Така була реакція матері. А як же реагували на все це винуватці заживку? А ось як:

Хіба ж тобі не казала
Та й не говорила,
Не лягаймо вкупі спати,
Бо буде Гаврило.

А ти мене не послухав,
Коло мене вклався,
Тепер мене питаєш,
Де Гаврило взявся.
(3, стор. 528)

 Зберігся вислів про покриток, провину якої в минулому засуджувала ціла громада і яка, як правило, вже не виходила заміж: “Хотіла конець – утратила вінець”.
Тяжко-важко було дівчині пережити відверту ворожість рідні й “лихих сусідів”:

Ой, Боже ж мій, що ж я наробила:
Дівування своє навіки згубила,
Своїй неньці сраму наробила.
Піду між дівчата – з вулиці зганяють,
Піду між жінками – капур одягають,
Тепер же я не жінка, не дівка,
Тепер же я людська поговірка.

 Нещадима людська обмова:

За річкою огонь горит,
А у дівчини живіт болит.
Нехай болит, нехай знає,
Нехай хлопців не кохає.

 Та проблема залишалася на ранимій дівочій душі незагойним рубцем. Тому й не дивно, що кожна дівчина намагалася до заміжжя лишитися правичкою (незайманою), “нещипаною рожею”, доглядіти цноти, “доходити вінка” (рутвяний вінок був символом цноти):

Коло річки я ішла
І піймала щуку.
Мене милий повалив,
А я ноги в купу.
(Записано у Миргороді, під час весільних танців на подвір’ї Миколи Вербового)

 Дівчина зберігала вінчальний вінок до самої смерті. Його зашивали у подушку і ставили їй в труну під голову.

Темного лугу калина,
Доброго батька дитина;
Сім літ по ночах ходила,
Цноту з собою носила;
Купували купці – не продала,
Прохали хлопці – вона не дала;
Шовком ніженьки зв’язала,
Свому Іванку держала.

 Одному лише судженому буде дано “шовкову ниточку розірвати”.

 Береглися і хлопці. Коли дівчина, подолана любов’ю, “затівала гречаники, не сіявши гречки” – тобто від жагучого бажання обмінятися з коханим тілесною насолодою, ще й позбутися набридлого дівоцтва, просила любчика прийти до неї вночі:

Ой прийди, прийди, не буде кривди;
Як буде кривда, я буду винна.
(4,стор. 228)

– тобто, коли спонукувана силою кохання дівчина була готова взяти на себе всю міру відповідальності, але “любець” знаходив у собі сили “тримати цноту за поясом”, щоб не піддатися на спокусу скаплунити кохану і так вибачався:

Не гнівайся, дівчино,
Що я не займаю.
Хоч я не займаю,
Сватати думаю,
Хоч я не горнуся,
До тебе приймуся.

Чесна дівка чи нечесна, визначалося на весіллі після констатування дівоцтва (“втрата прехороша”):

Прийде завтра твоя мати,
Буде тебе озирати.

 Свашки стелили постіль молодим у “коморі”: (“Комора” – (букв.: комірка, хижа, прикомірок) – цикл ритуалів першої шлюбної ночі, у більшості випадків – святкові проводи молодої до шлюбного ложа, її переодягання, явлення гостям, демонстрація свідоцтв її цноти, а також весільний бенкет гостей.) (Вовк 1995: 207–208)

Треба постіль слати:
Соломки під головки,
Довкола подушечки,
В середині дві душечки.

 Співали й такої:

Ой треба добре Марусі просити,
Щоб дала п… зажити.
(51, №1592)

Полишивши молодих у коморі, їм казали: “Не лінуйтесь же тут, людей не воловодьте!”
Молоді й не воловодили:

Положились на білий постелі двоє –
Голубляться обоє.

