Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Серця скоряються коханню…
ЛЮБОВ СЛАВЕТНИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ЛИСТАХ І В ЖИТТІ
Збірник художньо-документальних нарисів

Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите…»

Т. Шевченко. «Марку Вовчку».

Юрій Яновський

«ТАМАР, СВІТ ЮРІВНО»

Юрій Іванович Яновський
(27 серпня 1902 — 25 лютого 1954)

Вони зустрілися випадково, але, як мовиться, у кожній випадковості є часточка примхи, а то й веління долі. Юрій Яновський у середині 20-х років працював в Одесі на Всеукраїнській кінофабриці, у моді тоді були абревіатури і називалася вона ФУФКОМ. Молодий літератор працював редактором і сценаристом. Олександр Довженко цінував його хист і здебільшого погоджувався з його редагуванням і порадами. А в Харкові, тодішній столиці УРСР, громадились літературні сили нової доби. Тут жили, творили Павло Тичина, Петро Панч, Остап Вишня, Аркадій Любченко, Наталя Забіла. Вони часто збиралися у Будинку Блакитного — першому літературному клубі, попередникові майбутньої Спілки письменників. І Юрій Яновський користався кожною нагодою поспілкуватися тут зі своїми небагато старшими колегами, та вже знаними літераторами. У Будинку Блакитного він познайомився із Ольгою Георгіївною Горською, дружиною Аркадія Любченка. Вона була артисткою і, звісно, завсідницею письменницького товариства. Коли чергова зустріч добігала кінця, запросила гурт літераторів до себе — цього вечора в її дочки Тамари був день народження.
Тамара Жевченко, юна актриса театру Леся Курбаса "Березіль", була дочкою її першого чоловіка священика Юрія Жевченка. Ольга Георгіївна мріяла стати артисткою, а бути дружиною священика, коли нищилися церкви і переслідувались "попи" (інакше їх не називали), було просто небезпечно. Одне слово, з тих чи тих причин вони розійшлися. Ставши дружиною А. Любченка, тоді відомого письменника, одного з організаторів літературного життя, вона переїхала до Харкова, була зарахована до театру ім. Т. Шевченка. А дочку залишила в Києві, віддала до дитбудинку. Згодом Тамара вивчилась на токаря, працювала на заводі "Більшовик", брала участь у художній самодіяльності. Якось її побачив Амвросій Бучма і запросив до колективу франківців. Відтак під час гастролей приїхала до Харкова, і в матері й вітчима відзначала свій день народження і перехід до "Березоля".
На той час уже мала нареченого, але ж і звернула увагу на ставного, засмаглого молодика, з яким щойно познайомилась. Через багато років Тамара Яновська напише у спогадах: "Ми сиділи за столом... Льоня (Тамарин наречений. — В. К.) вже планував наше спільне життя. Восени я мала стати його дружиною. Але ж я нічого не почувала до нього, крім дружньої приязні". Одне слово, це була та зустріч, яка визначила їхню долю, любов, яка народжується з першого погляду. Ще запис: "Гарного осіннього дня зустрічав мене Юрій у Харкові. Величезний букет гвоздик довго стояв у мене на столі і його запах бентежив, викликав тривожні думки і дедалі ставало ясніше, що почуття, які виросли у моєму серці до Юрія, є чимось дуже серйозним". На той час Юрій Яновський вже перебрався до столиці, сповна поринув у творчість і навіть одержав кімнату в будинку письменників на Холодній горі. Там і почалось їхнє щасливе родинне життя, яке тривало 26 літ.
Юрій Яновський, автор роману "Чотири шаблі", знаменитих "Вершників", багатьох оповідань, драматичних творів, серед них "Дума про Британку", "Дочка прокурора", помер 1954 року, йому було всього п'ятдесят два. На чотири роки пережила його Тамара Юріївна. їх навічно з'єднав пам'ятник поміж тих письменників, які оточували їх у Харкові, приятелювали в Києві. Непросто склалася доля його доброго знайомого, вітчима Тамари А. Любченка. Розстріл національного відродження, голод, а особливо постріл Хвильового змусили його відійти від громадської діяльності й почасти літератури, свідомо уникнути евакуації. Згодом переїхав до Львова, де прилучився до національного руху опору. Зазнав гестапівських катувань і помер 1945 року в Німеччині.
Здавен Софія Київська, інші споруди на терені Собору оточені високими кам’яними мурами. Перші ворота — "брама Зборовського" — донедавна правила за головний вхід. Другі — під дзвіницею, куди заходять тепер туристи. А з північного боку колись заходили сюди бурсаки, де містився Братський корпус, тепер — Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва, в якому зберігаються безцінні скарби — фонди письменників, композиторів, художників, діячів культури. Тут можна оглянути меморіальні кабінети Ю. Смолича, Ю. Яновського, І. Микитенка, П. Панча, О. Довженка... Як належить, пишу заяву директорові Архіву Ю. Куліничу з проханням познайомитися з фондом Юрія Яновського, а другого дня люб’язна і уважна Олена Рачковська подає мені опис фонду і папку № 17 — листи Юрія Яновського до дружини. Гортаючи рукописи, листи людей, які збагатили нашу літературу, справили значний вплив на формування національної свідомості, культури, духовності народу, завжди відчуваєш шанобливий пієтет, а разом і усвідомлюєш, що вони переймались і звичайними земними турботами, любили і розчаровувались, працювали, захоплювались полюванням чи ловили рибу. Це, мабуть, найбільше відбивається у листах, бо писалися до людей близьких, не для стороннього ока.
Ось вони — дорогоцінні свідки, спілкування двох найближчих людей — Юрія Яновського і Тамари Жевченко, датовані 1929—1950 роками. Зауважмо, що Юрій Іванович замолоду і пізніше звик користуватись невеличкими блокнотами, де занотовував часто олівцем думки, задуми майбутніх творів, а також і листи. Саме на такому листку з блокнотика дрібненьким літерами олівцем написано цю записку Тамарі 1929 року, якою відкривається їхнє листування. Маємо ще вклонитися її увазі до всього, що пов’язане з пам’яттю чоловіка. Від перших літ подружнього життя з Юрієм Яновським вона зберегла кожен листочок. Кілька листів до дружини вміщено серед листування письменника у п’ятитомному зібранні його творів, але ці, що подані тут, публікуються вперше.

