Класика Поезія Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

ЧЕРНИЦЯ КСЕНЯ

Настав прощальний вечір. Зимовий відпочинок нудніший від літнього: менше розваг і день коротший. Ні неба, ні сонця — сутінь рано заповзає в кімнату і мовчки купчиться у кутках. Ледь не цілу добу мусиш палити світло. Після обіду поступово темніє обрій за вікном, у скошеному його прямокутнику непомітно розчиняється підсивлена довгонога сосна.
Їх здружив обідній стіл; часом Наталя, Йонас, Ксеня й Ігор робили вилазки до міста, ходили до примерзлого біля берегів моря: у далекій проталині юрмилися лебеді, серед них двійко чорних.
Підрятовувала бібліотека, в якій, вважай, через день Ігор міняв книги: дозволялося брати на руки не більше двох.
Флегматичний, худющий, схожий на Дон Кіхота Йонас і повнокровна життєрадісна Наталя мало не з першого вечора стали коханцями — щоранку під очима в жінки зацвітали фіолетові підківки. Обоє одружені, але нібито в якомусь іншому, нецьогосвітньому житті, і не вельми й приховували тутешні скоростиглі взаємини. Одначе гріх щонайкраще ходить у парі, і задля солідарності Наталя заходилася допомагати Ігореві «охмурити» Ксеню.
— Підіть потанцюйте, — наставляла його в затишній невеличкій кав'яренці, де не вмовкала тиха мелодійна музика. Ігор соромився свого невміння, проте, збадьорений келишком коньяку, одважився запросити дівчину.
Ксеня повільно кружляла в його обережних обіймах заведеною лялькою, незмигно дивлячися на нього зеленкуватими непроникними очима. Була висока, певно, довгонога — носила старомодні до п'ят спідниці. Мовчазна, зосереджена на чомусь не видимому для стороннього ока, цілими днями слухала плеєр, відшліфовуючи французьку мову. Йому майже ніколи не вдавалося побути з нею удвох — Ксеня І йшла від нього, як тільки Наталя з Йонасом полишали їх одних.
— Справжнісінька тобі черниця, — спересердя кинув Ігор, коли напосілася на нього з допитом, чи вже хоч поцілував дівчину.
— І до того ж, схоже, у неї кривенькі ноги, — непрохана Ионасова римка мала зрадницький присмак. — Бо чого б то так старанно їх юній панні? — він покосував на повні Наталині литки в сизому туманці панчіх.
— Справді? — обдала Ігоря повінню неприборканої карої жаги Наталя.
— Н-ну, не думаю...
— Ото молодь пішла! Він досі не розібрався, які в його дівчини ноги!
«Його» дівчина... Єдиний раз він спробував пригорнути Ксеню, коли вертали в сутіні від моря і трохи відстали від гурту. Результат не забарився: червоні півмісяці на його руках, слід гостреньких її пазурників.
— Слухай, може, вона ще дівчина? —- вів своє в'їдливе соло Йонас.
Ігоря той нюанс чомусь не обходив. Його чимдуж вабило до Ксені, гріла вже сама думка про неї—почуття могло перерости в щось більше за курортну інтрижку. Вистачало й мовчазного спілкування — просто в!дчувати її присутність, бачити її замріяний профіль з рудуватою кіскою. |Проте дружні кпини солодкої парочки все ж боляче травмували його ! чоловічу гордість.
Настав прощальний вечір — завтра вони роз'їдуться хто куди і, по-I при гарячі запевнення про нові зустрічі, закотяться піщинками кожен у |свій кут. І все вищезне, залишиться тільки всюдисуща сутінь, на якій шалюй, що хоч. Але поки що вони всі ще тут, і кожна хвилина на вагу Ізолота.
Гроші непомітно за ці дні розтанули, і стіл був не вельми вишука-|вий — пляшка горілки й солонуваті крекери. Через силувану Наталину селість, мов справжній колір підфарбованого волосся, пробивався м.
— Налийте і мені, — раптом попросила Ксеня, яка протягом усієї | путівки уникала хмільного, пила хіба що каву без цукру. Взяла, хвацька порожнила келих і запалила сигарету. Наталя багатозначно підкивну-а Йонасові, і після другого тосту вони залишили молодь удвох. Ксеня
