Вона прийшла рівно о 13-й, і це мені сподобалось: я люблю пунктуальність,
рису, рідкісну в жінках. Була як з обкладинки модного журналу, гнучка,
струнка, певна в рухах. Повісила свій редингот біля моєї шкірянки і спитала,
де переодягнутись. Я кивнув їй на замасковані під фото-камін двері, звелів
Солі (Соломія, власне, але їй відразу вкоротили у нас пару складів у домотканому
імені, і вона радо, по-цуценячи, відгукувалася на свою нову кличку) нікого
не пускати, скинув піджака, сорочку й краватку і ліг на жорстку кушетку,
на яку не раз двозначно позирала секретарка. Нехай позирає: у мене залізне
правило — при ділі ніяких амурів, це вносить небажаний нюанс і негативно
позначається на загальній робочій атмосфері.
Я не побачив гості, лише вловив слухом спокійні кроки, ніздрів діткнувся
запах крему, яким Едіт намащувала руки. Скоро мене осідлали; наче поні,
подушечки пальців, м'які, мов кошачі, торкнулися спини, і я, заколиханий
професійними пасами, навіть придрімав,
— Ляжте на спину, — почув я владне й лагідне і виставив до неї своє пузирло,
на якому вже позначилися перші поклади здору — занедбав фізичні вправи,
останнім часом вільної хвилини для себе не лишалося — певне, тому й озвався
мій давній друг остеохондроз.
Едіт була в чудово скроєному лискучому халатику, який облягав її плечі,
достоту гусарська венгерка, чорне волосся і чорні меткі оченята, малинова
плямка рота кривавилася гранатом з надірваною смужкою шкурки, звідки прозирали
один до одного білі перли зубів: цей перловий проблиск — афішка затамованої
усмішки?
З-за вилог халатика, коли Едіт нагнулася до мене, визирнули маленькі англійські
перса, і я примружився: півтора місяця не контактував близько з жінками
(посварився зі своєю пасією, кожне вичікувало першого мирного кроку —
я постановив собі: не можна їм потурати, бо на шию сядуть, ще й ноги звісять).
— Можете одягатись, — невдовзі почув я й, сівши на кушетці, показав масажистці
на край секретера, де в фірмовій попільничці «мальборо» лежав заготовлений
завчасу зелененький папірець.
Вона пішла, а в моїй шкірі ще відлунювала аура її присутності. «Професіоналка»,
— подумав я і забув про неї. До наступного сеансу.
Все було, як і минулого разу, лише мене чомусь уже не хилило на дрімки.
Щось схоже на прорух кульок вуглекислоти в шампані зроджувалося під шкірою.
Коли я знову ліг на спину, в чорних зіницях зблисло по сонячній скалочці
— ніби на голкових вістрях.
Після третього сеансу я відчув, що вже чекаю з'яви Едіт з якоюсь незрозумілою
одміною, так чекається інколи проблиску сонця після затяжних дощів. І
завважив, що Едіт на частку секунди затримується по розрахункові — чи
їй нехіть забиратися звідси?
Ми стали потроху розмовляти про напівабстрактні речі і з півслова розуміли
одне одного: агітувати за большевицьку владу нікого не доводилося.
Цей день у мене був нашпигований дурницями, надто дістали податківці,
і я ледве стримував своє роздратування, й тому невимовне зрадів Едіт —
принаймні півгодини розслаблення, навіть кайфу, всі неприємнощі підуть
собаці під хвіст.
Придрімав я, лежачи на спині, і дрімоту мою розбавив якийсь новий нюанс
в Едітиних пасах. Мені здалося, що то вже не кінчики її пальців торкаються
моєї грудної клітки, сонячного сплетіння. Ледь-ледь відплющив ліве око:
так і є, по мені метеликами пурхали її малинові вуста, що насилу стримували
собою життєрадісний разок перлів.
Я прикрив око повікою і здався на милість переможниці.
Мовби вгадавши моє підсвідоме бажання, Едіт ще попустила мені напіврозстібнуті
штани, і почалося щось на кшталт школярських пустощів, коли тільки вивчаєш,
з острахом і захопленням опановуєш свою чоловічу суть. Добре, ластівочко,
добре, руки ростуть у тебе звідки треба, тільки ж цього вже мало, зовсім
мало, невже ти не розумієш? Вона розуміла, і ось — провал в темну морську
вечірню хвилю і недовгі розкоші в ній, і мені стукнуло в тім'я, що я заплямую
її малиновий ротик — бачити це було б нестерпно. Але я не помітив на її
обличчі ніякого сліду власного конфузу.
Піднявшись з несподіваного ложа задоволення, підійшов до попільнички і
додав до зеленого папірця ще один. Едіт заперечно похитала головою і взяла
свою твердо обумовлену таксу.
Тепер я чекав її, немов на парубоцьке побачення, вимислюючи собі, як би
розтягнути сеанс і затримати її найдовше, водночас не порушуючи правил
гри. Проте мені не довелося нічого винаходити. Ще на животі я відчув невловну
одміну дотику до мене легконогого шовковистого тіла. Коли перекидався
на спину, дещо збагнув: негативом сонячного зайчика прозирнула чорна латочка
з-під халата, не прихищена мереживом комбідреса. Я замружився, прагнучи
повірити в чудо. І воно не забарилося.
Є вуста, створені для поцілунків: Едіт мала саме такі. І коли я вже танув
батончиком баунті, вони зненацька дісталися моїх губ, і терпка її ласка
мало не довела мене до сказу — я ладен був грубо зім'яти невагоме — сивим
проквітом купави і тугеньке — зрілим плодом манго тіло, робити їй боляче
і цим давати вихід темним силам, що таїлися в глибині моєї плоті. Тієї
ж миті Едіт звелася на колінах і звивистими рухами запірвала мене, занурюючи
в прянощі Нового світу, які й не снилися ні Колумбові, ні Магеллану, —
насолода дістала аж кінчиків нігтів. Усе сталося навальне й неминуче,
як травнева гроза.
— Може, поп'ємо кави? — запитав я по всьому звабницю.
—Я поспішаю, — сказала Єдіт, і лише коли вона пішла, я помітив, що цього
разу вона не взяла грошей. Забула?
Трохи вибитий з колії цим її незрозумілим жестом, я постановив собі поговорити
про все наступного разу: прочитати їй щось на зразок повчань Соломона.
...Годі й казати, що більше вона з мене не брала ні копійки. Та й теж
заморочка: справляти плату зі свого чоловіка. Атож, перегодом ми одружилися.
Стан мій значно поліпшився, але час від часу Едіт робить мені масаж, і
я зазнаю кілька неперебутніх хвилин, як тоді, коли у нас усе ще діялося
на діловій основі, і я й гадки не мав порушувати своє залізне правило.
Класика