***

Київ, 7 січня 1929 року.
"Мал?! Я прийшов об 11 годині. Думаю, що Гора підожде, бо витрачати енергію перед прем’єрою — злочин. Ви на мене не гнівайтесь, що Вас не дочекався, — поїхав до товаришів у клуб Блакитного. Горить голова і радісно кругом ясніє все. Я — завжди той же!"

***

Київ, 24 квітня 1929 року.
"Мал?! Життя тече! Рушниця тре плече! Ось і підійшов я щільно до свого апендициту. По порядку: позавчора ранком приїхав, день пішов на те, щоб зібрати відомості про лікарів. Учора був у Пивоварського, котрий мене буде оперувати. Каже, що за шість день й вижене з лікарні. Сьогодні вже лягаю до лікарні. Червоний хрест імені Ф. Г. Яновського (Володимирська 47)... Тут холодно і йдуть дощі. Дніпро лише почав виступати з берегів. Почуваю себе добре і повно у мені приємних спогадів. Я взяв у Вас слово — щось зробити у Києві протягом 3-х день, тепер я ще беру слово написати мені у п’ятницю чи у суботу листа (Паньківська 10—14). Обов’язково!.. Будьте бадьорі й веселі, як Мокра Собака! Скучав уже і чекаю. Ваш Ю.".

