Ну що ж, здійснилося. Розпрощалися. Як пишуть в оповіданнях: банальна
розв'язка. Олена сіла в поїзд і поїхала. Так, недалеко, за... дві тисячі
кілометрів, у своє рідне місто. Три роки вони прожили разом і все-таки
він не втримав її. Чи — вона його? Володимир гірко посміхнувся: недарма
в гороскопі написано: шлюби рибам з водоліями протипоказані. Хоча здавалось
би: водолій поливає рибку водичкою і — повний ажур. Начебто істоти одного
ряду, а насправді — краще висушена рачиха, яка б сама потребувала поливки...
Володимир згадав, як вони познайомилися. Знайомство відбулося, м'яко кажучи,
дивно. І взагалі вся історія їх співіснування — через пень колода. Але
зате які відчуття!
Ну, так-от, вони познайомилися з Оленою Прекрасною на Новий рік. Уже два
роки, як він був розлучений зі своєю дружиною Наталією, але стосунки у
них були на диво дружні, інколи навіть виникало відчуття, що й не розбігалися
зовсім. Так, подуріють ще трохи і зійдуться знову остаточно. Володимир
жив окремо, з пристаркуватою матір'ю, але «набігав» інколи, і Наталія
приймала його, як зазвичай. А пропадав на місяць — отже, так і треба.
Ніяких запитань. Багато що вже відболіло, відсохло, відпало, але приязнь
і надія залишилися.
Так що Новий рік Володя і Наташа вирішили зустрічати разом. На Володиній
квартирі. Та ще пара-друга гостей... В результаті витанцювулася досить
дивна компанія: окрім мами повинна була бути ще й її подружка. До того
ж, був, як завжди, і постійний в таких компаніях учасник — телевізор.
Маминою «подружкою» на Новий рік виявилося молоде створіння, яке було
останнім часом досить частим гостем у неї. Вони всідалися в маленькій
кімнаті і про щось задушевно бесідували. Зрештою, Володимир вічно десь
мотався і познайомився з цією дамою,
як звичайно, мимохідь — «на восьмій швидкості» поглянув на миловиде личко
і, не надавши цьому значення, забув... Одного разу, правда, він запитав
про дивну гостю:
— Що у вас спільного і взагалі... звідки вона взялася?
І мати коротенько змалювала ситуацію. Виявляється, Олена — її землячка.
Чоловік, українець, перебуваючи в тих місцях на заробітках, врешті-решт
вирішив повернутися додому і привіз з собою молоду дружину. Але доля викинула
новий крендель: чоловік несподівано знайшов собі нову пасію, розпочалося
нове бурхливе кохання, яке чомусь супроводилося бійками та всіма іншими
характерними прикметами при виясненні стосунків з попереднім захопленням.
І як знати, чим би це все завершилося, якби Володина мама випадково не
опинилася в цій ситуації поряд — молода жінка залишилася зовсім одна,
практично без друзів і знайомих, за тисячі кілометрів від рідного порогу...
Світ зруйнувався. Хоч вішайся. Але воістину земляк земляка бачить здалека...
А може, суть нашого життя в тому, що безвихідні ситуації придумують самі
люди.
Ось так і трапилося, що Володимир зустрічав Новий рік в компанії трьох
жінок (у друзів в останній момент виникли проблеми, і вони неї прийшли)
і ясно відчував абсурдність ситуації, але вже й сам нічого не зробив,
щоб опинитися у великій і веселій компанії — заважала цьому й власна депресія...
Однак, всупереч передбаченню, свято удалося на славу. Тимчасово відпустили
турботи і проблеми — і всі поринули в атмосферу веселої безтурботності.
Згадали про час о четвертій ранку, о п'ятій почали розходитися. Спочатку
Володя з Наталією провели додому до під'їзда Олену, тим паче, що це було
зовсім недалеко, потім вдвох попростували через парк і озеро до Наталії.
Піднялися по довгій вулиці, потім ледве здолали від втоми три поверхи
п'ятиповерхової «хрущовки». Перед дверима Володимир поцілував Наталку
в щоку і глухо промовив:
— Бувай.
— Хіба ти не залишишся? — здивувалася Наталія.
