Класика Поезія Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

СЕСТРИ

Анатолій Вікторович вийшов на просторий ґанок і роззирнувся на всі боки, шукаючи дружину, але подвір'я було порожнє. Лише кури, яким, здається; не докучала полуденна спека, діловито греблися біля купи вже перепрілого гною. У повітрі аж дзвеніла така незвична для мешканця міста тиша, яку інколи порушувало дзижчання циркулярної пилки десь на іншому кінці села або ревіння якоїсь дурної корови на вигоні.
Анатолій Вікторович вже збирався було повернутися у приємну прохолоду будинку, де на нього чекала ціла пака улюблених газет, та несподіваний порив вітру, якому чомусь заманулося саме в цю хвилину пустотливо пронестися по подвір'ю, приніс нерозбірливі голоси Марти і Християн. Вони усамітнилися в літній кухні, де розмовляли про щось своє, суто жіноче, ба, інакше б дзвінкий, як кажуть у народі, командирський голос дружини аж лящав би у вухах. Звичайно, найкраще було б не заважати сестрам, бо останнім часом бачаться ой як рідко. Але Анатолія Вікторовича дратувало, що, замість того, щоб взяти сапку і виполоти город, левова частка урожаю з якого дістається їм, Христина висиджується в холодочку і плеще язиком, ніби їй мало балаканини в школі, якою вона забавлялася мало не щодня.
Скоряючись почуттю, яке зовсім не прикрашало його, чоловік рішуче закрокував до нещодавно побіленого будиночка, звідки слідом за палким бурмотінням (чи не сваряться часом?) вихлюпували пахощі наваристого борщу, готувати який Марта була неабияка майстриня. Та вишпетити вволю дружину Анатолію Вікторовичу не судилося, бо десь за п'ять кроків від навстіж розчинених дверей він почув таке, що мусив нагло зупинитися і нашорошити вуха.
— ... май милосердя, Христино, віддай мені Анатолія на одну ніч. Змилуйся над вдовою, яка вже три роки поспіль не знає, що таке любощі з чоловіком, — благав повний сліз голос Марти. Після довгої паузи, під час якої, певне, дружина шукала, як би то делікатніше відмовити сестрі, Христина неохоче відповіла:
— Не силуй мене, Марто, я ніколи не погоджусь на це. Зрозумій, чоловік — не просто сексуальний партнер, як ти розумієш, а половина, яку або відрізають і відкидають, або живуть з нею до останнього. Тому проси у мене що завгодно, але тільки не Анатолія.
— Ну чого ти боїшся, чого? Скажи мені відверто, — ніби не чула сувору логіку сестри Марта.
— Ну, якщо вже пішла така відверта розмова, то скажу. Я дійсно боюся, що коли ти, як жінка, сподобаєшся йому більше, ніж я, то він мене кине. Не забувай, колись він на тебе так задивлявся, що якби ти не вийшла заміж за Степана, то ніколи б не одружився зі мною.
— Богом присягаюся, Христино, що візьму його на одну ніч, а потім більше не підпущу до себе.
— Добре, вважай, що я повірила тобі і ти більше не підпустиш його. Але що накажеш робити, якщо він після того, як звідає твої голодні обійми, не захоче і дивитися на мене. Що?
— Не знаю, — розгублено відповіла Марта.
— І я не знаю. Тому шукай собі деінде втіху, а про Анатолія забудь раз і назавжди.
— Серця у тебе немає, сестро!
— Мабуть, немає. Але то інша розмова. А тепер скажи мені, Марто, чий це чоловік: мій чи твій?
— Та твій же, твій!
— То чому ж так наполегливо вимагаєш, щоб я добровільно віддала: його тобі?
— Але ж я прошу не назавжди, а всього на одну ніч. Ну що з ним станеться, якщо він мене втішить раз, ну скажи, що?
— Марто, це ж великий гріх. Ти от Бога згадала; невже ж ти не боїшся, що відповідати за нього перед Отцем небесним доведеться?
— Мій гріх — я і відповім, хай це тебе не турбує. А я тобі скажу от що. У мене більше немає сил терпіти і гризти ночами подушки. Ще як вас немає, то мені легше якось себе гамувати, а як ви приїдете, то лежу і всю ніч прислухаюся до кожного вашого руху. А як починає Анатолій тебе порати, то ладна на стіну дряпатися, лишень аби позбутися бажання. От кажу тобі про це і сама собі дивуюся, як це я і досі не прийшла і не лягла поміж вас, щоб і мені хоч крихта тих пестощів дісталася. Та вже краще з мосту у воду, ніж таке терпіти.
— А ти не пробувала сама себе вдовольняти?
— Пробувала, але це не по мені. Мені треба справжній, щоб робив все, як природа веліла. А ті вправи, які ти мені пропонуєш, для міських панянок, які з нудьги вже й не знають, що собі б ще таке вигадати.
— Слухай-но, Марто, потерпи ще трохи. Як повернемося у місто, подам об'яву на знайомство. Може, ще й чоловіка тобі знайдемо. Якби знала, що ти так страждаєш, то вже давно б цим зайнялася.
— Христино, скажи чесно, а ти сама хоч віриш в те, що хтось нормальний забажає їхати в цю глушину?
— Ну, ти до нього зможеш переїхати, — не дуже впевнено відповіла сестра.
— Я господарство не кину! —рішуче, мов ножем відрізала, мовила Марта. — А твоє «може» може розтягнутися і на десять років, ти ж мене знаєш, я будь-кого не прийму. Я тому до тебе й звернулася з проханням позичити Анатолія, що ти мені рідня, та й він давно вже не чужий. А зі своїми, це вже давно відомо, легше знайти спільну мову.
— Ні, Марто, і не проси, я через свої принципи не переступлю.
