СУЛТАНСЬКИЙ ФІНІК

Із «Заповітних переказів»

В одному гомінкому сирійському містечку жив собі бідний купець Алі-Гасан. Торгівлю він дістав у спадок від батька, але душа його зовсім не лежала до прилавка, і його самого можна було одурити як завгодно і виманити в нього що хочеш. Отож уся його справа йшла так, що не тільки не дава/іа прибутку, а часто просто не покривала збитків.
Алі-Гасан сидів у своїй яточці, захоплений одною своєю мрією. Дивна ж була та мрія! Йому неодмінно кортіло оженитися, але так, аби жінок він мав стільки, скільки днів у році, і навіть більше, і він би тільки цим і займався... Торгував він фініками.
Фініки найрізноманітніших видів виставлені були в кольорових коробках, та й так лежали на лотку, і хтось інший на його місці, от як його батько, знайшов би чим зайнятися, розпоряджаючись таким живим золотом, а йому — що фініки, що залізний брухт, торгівля його сусіди.
Дотепники, глузуючи з нього, не раз казали, що його власний турецький фінік для нього дорогоцінніший за всі фініки земні й небесні. Та й правду казали: бо ж усі його думки збігалися на самому цьому. І коли в ятці, де його відволікали покупці, він примудрявся, зайнятий собою, просто не відгукуватися на привітання, то ви уявляєте його самого в кімнатчині вечорами, де він лишався один до ранку. Він усідався в закутку, цмулив люльку й весь віддавався своїй мрії, і підкинься пожежа, він не помітив би та так і згорів би: в його мрії було нестерпно пекуче бажання, що палахкотіло дужче від най-буйнішої пожежі.
І одного разу, зачинивши свою яточку, сидів він отак наодинці з власною мрією, весь задимлений, і раптом, ніби від удару, він враз отямився і побачив, як з диму проступило крилате обличчя Генія і крила, леткіші від диму, в'юнилися від стіни до стіни.
— Алі-Гасане, — мовив Геній, — проси що хочеш: перші твої троє бажань будуть виконані.
Алі-Гасан не примусив довго чекати.
— Хочу бути, — мовив він і з сором'язливості показав лише знаком, — оцим-от турецького султана.
— Гаразд, — відповів Геній. — І ще що?
— І щоб ніколи не опускатися.
— Гаразд.
— А більш мені поки що нічого й не треба.
І не встиг Алі-Гасан затягнутися димом, як бажання його здійснилося...
Султан Фіруз, що славився замолоду своєю любовною невтомністю, з роками, коли звичайному чоловікові ще тільки приступала справжня пора, мусив позбавитися щонайпрекраснішої з насолод. Бажання в нього ще бували за спогадами, але на більше він ні на що не годився.
Все, що можна було зробити, все було зроблено щонайтямущішими сирійськими лікарями, і султан, втративши будь-яку надію, потроху звикав до думки про свою непридатність. Того вечора було призначено засідання Ради. Султан, як зазвичай, незворушно вирішував справи і раптом відчув таку наповненість і міцність, від якої забивало дух, палали очі і на зблідлому обличчі, як троянда, зацвітала усмішка.

Не ймучи віри собі, султан перервав засідання і спішно вибіг. На превеликий подив наближених, він подався просто до гарему, що знемагав, нудився і вже й не сподівався побачити бадьорим свого володаря. Приховуючи посмішку, кожен очима показував і співчуття і глузування, а один з євнухів кинувся мерщій по ложку, щоб у слушну хвилину прийти на допомогу, без ложки не обходилося, коли султан за згадками шукав безповоротно втрачених насолод.
Вибір упав на щонайвродливішу з дружин, юну смаглявочку Нуруннігару. І з усією колишньою пристрастю султан пригорнув її і вже не міг стримати серця, яке рвалося з грудей, як за перших любощів. ... І відчув Алі-Гасан, як шугонув він неначе в мішок м'якесенький, і щось гаряче обдало його і всього стисло, дихати нічим, і так уже там незручно, так тисне, ось-ось зомліє, — і тут згадав він про останнє, третє бажання своє, про яке не сказав Генієві, і, зібравши останні сили, вже захлинаючись, промурмотів, як ото, потопаючи, хапаються за соломинку:
— О великий і всемогутній Генію, хочу бути знов Алі-Гасаном!
І тої ж миті опинився в своєму закамарку. І що таке подіялося, не впізнати Алі-Гасана: яка в нього яточка, які солодкі свіжі фініки, який багатий вибір, і сам який приманщик — не хочеш, а купиш. Торгівля що не день ішла вгору, і за короткий час зробився Алі-Гасан купцем багатим, але й багатий не обзаводився домом, а жив самотньо, як і колись, без жінки — без дружин, про яких мріяв колись з такою вогненно-чарівною пристрастю.

ОЛЕКСІЙ РЕМІЗОВ

1909

Переклав з російської Василь Довжик.