— Вибач, не виходить, — ухильно пробурмотів Володимир і поспішив вниз.
В грудях у нього знову виникло неясне почуття тривожного дискомфорту.
Він ледве не біг по обмерзлій дорозі і, немов умовляючи себе, повторював
машинально вголос: «Спати, спати, спати...».
Петляючи серед дев 'ятиповерхівок, несподівано неподалік від власного
будинку наткнувся на Олену. Вона, скрючившись, сиділа на лавці.
— А ти що тут робиш? — здивувався Володимир.
— Проведи мене додому, — попросила молода жінка.
— Так ми ж тебе провели.
— А ти ще раз проведи.
«Ех, дівчинонько, — зітхнув Володимир, — я не про тебе, і ти не про мене».
Вони пішли по хрусткому снігу знову до будинку Олени. Назустріч траплялися
знайомі і незнайомі люди, обличчя і одяг яких були відзначені слідами
бурхливої зустрічі новорічного свята. Чулися крики, відголоски пісень,
вибухи петард. Але Володю замучило відчуття собачого холоду, «Свято закінчилося»,
— сумно подумав він.
Ліфт не працював, на восьмий поверх піднімалися пішки. Олена відчинила
двері, він увійшов до квартири і... залишився. І наступної ночі теж. Яка
якраз і виявилася Варфоломіївською.
Володимир не одразу зрозумів, що відбувається. Чи то сон, чи маячня. Невідома
сила тягла його в чорну безодню і згори падали на його голову величезні
гранітні глиби. Нарешті він стямився від дикого жіночого крику і зрозумів,
що його зовсім голого витягай з ліжка і б'ють. Поряд стояла Олена і кричала.
В коридорі проглядалися незнайомі чоловік і жінка, третя кошлата істота
осипала очманілого Володимира градом ударів. Ось його потягли по коридору
до дверей. І весь цей час Володимира хвилював не біль від ударів, а жахлива
думка, що він повністю голий. І коли він опинився на сходовому майданчику
чужого під'їзду і зрозумів, що в будь-який момент може вийти хтось із
сусідів, його охопив жах. В голові неначе щось перемикнуло і він, звіріючи,
наніс два зубодробильних удари кулаком в челюсть противника, потім відштовхнув
його і увірвався назад до квартири, промчався на кухню, схопив з полиці
качалку і почав нею лупити направо і наліво непрошених гостей. Очистивши
територію і закривши вхідні двері, гарячкове натягнув на себе штани. Дикими
очима вперіщив погляд на тремтячу Олену і, задихаючись, запитав:
— Що це було?
— Це мій колишній чоловік.
— Але чому?
— Потім розповім. У тебе кров. Пішли обмию.
— Як ти?
— Мене не зачепили. Можливо, просто не встигли. Володимир, не розлучаючись
з качалкою, рішуче відчинив двері. Нікого. Лишень далеко внизу — тупцяння
кроків, удар дверей. І тиша.
Остаточно прийшовши в себе, побувавши в турботливих руках Олени, Володимир
поглянув у дзеркало: відро, що потрапило до бетономішалки, мабуть, виглядає
краще.
— Так через що сир-бор? — знову задав він питання.
— Меркантильний момент, — винувато заговорила Олена. — Ми домовилися,
що він забирає авто, гараж, меблі, залишає мені квартиру і котиться під
три чорти — до своєї ненаглядної. Але тепер він вирішив, що квартира мені
ні до чого, оскільки раптом з'явився ти...
— Так він ще й ревнивець. А ті хто двоє?
— Та, білява, його співмешканка. Другий суб'єкт — дружок. Для під страховки,
мабуть.
— Так він до того ще й боягуз! Розраховував застати нас тепленькими, сплячими.
Котра година?
— П'ята ранку.
— А як він потрапив до квартири?
— У нього є свій ключ. Він не віддав.
—Дуже добре. От і познайомилися, пані, в бойових умовах, — схилився в
саркастичному поклоні Володимир.
— Вибач, я не хотіла, — із сірих очей молодички посипалися діамантиками
сльози.
Озлоблений, Володимир хотів додати ще щось зле, але потім спохопився:
«Образа закриває мені очі, але при чому тут вона? Проте, досить навіть
при чому! Ого, як голова розколюється... Ні, все-таки ранок вечора мудріший.