— Ну і не переступай, але не дивуйся, якщо завтра вранці знайдеш мене з мотузкою на шиї, бо я цю ніч не переживу, так і знай. Краще б ви не приїздили.
— Шантажуєш? — напрочуд спокійно запитала Христина, і Анатолій Вікторович з подивом відзначив, що він погано знає свою дружину. Виявляється, вона набагато жорстокіша, ніж він мав собі на гадці. Але далі думати над цим було ніколи, бо Марта різко відповіла:
— А хоч би й так! Бо в тебе, сестро, не серце, а камінь. Ну що з твоїм чоловіком станеться, скажи мені, що, якщо він всього раз мене вдовольнить? Чи після цього мужчиною перестане бути? Ти вже он скільки років любишся з ним, потерпи якось одну ніч, може краще зрозумієш, що то за «щастя» жити без чоловіка. Дивись, раптом і цінувати почнеш його більше.
— Ну що з тобою робити, — втомлено відповіла Христина, — бери. Але май на увазі, що ти ще не одержала його згоди...
Далі Анатолій Вікторович не слухав. Нечутно, ніби привид, який переплутав час, гайнув у будинок. В душі, ніби молоде вино, грало передчуття приємної пригоди, про яку він годину тому навіть гадки не мав. Нарешті здійсниться його давня і найзаповітніша мрія хоч раз насолодитися тілом Марти, яку любив з того часу, як почав вус над губою висіватися і за якою ходив колись, мов сновида. Але вона віддалася за іншого, і він звернув увагу на Крістіну, що була на декілька років молодша від сестри. Та всі довгі і не дуже щасливі роки подружнього життя він носив кохання до Марти у потаємному куточку власного серця і відчував щемну насолоду кожен раз, як бачив її. А коли вона овдовіла і Степан більше не стояв йому на заваді, він мало не кожен свій приїзд хотів, але так і не наважився попросити любу його серцю жінку віддатися йому. Якби він тільки знав, що вона так страждає без чоловічої ласки, то вже давно б ускочив у гречку, тільки б закурилося за ним. Та, певно, Христина якимсь шостим почуттям здогадувалася про це, бо після смерті Степана намагалася не брати його з собою у село, а якщо вже вони їхали вдвох, то ні на мить не спускала з нього пильного ока. І ось, нарешті, десь, певно, здох величезний вовк, бо хоч і не без опору, а дружина погодилася, щоб він провів ніч кохання з іншою. Але передчасно вважати, що справа зроблена і йому залишилося тільки почекати кілька годин, щоб влягтися в ліжко поряд з Мартoю. Хитра Христина зробить все можливе, щоб і сестру не образити, і його «напрокат» не дати. Тож треба поводитися обачно і одразу погоджуватися на пропозицію вдовольнити Марту, бо варто йому закомизитися, як ведеться, і мрія може знову залишитися тільки мрією.
Серце радісно виспівувало: «Сьогодні, сьогодні» і Анатолію Вікторовичу коштувало великих зусиль надати обличчю вираз нездоланної нудьги.
Влаштувавшись у вітальні на канапі, він заглибився в улюблену газету, але не встиг навіть прочитати першу сторінку, як до кімнати увійшла дружина. Заради ввічливості чоловік відірвав погляд від газети і зі зловтіхою відзначив про себе, що Христина має такий вигляд, ніби щойно наїлася кислиць. «Ну, голубонько, що ти мені заспіваєш?» — подумав, відчуваючи, що ще мить тому ненав'язливе нетерпіння навальне вдирається у мозок.
Зажурена Христина сіла поряд з Анатолієм Вікторовичем, якусь мить помовчала, немов збираючись з думками, і лише потім неохоче вичавила з себе:
— Толю, у мене до тебе трохи незвичне прохання.
— Слухаю, сонечко, — відказав Анатолій Вікторович, імітуючи пильну увагу.
— Марта хоче, щоб ти переспав з нею. Я погодилася на це, але попередила, що останнє слово за тобою.
— І ти хочеш, щоб я сказав «ні»?
— Так.
— Але ж вона чимось аргументувала своє прохання?
— Вона шантажистка і аферистка, — вибухнула Христина. — Їй, бачте, припекло, і вона забажала тебе, ще й ультиматум поставила: або ніч кохання, або накине зашморг на шию.
— Наскільки я знаю, Марта слів на вітер не кидає. Тому я мушу погодитися, бо, не дай Боже, ще й справді доведеться викликати похоронну команду.
— Я думала, ти мене любиш, — хрипко крикнула дружина, гнівно стискаючи кулаки.
— Заспокойся, люба, — якомога лагідніше відповів Анатолій Вікторович. Я не тільки кохаю тебе, а й обожнюю. Та зараз я мушу взяти гріх на душу, бо якщо Марта вдавиться, то прокляття впаде на наш рід до сьомого коліна.
Цей останній аргумент так приголомшив Христину, що вона враз капітулювала, хоча перед цим вирішила стояти до останнього і за будь-яку ціну перешкодити прелюбодійству, що мало статися цієї ночі на її очах. Але так просто відступати вона не могла і тому попросила:
— Толю, обіцяй мені, що матимеш її один раз і не більше.
— Обіцяю, — охоче відізвався чоловік, який ладен був пообіцяти і на Місяць злітати, лишень аби ціла ніч наодинці з Мартою стала дійсністю. — Не забувай, я уже не в тих літах, щоб гратися в кохання стільки, скільки мені заманеться. Тож не переживай, один раз задовольню, і досить з неї.
Втішена почутим, Христина проясніла з виду, але все ж не втрималася і кинула:
— Ти все бідкаєшся, що старий, немічний, а пусти тебе, як того цапа, в город, то всю капусту переведеш.