***

Харків, 16 травня 1931 року.
"Дарагая дєточка-Мармарєточка!
Спешу Вас уведомить, што Марья Петровна очень занята побудовою тракторного завода і поетому ні разу до нас нє пріходілі. Результати наліцо: Ви будете швендяти в Тифлісі в шовкових сукнях. Так я зрозумів пояснення тьоті Горської (да святіться імя єйо!)
Грошей потроху збираю. Дав передруковувати п’єсу. Потім однесу до реперткому. А потім чекатимемо часу, коли за неї битимуться разниє театри! От які ми стали.
Я Вам надішлю до Тифлісу спішним листом всі вказівки і маршрути. На театр Березіль. Хочу виїхати звідси днів через вісім. Од Валер’яна листа ще немає.
Почуваю себе добре. На столі у мене стоїть нєпрілічний цветок — жасмин. Цей ясмин добре пахне. Після інтенсивної роботи, раптом її закінчивши, почуваєш себе трохи порожньо. От і в мене так само.
Передайте вітання Степановичу. А можете й не передавати. Зате Лялі — обов’язково. Живіть мирно і підкуповуйте собі їжі. Признаюсь Вам — я хотів прилетіти до Вас аеропланом, та на Вашу радість до Горлівки ще не літають.
Привіт фурерові, коли побачите. Дуже гарний хлопець.
Будьте бадьора. В етом сила. Ваш муж-владика. Вітають наші. Целую Вас, дєтка. Пишіть, трам-тарарам-там!"

***

Залізні Води. 29 травня 1930 року, вечір.
"Зануда мармарошеня! Ось Вам червонощокий, повнопикий "марак". Жалко, що не видко назви цього корабля — там написано "ОСИЦ ПАТЕМКИН". Це мало значити — броненОСИЦ. Слово броней — заховано за бортом. Ви бачите, який він, цей моряк, здоровий, як бугай. Він трохи сонний — це через те, що він тільки-но добре пообідав. Зійшовши з цієї палуби, він негайно ж ляже спати. У його грудях горить бажання (цього на фото не видко) швидше побачити його морячку. Ось він нехай тільки виспиться добре — зразу той огонь видко буде. Бачите, як він здорово помолодшав з однією ниркою? Усі йому тут дають 20 років віку, лікар навіть здивувався, коли взнав, що більше. Цей моряк хоче зрадити свою професію — їздити водою — і збирається по суші проїхати до морячки. Щоб, пробувши там з нею кілька день, привезти її до Харкова. Як Ви гадаєте — добре він це думає зробити чи ні? Звідси є прямий поїзд до Києва через Дніпровське. Він думає, що кімната в "Спартаку" зайва знайдеться, їсти щось теж набереться, а йому все-таки приємніше буде раніш побачити його собаку. Він думає звідси вирушити ("во изменение предыдущего пісьма") 8-го або 9-го і, звичайно, надішле про термін свого приїзду телеграму. Чи даєте Ви обіцянку годувати моряка і не дуже боляче бити?
Оце з годину тому поїхали од нас Гурович і Курбас. Настрій у обох прекрасний. Енергія до боротьби. Відсутність нервовості. Ходили по лісі. Пили нарзан — там у лісі б’є з землі нарзанне джерело — не газована вода...
Ю.".

***

Харків, 12 червня 1931 року.
"Дєтка Мармарот!
Сьогодні одержав Вашого листа від 7.VI. З нього видко, що Ви не одержали моїх листів. Я послав уже Вам два.
До сьогоднішнього дня працював, як каторжний. Нікуди не виходив. Нічого крім газет не читав. І сьогодні, нарешті, кінчив передруковувати останню дію. Настрій — стомлений. Здається, що написав жахливу чепуху. І так далі. Завтра дам читати Гуровичу. Ви почуваєте, який це відповідальний крок? Про результати напишу.
У мене до 4-го жив Коля Бажан, а з 4-го досі ночує Василь Григорович. Звідси він цими днями їде до Тифлісу. Там Ви з ним можете побачитись.
Обов’язково сповістіть мене, коли ви виїздите з Горлівки. Навіть телеграфом. Від Валер’яна чекаю листа днів через три. У мене плани — поїхати до моря на кінець цього місяця. До Тифлісу мене, звичайно, не пошлють, а самому — грошей треба.
Вишня хоче їхати до Горлівки. Чи зручно приїхати й мені? Телеграфуйте, до якого числа Ви там.
Зараз уся голова зайнята фінансами. Свої зароблені ніде не вирвеш. Добре, що я зв’язався з "Рухом" — усе якось більше надій.
Пишіть про Ваше здоров’я, поправляйтесь, займайтеся спортом і набирайтеся спокійної певності. Вона нам дуже потрібна. Щоб довше жити.
Цілую Вас как нада.
Ваш лірик і грубіян.
Ю.".

