З усіх стихій, вода – найм’якіша.
З усіх стихій, вода – найсильніша.
Стань водою, то й підеш
і низом, і горою.
Вода, як один з елементів світотворення, завжди обожнювалась українцями. Вода стала синоніном здоров’я. Тому й бажали люди одне одному: “Будь здоровий, як вода”; прислів’я складали: “Глянь на воду та на свою вроду”.
Дівка косу чесала
І приговорювала:
“Ти рости, коса,
До красного пояса,
До червоного чобота”.
Давня примовка підтверджує прихильність українців до чистоти: “Клопоту стільки (мало – О.В.), як синього за нігтем”.
Наші предки казали: “Душа жінки живе в любові, а тіло жінки живе в чистоті. Немає любові – жінки немає, немає чистоти – чару жіночого немає. Життя – квіти, з яких мед збирати – мужа кохати”.
Дітей (як хлопчиків, так і дівчаток) змалечку купали у зіллі пахучому. Зазвичай, у купіль дівчинки клали ромашку (“щоб рум’яна була”), калину (“щоб красна була”), гілочку вишні (“щоб гарна була”), материнку (“аби хвороб не знала”), любисток (“щоб луб’язна була”). У купіль хлопчикам додавали гілочку дуба (“щоб був міцний, як дуб”), листя й коріння любистку (“щоб любили”). Купали приспівуючи:
Купалися ластів’ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми білотілі
Та ще й білолиці.
Купалися ластів’ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми чорноброві
Та ще й білолиці.
У любистку купали,
Живу воду наливали,
Щоб здоров’я тіло мало,
Лиха-горенька не знало.
Тому й жила молодь у чарах чистоти і здоров’я, одне в одного з подивом питаючи:
Ой ти, милий, в чім купався,
Що ти мені сподобався?
Чи в лілеї, чи в шавлії,
Що за тобов серце мліє?
– Купав я ся в меді, вині,
Купав я ся в цвіт-калині,
Купав я ся в панській рожі,
Жеби я був хлопець гожий.
В чім тебе мати купала,
Що ти такі щасті дала?
Чи в любистку, чи в шалфії?
Як згадаю, серце мліє.
Коли ж до дівки залицявся забрьоха (“такий вдався, сім літ не купався”), ще і вихвалявся:
Я й не умивався, і не втирався,
Я ж тобі, дівчинонько, й так подобався,
...то вона його:
Мила я милого, та був дуже брудний;
Я ’го намочила на три доби в студні.
(3,стор.512)
А після сполуки власкавлена красуня знову йшла до води:
На кладочці стояла,
Рум’яне личенько вмивала:
Благослови, Боже, і тебе, і мене,
І тоє личко, що цілувало мене.
На кладочці стояла,
Білі рученьки вмивала:
Благослови, Боже, і тебе, і мене,
І тії рученьки, що обіймали мене.
На кладочці стояла,
Білі ніженьки вмивала:
Благослови, Боже, і тебе, і мене,
І тії ніженьки, що ходили до мене.
На кладочці стояла,
Жовту косу чесала:
Благослови, Боже, і тебе, і мене,
І тую жовту косу, що красила мене.
(4, стор.279)
Так само і чоловіки чекали від жінок перш за все тілесної чистоти:
Ой на греблі козак лежить,
Через яйця вода біжить,
А дівчина з радощами
Бере яйця пригорщами!
– Ой дівчино, яка ти нехлюя, –
Не помила білих рук,
Да берешся за х...!
(54, П. Лукашевич., стор. 63)
У вищезгаданої пісні є чимало варіантів, як от:
Препогана ще й руда,
У кого ти вдалася?
Не помила білих ручок,
Та й за х… взялася.
Неохайних у народі дражнили, називаючи зателепами, нетіпанками, нехмоями, пелеханками, засерами.
Вода також виступає як спосіб магічного очищення. Вода очищає людину від гріхів.
Отут, бабко, кайся,
Отут не лякайся.
Отут біжуча вода,
Отут і вмивайся.
(2. 607)
Старчик якось сказав: “Щоб очиститись тілом і душею, треба щодня купатися у озері Кохання. Чисте серце вилучає чисті пісні. Вода любові – найкращий оберіг від гріхів. Щоб не заблукати у пошуках священного Озера, треба орієнтуватися на все те, що не скаламучене від початку: яскраві світанки, ясні зорі, пташиний спів, материнську ніжність, прояви радості зачудованого дитя...”
До змісту Олександр Виженко УКРАЇНА КОХАННЯ
Далі
Класика
