Незважаючи на той шалений темп життя, яким жила новоспечена адміральша,
вона залишалася такою ж гарненькою. Тонка в талії, з вигнутою ниточкою
брів, довгими віями і голубими очима, чарівна блондинка притягувала чоловіків,
немов нічний вогник легковажних метеликів.
Намагаючись лишній раз не злити свого п'ятдесятирічного Григорія, тридцятирічна
Люська робила вигляд, що не помічає закличних поглядів молодих чоловіків,
яких не бракувало в цьому південному шикарному санаторії, де вони проводили
свою відпустку.
Одного разу, повертаючись з пляжу, подружня пара була ввічливо зупинена
в холі.
— Вам телефонограма, — послужливо простягнув листок адміністратор.
Адмірал, насупившись, прочитав текст.
— Що-небудь трапилося? — стривожено спитала дружина.
— Очевидно, так. Бо просто так командувач мене б не викликав, — морщачись,
відповів той.
Незабаром біля під'їзду заклично просигналила чорна «Волга». Адмірал поїхав,
а молода дружина залишилася скучати в трикімнатному люксі. Після вечері,
підігріта коньяком, Людська вирішила заглянути в танцзал. Там грала музика,
на сцені надривно вив напівголий тип, і старі «козли» грайливо хвицалися
навколо молодих збуджених «тьолок». , Високого білявого юнака Люська помітила
відразу. Він стояв, притулившись до колони, розглядаючи танцюючих.
— Скучаєте? — доторкнулася вона до ліктя юнака.
— Ні... А проте, так,—збентежився
той.
— Не бажаєте запросити даму на танець?—сміливо пішла в наступ адміральша.
— А можна?..
— Потрібно,—засміялася вона і, вхопивши його за рукав, потягла за собою.
Як вони опинилася в її номері, юнак і сам не помітив. Вона встигла дізнатися,
що він першокурсник вищого військово-морського училища, приїхав відвідати
батька. Але його теж раптово викликали.
«А він симпатичний хлопчик»,— відмітила про себе Люська.
Поряд з кавою на столі з'явилася пляшка коньяку.
Від першої чарки у парубка гарячково заблищали очі, впалі щоки порожевіли.
Вони сиділи поряд на дивані, і він відчував тепло її тіла, злегка прикритого
коротким напівпрозорим халатом. Юнак дивився на неї і думав: «І дістаються
ж комусь такі красуньки».
Йому, недосвідченому в коханні і по-справжньому ще нецілованому, ця жінка
здавалася Шехерезадою, яка зійшла зі сторінок арабських казок.
Люська обрала саме цей одяг, бо він так збуджуюче виглядав і викликав
у її чоловіка такий потяг до гри. Недарма деякі чоловіки більше насолоджуються
від вигляду напіводягненої жінки, ніж роздягнутої.
Після третьої чарки Люська відчула, що скромний хлопчина не проти зайнятися
нею. Вона підняла трубку і подзвонила ад'ютанту чоловіка.
— Адмірал звільнився?!
— Ніяк ні!
— Коли він виїде, подзвоніть мені...
— Буде виконано!—тямуще відповіла слухавка.
Люська підійшла до гостя, який нудився наливані.
— Зіграємо в хованки? — лукаво по сміхнулася вона.
— Тут? — здивовано повів той очима.
— Зрозуміло, — Люська вперлася голою колінкою в край дивана між його розставленими
ногами.
— Але це особлива гра. Для витончених натур. Ось перлина. Я сховаю її
на своєму тілі. Ти шукаєш. Якщо знайдеш, то цілуєш це місце. Потім міняємося
ролями. Йде?
— Нема проблем, — зрадів юнак і притягнув її до себе за талію.
— Ні, ні! Треба роздягтися. Гравці повинні бути зовсім голими.
— Але де ж тоді її можна сховати?
— Зараз побачиш.
Люська скинула халат, і він очманів віл краси її тіла. Вона лягла на диван
і попросила його відвернутися.
— Готово,—тихо сказала вона.
Він наблизив своє обличчя до її голови і побачив перлину в ушній раковині.
