Олександр Виженко
УКРАЇНА КОХАННЯ

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО КОХАННЯ

 МЕДОВІ ЦІЛУНКИ, ПАЛКІ ОБІЙМАННЯ

Ходи ж, аж до ранку впиватися будемо коханням, любов’ю натішимось ми!
Книга Приповістей Соломонових, Глава. 7(1)

Голуб із голубкою
Ой цілуються, ой милуються,
А крилечками обгортаються.
Колядка

 Пестощі – велика сила, яка дихає ладом закоханців.

Він мене поцілує,
Він мене приголубить –
Моя душа цеє любить.
(2, стор.667)

Й-бо, “гріє не кожух, а веселий, теплий дух”. Але для того, щоб той дух вірно направляти, як косар свою косу, щоб вміло “обнятися, понятися”, закоханим необхідно оволодіти мистецтвом кохання.

Перше умій розкохати,
Потім будеш жартувати.

 Попереджають народні прислів’я:

Від буйного палу швидко в піт ударить.

З-за швидкого сіяча нема в жінки калача.

 Попереджає і пісня:

Поки жінка не змокріє,
Тілом красним не зомліє,
Не шукай в душі весну,
Не ставай у борозну.

 Про що йдеться? Чоловік, мов сірник, швидко загоряється, швидко й згасає. Жінка, немов багаття, яке, щоб розвести, треба неабиякий хист мати, ще й вправність, щоб його певний час підтримувати. Мужчина повинен пам’ятати про це і скеровувати свою енергію на досягнення гармонії зі своєю партнершею.
Розумна мати не полишить доньку без поради, коли тій прийде пора дати привіт козакові:

– Козак, мати, козак, мати,
К двору приїжджає.
– Давай, доню, привітоньку,
Нехай приїжджає.
– Яку ж йому, моя мати,
Привіту давати?
– Стели постіль білесеньку
Та лягай з ним спати:
Праву ручку під головочку,
Лівою обіймися
Та й наговорися.

Ой варила мама рибу та й не приперчила,
Ой любила мама хлопці та й мене навчила.
(19, №1072)

 Що ж:

 “Учіть, мамо, вчіть, тато, вчіть народні знавці,
А ми будемо слухати, візок щастя рухати”.

ОЙ КВІТАМИ ДА ПОСТІЛЬ ШИТА

Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівка мила.
Степан Руданський

Принеси, Боже, кого мені гоже,
На мою постілочку.

М’яка ложниця – пахучий садок,
Створений голуб’ям.
Усі барви цвіту любові,
Перлове намисто солодких пісень
Множиться і зберігається тут.

Важливу роль у стосунках між чоловіком і жінкою відіграє місце, де вони можуть сполом “злягтися”, “звалятися”, “зазнати розкошів”, “пожартувати”, “приспатися”… І це місце таємного дійства ми звемо постіль, застілок, лежанка, ложе…
 Ось-бо:

У постелі родиться щастя.

Щастям духмяніє ложе.

Ой на дворі дощі ллють,
А ми в ліжку, як у раю.

Положуся нині з миленьким в перині.

Полягаймо на постелю, а він зажартує,
Пригорне мене до себе, смачно поцілує.

 Неодмінно треба було “нагріти постелю”, “викачати біленькі подушки”, “подушки сушити”:

Туман долиною,
А мороз ліщиною,
А козак з дівчиною:
– Дівчина-сирото,
Не стели широко,
Постели вузенько,
Присунься близенько.

 Вона й присунеться:

А в покоїку за двірочками
Стоїть постелька з подушечками;
На тій постельці Маруся лежить,
Між ногами х… держить.
(Чуб.)

 Може хтось зауважити: чому тільки ліжниця, адже була в українців ще й піч? На те дуже дотепно відповідає один тямущий нежурливий чоловік:

Де я тебе посаджу,
Моя кукурузко?
Бо на печі гаряче,
На припічку вузько.

 Що не кажіть, а піч – не те місце, де можна “любов творити”. Хоча... Як кажуть, скільки людей, стільки й уподобань.