Анатолія Вікторовича аж пересмикнуло від почутого. «І це називається інтелігентка, — подумав зневажливо. — Скільки років вчителює, а як розкриє рота, то селючка селючкою. Хоча б раз поглянула на себе збоку, але куди там, на це розуму зась. А от як інших обмовити, так хлібом не годуй, тільки дай. Одне слово, пощастило мені з нею, як тому черевику, що його викинули у річку». Але вголос не сказав нічого, лише підбадьорливо посміхнувся дружині, ніби хотів сказати: не журись, я твій як був, так і є. Та, недовірлива за природою, вона розтлумачила його посмішку як радість з приводу того, що хоч ніч, а він проведе з тою, на яку ще з юнацьких літ (вона вже давно здогадується) поглядає ласим оком. Засмучена, як їй здавалося, такою цинічною відвертістю чоловіка, вона зірвалася на ноги і пішла до сестри, що десь аж підстрибувала від нетерпіння, чекаючи на втішну для неї новину.
Анатолій Вікторович залишився сам. Не дуже переймаючись тим, що Христина знову стала чорніше чорної хмари, він взявся за газету.
Але як не вдивлявся в літери, вони вперто тікали від його очей, а натомість з'являлося усміхнене обличчя Марти, очі якої аж світилися від щастя. Не маючи змоги боротися з цією маною, він кинув газету геть, пішов до комори і відшукав сокиру. Помахуючи нею, ніби вояк у бою, дістався сараю і заходився рубати дрова. Час, такий неквапливий перед цим, відчутно прискорив свою ходу і він незчувся, як настав обід. Добряче пообідавши, Анатолій Вікторович півгодини відпочив у холодочку і продовжив двобій з кругляками, які ніби й не убували, скільки б він не махав сокирою. Але коли серпневе сонце торкнулося пругу, він з подивом помітив, що засік майже порожній. Хутко склавши поліна, чоловік вже в сутінках підійшов до літнього душу. З нього саме випливла Христина, яка довго і старанно хлюпалася під теплими, ніби парне молоко, струменями. Косо зиркнувши на чоловіка, вона піджала губи і, гордо ступаючи, подалася до будинку.
«Сердиться, — безжурно подумав Анатолій Вікторович. — Ну і хай, подумаєш, яка пані. Скільки я тебе порав, а ти хоча б раз спасибі сказала за це. Так ні, позойкає трохи, повернеться задом і хропе собі, ніби їй підсилювача хто у нутро вмонтував. І ти після цього хотіла, щоб я відмовився від такої ягідки як Марта? Та мене засміяв би найостанніший дурень на світі. Ні, голубонько, як би ти там не казилася, а я таки покуштую меду сповна».
Нашвидкуруч змивши з себе бруд і втому від доброї фізичної роботи, Анатолій Вікторович загорнувся у рушник і, почуваючи себе первісним дикуном, що вирушив на любовні лови, пробрався у будинок. Скрізь було темно, хоч око встрель, але він добре орієнтувався у цьому нехитро спланованому помешканні і безпомильно відшукав те широке ліжко, де звичайно спав з дружиною. Кинувши десь у темряву непотрібний тепер рушник, він рішуче пірнув під ковдру. Свіже простирадло приємно охолодило розпашілу шкіру, але вже наступної миті він торкнувся гарячого жіночого тіла, що, згорнувшись у клубочок, притислося до прикритої килимом стіни. Радісно відчуваючи, що Марта теж гола-голісінька, і в нього не буде клопоту, як звільнити її від балахону, в якому жінки мають звичку вкладатися спати, він простягнув руку, щоб обняти жадану жінку, але вона м'яко зупинила її:
— Зачекай, Толю, дай трішки звикну до тебе.
Неохоче, бо чекання зовсім не входило до його планів, адже він цілий день тільки тим і займався, що гамував нетерпіння, Анатолій Вікторович погодився і простягнувся на повен зріст, насолоджуючись близькістю Марти, яка дихала стривожено, ніби опинилася віч-на-віч з неабиякою небезпекою, а не мужчиною, якого сама зажадала мати у своїх обіймах. Але поступово жінка заспокоїлася, і в Анатолія Вікторовича з'явилося таке враження, що вона заснула. Почуваючи себе ошуканим, він звівся на лікті і зазирнув у обличчя Марті. Його очі, що вже звикли до темряви, зустрілися з чорними, ніби гірське провалля, очима жінки, які некліпно дивилися на нього. Відчуваючи, що опору вже більше не буде, він припав до пошерхлих вуст, які відповіли йому з такою пристрастю, що він навіть злякався за свої губи, що аж занили від такого шаленства. Але відступати він не збирався, несамовито висосуючи насолоду з жіночого рота. Водночас його руки заходилися гладити ще незнайоме тіло, що покірно сприймало його пестощі. Якийсь час він обмежувався лише плечима, животом і стегнами. Крута лінія викликала у нього німе захоплення, бо Христина мала хлоп'ячий таз, ніби її народила зовсім інша мати. А ще його нездоланно приваблювали великі груди, яких він щораз торкався, коли припадав до вуст партнерки, почуваючи себе ніби підліток, якому випало щастя застати сплячу голу жінку на дикому пляжі; він спочатку обережно торкнувся правої м'якої кулі, а потім вже пересунув руку на ліву. І весь час сторожко чекав, як відреагує Марта на це нечуване нахабство з його боку. Але всупереч побоюванням, партнерка не нагримала на нього, а, на мить перервавши цілунок, томно прошепотіла:
— Ну ж бо, сміливіше, мені так приємно...
