Краще ніколи не дивись у чорні зіниці синіх глибоких очей.
Вони, як планета, що постійно рухається й змінюється, готуючись зійти з орбіти. Білі ангели літають навколо неї, розтрушуючи сни свого тіла.
Ніколи, ніколи не дивись у ці очі. Вони втягують, заманюють, збуджують. Але все ж, якщо наважишся заглянути, витримай до кінця, дивись прямо в душу, не відводячи погляду. А потім у цю безмежну силу дуже повільно й обережно встроми щойно зірвані червоні троянди, з яких ще не спала роса і які ще пахнуть свіжим запахом щастя. Нехай троянди поглинає безмежність синіх очей. Нехай колючки, повільно проходячи крізь розширену зіницю, розривають її і йдуть далі, в душу.
Коли залишаться лише пелюстки, побачиш на них не росу, а гарячі крапельки крові, зовсім свіжі та приємно солоні. Очі поглинуть троянди, навіть сліду не залишиться. Вони не вперше поглинають квіти. І не тільки їх. Все прекрасне, світле і чисте, що тільки є на шляху. А ти не знаєш, ти просто не знаєш про це...
Ніколи, ніколи не дивись у чорні зіниці синіх очей.
Ранковий душ
Трохи заспана, ідеш у ванну, щоб відчути тонізуючу силу води. Відкриваєш кран – і поринаєш у світ задоволення.
Ти любиш митися під душем лестощів. Головне добре намилити тіло, особливо голову. Змиєш, як завжди, – чужими слізьми, відчуваючи, як солона вода проходить крізь клітини твого тіла. А ти насолоджуєшся, змиваєш бруд і піт, який вже встиг приклеїтися до тебе за ніч. Постій трохи під струменем. Це корисно. Бажано зранку і ввечері. Нехай молоде тіло розм’якає від отруєного бальзаму мертвої води. Повільно, дуже повільно нанеси його на свою матерію.
Коли відчуєш, що прокинулась – можеш виходити. Витиратися не обов’язково. Але можна. Хочеш – зроби це рушником або так, як ти вже давно звикла, чужими руками. Це як жар загрібати, хіба не так?
Потім вдягайся у сукню зі свіжих квітів на голе тіло. Тепер можеш іти у звичний для себе світ; туди, де, схожі на тебе, вже встигли прийняти звичний ранковий душ.
Вирвана сторінка
Ржавим лезом відрізала шматок неба; своїми нігтями вирвала частину моєї плоті; гострим ножем відрубала трохи свого волосся; наколола зігнутою спицею місяць і вкинула все це собі у шлунок. Відкрила книгу магії, почала гортати сторінки... Але та, що тобі потрібна, була вирвана. Значить усе марно. Сторінка вирвана.
Ранене небо розсіялось сірим попелом; з’їдений місяць перетворився на жовч; шматок мого тіла застряг у твоїй печінці, а волосся, що так і не змогло розчинитися у шлунковому соці, лишилося у кишківнику.
Вирвана була лише одна сторінка з розділу приворотного зілля. Ти зрозуміла, що все марно, все марно, все марно...
Ми зустрілися з тобою на цій вирваній сторінці, і поки її не допишуть знову, я не буду поруч, не буду твоїм. Тому даремно стараєшся.
Зшкрібала зі стін учорашній день і товкмачила його у завтрашній...
Зіпсувала усю кімнату – та безрезультатно... Розплакалася…
Ця сторінка завжди буде вирвана, бо так має бути. Цю сторінку ніхто ще й не писав і не напише ніколи… Крім тебе!
Наплач мені, річко
Присвячується Л.С.
Наплач мені, річко, помилки мого минулого. Умивши очі, очисти душу, яка давно утоплена в тілі і хоче бачити світло крізь краплини твоєї води.
Наплач мені, річко, коли я сидітиму на березі і дивитимусь у воду, що час не здатний змінити людину: вічна душа у смертному тілі.
Люблю сидіти на березі сама, щоб нікого не було поряд. Ти єдина, хто бачить моє справжнє обличчя. Віддаючи тобі сльози, очищую себе і зливаюсь з тобою. Пройшовши вогонь і воду, побачивши те, від чого пересічна людина зійшла б з розуму, дещо збагнула: я таки боюсь...