Прийди, прийди, буду з тобою.
Їдну нічку на припічку,
Другу нічку на запічку,
Третю нічку на столику, –
Прийди, прийди, соколику.
(54; П. Чубинський, стор. 113)

 З народних пісень довідуємося, що стелити постелю – ціле мистецтво. Біда тій жінці, яка не вміє “ізвечора біле ложе слати, по вечері та при ліжку стати”:

– А мій милий-миленький,
Голубе сивенький,
Переночуй хоч нічку зо мною!
– Як я маю ночувати,
Коли не умієш шанувати
І білої постіленьки слати?

 Народні пісні дають відповідь і на запитання, з чого складається постіль:

Три подушки пухових,
Троє ряден шовкових.

Біле ложе стелить, до нього говорить:
– Ложе ж моє, ложе, хто ж на тебе ляже?
Коли б я знала, що мій милий ляже,
То б я настелила перин та подушок,
Під головки м’якенький кожушок.

Він в перину, я в перину,
Я в перині не загину.

 Цей розділ про українську “постілочку” дозвольте завершити народною мудрістю: “Не божевільним хотінням, а тихим сплетінням перина жива”. Істинно.

 ПРО ОБІЙМАННЯ

Чи ти любила коли, чи обнiмала коли козацький стан високий? Як се, мабуть, любо! Як се весело!»
«Назар Стодоля» Т.Г.Шевченко

 Обійміться хорошенько, дітки,
Щоб вам солоденько,
А нам веселенько.
(5, стор.135)

 Під час примиляння полюбовників велику роль відіграють обіймання. Тантристи Сходу називають обійманням різного роду дотик тілами – від палкого сплетіння рук і ніг до простого сплетіння пальців. Обіймання є важливим елементом любовних прелюдій, які сприяють гармонізації настроїв та емоцій.
Тантриські трактати виділяють різні типи обіймань. Розглянемо деякі з них, самі ті, які віднайшли відповідність в українській народній пісенності.

Ось так він цілує,
Ось так він милує,
Ось так пригорта,
Ось так обніма!

Вісім найголовніших технік обіймань, що відтворюють в українському дусі тантриські підходи:

 – для подальшої любої бесіди; чоловік ніжно торкається плічка любої жінки:

Торкнув плічка милої охоче,
Щось ласкаво шепоче.

 Жінка обіймає чоловіка за шию, перебуваючи позад нього, і при цьому притуляється своїм тілом до його спини:

Ой налляла ж йому меду у склянку,
Обняла Петруся за шию руками,
Притулилась до спини своїми пипками.

 Мужчина з пристрастю обіймає жінку і при цьому ніжно покусує мочки вуха, шиї, плічка тощо:

Притис милую до пічки,
Укусив її за плічко.

 Цей вид обіймання, який нагадує ліану, здійснюється стоячи – жінка обвиває тіло коханого подібно цій рослині. Вона піднімає одну ногу й обвиває нею чоловічі стегна, цілує судженого і пригортає його голову до своєї:

Чумарочка рябесенька,
Пригорнулася злегесенька,
Круг шиї рученьками обвилася,
Мов хміль круг тичини,
Солодом розлилася,
Із любчиком пойнялася.

 Цей вид обіймань можна виконувати як стоячи, так і лежачи. Закохані міцно обіймаються і труться тілами, сплітаючись руками і ногами, де передбачається дотик дітородних органів. У пристрасних обіймах вони ніби намагаються розчинитися одне в одному.
“Борщик” (суміш рисових та кунжутних зерен) має кілька різновидів:

 Мужчина притуляється животом до стегон, живота і промежини жінки. Найзручніше виконувати сидячи – у позі “жінка зверху” або навпаки:

Сядь, Грицю, коло мене,
Ще й ніженьки підніми,
А я тебе поцілую,
А ти мене обійми.
(3, стор.337)

 Ліщинонько, гнися нижче,
Дівчинонько, сунься ближче,
Ой, я ж тебе розхитаю,
Як вітер у маю.

Горить дівчина, палає,
Миленького обіймає.
Тисне любчик пупець до пунця,
Нема в світі кращого молодця!

Чого тільки в світі нема,
Двойко п’яні без вина.
Він промінчик, вона зірка,
П’яна квітка, п’яна бджілка.

 Розкохана обійманнями жінка перетворюється на чарівну і слухняну, готову виконувати будь-які примхи свого обранця.

Ходи тепер, мій миленький, потіш мою душу,
Я для тебе, що розкажеш, учинити мушу.

– Май мене за наймилішу –
Тисяччю відрад утішу.