Далі вмовляти Анатолія Вікторовича не було потреби. Він заходився захоплено пестити м'яку плоть, якої було стільки, що вистачило б на перса двом звичайним жінкам. Яке ж було його здивування, коли груди Марти почали поволі тужавіти, дражливо поштрикуючи його твердою, ніби застиглий у бойовій готовності чоловічий похітник, піпкою. Це настільки заохотило його до нових любовних вправ, що він залишив у спокої втомлені вуста Марти і перейшов губами на важкі кулі, які тягнулися йому назустріч, ніби волаючи: «Пестощів, пестощів!» Невміло, бо дружина ніколи не дозволяла йому тренуватися у вивченні цієї науки, він цілував солодку шкіру, яка слухняно втягувалася до рота, лизав
її кінчиком язика, відчуваючи, як напружується під ним Марта, покірна його волі настільки, що він, здається, міг би її вбити, і вона б не боронила себе. Але йому було мало цієї гри. Йому бажалося чогось такого, що сповнило б душу ще не звіданою насолодою. Мабуть, він піддався б цьому бажанню і взяв жінку негайно, не чекаючи, поки вона буде готова впустити його в себе, але тут втрутилася Марта. Щойно його губи відпустили обціловану звідусіль грудь, як вона обхопила її пальчиками і жартівливо провела гострим шпичком соска по його вуху. Анатолія Вікторовича ніби громом вдарило. Солодка знемога хлюпнула просто у мозок. Не маючи сил боронитися від неї, він заходився тертися вухом об перса, в блаженстві заплющивши очі, які зараз були йому ні до чого, бо все, що коїлося навколо, він вбирав радше шкірою, ніздрями, чуттєва здатність яких зненацька подесятирилася, і вухами, виплив крові до яких перетворив їх на два індикатори шаленства.
В якусь мить він не витримав напруги пристрасті, що так навальне впала на нього, і піймав ротом дратівливу піпку. Легенько посмикуючи її, ніби немовлятко, що вже достатньо поласувало материнським молоком, він вилизував її язиком, інтуїтивно відчуваючи, що ці невибагливі пестощі здатні довести партнерку до шаленства. Він ані трохи не помилився — Марта не витримала і двох хвилин. Інертна на початку любовної гри, вона зненацька почала випручуватися під ним, наче мала намір порвати невидимі пута, якими прив'язали її до нього. Розохочений цим солодким тертям, Анатолій Вікторович хутко пробіг пальцями відстань від грудей до ніжниці і сміливо вступив у володіння жіночими таємницями, де йому не вільно було бувати раніше. Від великого збудження його пальці набули надчутливості, і він ніби бачив у всій його красі той заповідний парк навколо «озера пристрасті», у буйних хащах якого блукали його пальці, вражені такою розкішною ознакою жіночості. Помалу наблизившись до цього берега, він спочатку провів по ньому тильною стороною пальців, ніби проганяючи злих духів, які могли перешкодити йому звідати чарівну принадність цього до нестями принадного куточка жіночого тіла, що розметалося під ним, а вже потім торкнувся кінчиками пальців тих двох продовгуватих пагорбів, що ніби надійна сторожа завжди стояли замкнені, закриваючи шлях до найінтимнішого. Але варто було йому лише відчути їх вологий жар, як вони слухняно розійшлися, відкриваючи доступ до швидко набубнявілого пагорбка, що пружно штовхав нараз налякані власною сміливістю пальці. Ще навіть до ладу не зрозумівши, що і до чого, він заходився легенько пестити здобич, що так покірно віддалася йому, поклавши вже потім дослідити, які ще несподіванки чигають на нього в цьому ще до кінця не розвіданому краї.
Яким же було його здивування, коли Марта, що здавалось, повністю переключилася на свої інтимні відчуття, зненацька підвела голову і почала обціловувати йому груди, щораз повертаючись до піпок і покусуючи їх зубами, старанно прикриваючи вустами. Знетямлений таким потоком незнайомих відчуттів (де і коли ця вже зовсім не юна жінка підгледіла подібні пестощі?), і втративши всяку обережність, почав щораз сильніше натискати на жіночий похітник, ніби сподівався, що отримувана ним насолода передасться і їй. Та, на превеликий жаль, цього не трапилося. Бо такі невмілі коханці, як Марта і Анатолій, ще не навчилися об'єднувати свої енергетичні канали і шаленіти у нестримному потоці насолоди, яка не добирає, де чоловік, а де жінка, обдаровуючи обох так щедро, що здається, ще мить і переповнене насолодою серце не витримає. Єдине, що вони могли робити більш-менш вправно, це поступово наближати одне одного до тієї межі, за якою непереборно тягне злитися тілами, забувши у шаленстві, що таке щастя їм дароване лише на одну ніч і вже завтра ввечері їм буде не вільно не лише пестити тіло партнера, а й навіть вкластися в одне ліжко.
Втім, як не засліплювала вируюча пристрасть охоплену жагою звідати ту єдину насолоду, заради якої вона зараз віддала б і півжиття (а Марта чудово пам'ятала, що Анатолій вже не в тому віці, коли може взяти її двічі, а то й тричі, як вона того бажала, за одну ніч), вона старанно уникала пестити чоловічий похітник, натомість вправними рухами стегон допомагаючи пальцям партнера підняти її на першу сьогодні вершину насолоди, останнє сходження на яку було так давно, що вона що далі, то більше сумнівалася, а чи не наснилося воно їй разом з ночами невибагливого кохання, що було у неї зі Степаном. І чим солодше ковзали пальці Анатолія Вікторовича, які вже мимохідь досягали входу в печеру любощів, тим активніше пручалася вона, ніби насправді збиралася втекти від тої гри, що так стрімко втягувала у безодню насолоди, що аж страшно було в неї поринати. Та водночас, вже зовсім не лишалося сил боронитися від цієї спокуси, яка нависла над нею, як караючий меч над грішником. Нараз тоненька нитка, на якій розгойдувалася її розбурхана душа, обірвалася, і вона стрімголов упала в якесь оглушливе ревище, що від нього п'янка хвиля котилася і котилася тілом, напоюючи кожну клітину бажанням розтанути, як віск на вогні, розчинитись у вселенському хаосі і вже ніколи не повертатися до нудного існування вдовиці, у якої всієї радості, що робота з ранку до вечора.