 У коморі робили постелю для молодих невипадково. Комора характеризувала символічний кордон (не хата, але й не вулиця), що відбивало і своєрідне становище молодят – уже чоловік і жінка, але перша медова ніч ще попереду.
В Україні існував звичай “гріти постелю” – весільне ложе займали сестри й брати молодят, самі молодожони, дружка або дівчата, у котрих треба було викупити постіль рушником, стрічками, горілкою, грошима або вигнати їх ковіньками.
Як же поетично, як гарно оспівано в народі акт першого єднання молодят! Ось погляньте:

Ой за стіною, за коморою
Червен мак процвітає.
То не мак процвітає –
Оленка ся завиває.
Мече з себе дівочу цноту,
Бере жіночу красу.

Наїхали купці з Холма,
Питаються, почом вовна.
Білая вовна
По червоному сповна,
А чорная вовна
По золотому сповна.
Руно на руно клали
Й у середині дірки шукали;
Тицю-тицю у чорну вовницю,
Утрапили червону криницю.
(Збірник Максимовича, №27,7)

Покрутив сверщок стелю
Та у пав на постелю,
Где Ганнусенька спала,
Там роженька процвітала.
(32,стор.370)

Минає червона ніч – “минаються й дівочі смішки”. Бо здає “княгиня” своє дівування, щоб піти в жіночому роді:

Зробили ж ми діло,
Аж нам чоло впріло:
З коржа паляницю,
З дівки молодицю.
(13)

 Аж ось…

“Вечірня зірочка закотилася,
А світова зірочка засвітилася”, –

починалася перезва – перший день після “калинової ночі”. (“Перезва” – серія ритуальних дійств, пов’язаних з переходом з одної оселі до другої, що супроводжувалась загальним гулянням, сміхом, музикою, танцями і співом еротичних пісень. “Це, по суті своїй, продовження оргаістичного весілля, яке починається з моменту дефлорації молодої, ще на один день, а інколи і на більшу кількість днів.” (Вовк 1995: 207–208) Молодята, відсвяткувавши справжню учту жаги, прекрасну млістю першого поєднання, з’являлися між люди.
Під час “перезви” жінки співали:

Горілки, свату, горілки,
Та було не брать у нас дівки,
Та було не вертіти їй дірки.
(51, №329)

Доказом чесності молодої слугувала сорочка “з калиною” – витвір акту дефлорації. Свахи “показували дівочу красу”, весело примовляючи:

Дайте нам рушнички з торочками,
А ми дамо сорочку з квіточками.

 Клейнод дівоцтва прилаштовували до довгої тичини і вивішували над ворітьми, а на подвір’я випускали чорну курку, до шиї якої було прив’язано пучечок калини.
Раділо весілля, і “всенький рід веселився”:

А в лузі калина
Ввесь луг закрасила,
Доброго батька дитина
Ввесь род звеселила.
(5, стор.135)

 Зраділі батьки, поздоровляючи молодих, бажали:

Да нехай живуть і любляться,
Як голуб’ята ті кубляться,
Куди повернуться – поцілуються.

 КАЛИНА

Серед ліса-ліса червоне плаття висить.
Загадка

 Як уже здогадалися любі читачі “України Кохання”, калина в українській культурі являє собою символ дівочої цноти, переходу з дитячого стану в дорослий, взагалі жіночу кров, до якої, безумовно, прираховують і глембеї або місячки – менструальну рідину.

Під калиною спала,
Калину торкала,
Калина капнула
На мої білі ноги,
На мою білу пелену..

 На Україні й досі існує звичай: коли в сім’ї народжується дівчинка, на подвір’ї висаджують калину. Бо калина відповідна дівочій красі.

Білявинко біла, біла,
Рум’яні ти лиці,
Я дивлюся на калину, –
Не знаю різниці.

 Пора “красування” у дівчини починається з появи у неї місячних.

 “Їж, дівко, калину, будеш як квітуча билина”, – радить народне прислів’я.
Відповідно народній традиції поява регул пов’язувалася із здатністю зачаття дитини, то був вірний знак готовності дівчини до материнства і, звичайно, можливості змінити свій статус і стати на весільний рушник.