Ти бачиш мене молодою, щасливою (а інколи й не зовсім) та завжди справжньою. Наплач мені, річко, про дитинство.
Мене ніщо так не лякає, як старість. Та навіть тоді, коли я старою підійду до тебе, покажи мені мою молодість і красу, юний портрет Доріана Грея, який буде завжди прекрасним.
Ти бачила сотні облич, приймала тисячі сліз і нікому не відмовляла у цьому.
У кожному перехожому, в кожній краплі роси я бачу свою старість...
Наплач мені, річко, помилки мого майбутнього…
Крапка над «і»
Уже далеко за північ, а ти ще крутишся у своєму ліжку, намагаючись заснути, та марно. Тіло стомлене, але мозок не хоче вимикати програму і просто перепочити. Десятки думок, мов непрохані злодії, лізуть у голову. Перекошена стіна світлом під’їзного ліхтаря звисає над тобою, штучно створюючи ефект спотворення. Ти намагаєшся заснути.
– Ми не можемо бути разом. Ти чудово це знаєш. Ми боролися і зараз боремось…
Досить! Треба спати! Так просто не можна. Спа-ти, спа-ти! Не думати ні про що, просто відключитися…
– …щоб щось отримати – потрібно щось втрапити. А ми не готові втрачати те, що у нас є, щоб бути разом. Та й де гарантія, що ми будемо разом?
– Саня, яка сесія! Хтось обіцяв зайти на чай, та так і не заходить. А я вже здала… достроково.
– Обережно, двері зачиняються. Наступна станція – «Політехнічний інститут».
Боже, ти сходиш з розуму. Твоя підвищена чутливість до всіх оточуючих звуків – результат перевтоми нервової системи. Швидше б ранок. Завтра – п’ятниця. Останній день навчання. Головне висидіти чотири нудні пари і не заснути прямо на парті. Може, вже завтра висплюся…
– … я давно хотів дати відповіді на твої питання. Задавай, я чекаю. Вибач, що нагрянув, як грім серед ясного неба, але це мій стиль. Стиль вторгнення і псування. Ну давай, розкажи, який я мерзотник… або просто скажи, що я тобі потрібен. Мою відповідь ти знаєш прекрасно. Я не приховую від тебе…
– Якими ж ви будете спеціалістами, коли не знаєте навіть як правильно зібрати анамнез?
– Алло, мам, привіт! А ми якраз ідемо з універа. Я сьогодні здала останній залік. Ввечері з хлопцями відсвяткуємо… – Я не приховую від тебе хто я насправді. За інших обставин, ми точно були б разом. Ми, може, будемо разом, але не зараз. Ти мовиш, але очі говорять за тебе. Я все зрозумів. Тільки не думай, що мені так легко втрачати… Але треба. Зрозумій, так треба.
Старі пружити врізаються через тканину в тіло. Стало душно. Відкинув від себе ковдру – так краще. Може, хоч зараз заснеш? – Ми знаємо в чому причина. Тому не треба знову… Усе вирішено. Це – остання крапка над «і». Ще хочу сказати тобі: очі відкриваються для того, щоб бачити і робити висновки, щоб діяти. Я допоміг їх відкрити. Тож дій! І де б я не був, з ким би я не був, я все одно тебе…
Ти нарешті заснув. Перестало скрипіти ліжко, а твоє спокійне дихання підганяв під ритм настінний годинник. А десь в іншій частині міста, так і не заснувши, хтось продовжує твою розмову, ще навіть не збираючись ставити останню крапку…
Жінці
Цілуй на колінах її руки, зривайся у прірву і не бійся упасти в безодню, лякаючись власної смерті.
Не варто варити смуток і говорити, що кава не міцно заварена, доки кипить смола й виливає воскові фігури наших ідолів. Вогонь не спалює кращих, вода не зламує сильних. Та він може горіти, обпікаючи воду, змушуючи її ставати парою, щоб врятуватися і жити далі.
