БЛАГОДІЙНИК

Батька свого Катя не пам'ятала. Коли їй було п'ять років, з'явився вітчим. Незабаром народився брат. Дівчинка росла, і від уваги матері не проминуло, що вітчим став кидати на неї оцінююче похітливі погляди. Переконавшись в цьому, вона перестала вимагати, щоб Катя поверталася раніше, і навіть схвалювала її ночівки поза домом. Чоловіку ж влаштовувала скандали. Сім'я жила небагато, до того ж вітчим з матір'ю любили випити. Вдома дівчина відчувала себе незатишно. У свої тринадцять років вона була вже досить розвиненою фізично, мала повненькі, як на її вік, грудки, круті стегна і крім цього була привабливою, а через це боляче переживала, що одягнута не за модою, що не має кишенькових грошей, як інші однолітки. Подружки її зневажали. Щиросерді сусідки, зітхаючи, підгодовували...
Якось зимовим вечором Катя поверталася додому від подружки. Раптом одна з машин, які пролітали мимо, зупинилася. І елегантний немолодий уже чоловік запропонував підвезти її. Катя погодилася. На вулиці було дуже холодно, а стареньке пальто вже зовсім не тримало тепла. В машині грала приємна музика. Павло Петрович заглянув Каті в очі, сказав, що бачить її поганий настрій, все розуміє і через це бажає покращити його, запропонувавши пригостити морозивом і познайомити з його гарними друзями. Дівчина пішла з ним, зачарована теплом людяності.
В невеликому затишному кафе сиділо вісім чоловік — два хлопці і шість дівчат. Молоді люди були розкуто-впевнені, дівчата привабливі і веселі. Вони зустріли Павла Петровича з очевидною радістю і вигуками захоплення. Катю ж сприйняли стримано. Компанія без зацікавлення розглядала незвичну з вигляду, в старенькому пальтечку, полохливу істоту.
Так у Каті з'явилися нові «друзі». Павло Петрович взяв над нею шефство, опікувався нею і підбадьорував. Досить часто повторював, що душею тягнеться до молоді і всі його друзі і «підопічні» не старші двадцяти років. Компанія вела, як здавалося Каті, зоряне життя. Дорогі автомобілі, модне ганчір'я, часті зустрічі в кафе замість нудних шкільних занять, пустопорожня балаканина і веселощі. Катя відчувала себе чужою на цьому святі життя і розуміла, що ніколи не зможе стати в цій компанії своєю. Але в глибині душі все ж надіялася... їй подобався лагідний, турботливий Павло Петрович. Він часто дозволяв їй ночувати у
нього вдома, інколи давав гроші. А ще робив подарунки, кладучи їх під подушку. Вони були не дуже й дорогі — масажна щітка, губна помада, календарик з Вінні -Пухом; проте такі знаки уваги робилися Каті кожен день. Пізніше Павло Петрович почав дарувати дівчині більш дорогі речі. Одного разу, після трьох місяців знайомства, він запропонував їй помитися у ванній разом з ним. Вона почувала себе скуто, але після того, як він помив їй спину, а потім і все, що хотів, вона перестала його соромитися. І покірливо підставила свою цнотливу ще квіточку для його розбещеного звабника.
Вона довіряла своєму «таткові» і по-своєму була щаслива, її зовсім не турбувало те, що дорослий чоловік майже щоденно використовував її тіло для власної насолоди. Головне, що йому було приємно, думала вона. Та невдовзі вона відчула переміну у його ставленні до себе.
Одного разу Павло Петрович узяв з собою Катю на ділову зустріч. Дівчина не розуміла, нащо їй це потрібно, але погодилася відразу. «Ділові переговори» відбувалися на квартирі. Пізно вночі Павло Петрович, збираючись додому, відвів підшефну до ванни. Узяв її за підборіддя і, дивлячись в очі своїм прохаючим поглядом, промовив:
— Дівчинко моя, мені необхідна твоя допомога. Справа в тому, що я заборгував одному компаньйону, і тепер у мене виникли неприємності. Чи ти не погодилася б мені допомогти?
— А що мені треба зробити? — прошепотіла вона, сковтнувши слину, що раптом набігла в рот.
— Та нічого для тебе нового. Просто тобі доведеться лягти і розсунути ніжки, як ти це робила зі мною.
Вона потупила погляд і замовкла, пауза затягнулася, і він ще раз запитав:
— Ну що, ти зробиш мені таку послугу? Ти ж не забувай, що все, що ти зараз маєш, треба відробляти. А ти ж бо хочеш нормально жити?
їй дійсно не хотілося додому, в непроглядну бідність, до розпусного вітчима і матері-п'янички, як не хотілося й лягати під того чоловіка. Але вибір треба було робити.
Вона залишилася у ванній, а Павло Петрович пішов кликати свого компаньйона...
З часом подібні «ділові» зустрічі почали відбуватися все частіше. Щоб продовжувати отримувати необхідні для «солодкого життя» засоби, Катя змушена була і далі розсувати ніжки для всіх чоловіків, на яких вказував Павло Петрович.