Та калина білим цвіте, а червоно родить.

 За віруванням, після появи у дівчини першої місячки хто-небудь з старших жінок в сім’ї давав їй ляпас по обох щоках, щоб “завжди рум’янилася”. За першими глембеями складали деякі прогнози щодо сексуального життя дівчини: ранні регули свідчили про те, що вона рано вийде заміж, а якщо “до 16 років не відкриються”, то вона зостанеться старою дівою.

 Кісточка ягоди калини своєю формою нагадує мініатюрне серце. Вважається, що якщо її проковтнути и робити це систематично, то можна позбутися піску, каменів у жовчному та сечовому міхурі, нирках та у жовчних канальцях печінки.
Важливою особливістю рослини є наявність у корі гіркого глікозиту вибурнина, який має властивість сосудозвужуючої дії і викликає підвищення тонусу мускулатури, зокрема матки. Це пояснює високу ефективність калини як кровотамувального і стимулюючого маточного засобу.
Калину як засіб продління молодості буде незайвим їсти всім жінкам після 30-ти.
На Київщині безплідним жінкам для забезпечення дітородіння народні цілителі радили в день св. Акулини (13/26 червня) зварити і випити настій з калини. (68; стор. 176)

 Трохи про червону барву.
У більшості світових культур, і в українській зокрема, червоний колір символізує жіночий початок, творчу енергію, щастя, любов.

Ти ж у мене красний цвіт,
Тебе люблю над весь світ.
(32,стор.570)

 Слово красний слугує синонімом слову красивий. Вельми вірогідно, що споконвічне значення “краси” символізує менструальну кров. Показово і те, що слово “краса” і слово “красик” – ще один діалектний термін, що позначає місячки, – мають один корінь.
У заміжньої жінки краса визначалася її здатністю до дітородження; казали: “Поки курка несеться, поти в неї і гребінь красний”.
Красне – це квітка. Красне – це кров. Красне – це вогонь. Красне – це сонце. Красне звідусіль оточує нас. Все припускається під красним, все залучене в красне, тому що це розквіт. Червона барва означає принцип плідності та відтворення життя.

 ВАСИЛЬКИ

Васильки брала,
У віночок вплітала.

 Ця квітка фігурує у весільних піснях і є символом дівочої честі.

Спасибі тобі, таточку,
За кудряву м’яточку,
За запашний васильчок,
За твою учтиву дитину,
Що вона по ночах не ходила,
При собі сноток носила.

  МАЛЬВА

 Є таке прислів’я: “Без тополі, верби і калини нема України”. У цьому ряду найголовніших символів нашого народу неодмінно треба поставити мальву - чарівну квітку, що символізує собою жіночість в усіх її проявах:

Мальва привітна,
Рожева, тендітна.
Пелюстки лапаті,
Тичина глибоко...
Милується квіткою
Сонце звисока.
А джміль завіта,
Починає бриніти;
Комаха і квітка
Щасливі, мов діти.

 Моя бабуся, Варвара Луківна Петраш, мешканка села Старі Санжари, що на Полтавщині, розповідала мені, що мальва здавна слугувала жіноцтву своєрідним тестом на здатність мати дітей. Для цього жінка капала свою сечу на квітку мальви і чекала три дні. Якщо після триденного терміну квітка залишалася свіжою, це означало, що жінка могла ще мати дітей, якщо ж рослина засихала, то ні.
Сік мальви, так само як три її корінця, зв’язані суціль, підсилювали життєву снагу.

 
 ТРОЙ-ЗІЛЛЯ - КВІТКА КОХАННЯ

 Трой-зілля - рослина, що не належить до ботаніки. Трой-зілля - символ містичний.
В одній з народних пісень є такі слова:

Хто його (трой-зілля) достане,
Той зі мною на рушничок стане.