немов І не помітила їхньої втечі.
Вона мало не сама споловинила пляшку. Ігор став казати, що, хоч відпочинок і був одноманітний, він часто згадуватиме і примерзле біля берегів море, і лебедів, які не відлетіли в теплий край. І, звісно ж, її, Ксеню. Дівчина скептично мружилася на нього крізь сигаретний дим: мовляв, співай, співай, чули таке. І не раз.
Ігор підвівся і підступив до вікна, за яким сиротіла підбілена снігом сосна.
— Знаєш, хто це?
— Хто? — почув він за спиною шелесткі кроки.
— Це ти.
Легке струмування тепла від її постави додало йому мужності, і він поклав їй руку на стан, її голівка злагідно похилилася до нього, і їхні губи зустрілися. Ігоря вразив її вишуканий досвідчений поцілунок. Вона всмоктувала і всмоктувала його язика, і з її тіла вибувала напруженість — воно м'якло і м'якло в обіймах. На ліжку вона занурила йому під сорочку прохолодні пальчики, і він чамрів од тих дотиків, від пряного духу її волосся. Груди у неї були маленькі й опуклі, як перекинуті чаші.
Павутинка трусиків мовби самохіть поповзла донизу. Хвацьким порухом ноги Ксеня зметнула їх із себе, і вони, описавши плавну дугу, зависли на триріжковій люстрі. Дівоча голизна сліпила йому очі. Несміливе руча погладило і стисло його ствердлу плоть, ваблячи до себе, їхні тіла сплелися, пружним прутнем він дотикався чарівної дельточки, оздобленої шовковистою порістю. Лагідний теплий роздвій хутко вогчів слідочком лані в піщаній дюні.
Ксеня нахилилася над ним, і миттєвий прослиз крізь її долоньку до вузького зашморга губ погнав по жилах не звідану досі втіху. Золоте горлечко всотувало гарячінь його нетерплячки.
Тілом Ксені перебігла судома, дівчина раптово гикнула і сахнулася від нього. Сіла гола на ліжку, знетямлено втупившись в Ігоря. Він знову розпластав це тендітне ніжне тіло, прагнучи проникнути в незахищено розверсте вологе єство, і гикавка знову струсонула нею.
— По-че-к-кай, — ледве вимовила Ксеня, не в змозі погамувати несподівану реакцію на безтямну зустріч їхніх бажань.
Він метнувся до карафки з водою й, закинувши їй голову, змушував пити просто нахильці. Звивистий рівчак побіг поміж маленькими персами із сторчкуватими рожевими пипками, дівчина нагадувала конаюче пташеня-голопуцька, покивуючи голівкою із заплющеними очима в такт конвульсіям. Ігор наосліп ткнув карафку на підлогу і, перекинувши Ксеню поперек колін, став її струшувати, мов потопельницю.
«А ніжки, в неї зовсім не кривенькі», — не до ладу майнуло околом свідомості.
Усі зусилля підрятувати Ксеню виявились марними. Вона сповзла з його колін і скулилася на ліжку, повернувшися до нього беззахисним дитячим пеням. Він притулився до неї, погладжуючи тремтячі плечі, і жага повносило заново заявила про себе. Ксеня одхистилася од нього зібганим простирадлом.
—Від-вер-ни-ся, — пролебеділа тремтячим голосом, мовби їхала на гарбі по вибоїстій дорозі.
Коли він знову глянув на неї, вона вже була одягнута.
— Я тебе проведу.
— Не треба, — Проте спинилася на порозі, й Ігор востанє пригорнув її. Однак ледве діткнувся тонкої смужки з рожевих губ, як нею вкотре трусонула конвульсія.
Цілу ніч його мучили видива. Подумки перетасовував свої дії, заднім числом демонструючи чудеса героїзму.
— Ти хоч поцілував її? — допевнялася вранці Наталя, зайшовши з Йонасом по сніданку обговорити квапливий Ксенин від'їзд — навіть не попрощалася з ними.
— Та вже ж без того, — Йонас угледів на люстрі невдалу подобизну абажура, і розуміюче підсміхнувся.
Ігор почервонів. За вікном довгонога сосна струшувала з гілок пудру, снігу.

Петро ФЕДОТЮК

 

*
Нагору