***

Харків, 27 червня 1931 року.
"Мармарот!
Листа передаю через Панча. Куліш не їде. Через 2 дні вишлю поштою цю інструкцію п/с — на той випадок, коли Панч загубить листа.
Курбасові пишу коротке повідомлення про те, що п’єса готова і лежить в Утодіку. Коли він туди напише — йому перешлють.
Влаштовую деякі свої справи, добуваю гроші — і їду до Хости. П’єсу заніс до реперткому 22.VI. Може до мого від’їзду ще й відповідь матиму!
Сьогодні одержав Вашого листа з Щербинівки. Благодару.
Чекаю вже побачитись, хай Вам біс. Цілую ніжно. Ваш Ю.".

***

Київ, 21 липня 1934 року.
"Сьогодні 10.15 слухав вашу передачу — про оленя Мишку. Непогано звучав голос. Ви робите успіхи.
Сидимо, ждемо "погоди" — приїзду Нечеса з Москви. Сумно.
Посилаю 7 фото. Знімав Данько — до "рокової" телеграми про сценарій. Бачите, який веселий. Просто тобі "победитель мира".
Чи одержали 300? Зараз же повідомте мене телеграмою.
Неприємно мені, що від Вас немає й слова. Можна ж хоч телеграму прислати. Нехарашо. Привет. Ваш Ю.".

***

Москва, 17 серпня 1934 року.
"Мармарош!
Сьогодні відкрився наш з’їзд. Виступав Горький. Оце прийшов увечері додому, пишу листа. Все діло триватиме тут мабуть довгенько, аж до 1-го IX. Але я думаю "змитись" раніш — числа 25. Коли Ви на той час будете вже викликані до Києва, то я очевидно заїду до Києва теж, а звідти до Харкова... Можете залишатись ше в Хості, коли буде бажання і користь. Я якось уже почекаю Вашого приїзду... (хочеться...)
На з’їзді я з гостьовим квитком, майже стороння особа. Хоч і це, кажуть, — неабияка довіра. Годують добре, готель прекрасний. Ходжу по Москві, сумно.
"Главні" делегати попривозили з собою жінок — і Саша, і Сава, і Льоня, і Головко... На здоров’я...
Чи одержали 300 крб., що я післав Вам з Києва? (Власне не я, а за моїм проханням фабрика — належні мені гроші). Обов’язково повідомте мене телеграмою.
Ну, що ж — доки Вас листовно цілувати? Не "гогієнічно". Краще по-нашому, в роскочьной кватирі, без свідків і передаточних інстанцій, на моєму ліжкові, до побєдного кінця...
Такой вапроц.
Ваш Ю.".

***

17 червня 1935року, порт Харків.
"Дорогая Тамара Юрьевна,
ось що Вам треба знати і зробити:
На 1.VIІ — на нашу цю ощад. книжку мають бути переказані гроші. Більше 2-х тис. Треба Вам обов’язково зайти до каси, хай ті гроші запишуть до нашої книжки цієї. І можете брати, коли треба буде.
В умовленому з Вами місці я залишаю 1 тис. — користуйтесь.
В шафі серед порожніх пляшок (ключі від шафи — коло бригантини) — стоїть маленька пляшечка з закорд. духами.
Фотоаппарат і все, що до нього треба, — загорнуто в одну червону матерію (у мене в ящику). Треба буде це привезти до Одеси, коли я напишу.
Наті заплачено по 12.VII. На їжу дав з розрахунку — 100 крб. на міс.
На варення дав 50 крб. Ви теж дайте, скільки треба на інше варення.
Хати я сказав не мазати до В/ приїзду. А Ви там дайте розпорядження. Ви поїдете до Одеси, а Катя поможе. Я з нею говорив. Сказав ще — помити штору.
Тепер цілую Вас.
Ваш Ю.".