 Оголошення належить жінці. Звідси міркую так: з одного кореня чарівного зела на трьох стеблинах ростуть три квітки, які належать трьом вимірам: тілесному, розумовому і духовному.
З цього висновок: тільки тому чоловікові розкриється таємниця жінки, хто готовий долучитися до усіх витоків її єства. Не приймаючи хоча б щось одне з її сутності, чоловік позбавляє себе можливості справжнього поєднання у пару, а відтак, і самої любові.

 ЧИНИТИ ПЕРЕЛЮБ

  Що таке взагалі перелюбство?
Визначення книжників, пуритан, священнослужителів – судове, юридичне, зведене на законі, не на свідомості і любові. Якщо жінка не є вашою дружиною, і вас застали з нею в постелі – це перелюбство. Питання чисто юридичне, технічне. Сердечний розрахунок до уваги не береться – тільки закон. Між двома індивідами може бути глибоке почуття, але це не враховується. Їхня логіка дуже проста: якщо ви перебуваєте з жінкою у законній спілці, тоді все добре, ніякого гріха немає. Якщо жінка не ваша, ви не є подружжям... Ви можете глибоко її любити, поводитися з нею шанобливо, майже побожно ставитися до неї, – але це гріх, перелюбство.
На мою думку, перелюб – це не що інше, як нещирість у чуттях, сім’я, де подружжя у стосунках керується нещирістю, терплячи одне одного ціле життя.

Спаровані у Бозі, скільки вас?
У відповідь не чую ані згуку.

Хто все життя, хто рік, хто певний час…

А якщо так, то що тоді перелюб?
Зійшлися, розійшлись… – чи й не дива!
Перелюб там, де щирості нема,
Де ненависть, де примус, й а ще нелюб!

ЩО ДІВЧИНА ЛЮБИТЬ?

А хто хоче знати, най мене спитає,
Що дівчина любить, як сім років має.

Як сім років має, то до школи ходить,
А вже за собою штири хлопці водить.

А як десять має, то вже малюється,
Вийде на улицю, до хлопців сміється.

Як за прислів’ям: “Ще книжки в сумці, а вже хлопці на думці”.

Як п’ятнадцять має, то вже віддається,
А вна си гадає, що так і здається.

А як має двадцять, то цвіте, як ружа,
А люди вже кажуть: “Он пішла сивуля!”
(2, стор.63)

 Вважалося, що всього п’ять років (з 15 до 20) дівка перебуває у справжньому цвіті. А вже після…

Коли-м мала літ шістнадцять,
Любило ня хлопців двадцять.

Коли-м мала двадцять один,
Не любив ня ані один.

Як я мала двайцять п’ятий,
Не хотів мене дід горбатий…
(3,стор.378)

 Тому й поспішали батьки якнайскоріше видати доньку заміж:

Ану злазь-но,стара, з печі
Да берись за діло,
Да віддамо дівку заміж,
Щоб не засмерділа.

А оддала дочку,
То заграла у дудочку.

 Піч – давній символ плідної жінки, материнського лона.

А в нашої печі золоті плечі,
А челюсти зодвигаються,
Короваю сподіваються!

 Челюсті – тут треба розуміти, як красні стулки таємничої влоговини, за якими переховується зрілий злотник (матка).
При бганні весільного короваю співали ще й такої пісні:

Наша піч регочеться,
Короваю їй хочеться.
Янгол прилітає,
У піч заглядає.

 Піч, як ми вже пересвідчилися, – це жінка, що готова стати матір’ю; коровай – майбутнє дитя; янгол – небесний посланець, що дарує жінці живий дух плоду. Ось і прислів’я сповіщає: “Жінка без черева – що піч без вогню”.
У громаді про щасливого чоловіка говорили, що він “у печурці родився”. І це могло бути не тільки метафорою.

ЯБЛУНЯ, ЯБЛУКО

 Здавен українці розглядали яблуко як символ життя.

Ой дівчина козака любила,
По садочку водила,
Всі яблучка обірвала,
Козаченька годувала.