Юнак спіймав її губами і поцілував у мочку вуха.
— Тепер ти, — відвернулася вона.
Молодик не був оригінальним і сховав перлину до рота. Люська відразу ж
здогадалася про це і знайшла її тонким вологим язиком. Поцілунок був довгим
і солодким.
— Тепер я,—сказала адміральша.
Коли він повернувся, то побачив, що вона лежить, закривши очі. її вії
злегка подригували, груди томно здіймалися догори...
Він уважно оглянув її тіло, але перлини ніде не було. Юнак лизнув ямку
на пупку, і тутїїноги злегка сіпонулися...
«Невже там!»—подумав він і нахилився до шовковистого горбика. Від цього
місця з тонким ароматом дорогих парфумів несло жаром вулкану, що прокинувся.
Він наблизив губи до кратера і лизнув. Люська здригнулася і почала повільно
розсувати ноги, немов підбадьоруючи його. Він знову припав до завітного
місця і, закривши очі, всунув туди язик, намацав перлину, але витягнути
її йому ніяк не вдавалося. Тіло жінки слабо вібрувало в такт його рухам
і раптом забилося з такою силою, що ніс хлопця весь усунувся в її лоно.
Жінка застогнала і одразу ж обм'якла. Та ось він, нарешті, вийняв мокру
перлину.
— А тепер моя черга. Я й так знаю, куди ти її ховаєш,— посміхнулася вона
і наблизила палаючі губи до його знемагаючого від жаги кохання стоячого
стовбура. Він застогнав, сіпаючись всім тілом, бо раніше ніколи ще нічого
подібного не відчував. Він думав, що ця солодка мука скоро закінчиться,
не встигши вичерпати його почуттів, але вона була ненаситною. Так подорожній,
пройшовши розжарену пустелю, не може відірвати спраглого рота від живлющої
вологи.
...Люська змусила його ставати у найнеймовірніші пози. І ось, нарешті,
коли вона забралася на нього і почала повільно насаджуватися, скрипнули
двері. Адміральша здригнулася і оглянулася. В дверях блідий, як поганка,
стояв її чоловік...
П'ЯТІРКА В РАМЦІ
— Ти хто?!—проревів адмірал, насуваючись животом на юнака.
— Курсант першого курсу Веселовський! — відрапортував той, витягтись струнко.
Адмірал подивився на його стримлячого члена і сказав:
— Сам бачу, що першого. Старшокурсники до таких бл...й не ходять...
— Ходять, —ледве вимовив переляканий курсант.
— Чого ж, ти правий. Опусти це, — адмірал кивнув на член.
— Не можу. Він сам скоро.
— А-а-а! Чорт з тобою, — махнув адмірал,—одягайся...
Зблідла Люська ховалася за спиною юнака.
—Ну, а ви, мадам, що скажете в своє оправдання?
— Ми не того. Ми просто грали. В хованки...
— Виходить, він в твоїй п... ховав свій х...?
— Пхе, Григорій! Як ти можеш так виражатися в присутності власної дружини?
—заверещала Люська.
— А як же ще мені накажете виражатися, знімаючи дружину з коханця?!
— Ти, Григорій, геть отупів на своїй довбаній службі і начисто втратив
почуття романтики...
— Проте у тебе вона ллється через край. А втім, горбатого могила справить.
Ну, а з вами що накажете робити?
— Вибачте, товаришу адмірал. Я думав, що вона холостячка,—знайшовся курсант.
— Це вона вам сказала?
— Ні, я сам подумав. Одинока жінка, молода, ніжна, розумна...
— По-вашому виходить, що всі заміжні — дури? Між іншим, трахатися в номері
чоловіка можуть тільки вони.
Винуватці полегшено зітхнули, розуміючи, що гроза проходить.
— Ну, добре. Гроші у вас є?—адмірал насмішливо уп'явся в курсанта.
— Гроші? Які? Коли вони були у курсантів?
—Знаю. Сам був курсантом. Але гривень п'ять знайдеться?
— Ось, — юнак вийняв із кишені зім'ятого папірця.
—Віддайте дамі.
— Мені? Нащо? — здивувалася Люська.