Оглушена і знетямлена, Марта роззявила рота, ніби рибина, що її безжальний рибалка викинув подалі на берег, збираючись заволати від підпираючого під груди щастя так, що її мали б почути у найдальшому кутку сплячого села, але тільки німо ковтала повітря і солодко здригалася, бо партнер, зовсім недосвідчений у подібних нюансах, не вловив мить, коли треба було зупинитись і не шматувати ошалілу плоть доторками, які були гострішими, ніж найкраще вигострене шило. Знеможена вкінець Марта таки знайшла в собі сили і забрала пальці партнера з похітника. Потім, випереджаючи його невдоволення, піднесла їх до вуст і вдячно поцілувала. Лише тепер Анатолій зрозумів, що передав був пару і винувато прошепотів: — Вибач, голубко. — Ой, що ти, Толю, немає за що. Це якась фантастика!
— Я хочу тебе, зіронько моя, — вирішив скористатися слушною нагодою чоловік, якому запекло почати те, заради чого, власне, він і вклався у ліжко.
— Ой, зачекай-но, Толю, я так втомилась. Дай трішки перепочину і запевняю тебе, ти анітрохи не пошкодуєш, що ' був такий милосердний до мене.
— Але ж мій робітник, того, може вкластися спати.
— Не турбуйся, мій жаданий, я його збуджу, — весело запевнила чоловіка Марта, до якої поступово поверталися сили. — Ну ж бо, ляж на спину.
Анатолій Вікторович, передчуваючи, що зараз з ним трапиться якась | приємна пригода, слухняно вклався так, як його просила .партнерка. Не встиг він збагнути, що збирається встругнути Марта, як вона всілася йому на груди і, нахилившись над його обличчям, заходилася правою груддю лоскотати йому носа, очі і щоки, біліючи від насолоди. Партнер спробував піймати дратівливу плоть губами, Марта слухняно зупинилася і дала йому увібрати до рота пипку, але за якусь мить висмикнула її з рота і знову почала тішити його пестощами, але цього разу водила по обличчю пружною кулею, ніби перед цим зазирнула у його мозок і побачила, що саме йому зараз забажалося найбільше.
Захопившись грою, принадність якої лише зараз почала йому відкриватися вповні, Анатолій Вікторович водночас не втрачав нагоду до кінця спізнати тіло своєї незрівнянної зваби. Взявши її спочатку під пахви, він поступово спустив руки до дебелого стану, а потім і на стегна. Широкі і пружні, бо за щоденною працею Марта зовсім не мала часу набрати хоча б один зайвий кілограм ваги, вони вабили його чимось таким, що він і сам собі пояснити не міг, але, якби зараз була його воля, він блукав би по них не пальцями, хоч які чулі вони не були, а губами, насолоджуючись пахощами стікаючої соками ніжниці, відгомін долітав до нього щораз, коли ніздрі не закривали важкі кулі грудей.
Та був ще один куточок жіночого тіла, еротична сила якого перевищувала для нього все те, що він дослідив до цього. Нездоланне прагнення вабило його перейти на сідниці, потяг до яких під час виконання подружніх обов'язків Христиною він гамував як тільки міг, бо вона завжди страшенно лаялася, коли він, захопившись пестощами, переходив на них, певне, вважаючи, що в нього на гадці —увійти в неї через задні ворота. Якби вона погомоніла з ним по-людськи, то, можливо, від цього непорозуміння вже давно і сліду не лишилося б, але дружина старанно уникала відвертості і тим самим загнала його у глухий кут, вийти з якого він самотужки не міг. Та від цього бажання пестити досить помітну окрасу жіночого тіла стало аж ніяк не менше. І ось ці, ніби подаровані Небом, любощі з Мартою несподівано зняли гамівну сорочку з того, що стільки часу було під суворою забороною. Завмираючи від власної сміливості, що здавалася йому просто нечуваною, Анатолій Вікторович посунув праву руку на сідницю партнерки, зі страхом чекаючи, що зараз ця мила його серцю жінка гримне, аби він припинив це неподобство. Але Марта і не подумала опиратися несподіваним пестощам, дозволяючи робити з собою все, що він вважає за потрібне. Зрозумівши це, Анатолій відкинув геть останні вагання і ковзнув делікатними пальцями у щілину між сідницями. Пружні, з ніжною і гладенькою шкірою, вони, попри його побоювання, не викликали у нього ніякого іншого бажання, крім потреби пестити їх обережно і разом з тим енергійно, час від часу ласкаво покусуючи кісточки пальців, щоб збудити в Марті вже притухлий вогонь бажання.
Але якби навіть трапилося диво і жінка попросила його: візьми так, як ти ще до цього не брав жодну жінку на світі, він відмовився б, бо навіть у найвідвертіших своїх сексуальних мріях бачив цей «персик» лише об'єктом делікатних пестощів, а не об'єктом похоті, яка виникала у нього щораз, як він думав про не менш розкішну ніжницю.