 Звичайно! Адже для жінки чулість обранця важливіша за гори чудових прикрас.
Красуня-умілиця, котра добре оволоділа всіма витвори жаги і під час утішної гри вміє усолодити мужчину, заслужено вважається найкращою з жінок.

Коли б знала моя мати,
Що дівчина може,
То б давно мені сказала:
Оженись, небоже!
Оженися, не журися,
Візьми жінку-любку,
Цілуй її, милуй її,
Як голуб голубку!

Ось такі різновиди обіймань!

 ПРО ПОЦІЛУНКИ

Вітер віє, вітер віє,
Віконниці цокотять,
Пишнесенькі губенята
Цілуватися хотять.
Народна пісня

 Поцілунки милісінькі, а обоє голісінькі.
Народне прислів’я

 Поцілунки – неодмінна ритуальна дія під час любощів.

– Їй не цілуй, не цілуй ня, губатий легіню!
– Бійся Бога, дурна дівко, де я губи діну?
(3, стор.446)

 Губи – одна із зон підвищеної чуттєвості на тілі людини. Саме тому у поєднанні закоханих губи відіграють величезну роль.

Казала ми білявочка
У зеленім гаю,
Що я її біле личко
Цілувати маю.
(28, стор.145)

 Хто хоч раз цілувався, ніколи вже не забуде солодкий смак поцілунку:

Цвітуть в лісі красні квіти, де мед бере пчола,
Ой я той мед в губи чую, як дівча цілую.
(19, стор.132)

 Раз очманівши від солодкої вологи поцілунку, людина прагне стати збирачем роси-нектару на пелюстках губ.

Губоньки золотії,
Поцілую та й зрадію…

Як ня любко поцілує, не треба й вечері.

Як не піду до дівчини, як не поцілую,
То на очі сліпота, на уха не чую.
(19, стор.113)

Справжні муки спраглої душі...

 Що цікаво: із слова “цілісність” пішли слова цілунок і цілитель (народний лікар). То невже у чарах цілунку криється ще й бальзам зцілення? Так! Молодильна вода цілунку поєднує стихії яві і наві (чоловічу та жіночу енергії) і врівноважує їх, гармонізує їх, а значить, – зцілює. Тому й кажуть: “Цілунок коханої – подих весни”, або: “Цілунки-лелітки, як сонце для квітки”.
Азійські знавці-тантристи наголошують, що верхня жіноча губа більш чутлива за нижню і що вона поєднується тонким каналом з піднебінням і клітором. “Смоктання і ніжне покусування верхньої губи, – стверджують вони, – сприяє циркуляції енергії в тілі жінки”. Не заперечує їм народна поговірка, яка каже: “Не вицілуєш біле личко, не змокріє молодичка”. А щодо жіночих губ… Героїня народної пісні сповіщає, що, може, в котроїсь жінки, справді, одна губа солодка, а в неї – обидві:

Ой колядка, колядка,
В мене губа солодка;
В кого одна, в мене – дві
І солодкі обидві.
(3, стор.524)

 Ось як! Взагалі, уміння цілуватися – то справжнє мистецтво:

За тобов мі, мій миленький, серце умирає,
Бо ти файно поцілуєш – другий так не знає.
(19, стор.133)

 Для того, хто цим мистецтвом не володіє, дуже важко знайти собі відповідного любовника.

Одчепися, препоганий,
Цілувати незугарний.

 Тож час розглянути різновиди поцілунків, згідно з тантриськими підходами:

 Закохані при новій зустрічі з сяючими від радості обличчями торкаються одне одного щічками і цілуються.

Як ся мати прихиляє дитину плекати,
Так ся хлопець прихиляє дівча цілувати.
(19,стор.132)

Так любчика поцілую, як малу дитину.
(19)

 Парубок тримає дівчину у ніжних обіймах, цілує у вухо. (“Поза шию обіймає, а в ушко цілує”.) Те саме робить дівчина.

Файна душко, файна душко,
Поцілуй мя в ушко.
(19, стор.132)

 Очарована, омліла дівчина робить парубку “дарунок-цілунок”; то відкриває, то стуляє вуста.

Маніриться любка, мов зіронька сяє,
Губоньки-роженьки пелюстками грають.

 Піднесена жагою жінка, мов бджілка, виціловує тіло мужчини губами і пестить язичком.