— Платня за любов. На більше ти не тягнеш». —Що-о-о?! Та якби я захотіла...
— То завалила б мене «баксами»? Бери нашу валюту, поки я не передумав,
—навис над дружиною адмірал.
Люська взяла гроші, кинувши на нього очима, повними ненависті, і поклала
на стіл.
З того часу майже кожний день для Люськи ставав кошмарним, Приїхавши додому,
чоловік примусив жінку вставити п'ятірку в рамку з-під її фото і поставити
поряд зі своїм на столі в світлиці
— Виймеш, уб'ю..,—попередив він дружину.
Першою звернула увагу на незвичайну «фотографію» прибиральниця, протираючи
фото адмірала, вона запитала:
— А це що?
— Про це ти у неї запитай. Вона знає, — кивнув на дружину адмірал.
При всій своїй тупості прибиральниця дотямила, що перепитувати не варто.
Спрацював інстинкт самозбереження.
Час ішов, і Люська продовжувала терпіти знущання чоловіка. У них часто
збиралися гості, і всіх цікавило, що то за «фото». Адмірал кивав на дружину,
а та мовчки опускала очі, думаючи про себе: «Ну, почекай, козел! Ти у
мене ще потанцюєш!»
І такий випадок незабаром трапився.
Справа в тому, що колобок-адмірал приймав масаж, бо частенько його випираючий
живіт ставав предметом насмішок молодої дружини.
— Не сопи! Не вставиш! Спочатку прибери «мозоль», — хлопала вона його
по животу, ухиляючись від злягання.
Адмірал психував, тискав її, лапав, кусав, щипав, дряпав, навіть бив по
заду, але бажана щілина все ж не давалася йому. Через це він і ухопився
за той випадок, коли вона попалася йому
з курсантом, щоб відомстити.
Лікарі намагалися посадити адмірала на дієту. Але чи могла ця людина,
яка звикла до делікатесноїїжі, частенько ще й дармової, за рахунок хлібосольного
народу, відмовити собі в улюбленому блюді. Про що говорить тільки те,
що цілий воєнторг був у його чіпких руках. Тож товстун вирішив схуднути
з допомогою медицини. А тут начмед услужив, приставивши до нього вродливенькумедсестру-масажистку.
Але щоб не афішувати свій амур з медичкою, адмірал вирішив займатися масажем
на своїй дачі. Саме звідти ночами в слухавці оперативного чергового тилу
флоту нерідко лунав його скрипучий голос:
— Оперативний! Організуйте вечерю на дві персони на моїй дачі. І не забудьте
про продукт нуль сорок.
Так називався у нього коньяк.
Ось і цього разу пролунало таке замовлення.
Оперативний викликав «Рафик» із автобату, направивши його в штабне кафе,
де заспана директриса завантажила в машину загодя приготовлену вечерю.
Машина полетіла по вулицях нічного міста. Шофер знав, що везе, але мовчав,
бо й йому дещо перепадало з барського столу.
Годинник пробив другу. Вістовий накрив стіл у світлиці. Було тихо. Тільки
шум хвилі, що накочувалася на берег, долинав у вікно, нагадуючи про ніжну
й тепло-молочну воду моря. Адмірал і масажистка взялися за вечерю. Поївши,
пішли до спальні.
— Почнемо? — він обняв її за голі плечі. — Мабуть,—відповіла вона, розстібуючи
його брюки.
Тільки-но він видрався на неї і розпочав човником сковзати по її гарячому
озерцю, як у спальні спалахнуло світло.
— Та-а-ак! Масаж робите?!—Люська саркастично посміхалася. —А ти як тут?!
— задохся адмірал, сповзаючи з масажистки.
— Звідти, —вказала Люська на двері.
— Звідки дізналася?!
— Земля слухом повниться...
Наступного дня адмірал, без бажання, вийняв з рамки злополучну п'ятірку
і вставив Люськіну фотографію. Та переможно посміхалася.
І знову в їх домі настали мир і спокій. Люська й далі продовжувала займатися
коханням з численними коханцями, а адмірал — вірно служити Вітчизні...
Класика