Щоб урізноманітнити гру, яку затіяв Анатолій, Марта стала на коліна, і партнер зміг вільно дістатися ззаду до «озера пристрасті», чередуючи його пестощі з пестощами «персика», що був тепер відкритий так, ніби враз опинився на долоні. Ця повна довіра до його такту, вигадки, наповнила душу чоловіка вдячністю до партнерки. Намагаючись виправдати сподівання Марти, він переплюнув сам себе, його рука, і так не байдужа до її зваб, взялася дразнити сідниці вихилястими рухами, то переходячи на внутрішню поверхню стегон, то стрімко переходячи на стородові пагорби, навально спускаючись до жіночого похітника, який нетерпляче чекав, коли про нього знову згадають. Але тепер, коли дістався до нього, здолавши такий довгий шлях, він пестив купол не так хутко, як минулого разу, коли його підганяло дивне для його віку бажання дізнатися, а як же відреагує Марта. Тепер він вже не без підстав сподівався, що партнерка вдруге фінішує разом з ним. Проте жінка, попри його чималу надію, не квапилась впустити похітник в печеру насолоди, певне, маючи щось своє на гадці. І тому він не дуже здивувався, коли вона зненацька крутнулася і всілася вже спиною до нього. Скориставшись з того, що сідниці Марти тепер були прямо перед його очима, Анатолій ковзав поміж них, радіючи, що партнерка сприймає його пестощі як належне і навіть підіграє трішки задом, немов заохочуючи ще активніше пестити той осередок жіночості, що просто млів від його доторків. Тож незабаром вкрай осмілілі пальці в якусь мить необачно провалилися в печеру, насолоди, що радо поглинула їх. Він квапився хоч так погамувати чуттєвий голод, від якого ця шпарка знемагала весь час. Розкошуючи в гарячих надрах, збуджуюча волога яких штовхала його не залишати в спокої пружні стінки, чоловік подумки молився, щоб Марта здогадалася скоріше віддатися йому і не затягувала чекання, яке чим далі, тим ставало нестерпнішим. Мабуть, його волання до Неба дійшло до Марти, бо нараз вона залишила набубнявілий похітник у спокої і вляглася на спину, ніби запрошуючи його приступати до тих обов'язків, якГвін так давно і справно виконує з Христиною. Не гаючись, бо його неабияк лякала думка, що Марта ще чого доброго передумає і йому знову доведеться страждати бозна-скільки, Анатолій Вікторович впав на неї, покриваючи розпашіле обличчя жаданої жінки палкими цілунками. Про те, чи потрапить похітник в печеру насолоди чи ні, не переживав, бо нараз відчув, як меткі пальці направили прутень куди слід. Але всупереч бажанню входив в Марту обережно, ніби побоювався, що в гарячих надрах жіночого тіла його чекає якийсь неприємний сюрприз. Та побоювання виявилися марними. Печера насолоди Марти виявилася нічим не згірш від гніздечка, що його мала Христина, навіть більш приємною за відчуттям, бо ніжно обхопила похітник,
дружньо потискуючи своїми пружними стінками. Радіючи такій палкій зустрічі, він заходився грати Марту, навальне входячи в неї і неохоче покидаючи завойовані позиції, щоб за якусь мить знову почерпнути крихту насолоди, яка, поєднавшись з тими, які він отримав раніше, робила все мізернішою відстань, що відділяла його від фінішу, до якого він йшов з наполегливістю червоношкірого мисливця за скальпами. Але першим пізнати спалах насолоди йому не судилося — нараз Марта заметалася під ним, даремно намагаючись стримати пристрасні зойки, що вилітали з опухлих від цілунків губ. Це несамовите «А-а-ах!», певне, збудило десь Христину, бо було просто оглушливо голосним, але ні Анатолій Вікторович, ні його партнерка на те вже не зважали, шалено тручись одне об одного палаючими від пристрасті тілами. Анатолій Вікторович, заледве сім разів здолавши шлях в глибини райської печери і назад, по-молодечому справно відсалютував, закотивши очі під лоба від насолоди. Певне, породжена його фінішем гаряча хвиля подіяла трохи інакше, ніж можна було сподіватись, на Марту, бо зовсім несподівано стінки вагіни нагадали про себе і почали ніжно обнімати натомлений похітник, якого потягло на такий бажаний для нього відпочинок. Скоряючись дружнім потискам, він не тільки відмовився від наміру прислухатися до наказу обачливого організму, а й відчув дивний у його віці потяг до нового любовного двобою. Неабияк порадуваний цим, бо останній раз щось подібне трапилося з ним декілька років тому, Анатолій Вікторович вже хотів поновити солодке ковзання, але йому несподівано спало на думку, що тільки останній дурень робить коханні одне і те ж двічі. Якщо йому випало таке щастя, то треба скористатись з нього сповна. І тому, не відкладаючи на потім завжди бажану для нього розвагу, бо пристрасть, як і жарина, найперше боїться часу, він прошепотів на вухо Марті:
— Ану стань-бо на коліна, зіронько моя. Та хутчій, бо я бажаю ще трохи потішити тебе.
— Та невже, — здивувалася партнерка. — А я думала, що ти вже відвоювався.
— Рано ти мене в діди записала, — самовдоволено відповів Анатолій Вікторович.— Є ще порох в порохівниці.