Така у ня файна рибка, як гусочка біла,
Так ня сночі цюлювала, мало ня не з’їла.
(19, стор.133)

МЛИНОВЕ КОЛЕСО

 Окрилені закохані, цілуючись ніжно пестять одне одному внутрішню поверхню рота кінчиком язика.

…………………………..
Я ж свою губку та й змочила.

– Ой хоч вона в тебе мокра да мокра,
На запал саме добра та добра.
(2, стор.258)

ЛАДУНИЦЯ

 Мужчина, виповнений палким пориванням, щиро обціловує всеньке жіноче тіло.

Моя киця гарно ся пробуває,
Мене котиком називає.
Ходжу по хаті, муркочу,
Облизую кішечку до півночі,
Вшановую розкіш жіночу.

 Одразу ж після цього жінка відповідає йому пестливою віддякою:

Пестувала, устами пригравала, цілувала.

ГРІТИ НОГИ

Любуй же мя, хлопку, в стодолі на снопку.
Люби ж мя пильно, бо мі в ножки зимно.
(2)

Губи мужчини виціловують живіт жінки, що лежить, а його щока торкається “пахучої скарбнички для перлів”:

…по череву пригладжує, тут її принаджує.

Я миленькій живіт виціловую.
Фіндюрочка теє чує,
Розтуляється, немов усміхається.

 Чоловік, який по-справжньому знає, як користуватися своїм ротом з жінкою, має в своїх руках велику силу. Адже під час куннілінгу* (*куннілінг – лизання вульви) жінка отримує не тільки дивовижні відчуття, яких не одержиш у будь-який інший спосіб, але й відчуває прояви до неї кохання, ніжності, чуйності. Навряд чи якась жінка здатна це проігнорувати. Тільки мужчина повинен бути обережним и не дозволяти собі захоплюватися куннілінгом настільки, щоб не сталася некерована еяколяція.

ЇСТИ СИРУ КУКУРУДЗУ

Кукурудзу сиру їла,
Кукурудза набубніла.
(3, стор.527)

 Ідеться про оральний живаскус. Така практика віднесена тантристами до так званих сумнівних дій, разом із смоктанням, поплескуванням, пестощами язиком тощо. Подібні забави призначені для тих чоловіків та жінок, що відзначаються особливою пристрастю; хто відає, що “зверху – солод, мед – ізнизу”.
Сяюча палом-жаром і жадаюча задоволення жінка цілує і пестить наструнчений “вабик”:

Новорічна доріжечка
Веде мене до пухового ліжечка.
Ой там моя пташка, як пава-цариця,
Хабальчика виціловує,
Медовим узваром наповує!

У мене милий ночував,
Цукерку приносив.
Я цукерку посмоктала,
Солодко так стало.
(Записано від Юрія Могильчука в с. Губча Старокостянтинівського району
Хмельницької обл.)

Виходила з милоданом
До жвавого танця,
Цілувала милодана
У крашені яйця.
(Там же)

 Потім настає черга мужчині “варити кисіль” – виціловувати пелюстки “таємничої влоговини”, готуючи жінку до злуки:

Добре жити з Параскою,
Як накриє запаскою.
(54; П. Чуб., стор. 103)

А в нашої Тетяни
Повна пизда сметани!
А хто хоче спробувати,
Треба перше полизати!
(54; Хв. Вовк, стор. 156)

 Загадка двосмислова про куннілінгус:

Стару бабу зігни, кудли її розгорни, а між кудлами зубами вигризи.
(Лісовий горіх)

 Ось такі бувають поцілунки – нектар надзвичайної насолоди, присмак якого ще довго пам’ятатимуть коханці.

Який листок на яворі, такий на калині,
Коли-м любку поцілував, ще чує донині.
(9, Колом. № 333)

 В українській символіці поцілунок – це знак будь-якої зустрічі яві і наві, чоловічого з жіночим, Лада і Лади.

Поцілуй ня, дівчинонько,
Та пошепчи в ушко.
(28, стор.192)

Коли закоханий юнак тримає дівчину за руку, це поцілунок – цілуються їхні руки. Коли парубок торкається губами губ обраниці, це поцілунок. Коли під час злягання поєднуються статеві органи закоханців, це теж цілунок. Отже, цілунок – це символ будь-якого єднання протилежних полюсів. Інколи можна поцілувати жінку просто глянувши їй у вічі. Очі закоханих стрілися – і це цілунок, зустріч відбулася.
Завершую розділ про поцілунки народним прислів’ям: “Один поцілунок говорить більше, ніж ціла книжка”. Істинно. 

