Наймолодша дочка хазяйки мого готелю, десь років 15—16-ти, часто заходила до мене в кімнату, навіть коли її не кличу. Невдовзі я впевнився, що подобаюсь мадмуазель Мімі Кінзон, і я збагнув: який був би це гріх з мого боку, якщо б я погордував цією жвавою спокусливою брюнеткою. Адже всі стосунки між нами впродовж перших чотирьох — п’яти місяців обмежувались тільки жартами. Та якось, повернувшись додому дуже пізно вночі, бачу: вона спить на моєму ліжкові. Я подумав, що будити її не слід, роздягнувся й ліг поруч. Вона пішла від мене десь на світанку. Та не минуло відтоді й трьох годин, як до мене загдянула перекупка модних речей і привела із собою доволі симпатичне дівча. Я зрозумів, що й до чого, і випровадив непроханих гостей, оскільки я перебув палахку ніч із Мімі. Та незабаром після цього незвичного візиту приходить до кімнати мадам Кінзон разом із Мімі, щоб переслати постіль. — «От негідниці!» —- кричить мати — «Що скоїлось, мадам?» — «Відгадати неважко, погляньте на запаскуджені простирадла». — «Нічого страшного, перестеліть й квит». — «Та хай ці шльондри хоч раз іще сюди заглянуть!..» — Коли мати вийшла, забравши простирадло, я закинув докір Мімі за необачність. Вона зі сміхом відповіла, що любов прикликала сюди двох жінок, щоб захистити її незайманість.
Звідтоді Мімі зовсім не соромилася мене й приходила так часто, як їй баглося, а вона була невситима. Та через чотири місяці моя красуня оголосила, що нашу таємницю знатимуть усі — вона завагітніла. — «Я засмучений, але нічим не можу допомогти». — «Треба щось зметикувати!» — «Ну, й метикуй!» — «А що я можу?.. Хай буде, що буде!..» На шостому місяці її живіт так випнувся і скруглів, що в мадам Кінзон розвіялися всі сумніви! Відлупцювавши дочку, вона вивідала в неї, чия ж буде дитина. Мімі назвала батьком мене й, можливо, не помилялася.
Мати заскочила до моєї кімнати люта, мов фурія. Спершу накинулася на мене з прокльонами, а потім стала вимагати, щоб я одружився з Мімі. Щоб усе поставити на своє місце, я їй відсік: «Пізно, в мене в Італії сім’я». — «А навіщо ви нагородили мою дочку дитиною?» — «Запевняю вас, такого наміру я ніколи не мав! І чому ви думаєте, що це моя робота?» — «Так сказала мені моя дочка, й вона в цьому цілком переконана...» — «А я ладен заприсягнутися, що тут якась помилка!» — «То яка ж ваша відповідь?» — «Дуже проста. Якщо вона вагітна, то хай має дитину...»
Наступного дня мене викликали до комісара поліції нашого кварталу. Там уже сиділа мадам Кінзон. — «Чи признаєте себе винуватцем у тім, що завдали кривду дочці мадам?» — «Пане комісар, звеліть, будь ласка, занотувати слово за словом мою відповідь». — «Гаразд». — «Я зовсім не ображав Мімі; навпаки, ми були з нею великі друзі». — «Та вона запевняє, що завагітніла від вас». — «Можливо, але не із стовідсотковою гарантією». — «Мімі наполягає, що це лише ваша вина; адже вона жила тільки з вами». — «Це стверджуватиме кожна жінка!» — «Чим ви її піддурили, щоб спокусити?» — «Нічим, та й не я зазіхав на неї, а вона — на мене. Признаюся, що гарній жінці мене дуже легко спокусити...» — «Вона була незаймана?» — «Мене це ніколи не цікавило...» — «її мати, мадам Кінзон, наполягає, щоб ви задовольнили всі висунуті нею вимоги, й на її боці закон». — «Я виконаю все, що вона скаже, лише тоді, коли мені назвуть параграф закону, і я визнаю його дію прийнятною для себе...» — «А хіба людина, яка спить із цнотливою дівчиною в будинку, де мешкає, не порушує людські й суспільні закони?» — «Мати сама посилала її до моєї кімнати; хай вона й виплутується...» — «Дочка мала обслуговувати вас...» — «Як вона обслуговувала мене, так і я — її. Якщо і сьогодні мати пришле її увечері до мене, то я також обслужу її найліпшим чином. Але все станеться без застосування сили й у тій же кімнаті, за яку я своєчасно плачу». — «Можете що завгодно казати, але вам доведеться заплатити відшкодування». — «Я нічого не заплачу, позаяк не було жодного порушення закону. І обстоюватиму це до кінця. В мене така вдача, що я ніколи не залишуся негідником, відмовивши в пестощах вродливій жінці, яка, сподобавшись мені, сама прийшла до моєї кімнати».
Я підписав протокол допиту, але передовсім я його дуже уважно перечитав. Ще за день мене знову викликав чиновник поліції й, повідомивши, що, вислухавши як мене, так і матір із дочкою, вважає мене безневинним, і всі судові витрати покладаються на позивачів. Тим паче я не витримав сліз Мімі, й, коли настали злоги, то за всі турботи випало заплатити мені. Народився хлопчик, якого згодом віддали в притулок. Невдовзі Мімі втекла з батьківського дому и почала виступати на сцені театру, який мандрував по ярмарках. Закінчила вона кепсько. Нічого й казати, що після такої пригоди мені не можна було залишатися в цьому готелі.
Класика