Потім поставимо крапки над і. Та, здається, і так ранок... І треба ж таке,
ні за що так по мізках отримати...»
Він обняв Олену, вона одразу ж притулилася до нього, обхопивши руками
голову. І заплакала.
— Нічого, до весілля заживе, — посміхнувся підбадьорююче Володимир.
— До чийого весілля?
— Дивний ви народ, жінки. Вчора один, сьогодні інший, А саме так, можливо,
добре розпочиналося у тебе з твоїм чоловіком: кохання, трепет, солов'ї,
ніжність безмежна... Що ще треба людині.
— Можна подумати, у тебе по-іншому розпочиналося.
— Вибач, перебір.
— Як ти вважаєш, вони прийдуть ще?
— Не думаю, — Володя ощупував голову, намагаючись знайти «живе» місце.
— Давай-но став чай.
Поставивши на газ чайник, вона присіла перед ним навпочіпки і, розглядуючи
синці і садна, почала обережно дути на них.
— Тобі боляче?
— Ну як тобі сказати, — спробував він посміхнутися. Вона заглянула йому
до очей, але його погляд був спрямований вниз: туди, де розхристаний халат
оголив її пружненькі перса.
— А коту все масляна, — не стрималася вона.
— Піднімись, — попросив Володя.
Олена слухняно виконала наказ.
Він розстібнув її халатик і припав знівеченими посохлими губами до родзинок
персів. Потім притулився щокою — і відсахнувся: в улоговині між ними залишився
слід крові. Але руки вже автоматично про-сковзнули під халатик і жадібно
стиснули дві половинки прохолодних сідничок. Він, кривлячись від болю,
провів язиком по її животу: вліво, вправо, вгору, вниз.., втонув кінчиком
носа в трепетливому пупку. Несподівано його невгамовні руки перемістилися
на коліна і, ледве торкаючись шкіри, ніжно почали пересуватися догори,
після чого ребро правої долоні безцеремонне увійшло у вологу м'якину трикутника...
Володя судомно сковтнув слюну і глибоко зітхнув. Олена здригнулася і закрила
очі.
Він навіть не помітив, як усю біль мов рукою зняло... І ось він вже позбавляється
так важко відвойованих штанів. І ось уже...
Олена стояла перед ним і, виблискуючи білосніжною пухкенькою дупкою, трималася
за газову плиту і пристрасно відбивала його слоновосилі поштовхи. Він
долонями окреслював краї її чарівної спинки і, доходячи до талії, з особливим
задоволенням, охоплював округлі лінії стегон. Ах, з яким азартом і ніжністю
він вганявся в неї!
Чайник, який вже давно закипів, скурював кахельну стінку густою цівкою
пару...
З того часу минуло три роки. Чого тільки не трапилося за цей, взагалі-то,
недовгий час. На їх долю випало стільки випробувань, що мама і друзі тільки
дивувалися. Перетерпіли, не розсварилися, і після всього пережитого, здавалося
б, тримайтеся один одного і не рипайтеся. І раптом, як сніг на голову
— зірвалася, полетіла, сказилася... Та й сам Володимир був на межі.
Чи то втомилися один від одного, чи то вже весь світ повстав проти них,
смертельно навалюючись марнотою колотнеч і проблем.., але одного разу
нестерпно потягло Олену до матері, на батьківщину, швидше і подалі із
цього нерідного їй міста... не зважаючи на те, що на носі вже й Новий
рік.
...Володимир тупо дивився на годинник: шоста вечора. Знову паскудно задзвонив
телефон. Знову, мабуть, хтось із чуйних друзів. Ну чого ж, 31 грудня,
через декілька годин Новий рік, а він тут, бачите, гине в гордій самотності!
От іронія долі: колись він з Оленою познайомився на Новий рік, ще два
щасливо зустрів з нею, а тепер пустка, морок, нічого.
Він роздратовано схопив слухавку з однією думкою хряснути її на місце,
щоб не чути оце набридливе дзижчання, як раптом щось змусило його піднести
її до вуха.
— Так...
— Ало, це я.
Володимира пружиною-викинуло з крісла.
— Ти де?