Марта, хоч яка була натомлена щедрими навіть для її міцного тіла любощами, радо стала на коліна, з нетерпінням чекаючи, коли чоловік почне атаку. Тремтячими від збудження руками погладивши знадливо розсунуті сідниці, Анатолій Вікторович прилаштувався ззаду і вправно ковзнув похітником, що на його подив позбувся найменших ознак втоми, у нещодавно залишене гніздечко. Але тепер, коли кожен його удар м'яко гасили сідниці, гра набула зовсім іншого відтінку, і він нарешті осягнув, чому на Сході чоловіки полюбляють саме так порати жінок. Втім, мозок відволікся від захоплюючої гри лише на якусь мить, а потім зосередився на тому, щоб цей солодкий у своїй принадності процес не затягнувся бозна на скільки, бо спочатку не відчував ні найменшого бажання фінішувати ще раз. Але поступово він відшукав положення, при якому похітник отримував щораз більшу насолоду, і шлях на вершину ейфорії почав стрімко зменшуватися. А коли він ще взявся нетерплячими пальцями за перса, що ритмічно розгойдувались, і почав потискувати їх у такт своїм рухам, то збудження просто фізично відчутно почало надихати його, і він ледве дочекався тієї невимовне прекрасної миті, яка передувала другому за цю ніч салюту. Щоправда, повну і вперше таку сильну насолоду йому трохи зіпсувала зовсім невчасна заздрість до Марти. На той час, протягом якого він так важко і наполегливо наближався до так образливо короткої феєрії відчуттів, вона фінішувала щонайменше тричі, і вже ледве стояла на колінах, щосили впираючись руками і головою в ліжко. Тому, ледве відчувши, що похітник нестримно маліє, він не став чекати ганебної миті, коли його плоть сама випаде з ніжниці, а хутко покинув Марту. Позбавлена його підтримки, вона важко впала на ліжко, безсило розкинувши ноги. Охоплений почуттям вдячності до жінки, що так щедро обдарувала його, він заходився цілувати її плечі, спину і не зчувся, як дістався сідниць. На мить завагавшись, він поборов в собі зовсім недоречну відразу і припав губами до лівої половинки «персика». Задуманий спочатку як грайливий, цілунок непомітно перейшов у довгий-предовгий засос. Мабуть, під кінець Марті стало боляче, бо вона раптом почала смикатися, відмахуючись від нього ногою. Опам'ятавшись, Анатолій відпустив пишну плоть і простягнувся поряд партнерки. Наблизивши вуста до несподівано вишуканого
вушка, ніжно прошепотів:
— Вибач, солодкотіла звабо моя.
— А якщо я не вибачу? — грайливо спитала Марта, яка і не думала на нього гніватися.
— Тоді я і не знаю, що мені робити, щоб повернути твою ласку, — розгублено відповів партнер.
— Поцілуй мене у груди, ти так солодко це робиш, — палко прошепотіла жінка, у жилах якої і досі бродив хміль так до кінця і не втоленого бажання.
Анатолій Вікторович, який зовсім не чекав, що від нього вимагатимуть таку малу спокуту, радо припав вустами до найближчої піпки. То посмоктуючи її, то ніжно покусуючи зубами, що їх обов'язково прикривали губи, він не минав нагоди поніжити і другу половинку, яка радо терлася об його пальці, знову тужавіючи і нагадуючи далеку юність, коли ще хлопчаком він вперше зажав Марту і не без опору з її боку пізнав, що то за з таїну вона носить у своїй пазусі. Правда, той навіть надміру сміливий дослід коштував йому розбитої губи, бо відбивалася вона шалено, але він витримав би тоді і не такий біль, лишень йому дозволили б слідом за пальцями торкнутися губами розкішних куль, таких сліпучо-білих, що він на мить осліп після того, як зазирнув у розріз благенького платтячка, ґудзики якого позлітали, ніби пожовклий лист з берези під ударами передзимового вітру.
І ось тепер йому вільно робити з персами, що колись так вабили його, все що завгодно, але нічого кращого, ніж ніжне потискування він придумати не в змозі, разом з молодими літами відлетіли і юнацькі фантазії, такі яскраві, що інколи він і сам до ладу не може розібратися, де межа між реальним життям і тим, що вигадував мозок. Ех, йому б зараз машину часу, та гайнути років на надцять назад, прихопивши заодно і Марту. Хоч і бита-перебита літами, вона б вдовольнила його п'ятнадцятирічний шал навіть ще краще, ніж те молоде, і, відверто скажемо, дурне дівчисько, бо нічого на світі немає більш гармонійного, ніж союз хлопця, гіперсексуальність якого досягла розквіту, і досвідченої жінки, яка потребує насолоди в необмеженій кількості.
Важко зітхнувши, Анатолій почав пестити Марту більш делікатно, бо, навіть захопившись химерними іграми, не проґавив ту мить, коли вона поринула у сон, розметавшись на ліжку так, ніби і досі спала сама... Думками про те, що йому лишилося не так вже і багато місця, не переймався. Сон, бажаний і невідворотний, вже склеював йому повіки і єдине, що він встиг, це притиснутися до Марти, бажаючи хоч так, та подовжити щасливі миттєвості володіння нею.
Від сну Анатолія Вікторовича збудила Марта. Нахилившись над ним, вона грайливо водила пипками персів по його обличчю. Ще навіть до ладу не збагнувши, що й до чого, він потягся губами і схопив пипку, яка була така тверда, ніби її дражнили перед цим щонайменше годину. Посмоктуючи джерело ні з чим незрівнянної насолоди, чоловік пестливо гладив тугу кулю, яка так хвилювала його своєю близькістю, що він і незчувся, як похітник, справно відпрацювавши нічну зміну, знову постав у повній своїй силі. Неабияк здивований цим, Анатолій Вікторович не став чекати, поки Марта збагне, що їй слід лягти, а ковзнув пальцями до «озера пристрасті», що було напоготові, бо ледве він торкнувся його, як ніжні стулки розійшлися і легка дрож прокотилася по жіночому тілу, її збуджуюча сила негайно передалася партнеру. Навіть не намагаючись стримати себе, хоча чудово пам'ятав, що обіцяв Христині взяти її сестру лише раз, він хутко повалив Марту на спину. Знетямлена такою навальністю з його боку, вона навіть не випростала ноги і лежала перед ним, вся відкрита і безборонна з зігнутими колінами, ніби збиралася обняти ними. Спочатку він хотів опустити їх і вже простяг руку, але нараз йому спало на думку, що в такій позі він ще з нею не розважався. Не гаючи часу на пояснення, квапливо підсунув подушку під сідниці Марти, а потім наблизився до неї. Хутко і вправно, сам собі дивуючись, бо, звичайно, у вирішальну мить йому на допомогу приходила партнерка, він атакував свою звабу. Зацікавлена несподіваним експериментом, у якому мала взяти участь, вона охоче впустила похітник так далеко, що він аж вражено зупинився, наштовхнувшись на перешкоду, зустріти яку зовсім не сподівався. Ця солодка зустріч перетворила до дрібниць знайоме дійство у щось незбагненне, бо насолода на Марту накочувалася вже не з того куточка, де вона звичайно мешкала, а з середини, м'яко обгортаючи душу в найніжніший шовк, оксамитові доторки якого робили її невагомою і, перелякана цим, вона чекала, що ще мить, щонайбільше дві, і химерний метелик, без якого вона не зможе прожити більше, ніж інтервал між двома ударами серця, відлетить геть. Та Анатолій входив і виходив з неї, а вона все жила і жила, надаремно чекаючи кінця свого зовсім не веселого життя. Поступово Марта забула про свій страх і з головою поринула у вир відчуттів, передати які словами було годі, бо це все одно, що розказати як саме сонце пестить підставлену його променям щоку, або як народжується у мозку насолода. Можна нагородити цілі Еверести найбарвистіших слів, але жодне з них не в змозі народити те відчуття, яке насправді живе у тілі тієї жінки, що зараз вигинається на ліжку, намагаючись хоч на міліметр посунутись далі і нарешті спізнати той найвищий ступінь блаженства, що досі був недосяжний для неї через незнання того, що для інших було як на долоні.
