Класика Поезія Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

СТАКАНЧИКИ ГРАНЬОННИЄ

Ой у лісі на горісі злапав дятел сойку, та не стільки того злюбу, скільки того зойку, Люся лежала насподі розпашіла, розхристана і неприступна, хоч із чорної шовкової сукні залишилася сама мерва, з-під неї тут і там визирало молочняве, знадне, сяк-так було прихищене лише сонячне сплетення та біла вузька смужка трусиків тримала границю на замку, коли вже, здавалося, з них обох іскри посиплються і запалять усе довкола, Люся хапалася за ті трусики і видихала йому в губи зимне ні, аж не віриться, з таким ах-ах вимовляється згода, не заборона, і Дарик укотре брався на приступ і відступав, і казав собі, нехай воно сказиться, щоб він більше, але ж якби вона його проганяла абощо, доведе до кипіння і сама кипить, і тільки найвідповідальнішої миті не забуває про стоп, коли
нормальна жінка уже й глузду не мала б і вибила у ньому все запобіжжя, скільки бііого не знайшлося, ні, Люся таки мазохістка й садистка, мучитися подобається їй і мучити його, доведе до білого чаду, й ні-ні-ні-ні, щось там у неї негаразд, коли така нота, бо скидалося, що любить і хоче, як Дарик смикався до дверей, її очі наливалися такою страшною сльозою, що витруїть все і Люсю роз'їсть, і Дарик жертовне й провинне - вертав до неї і все починалося знову, її розчахнуті губи німіли, похлиналися зойком, загравання до губ, ми таке не проходили, зозла він уточив і собі ще й ще до склянки, і радісно одурілий, перехлюпнувся дуром; йшла гуцулка через кладку та й підняла ногу, гуцул думав, що то образ, помолився богу, йшла гуцулка з Коломиї, а гуцул із Бані, посідали під смереков, щоб зробить снідання, ах і що ж то за снідання, як нема що їсти, заліз гуцул на гуцулку та й не може злізти, перестань, збентежено-захоплено затуляла вона йому вахляною рукою рота, а звідти вже грамофонилось: Антінчику, Антінчику, а що в тебе на кінчику, червоная булавочка, дівчаточкам забавочка, до Марусі не ходив, не піду ніколи, бо до неї хлопці ходять, як діти до школи, продай, мамо, сиві биці, купи мені шнуровиці, бо у мене циці трясуться, наді мною хлопці сміються, |На печі скраєчку дід посіяв гречку, дід косить, баба в'яже, дід попросить, баба ляже, ой чи чула чи не чула, як приходив кум Мачула, а прокинулась вночі, бачу гроші у руці, чи ж я тобі не казала, чи не говорила,
не лягаймо вкупі спати, бо зробим Гаврила, ой Семене, басурмене, скидай штани, лізь на мене, бо я вчора п'яна була, комусь дала та й забула, ой у мене хата під бляхою, я даю, ще й підмахую, ой їдрі ж його мать, яка я багата, сім пар постолів, курка пелехата, коли б дядько помер, то б я дядину попер, буйний вітер віє, х... коноплі сіє, гей, рано-вранці, ще й ранесенько; то що, я пішов, іди і заливалася вологою очей, і він знову вточував собі з бездонної пляшки і думав, хай би скоріше закінчувався цей вечір, ця ніч, хай би скорше приходив світанок, щоб усе обірвалося природним шляхом, і він нікуди, звісно, не йшов, і солоні озерця в її очах входили в свої береги, і тортури тривали далі, зуба не рвали, тільки піддрочували як не свердлом, то кусачками, ну що з тобою і чого те місячне нездоров'я влучає в самісіньку зіницю, коли бути хочеш, знати хочеш, мати хочеш, дати хочеш, коли гармата має нарешті стрельнути, утрата, утрата, утрата, а може, там глибша причина, й вона оберігає тебе від біди, ах, як цікаво, ну що за турбота, докохався до самої ручки, не боюсь я ніяких інфекцій, ніяких наслань, і він хвацько підпірнув під її схрещені на метелику тканки ручата і під тканки метелика наче рогом піддав, і вона розгубилася миттєво й нараз розгубився і він, просив, просив, не дає, а випросив, не встає, і проблема відпала, як роги в самця, лишалася пляшка з жовтизною трунку, і він, жонглюючи пляшкою, чаркою і сигаретою, летів і летів безповітряним простором, маючи вдосталь дозвілля перш, ніж ударитись у землю, ой мамо, мамо, люде кажуть, що я чихоткою больна, вони того не понімають, що я в Івася влюбляна, а поїзд йде без остановки, а серце реже без ножа, кому весьола моя розлука, кому весьола жизь моя, буду водить, не буду попадать, не будуть кури пропадать, Дарик торкнувся її голої руки, і вона сахнулась, як від струму, чарочка покотилася по підлозі, стаканчики граньонниє стояли на столе, дві парочки влюбльонниє сиділи на скам'є, стаканчики граньонниє упали із стола, упали і розбилися, разбита жизь моя, і сон поволі мирив їх із світом, із самими ними, а завтра знову молотарка щодення і знову чекання золотої казки, і казка здурманить, поманить, обманить, по бороді текло, в рот не попало, текло, не попало, попало, спокійні ситі подружжя рохкають у своїх подушках і перинах, подушками й перинами задушивши любов, і тільки неприкаяні нерозгрішені душі блукають і блукають світом, і навіть знайшовши одна одну, не можуть мирно всістися поруч, мов дві пташки на гілці, алярмують не з доброго дива, вічний спурх не дає ні хвилини спокою, а візьмешся за розум, нікого вже поруч нема, і не відомо, чи є ти сам, чи тобі щось не пороблено, не перетворено на опудало, ідола, мумію, і ранок одвертає від них свій сонячний лик, Люся стоїть у ванній, підтримуючи рукою живіт, мовби звідти має щось випасти, їй зводить поперека і щелепи зводить, на неї повз неї біжить-пробігає сива від хлорки вода, змиваючи слину і сім'я, години і дні, й сторозтерзані ночі, стаканчики граньонниє упали із стола...

Ігор ЧЕНИЧ

*
Нагору