— Я вийшла з поїзда і поїхала назад. Дзвоню з Києва.
— А що трапилося?
— Тому що я кохаю тебе.
— І що тепер нам робити?
— Не знаю, — в слухавці почулися схлипування Володимир шалено м'яв трубку
слухавки і все ніяк не міг опам'ятатись.
— Забери мене звідси. Останній автобус відбув ще годину тому. Так-так
все зрозуміло, — раптом проясніло в голові, — слухай мене уважно. Сиди
на автостанції і нікуди не йди. Я за тобою приїду За три години буду.
Ми ще з тобою Новий рік разом зустрінемо.
І Володимир помчався в. гараж. Немов у тумані завів автомобіль: а, чорт,
бензин майже на нулі. Шкодуючи, що втрачає дорогоцінний час, заїхав на
заправку, яка перша потрапила йому на очі.
— З Новим роком! — привітав його літнього віку касир, подаючи здачу.
— І вас також, — машинально відповів Володимир.
Невдовзі він уже летів по зледенілій і місцями засніженій трасі. Думок
майже не було, вірніше, всі думки були тільки про одне: про неї і про
себе, і ці заціпенілі думки дивним чином скоротили час поїздки.
Володимир отямився вже в передмісті Києва: двісті кілометрів здолав за
дві з половиною години, та ще по такій трасі. Воістину ангели-охоронці
супроводжували його.
Залетів на автостанцію, не вимикаючи двигун, кинув автомобіль і помчав
у зал очікування. Так і є: сидить, чекає. зіщулившись сірою пташкою. Обхопив
її обличчя руками уткнувся в нього. Потім підхопив чемодани.
— Швидко. Пішли. Ми ще встигнемо!
— Що встигнемо?
— Новий рік зустріти.
Різкий розворот і адью Київ. Ялинки в різнокольорових гірляндах прощально
покивали їм гілками.
На виїзді зупинив даїшник. Уважно поглянув на обличчя і перевіривши документи,
приклав два пальці до скроні:
— Щасливої дороги. Будьте обережні.
Майже по безлюдній трасі ринулися назад, додому. Ясні зірки і місяць освітлювали
їм дорогу і знову час дивним чином зжимався в мить, невидимо пожираючи
кілометри.
— Що ти робиш? — очамрів Володимир. — Ми ж розіб'ємося!
— А ти обережно, не поспішай, — лукаво відповіла Олена.
Вона безцеремонне розстібнула йому брюки і незвичайно спритно звільнила
його член, який, немов за помахом чарівної палички миттєво випростався
на всю свою богатирську довжину.
— Уважно дивись на дорогу, — попередила Олена і припала ротом до дзвонячої
від напруги плоті.
Губами зсунула плоть, і вологим та гарячим язиком шалено і ніжно закрутила
навколо голівки, яка періодично випинала її щоки. На довершення всього
Олена маленькою і несподівано теплою ручкою обережно, але наполегливо
зарухала вгору-вниз...
Такого повороту подій Володимир ніяк не очікував, тож інстинктивно скинув
швидкість до сімдесяти її вражено сприймав усе, що відбуваєтеться: фари
висвічували стрічку дороги яка бігла під колеса, з боків проносилися дерева
і засніжені темні поля.
Хвиля насолоди невтримно підкотила, понесла і він, не в силах стриматися,
застогнав, услід застогнала і Олена. Наступної миті машина несподівано
втратила опору і її закрутила пекельна сила. Але обертання виявилося недовгим,
поштовх — і машина зупинилася. Вони перелякано відкрили очі і побачили,
що автомобіль, як ні в чому не було, стоїть на узбіччі, уткнувшися в замет,
тільки капотом повернутий проти руху зустрічного транспорту.
— Боже, як я закінчила! — з полегшенням зітхнула і розсміялася Олена.
— Який шикарний оргазм. Це ти мені його передав!
— Ну і жарти у вас, мадам, — по сварився пальцем Володя. — Розпусниця.
Адже ми могли...
— В таку ніч — ніколи!
Вона квапливо піднесла до очей годинник. Володимир увімкнув радіоприймач.
Салон наповнився урочистим боєм годинника.
— З новим роком! — майже одночасно вигукнули вони.
Класика