***

Миргород, 15 вересня 1935 року, ранок.
"Дорогая Лулуша!
Позавчора увечері прибули до Гадяча, зробивши більше 200 кілометрів. Учора їхали через Сорочинці і потрапили сюди. Зустрічають нас добре, ночуємо в готелях, іараз їдемо до передового колгоспу біля Сорочинців, а івідти до Опішні, Диканьки і Решетилівки. Погода ці два дні прекрасна. Боїмось, щоб не зіпсувалася. Учора оглядали Миргородськ. курорт — 500—600 чолов. на Місяць. Парк, надзвичайні 2 дуби з одного кореня - років Ііо 300, зовсім однакові і однаково й вигнулися. Почуваю себе добре, чудесні пейзажі. Коли не буде різних несподіванок (дощі, поломки і інше) — буде чудесно.
Цілую Вас ніжно.
Юр.".

***

Харків, 27 червня 1936року.
"Дорога Лулуша!
Одержав сьогодні Вашого 4-го листа. І знову й знову Вас прошу не забути піти до приватного професора, щоб не загнати серце. А також переїхати до готелю. А також розузнати, як зветься там у Вас найкращий санаторій гінекологічний, щоб на той рік, коли доведеться, — знати куди їхати.
Троянди цвітуть у кімнаті по три, п’ять одразу, навіть На "Розалії Павловні" дві квітки цвіло. Вчора послано Вам Посилку з цукерками. Меламед сказав, що краще буде, коди не в одній коробці, "а то она захочет угостить, а у нее всю Коробку разберут". Напишіть, як сподобаються.
Халати є в "Люксі" по 140 крб., але не знайшов пристойної розкраски, може попросити Валю, щоб купила На свій смак? Купив собі дві сорочки зефірові, одну -Шашку. Вчора ходили з художником на "Останній міліардер" — зовсім не в стилі "Під дахами Парижу", але цінніш.
Завтра таки збираюся до Гадяча. Почуваю себе добре, погода на дощ не похожа, може таки виїду. Зо мною іще Дикий, з ним охітніше.
Ні в які інші палати хай Вас не переводять, і ви туди не йдіть. Чи Ви важились? Обов’язково зважтесь, щоб знати, який вплив грязі на Вас буде. Я важу 84 кіло без піджака! Скільки Вам приписано грязів і скільки чого іншого? Коли витримає фотоапарат — обов’язково зфотографуйтесь. І пришліть картку на фоні грязі або вашого санаторія "Всех святых", він же — "Ударнік грязі".
Цілую вас. Уже півмісяці й пройшло. А друга половина швидче котиться. Слідкуйте за собою, не простужуйтесь.
Обратно цілую Вас под ложечку.
Ваш Ю.".

***

4 червня 1937року, Ірпінь.
"Дорога кубаночка! Четвертий день я в цьому "притоні кількох бродяг". Годують, сказать би прямо, погано. Живе нас тут зараз восьмеро — ціла бурса. Дружини не живуть - зрідка то один, то другий їздить до Києва по жінчину ласку, а я ще не починав... Пишіть, як їхали-до-їхали, який Краснодар, Кубань-ріка, театр, глядачі.
Здалека цілую Вас і обіймаю.
Ваш Ю.".

***

Ленінград, 17 вересня 1937року.
"О, моя дорогая!
Дуже жалко, що Вас тут немає — а то б містом цим милувалися б, дуже вже гарне, сумне і величне. На наше щастя дощів ще немає, тихо, сонце, хочеться ходити вздовж каналів, Неви. Та ба — знову потрапили в запряжку — до Вільнера в Большой Драмат. Театр им. M. Горького (Фонтанка, 65). Прекрасний театр, трупа — старі актори, культурні і без хамства. П’єсу люблять, намагаються докопатись до змісту кожної літери. Бабочкін навіть ту фразу, Яку я вже викреслив був ("Майбутнє дивиться на нас, у бінокля дивиться на нас")... Загалом — такої поваги до п’єси, до автора, і серйозного ставлення до образів я ще не зустрічав. Навіть Таїров перед ними піжоном, не кажучи вже про Юхименка..."

