КУМА-КЕРО

— А в нас гість, — весело сказала дружина, відчинивши двері.
Я виглянув з коридора і побачив за столом у світлиці бородатого лисого мужичка. Знайомими видалися тільки ніс та очі.
Роздягнувшись, увійшов, привітався. Він піднявся, зробив крок назустріч, і я впізнав Віктора.
— Ти диви! Яким вітром?! — вигукнув я, обіймаючи колишнього колегу по службі на підводному човні.
— Робота привела, — обійняв він мене і всадив на диван поряд з собою. Дружина всілася в кріслі навпроти гостя. На ній була голуба кофтинка з глибоким вирізом, це вигідно гармоніювало з яскраво-червоним жаром губ, а також широка жовтобарвиста спідниця.
Випивка і закуска вже стояли на столі, і, всівшись за нього, ми поринули в спогади.
— Скільки ж років ми не бачилися? — запитав я.— Не менше десяти, — відповів він.
Дружина пасла гостя закоханими очима і, пригублюючи шампанське, теж брала участь у розмові. Чим більше ми випивали спиртного, тим відвертішими ставали наші спогади. Далі почали детальніше згадувати, сміючись над тим, кому і як наставлялися роги, і яка про це ходила слава в гарнізоні.
Після кожного випитого келиха обличчя гостя поступово бліднішало. Дружина ж все більше збуджувалася. Закинувши ногу на ногу так, що кинутий під спідничку погляд впирався в темний шмат трусиків, вона настільки відверто віддалася спогадам, що не було жодних сумнівів у її компетентності в цьому питанні.
— А от ти дещо призабув, Вік! — вигукнула вона.
— Що?
— Які у мене ноги...
— Та що ти! У нашому гарнізоні всі знали, що красивіше твоїх ніг нема ні в кого. Навіть заздрили йому, — кивнув він у мій бік.
— А хочеш згадати, які вони? — не на жарт розійшлася моя половина.
— Хочу! — промугикав гість і втупився у мене каламутним поглядом, немов просячи дозволу.
Дружина підтягла догори поділ. Я витріщив очі: на ній, виявляється, не було трусиків.
— Щось я погано бачу, — п'яно потягся Віктор і перекинув келих.
— А ти підійди ближче, — запропонував я, згораючи від цікавості в смакуванні наперед фіналу сцени.
— Ближче? Це як?
— Стань на коліна перед пані!
— На коліна! — тицьнула пальцем в підлогу дружина, відпивши шампанського.
Віктор незграбно виліз з-за столу, впав на коліна, завернув поділ вище і почав цілувати її білі з апетитними ямочками коліна.
«А в неї дійсно гарненькі коліна», — відзначив я, немов бачив їх уперше.
— А ти не ревнуй, Кума-Керо! — мотнув головою в мій бік Віктор.
— Давай! — посміхнувся я, згадавши це тільки нам зрозуміле його звернення.
Він уже цілував її стегна, а потім попросив сісти ближче. Ледве вона це зробила, як він задер її ноги на бильця крісла. Тепер вона була в позі, немов перед доктором на гінекологічному кріслі. Віктор розсунув пальцями вхід в її щілину і припав до неї ротом. І тут пішло-поїхало. Як же це було мені знайоме. Дружина дуже любила так забавлятися, але мені ще цікавіше було спостерігати таке збоку!
Вона підігравала йому передком, а він працював язиком, ссав, прицмокуючи. Інколи заїжджав туди носом і завмирав, насолоджуючись запахом жінки. Потім їх рухи пришвидшилися, і раптом вона схопила його за голову і почала здійснювати кругові рухи. Мені здалося, що голова у нього ось-ось відвалиться. Нарешті дружина застогнала і, розслабившись, відкинулася на спинку крісла.
— А ти дійсно не забув, які в мене ноги, — легенька посмішка промайнула по її обличчю. Дружина запропонувала випити за нас обох.
...Мені здалося, що я тільки на хвильку прикрив повіки, а шли відкрив очі, то не побачив їх.
«Зрозуміло. Продовжуються спогади», — посміхнувся я, вирішивши розтягтися тут же на дивані, але цікавість взяла гору. Я піднявся і пішов до своєї кімнати. На моїй тахті лежав голий Віктор, член у нього стирчав, немов перископ підводного човна. На килимку на колінах стояла гола дружина. Вона то ссала член, облизуючи його, то ніжно погладжувала.
— Гарненький! Не те, що твій. Чи не так? — промовила вона, поглянувши на мене.
— Хочеш спробувати? — посміхнувся я.— Якщо не заперечуєш...
— Давай. Тільки чи встоїть він, поки ти залізеш?
— А ти підтримай...
Вона забралася на нього верхи, а я, підтримуючи член, допоміг їй вправити. Вона поскакала, як класна вершниця. Волосся її розпустилося і впало на обличчя Віктору, на скронях і на лобі виступили бісерні краплини поту.
— Ох! Ах! Ух! — вигукувала вона при кожному підскоці. Потім повернулася до мене:
— Піди до спальні. Там на столику крем. Принеси.
— Нашо?
— Побачиш...
Я приніс. Вона, не злазячи з Віктора, розстібнула мої брюки, взяла в руку член, помасажувала його і змазала кремом.
— А тепер давай сюди, — ляснула себе по круглих сідничках. Я не змусив себе довго запрошувати. Вставляючи, зі здивуванням відзначив, як набагато легше працюється, коли змащений член. А вони балділи. Балділи від незвичних поз, частоти моїх зусиль і числа учасників.
— О-о-о! Кума-Керо! Такого ще не було ніколи, — стогнав гість.
— Пречудове, — підлакувала дружина.
Коли ми закінчили, розцілувалися...
Прокинувся я пізно. Піднявся, зайшов до спальні. Віктора там не було. Не було його і в світлиці. Я приліг до дружини. Та доторкнулася до мого плеча.
— Хочеш? — прошепотіла.
— Угу, — мугикнув я.
Ми забилися в конвульсіях. Здавалося, що вона загладжувала свою вчорашню провину.
— А де Віктор? — запитав я.
— Який Віктор?
— Ну, Кума-Керо...
З її погляду я зрозумів, що сказав якусь дурницю.
— Тобі щось приснилося, любий? — затикнула мій рот поцілунком.
— Може бути. Але хіба ми вчора не пили?
— Ні. Ти ледве прийшов зі своєї вечірки і одразу ж уклався спати. А мені здалося...
— Тобі щось часто стає здаватися після цих гулянок.
— А в тебе дійсно прекрасні ноги, — промовив я, цілуючи її коліна.
— Тільки зараз помітив? Про це всі знали в гарнізоні. Адже не дарма ж ти так стрімко підвищувався по службі, — хихикнула вона і, потягши мене на себе, широко розкинула їх...

Едуард ЗАЙЦЕВ