 РОЗКУРИЛА КОЗАКОВІ ДІВЧИНОНЬКА ЛЮЛЬКУ

Ой чи чула, чи не чула,
Як я тебе кликав,
Як я тобі кукурудзу
Попід носа тикав.
(54; П. Чуб., стор. 102)

Кожна людина живе у світі своїх уподобань, і, як свідчить прислів’я: “У кожного свій смак”. Це стосується майже всього. Щодо зазначеної теми – оральний живаскус не є винятком.
Одним це не подобається:

Де не просять, не вчащай,
Де не просять, не бувай.

...а іншим –

Гей, козаче, любесенький,
Мій голубе сизесенький,
Потанцюй зо мною, як можеш,
Пожартуй собі, як хочеш,
За твою я працю тую
Все, що маєш, розцілую.

Як не люблю тебе, скарай мене, Боже!
Буду тебе цілувати, поки сон не зможе.
Не стій же ти, не ворочайся:
Чого хочеш попроси, не соромляйся.

 Церква засуджувала оральний живаскус. Із сповідальних требників ХІV століття довідуємось: “Кто соромные уды дает лобызати женам своим и сами лобызают соромные уды жен своих – 2 года сухо есть”.
Народна мораль ставилася лояльно до подібного роду пестощів.
Ось що запальні парубки бадьоро виспівують:

Ми знаєм, де цілують:
Межи очі – удовиці,
Молодиці – межи циці,
А дівчата – межи лядва.

 Історична пісенна спадщина донесла до нас кілька варіантів пісні про червону люльку. У пісні йдеться про те, що в козака розбилася червона люлька. От він “пішов до Києва люльки купувати, знайшов люльку червоную – ні з ким сторговати”. (Чи треба козакові помічника, щоб вибрати собі люльку?) І таки знайшлася “чорнявая” дівка, яка сторгувала козакові “червоную люльку”, а потім ще й допомогла йому тую “червоную люльку” розкурити.

На тім куті на юлиці
Та й на переюлку
Розкурила козакові
Дівчинонька люльку.
За люлечку – копієчку,
А за тютюн – гроші.
– Кури, кури, мій чорнявий,
Правдивий, хороший.
(4, стор.166)

 Люлька – гордість козака, символ його честі. Дати жінці розкурити козацьку люльку – ганьба. Значить, тут ідеться про іншу “люльку” й інший “тютюнець”.

Ходить козак коло проса;
За ним дівка гола, боса
На рукаві люльку носить,
У дівчини губки просить:
“Ой дай мені, дівчино, губки,
викресати вогню до люльки”.
(1, стор. 115)

 Професор Хведір Вовк у своєму зібранні сороміцьких народних пісень наводить такий текст:

В зеленій діброві
Козак сіно косить,
Йому дівчина
Водиці приносить;
А він за поясом
Собі люльку носить,
В молодої дівчини
Тай губки просить:
“Дай, дівчино, мені своєї губки!”
“Не можна, козаче, дати,
Тра перше матінки спитати,
Чи можна козакові дати?”
“Дай же, доню, та й не боронись,
Ручки, ніжки розклади
Та ще й заголись!”
(54; Хв. Вовк, стор. 153)

 У цьому випадку козак має люльку за поясом і не просить дівку її розкурити, а лише дати “губку” – тобто шукає для своєї “люлечки” конкретне природне прилаштування.
На мою думку, обидві пісенні історії народних поетів розказані мудро, з добрим гумором.
Для того, щоб остаточно розвінчати твій сумнів, мій любий читачу, щодо двоякого тлумачення метафори “червона люлька”, наводжу текс пісні, яку я записав у с. Кушугум, що в Запорізькій обл., від місцевого жителя Василя Карнауха). Ось цей текст:

“Одарочко, де ходила?
Де ти люлечку поділа?
Невже й тютюн загубила?”
“Слава Богу, розум мала,
Цілу нічку пильнувала,
І нічого не втеряла.
Красну люльку й тютюнець
Поміж ніжечок сховала!”

До змісту Олександр Виженко УКРАЇНА КОХАННЯ

Далі