Певними символами живаскусу виступають в українській пісенності “вино-яблучко”:

Чи чула ти, дівчинонько, коли я ті кликав,
Коли я ти ябка дрібні за пазуху сипав.
(54, В. Гнатюк, стор. 176)

Через теє вино-яблучко
Потеряла дівуваннячко,
Через теє червоненькеє
Потеряла молоденькеє.

 ...і дерево яблуні:

Ой до мене, легіники, до мене ходіте,
Солоденьку ябліночку та й не поломіте!
Молоденькі легіники до мене ходили,
Солоденьку ябліночку з гільом обломили.
(47)

ВИНОГРАД

 Символом любовних взаємин слугував українцям і виноград.

Ой люблю я, люблю дівчину мою,
Що ходить-гуляє в вишневім саду,
Щипає, зриває зелен виноград,
Кидає-бросає милому в кровать.
 (1, стор. 155)

Ой кум кумі рад,
завів куму в виноград.

СИМВОЛИ ВІДМОВИ:

 Дуля, гарбуз, кисіль

ДУЛЯ

 Давнім символом відмови в українців завжди слугувала дуля.

Колисала мене мати та й казала: “Люлі!
Як виростеш, моя доню, давай хлопцям дулі!
(3, стор.416)

Дід бабу кличе,
Баба йому дулі тиче.

У складанні дулі задіяні три пальці. Два з них (вказівний та середній) символізують пелюстки жіночого статевого органу, а третій (великий палець) – вторгника-яринця, тобто чоловічий статевий орган.
“Піднести дулю під ніс” фактично означає неприязно вказати своєму візаві, щоб той ішов на… всі чотири боки.

ГАРБУЗ

  А де будем ночувати? В Павлові долині.
А що будем вечеряти? Гарбузя та й дині.
(54, В. Гнатюк, стор. 216)

 Парубок, вподобавши собі дівчину і бажаючи з нею одружитися, ішов разом зі сватами до батьків дівчини, аби укласти попередню угоду про шлюб.
Дівчина, яка була присутня при домовинах (“скромно колупала піч”), мала право висловити і свою думку щодо претендента. І якщо парубок їй не подобався, то вона могла порадити батькам піднести хлопцю печеного гарбуза. Що вони й робили, кажучи: “Поїж гарбузової каші та через рік приходь ізнов”.
І то була велика ганьба. Адже продовгуватий головастий гарбуз, що містить у собі чимало білого насіння, з давніх-давен був одним з рослинних символів фалосу. Невипадково саме гарбуз обрали наші предки головним овочем на городі; усім знайома пісня:

Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду.

 Дати гарбуза (“зеленої кабаки”) означало недвозначно натякнути парубку на те, що в нього – знову ж таки за влучним народним висловом – “женило не дозріло”.

Ой казала дівчинонька,
Що кобак не доріс, –
Она єму кобак дала,
Що ледве доніс.
(32, стор.619)

 У відомій народній пісні жінка питає свого чоловіка, чим той стане її поминати, коли вона помре:

Чим ти мене пом’янеш,
Милий мій, миленький,
Чим ти мене пом’янеш,
Голубе сизенький?”

 Його відповідь:

Гарбузом, милая, гарбузом, милая,
Гарбузом, йо-хо-хо, моя чорнобрива!

 Тим гарбузом, яким усолоджував він свою милу від початку побрання. Ще один доказ того, що гарбуз є в українців символом яринця.

Гарбуз добра страва,
До гарбуза треба сала;
Треба сала і молока,
Ще й дівчини коло бока.
(54; П. Чуб., стор. 111)

Гарбуз, як суто чоловічий символ, позначився в одній незлобливій лайці: “Гарбуз твоїй матері”.

КИСІЛЬ

  “Не давати киселю” означало відмовити мужчині у зазнаванні:

Катерина Василю не давала киселю.

До змісту Олександр Виженко УКРАЇНА КОХАННЯ

Далі