***

Москва, 3 серпня 1937року.
"Дорогая псіхопатка!
Учора був "судний день" — повний театр публіки. Правда, публіка наполовину була своя — "родит, просмотр", але було й чоловік 300 червоноармійців. Я не міг сидіти в залі: забіжу, гляну — і тікаю. Мені все здавалося, що мене шукають і прийдуть бити глядачі. Але — пройшло добре. А в кінці аж витягли й мене на Кін — кланятися та ляскати акторам. На "ура" приймали музикантів, Романа. В кінці І акту плакали цілими рядами партера. Ляскали серед дії, після дії. Словом, усі розхвилювалися. Валя теж виходила кланятися, а Женя замкнувся в фізіологічній убиральні і не виходив, а крючок там міцний.
Післязавтра вдень відбудеться громадський перегляд. Громадськість, преса, письменники. Ужас!!! Словом, тримайте хвоста бубликом! А за цим цілую Вас у малахольний взгляд!
Ваш Юр.".

***

Гагри, 19 січня 1940року.
"Моя дорогая, таинственная! Одержав од Вас три листи, — з цього Ви бачите, що Ви трохи відстали від мене в цім кориснім ділі. Сьогодні продовжив путівку до 5.11 — заплатив 960 крб. Третій день, як стоїть надзвичайна погода, цілий день світить сонце, море, як ставок, дехто купається, ходять всі без пальто, на балконах лежать в трусах і смагнуть... Маємо надію, що хоч кілька днів погода продержиться така, а то перед цим страшно було у вікно виглянути... А мені тут подобається. От якби під горою мати дачку, а коло неї по горі садочок — мандаринки, чи сливки, чи помаранчі, чи грейпфрути, чи апельсини. Зараз прекрасне повітря. Як то в нас на Україні бувають великодні дні — сонце, снігу нема, тиша якась святкова — як-от бризне з-під землі весна".

***

Харків, 1 листопада 1943 року.
"Дорога Тамара!
Ви, певно, вже одержали мого листа, якого я передав через Копила. Він Вам обіцяв розповісти, як ми всі їздили по Україні, як жили тижнів два під Києвом, умивалися в Дніпрі, в Пслі. Бачили Київ, але досі не пощастило більше. Як ми заїздили до мами, які вони були страшні з Льолею коло спаленої школи, босі, а мама варила картошку в печі, яка залишилась від будинку. Мама так плакала голосно, що я ніколи за все життя не чув від неї. Тепер у них зима буде забезпечена, їм ще дадуть з розпорядження Микити Серг, одежі, їсти у них хватить свого, та ще є корова. Якби ви бачили, що робилося, коли ми вдруге заїхали всі — разом з Мик. Серг.! Разом всі зфотографувалися. На зворотній дорозі до Харкова Мик. Сер. наказав дати нам (тимчасово) хутряні жилетки, в них ми не мерзли. А оце 29.Х я вже зовсім зібрався з хлопцями на аеродром, коли Микола приїхав і каже, що Мик. Серг, радить мені ще кілька день не їхати. Сьогодні сам Мик. Серг, вже знову поїхав під Київ, а ми вдвох з Миколою, очевидно, завтра-післязавтра рушимо слідом..."

***

Село Оглав, 6.ХІ.43р., 6 г. ранку.
"Дорога Тамаро!
Годину тому нам подзвонили од Микити Сергійовича, що Київ повністю наш.
Зараз їдемо туди. Вчора тільки сюди приїхали з Харкова — я, Бажан і Довженко. Ночували у т. Гамочки.
Почуваю себе добре, здоровий. Бажаю щастя й здоров’я.
Ваш Юр.
Листа передаю самольотом, який іде сьогодні о 2 г. дня. Юр.".

***

Відомо, 1946 року Юрій Яновський перебував у Нюрнбергу, де судили головних фашистських злочинців. Його репортажі, письменницькі нотатки публікувалися у газетах і журналах, мали широкий громадський розголос.

