Лисяча бухта: Едем на грані
гір, моря і неба
Лисяча бухта – чи не найзатишніше місце на Південному березі Криму. Тут
ніхто тобою не цікавиться, не надобридає розпитуваннями. Не лізе в душу.
Тут можна відпружитися від скаженого ритму міста, безперервних телефонних
дзвінків, надокучливої реклами радіо, телебачення і газет.
Тут ніхто не штурхає тебе, не заглядає через плече. Тут немає міліції
і податківців. Не стукають у двері й кредитори. Не стежить недремне око
дружини та СБУ.
Тут немає ніяких новин. Головна новина – ти віч-на-віч з собою і до тебе
нікому немає діла. І тому ти щасливий.
Ти можеш зустріти схід сонця над Карадагом, а вночі годинами не відриватися
від незбагненного Чумацького шляху, який буквально зачаровує. Такого величного
Шляху ти, здається, ніде не бачив. Спостерігаючи за чумаками, що, простуючи
у небо, поважно мерехтять своїми люльками, ти на мить стаєш історіософом.
Ти палиш тьмяне багаття з випалених сонцем водоростей, які колись шторм
викинув на цей райський берег, і вдихаєш гострий йодистий запах, який
нагадує про існування невідомих світів.
Якщо ж думки в голову не лізуть, можеш зайнятися коханням. Прямо на березі.
А хочеш – у морі. А потім спостерігати за кометами чи астероїдами, які
час од часу прощально спалахують над тобою.
Вранці можеш піти на прогулянку в гори, на Ечкідаг, або помандрувати берегом
на неблизький мис Меґаном. І, вгрузаючи у дрібну прибережну гальку, спостерігати
разом із поетом, як “отари хмар шукають паші в горах”.
У Лисячій бухті – Чорне море найчистіше. Вода настільки прозора, що навіть
із берега, з відстані 20 метрів, видно кожний камінчик на морському дні.
Відвідувачі Едему ходять роздягнені. І це сприймається зовсім не так,
як на пляжах міст. Навіть коли ти сором’язливий і закомплексований, через
день зі здивуванням помічаєш бажання роздягтися і підставити своє тіло
Дажбожим променям.
Якщо ти мужчина, то час од часу ледь помітно погладиш поглядом чергове
жіноче тіло, яке демонстративно пропливає в повітрі, що мерехтить від
спеки. Ти доброзичливо дивишся на засмаглий ясир, який – ніби байдуже
– майорить грудьми і, не поспішаючи, повагом, йде до тебе в полон.
Р. К.
Серпень 1999 р.
|