Так вона стала, можна сказати, дівчинкою-атрибутом вечірок, а попросту малолітньою повією, проте це її й не дуже хвилювало — вона звикла.
Компаньйонами у фірмі Павла Петровича були два брати — Ігор і Вячеслав. Каті вони були найнеприємніші з оточення її «татуся» — обидва нахабні, грубі, з садистськими нахилами. Якось Ігор залишився з нею наодинці після чергового прийому Катьою клієнта.
—Ну як у тебе твоя дірка, ще не роздовбана? — промовив він, єхидно посміхаючись. — А як ти ставишся до того, щоб зробити це через твою дупку?
Він потягнув її до себе і поліз руками до її сідничок. Притягнувши до себе, поліз пальцями до ануса. Розвернув її спиною і силою примусив нагнутися. По тому вивалив свою довбешку і почав тицяти ззаду. Вона намагалася випручатися, але все ж Ігорю вдалося зробити так, як хотілося йому. Сльози виступили у неї на очах від болю і досади, але вона мовчки витерпіла, поки він не насолодився і не випорожнив у неї свою рідину. Вона так і залишилася стояти, а він витер об її спідничку свого члена і почав застібувати штани. У цей час до кімнати увійшов його брат Вячеслав. Ігор запропонував і йому повторити те, що тільки-но проробив з нею:
— Я хочу подивитися, як у тебе це вийде.
Каті виповнилося в цей день п'ятнадцять. Вона з несподіваною для неї твердістю відмовилася проробити це ще й з братом Ігоря. І такий мала рішучий вигляд, що Вячеслав не наважився. Тоді Ігор прошипів: «Дівчинко, для тебе все закінчено».
Цього вечора Катя повернулася ночувати до Павла Петровича, думаючи лише про те, як попросити у нього захисту. Наступного дня її зустріла Алла, яка працювала секретарем на фірмі, і сказала, що треба поговорити. Вдвох вони відправилися на квартиру до Алли. Там їх вже чекали. Ігор процідив крізь зуби: «Зрадниця! Ми дарма тебе пригріли». І, не давши Каті сказати й слова, два брати почали її по черзі бити. Били долонями, кулаками, добивали ногами. Павло Петрович мовчки сидів в стороні, а через деякий час тихим голосом розпорядився прив'язати дівчину до батареї опалення. Після цього всі швидко пішли. Повернулися аж ввечері. Відв'язавши, провели до туалету, а потім продовжили екзекуцію, їй здавалося, що вбивати не захочуть — побояться, але поступово почала сумніватися, чи винесе такі побої. Вона вже була згодна на все, аби тільки не били. Вячеслав таки досяг свого. Розірвавши на ній сукню і труси, засунув свого розпусника їй до ануса, а тим часом Ігор сидів у кріслі і коментував:
— Чого було комизитися, тепер тобі вийшло набагато накладніше.
Вони по черзі прилаштовувалися ззаду і спереду, але Каті було вже все одно. Вона опинилася у якійсь прострації, Немов це робили не з нею, а з кимось іншим, а вона просто спостерігала збоку.
Перший тиждень дівчину не годували. Алла снідала у Каті на очах, кидаючи їй кістки від м'яса; палила, жартувала, обговорюючи останні тенденції в моді. Жертві ж, яка лежала біля дивана в залишках одягу, було до всього байдуже. Вона вже не реагувала ні на які звертання, не відкривала очі. Душа і тіло перестали опиратися.
Через тиждень пізньої ночі Ігор з Вячеславом підняли побиту істоту і потягли із квартири. Не згадуючи, скільки вони насолоджувалися нею. Алла накинула на неї стареньке пальто. Чоботи на набухлих ногах не застібувалися. Отак вони, підтримуючи Катю з двох сторін, рушили вулицями міста до лісопаркової зони. Була морозна січнева ніч. Одинокі перехожі з побоюванням дивилися на дивну процесію. Хто знає, про що вони думали. Але ніхто не кинувся на допомогу. Катя ледве перебирала ногами. Вона зовсім не помічала холоду. Навіть ні разу не закричала. Не покликала на поміч.
В лісопарку дівчину прив'язали до дерева, хоча в цьому вже не було ніякої потреби. Йшли назад збуджені, Ігор наостанок декілька разів пнув обвисле на мотузках тіло дівчини. Всі розійшлися по домівках, не згадуючи про розправу над колишньою подругою.
Наступного дня Алла отримала значну грошову премію.
Мати Каті, не задоволена тим, що дочка вже два тижні не приносить гроші на молодшого братика, почала шукати її. Катю знайшов випадковий перехожий, коли вигулював собаку. Врятувати дівчину лікарям не вдалося.
Катів знайшли не відразу. Під час слідства і суду ніхто ні в чому не признався, відводячи вину від себе і приписуючи її іншому...

Т. БОДНЯ