***

Нюрнберг, 20 грудня 1945 року.
"Дорога моя Тамара!
Сьогодні закінчилися засідання Трибуналу — буде перерва на різдвяні свята, англійці й французи поїдуть до себе до 2.1, наші — до Москви, американці вже понаставляли ялинок з електрикою на вулиці, на даху готелю, у вестибюлі — і збираються святкувати тут, — хоч 80% міста лежить в руїнах, як у нас Хрещатик або Миколаївська вулиця.
Завтра Бор. Єфимов, з яким я живу в номері вдвох, летить з Всеволодом Івановим та Л. Леоновим до Москви — і сподіваються не повернутися вже сюди. А я до Києва не встигну за 12 днів — туди й назад, — тому я думаю в січні прослухати обвинувачення нашого прокурора — і відпроситися тоді назовсім. Тут дуже важко висиджувати цілі дні в атмосфері тих злочинів, які згадують обвинувачі, пред’являють документи, показують фільми, допитують свідків і т. д. Таким чином, — те, що я бачу й чую, — це справжній університет. Буду триматися, доки буду здоровий. їжа тут американська — безвкусна, але не псована, хоч майже вся з Америки — або морожена, або консервована. Багато цукру, варення, солодкого. Навіть хліб солодкий — з ізюмом...
Цілую Вас, чекайте, не сумуйте і все буде гаразд.
Ваш старий моряк і дурень божий —
Юр.".

***

Нюрнберг, 6 лютого 1946.
"My dear wife!
Сьогодні одержав Вашого листа од 20.1, в якому Ви пишете, як Тяпа качалася в пір’ї, як індіянка, і Ви її трохи побили. Надалі прошу такого не робити, бо вона під моїм захистом, — а нащо її кидали саму дома? Днів зо два чи зо три тому я Вам написав великого листа, де багато дечого запитував, на що Ви дали вже відповідь у сьогоднішньому листі. Сьогодні ж післав до Києва нарис — "Атмосфера" — про атмосферу навколо процесу, розстріл нім. генерала — в кіно, політичне становище в Баварії. Напишіть мені, скільки саме надруковано моїх речей за увесь час по той день, коли ви відповідатимете. Дуже радий, що батько хоч сяк-так влаштувався, і зовсім близько од Києва, — може й добре, що не в балаболки Гришка.
Звичайно, я ні в якому разі не хочу сидіти до кінця процесу, який ще триватиме кілька місяців. Я хочу в березні обов’язково поїхати до Києва, а там буде видко, — може треба буде повернутися сюди на кінець процесу, а може й ні. Про це я пишу до редакції "Правда Украины".

***

На цьому, окрім коротенького листа із Західної України, де Юрій Іванович перебував у складі письменницької делегації 1950 року, їхнє листування завершується. Повоєнні роки були для письменника творчо плідними і водночас гіркими. Нищівної критики, звичайної у ті часи, зазнав роман "Жива вода", а "Київські оповідання" відзначені Сталінською премією. Сколихнула громадськість п’єса "Дочка прокурора", хоч і тут критики викривали ідейні прорахунки. Щирі друзі підтримували майстра, та першою довірницею завжди була Тамара Юріївна. У її спогадах є такі рядки: "Я все життя дивувалася З того, що ми ніколи не могли наговоритись. І коли Юрій пішов з мого життя, я зрозуміла, як багато я не встигла йому сказати, як сильно я його люблю". Але ж навіть листи Ю. Яновського свідчать про їхні почуття. Може й бракує в них пестливих слів, переважають справи побутові, але ж чи не кожен лист чоловіка починається новим, ласкавим, часто жартівливим звертанням. До тих, що наведені тут, додамо ще кілька: "Тамаретта, Клерчиха, Чюдачка, Серцієтка, Фіялка, Шінсаньєтка, Лулу; Тамар, світ Юрівно!.."

Література:
Яновський Ю. І. ДАЛМ. Справа № 17; Плачинда С. Юрій Яновський. — 1986.

До змісту «ЛЮБОВ СЛАВЕТНИХ ПИСЬМЕННИКІВ У ЛИСТАХ І В ЖИТТІ»

*
Нагору