Загорнися вологим рушником, коли вийдеш з води, щоб побачити кінець світу. Сплетися з червоними квітами, щоб торкнутися тіла земного, втративши цноту. Випий чаю без цукру, щоб відчути біль від абортів, які щодня доводиться бачити гінекологу. Жінка – вдова, жінка – згорблена баба, яка не посміхається, бо випали її білі зуби. Вона плаче собі і стікає собою у воду, в безодню, у прірву, куди ти не наважуєшся впасти, щоб зрозуміти її трагікомедію.
Цілуй на колінах її руки, молись за її цілющі сльози, що загоюють твої рани, щоб не лишалися сліди. Цілуй на колінах її душу та ніколи не плюй у неї!
Ти вчилася слухати
Ти всю ніч слухала музику, бо не хотіла спати. Ти була вдома одна і не соромилася зняти з себе всі зайві речі.
Абрикосове варення до чаю було доповненням твоєї тиші. Ти пила її маленькими ковтками, не сьорбаючи. Довго просидівши на місці, наче гіпсова скульптура, встала зачинити вікно, коли своїми тонкими пальцями нетерпляче постукав дощ. Підійшла до вікна і почала вдихати його запах. Ти вийшла за межі свого тіла й будинку, щоб вплітатися, наче в канати, в струмені нічного дощу. Тоді повернулась, зачинила вікно і присіла до каміна сушити сухе волосся. Дрова горіли спокійно і тільки деколи потріскували язиками, намагаючись прокоментувати останні новини природи, що долітали до них крізь прохід димоходу, коли ти допивала чай з абрикосовим варенням.
Ти вчилася слухати...(тишу)!
Кольори
Магазин зачинили передчасно. – То що тепер, йти додому?
Зірочка. Сто один. Решітка. 0,02 коп.
Телефонний дзвінок: «Алло, можна Катю?»
– Ви помились номером. Або... я в чомусь помиляюсь...
Тебе вистачало на довго. І навіть, здавалось, що так буде вічно і безкоштовно. Ціна без ціни, цинізм без цинічності, любов без кохання, дружба без сексу, очі без болю, сльози без шрамів.
Тебе вистачало не тільки на мене. Та я на це ніколи не звертав уваги. Я просто цінував те, що було моїм у тобі; те, що було мною у тобі.
Понеділок. 7 година. Останній екзамен. Доля моєї підвищеної стипендії зараз залежить від цього останнього екзамену. Здам-не здам, 5 чи 4? Інших варіантів не повинно бути. Кожна людина реагує на певні кольори по-різному, залежно від темпераменту і стану здоров’я...
Майже доплентав додому. Таки здав. На 5. Зі стипендією ясно. Вітаю!
Кімната, кухня, вузенький коридорчик... і знову немає гарячої води. Дивно, але це вже нагадує містику. То є, то немає, коли так прагнеш піти в душ і помитись. Жовтий колір надихає на філософські роздуми, збуджує інтелект, творчу уяву. «Жовті» люди працьовиті, активні, тактовні.
– А ти мені сьогодні снилася. Саме так, як я давно мріяв: ніжно притулившись до мого тіла, скрутившись клубочком і вткнувшись носом мені у груди. Я навіть прокинувся у сні. А потім зробив вигляд, що сплю, аби насолодитися цими хвилинами, які бувають так рідко. Було тепло і легко, але згодом я зрозумів, що і ти не спиш, а просто насолоджуєшся, так, як і я. Люди, що люблять білий, легко впадають в екстаз, в них добре розвинена уява, віра. Вони надають перевагу спокою і миру. Такі люди – мрійники. Синій і зелений забезпечують різкий заспокійливий ефект.
Мені не хотілося прокидатися, мені не хотілося відкривати очі, а ще міцніше обійняти тебе і розчинитися в білому часі. Це і є вічність, вічність з тобою. Я – вічність, ти – вічність, а разом ми спокійно могли б утворити безкінечність. Червоний є символом палкої любові, пристрасті, яка спалахує у головах «освячених духом». Наукова психологія встановила, що компенсаторне віддання переваги червоному кольору означає бажання терміново збудитися, розпалитися. (М.П. Чепига. «Стимуляція здоров’я та інтелекту».)
Шкода, що немає гарячої води. Я ще зранку хотів... прийняти душ.
Класика
