорозі?..»
Коли ми взялися за їжу, «моя кузина» доволі боляче наступила під столом на черевик своєю маленькою ніжкою. І звернулася до мене: «Познайомтеся: це — родичі мого майбутнього чоловіка. Решта гостей — друзі нашого дому. Але чому, дорогий кузен, не  приїхала моя мама?» — «Дорога кузино, вона буде тут не пізніше, як за три — чотири дні».

Обличчя «моєї кузини» видавалося начебто знайомим, але мені довелося напружити пам’ять, щоб її згадати. Це була Катінелла, досить відома танцівниця, з якою я жодного разу в житті не перекинувся ані словом. І враз стало зрозумілим, що вона змушує мене грати не цілком усвідомлену мною роль у якійсь, вигаданій нею самою, п’єсі...
Такі несподівані пригоди мені завжди подобалися, а оскільки «моя кузина» була вродлива, я охоче включився у гру, певний, що за це матиму ту винагороду, яка мене цілком задовольнить.

Розуміючи, що для пристойного виконання ролі мені потрібна якась обізнаність, вона дала мені урок жіночої хитрості. Звертаючись то до одного, то до іншого, «кузина» вводила в суть. Я ж, не бажаючи відразу ставати в позу, вдавав, що страшно зголоднів і, не розмовляючи, до всього прислухався й жадібно поглинав страви. Мені пощастило довідатися, що «весілля» відбудеться після приїзду її матері, яка привезе їй вбрання й діаманти. Звичайно, коли б я не хотів потрапити в обійми Катінелли, то міг би сказати всій цій компанії, що вона просто пошилася в дурні. І бодай їй уже переступило за тридцять, але не зблякла її краса, та й лестила мені її слава.

Після кави мати майбутнього чоловіка, як добре вихована жінка, завважила, що нам із Катінеллою, напевне, треба обговорити сімейні справи, й усе товариство покинуло нас на самоті.

Коли ми залишилися вдвох, «кузина» впала на канапу й зайшлася сміхом. — «Хоча я вас майже не знаю, та чомусь була впевнена у вашім розумі й кмітливості. Бувало так, що мені доводилося мешкати в цьому містечку без єдиного су. Я часом мала із собою лише кілька уборів та білизну, які б могла продати, щоб не вмерти з голоду, але в мене закохався син господаря цього готелю. Його спокусила моя обіцянка одружитися з ним, а надто — посаг у 20 тисяч екю та діаманти, які начебто привезе мати з Венеції. Зрозуміло, все це була моя гадка». — «Але це може погано закінчитись?» — «Ти помиляєшся. З дня на день очікую графа Хольштейна, брата електора з міста Майна. І коли мій сватаченько його чимось розгнівить, то я певна, той зробить дві речі: спершу віддасть йому всі мої борги, а тоді його добряче віддухопелить. Але я не хочу зайвини. Гадаю: досить буде пошепки сказати на вушко женишкові, що я незабаром вернуся, й він залишиться відтоді зі мною й отримає свої діаманти». — «Ти міркуєш дуже вірно. Та хто певен, що твоє весілля почнеться після твого повернення. Давай зіграємо його зараз». — «Яка божевільна думка! Дочекайся бодай ночі». — «Ні, після твого признання мені вже ввижається гуркіт коліс графської карети. А якщо він не приїде, то ми замкнемося на ніч лише вдвох?» — «Хіба я так тобі подобаюсь? »— «Я вмираю за тобою... Навіщо ж нам гайнувати час?»
Я й досі пам’ятаю бурхливі захоплення зустрічі. Увечері товариство забажало вийти на свіже повітря. І тут ми спершу почули грюкіт коліс, а потім побачили у вікні шестірку коней та карету. Катінелла хутко і з бентегою сказала всім, що за нею прибула дуже поважна особа й усім її треба полишити для Передбачуваної розмови. Мене вона штовхнула до сусідньої кімнати й, повернувши ключа, зачинила там. Справді, карета зупинилася навпроти готелю, і з неї вийшла людина мого зросту, але огрядніша разів у чотири. Оскільки я був під замком, то мені не лишалося нічого, як, знахабнівши, підглядати в щілину за їхньою поведінкою: все почалося з пригортань і пестощів, а закінчилося зовсім іншими забавами. Потім вони пішли вечеряти, а опівночі граф Хольштейн Зник, викравши у нареченого його ніжну любов. Увесь цей час Я перебував, зачинений у кімнаті, й сидів тихо-тихо, бо навряд чи графу сподобалося б, коли б він довідався, що за їхніми любощами хтось спостерігає. Дивлячись крізь щілину на його доволі таки непринадну тушу, я весь час розмірковував над жалюгідним образом всього людського роду.

Після від’їзду «кузини» я заходився стукати, щоб мені відчинили. Нещасний жених обізвався до мене жалібним голосом, що замок доведеться зламати, адже мадмуазель спохвату забрала ключ із собою. Коли мене звільнили, бідолаха сказав, що Катінелла все-таки влучила мить признатися йому, що вона його кохає і все одно повернеться до нього через шість тижнів. Говорячи це, вона плакала, й ніжно його пригортала. — «Граф оплатив усі витрати?..» — «Звичайно, ні. Навіщо це нам? Він би образив мене й мою наречену. Ви навіть не уявляєте собі, яка у неї шляхетна мораль». — «А що думає ваш батько?» — «Мій батько? Йому все не до вподоби. Він переконаний, що Катінелла вже не вернеться... А як вам здається?» — «Ну, коли заявила, що знову приїде, то приїде...» — «Звичайно, адже вона пообіцяла...» Оце взірець міщанської логіки!

Повечерявши й розпивши пляшку чудового вина, яку Катінелла принесла своєму незабутньому нареченому на втіху від графа Хольштейна, а той почастував нею свого майбутнього свояка, я сів у поштову карету й вирушив до Болоньї.

Див. Стефан ЦВЕЙГ Чародій кохання

 

*
Нагору