У самий розпал спільних пошуків чуттєвого Ельдорадо, до кімнати, де так вільно почували себе коханці, несподівано ввійшла Христина. Вражена тим, що відкрилося її очам, вона завмерла на порозі, втупивши в чоловіка, що саме з солодким стогоном в черговий раз пірнув
у партнерку, важкий погляд. Відчувши всю його недобру силу, Анатолій Вікторович попри своє бажання зупинився, мимоволі все відчутніше натискаючи на ніжну перешкоду, що щасливо вібрувала від контакту з розпашілим похітником. Його очі неохоче відірвалися від обличчя, яке мінилося такими відтінками почуттів, яким годі було підібрати назву, і зустрілися з гнівно звуженими зіницями, які непомильно свідчили — шок минув, і тепер він має справу не з дружиною, а з пантерою, від якої можна чекати чого завгодно. Та вперше у своєму житті він не тільки не злякався, а, навпаки, перейнявся впевненістю, що правильно вчинив, почавши порати Марту вранці.
Хай дружина бачить і знає, що він чоловік ще хоч куди і не вона, а він сам господар своєї долі.
З цією думкою, що була йому приємніша від найвишуканішої подяки, він зрушив з місця і почав терзати Марту ще несамовитіше, ніж до цього. Подивована цим, бо лежала головою до дверей і не бачила, як у гості до них завітала Христина, жінка з солодкими зойками схопила його за плечі і почала сама диктувати темп рухів, шалена енергія яких густими, майже фізично відчутними хвилями розливалася по кімнаті. Але, здавалося, Христина не відчувала, як вони огортають її тіло, настирливо шепочучи, що ще не пізно приєднатися до цих вишуканих і палких любощів. Вона продовжувала дивитися на вправи чоловіка, але тепер вже не грізно, а зацікавлено-презирливо, як дивляться люди на любовні двобої собак, не бажаючи признатися собі, що в них є щось таке, що приваблює.
Анатолій, захоплений грою, так і не відчув цю зміну настрою дружини. Він був упевнений, що хоч так, але віддячить їй за ту сексуальну байдужість, яка завше боляче била по його самолюбству, бо потребував пошани до своєї чоловічої суті, яка домінувала у його діях над всім, навіть неабияким, інтелектом. І тому, коли непереборна сила екстазу поклала на його обличчя жахливу маску, він відчув себе настільки щасливим, що міг би зі спокійною совістю померти, бо йому вже нічого було більше бажати.
На його подив, Христина відреагувала на визивно-вульгарний фініш напрочуд спокійно. Глузливо посміхнувшись, вона повернулася до нього спиною і пішла геть. Лише тепер Марта, яка поступово приходила до тями після того фейєрверку відчуттів, що мав завелику навіть для неї потужність, зрозуміла, що весь час, поки вони відкривали одне одному ще не звідані лабіринти похітливості, хтось спостерігав за ними, кволим голосом вона запитала:
— Христя?
— Так, це була вона, — відриваючи погляд від дверей, за якими зникла дружина, відповів Анатолій Вікторович.
— Чому ти не сказав мені? — докірливо питала партнерка.
— А чому ми повинні критися перед нею? Вона не маленька, знає, що без дозволу входити туди, де кохаються двоє, негарно.
— Може, вона хотіла забрати тебе до себе, — невпевнено відповіла Марта. — Я ж обіцяла, що буду кохатися з тобою тільки раз, а ми прихопили вже й ранок.
— І добре зробили, —жорстко проказав Анатолій. — Хай, нарешті, зрозуміє, що я буду кохатися з тобою стільки, скільки мені заманеться.
— То ти хочеш і надалі порати мене? — недовірливо запитала жінка, все єство якої відмовлялося повірити в щойно почуте.
— Так, моя жадана.
За тим, не маючи ні бажання, ні сил стримати свої почуття, він припав до спалених пристрастю вуст і довго пив нектар ще не до кінця вичерпаної пристрасті. Та варто йому було лише на мить відірватися від них, як Марта нетерпляче спитала:
— А якщо Христина не дозволить? Адже вона твоя законна дружина.
— Тоді я кину її і піду до тебе в прийми, — просто, ніби йшлося про долю якоїсь вже цілком зужитої речі, відповів Анатолії Вікторович. — Приймеш?
— Ще й питаєш, — щасливо проворкувала Марта.
Потім двоє, що так швидко і повно порозумілися, пристрасно обнялися, палким цілунком вінчаючи союз, що склався цієї долесної для них ночі.

Сергій ЛИС

*
Нагору