Боячись, що вертатися мені до Венеції зарано, бо поголос про мої витівки ще не вщух, я задумав відвідати Францію й поїхав у Париж. Завдяки рекомендованим листам мене зустріли дуже добре. В один із моїх перших візитів я навістив знамениту актрису мадам Лефель. Вона перебувала в оточенні трьох гарнюсіньких дітей. — «Які-бо вони у вас чарівні, хоча й не схожі одне на одне». — «Атож. Цілком природно: старший хлопчик — син герцога д’Аннелі; середній — графа Егмонта, а найменший — від Мезонружа, який має побратися з панією Раменвіль»., — «О, даруйте мені! Я гадав, що всі вони — ваші!» — «Аякже, мої!» — й помітивши мою розгубленість, заходиться сміхом. Мабуть, у своєму спілкуванні з чоловіками актриса ніколи не надавала значення всіляким там пересудам. Тим паче, що кожен батько її дітей виплачував їй доволі пристойну пенсію на їхнє утримання. Та й узагалі звичаї Парижа зовсім не зрозумілі гостям цього міста. В цьому я ще раз переконався, побувавши в пана Лану — балетмейстера Паризької опери. В нього сиділо п’ятеро чи шестеро дівчат віком од 13-ти до 14-ти років, що приїхали сюди в супроводі своїх матерів. Усі вони трималися дуже скромно. Але тут у їхній присутності одна із старших балерин поскаржилась іншій на головний біль. — «Ти, напевне, погано спала». — «Ні, не в цьому суть; мабуть, я завагітніла». Я втрутився в розмову: — «Ви ще така юна і вже заміжня!» Вона глянула на мене з подивом, потім, обернувшись до своїх подруг, почала пересміхатись разом із ними. Мені стало ніяково не так за свою необачність, як за цих дівчаток, і я вийшов. Адже просто безглуздо було вважати незайманими цих театральних німф. Вони навіть хизуються між собою тим, що втратили цноту, й глузують над тими, хто ще не зміг позбутися її.
Цікавлячись пам’ятками Парижа, я заглянув і в один із найкращих будинків розпусти, де чоловіки мали цілковите задоволення за досить-таки приступним тарифом. Годі було заплатити шість франків за німфу та сніданок, 12 — за обід із нею та 24 — за цілісіньку ніч. Ми вирушили туди вдвох із моїм приятелем, якого знали там за постійного гостя.
Наш екіпаж зупинився перед будинком із написом «Отель дю Руль». Двері були замкнені. Ми подзвонили, й назустріч нам вийшов швейцар із пишними вусами й пильно оглянув прибульців. Вважаючи нас людьми, гідними відвідати цей заклад, він дозволив нам зайти. Мене з приятелем зустріла жінка років 50-ти й надзвичайно ввічливо спитала, чи не хотіли б ми відобідати. Діставши згоду, вона провела нас до залу, де сиділо 14 юних дівчаток, зодягнених у вбрання із ееірпанку. Всі вони, забачивши гостей, підвелися й віддали реверанс. Майже одного віку — блондинки, брюнетки, шатенки — всі німфи могли задовольнити будь-які уподобання.
Ми вибрали двох із них. Обидві виражали на обличчі радість і розчулення і, підбігши до нас, накинулися з обіймами. Новачок міг би навіть подумати, що вони зустрічають своїх відвідувачів із почуттям ніжності. Очікуючи обіду, ми — кожен із своєю дівчиною — попростували до закритого зусебіч і пристосованого для любовних утіх саду. Хазяйка будинку пояснила нам: «Почувайте себе тут погідно і впевнено; наш заклад — храм здоров’я і спокою». Моя компаньйонка була гарна з вигляду. Ми усамітнилися з нею, але, на превеликий жаль, у самісінький розпал наших обіймів нас покликали обідати. Годували-таки добре. Та коли ми, набравшись нових сил, хотіли знову побути на самоті, господиня — з годинником у руках — повідомила, що наш час уже минув. Порадившись із приятелем, знову звертаємося з пропозицією заплатити гроші ще за пару. — «Ви, панове, тут господарі!».
Вибравши нових дівчат, ми поквапились на старі місця до саду. Й тільки-но все пішло гаразд — зненацька те прикре втручання володарки закладу: «Час минув!» — «Друже, то, може, ще повторимо це за третій раз; візьмемо подруг на цілу ніч!» — «Підписуюсь обома руками». Під час цього вибору дівчата почали кепкувати над попередніми парами, мовляв, на що ви здатні, коли не могли їх утримати біля себе. — «Та ці пани — просто недотепи!» — боронилися скривджені. Ніч же довела, що ми з приятелем різні люди в цьому ділі. Він признався, що його так зморив сад, що ,він з третьою лише спав. Моя ж дівчина була вкрай задоволена мною, навіть хизувалася моїми спроможностями перед подругами. Щоразу, коли я відвідував «Отель дю Руль», то я вибирав неодмінно її.
Класика
