Така спека, така задуха. Чого бігти після роботи додому, якщо можна спуститися
схилами Дніпра й поринути у лагідну прохолодну воду. Та й у будень на
пляжі менше народу. За десять хвилин Олена опинилася на піщаному березі.
Дівчина ненавиділа своє тіло. На ньому було, як їй здавалося, забагато
родимок. Та й багато шрамів. Якось у дев'ятому класі Олена з дівчатами
і хлопцями гойдалася на підвісних каруселях. Тоді Сашко так розгойдав
сидіння, яке було попереду, що воно своїми гвинтами «сіло» Олені на коліно.
От шрам на коліні й на все життя. Взимку його не видно, а влітку на засмаглих
ногах він виглядає рожевим.
А шрам від апендициту у всіх маленький, а в Олени великий. І на долоні
ще з .дитинства знак, як трикутник. Олена пам'ятає, як десятирічною підплигувала,
щоб зірвати у сусіда червоні вишні та так зависла долонею на колючці,
що була на дроті, який обвивав зверху сусідський паркан. А ще в неї шрам
на лівій руці біля великого пальця. Колись надворі Олена різала яблука,
а брат тренувався поруч, імітуючи гру в гандбол. Він так тарахнув м'ячем
об стіну будівлі, що м'яч відскочив , зустрівшись з держаком ножа, встромив
лезо в Оленчину руку. Шрам досі аж виблискує на сонці. А ще на стегні
велика глибока подряпина від лижної палиці. Скільки років минуло, а подряпина
мов свіжа. Ще маленькою Олена впала в льох, зламала два ребра, забила
голову та спину. А скільки разів вона летіла з дерев, і кожен такий політ
залишив слід на Оленчиному тілі.
У дитинстві так добре жити у своєму приватному, хай невеликому домі. Таке
відчуття свободи! З роками починаєш розуміти, як це незручно. Добре, що
хату знесли. Тепер Олена мешкає у багатоповерховому будинку. Але шрами-мітки
тепер постійно нагадують їй її розбурхане дитинство.
Маленьку Оленку подряпини не хвилювали. Чого не скажеш вже про дорослу
дівчину Олену. Це чоловіка прикрашають шрами, а ніжне тіло жінки повинно
бути бездоганним. Тому загоряла Олена подалі від людського ока. Не те,
щоб вона зовсім соромилася свого тіла, ні... Не хотілося, щоб хтось розглядав
не її жіночі стегна, а подряпини на них.
Усамітнившись, Олена підставляла своє тіло теплим сонячним промінчикам
і читала «Наталі», щоб не перевантажувати себе після робочого дня «важкою»
літературою. Вона занурювалася то в легке чтиво, то у прохолодну глибінь
води.
Ще здаля дівчина побачила, як до неї наближається пара: чоловік років
сорока і жінка, молодша за нього, мабуть, років на три. Вони зупинилися
неподалік. Олена кинула оком на чоловіка. Він не був накачаним, але чомусь
здавався дуже сильним. І одразу сподобався Олені — очі наче намальовані
й дуже розумні.
«Оце чоловік, — подумала Олена, — і що він знайшов у тій сірій миші?»
Погляд її мимоволі ковзнув по жінці, та ніде не зупинився. Посередність.
Сама не розуміючи чому, Олена відклала «Наталі» й витягла «Факти». Вона
завжди їх читає ззаду наперед. Спочатку розглядає напівголу дівчину на
останній сторінці. Хтось затулив сонце, Олена підняла очі.
— А дівчина нічого, але ви краща, — промовив чорноокий чоловік. Олена
несподівано для самої себе простягнула чоловікові газету:
— Маєте бажання проглянути? Будь ласка.
— Ні, ні. Мені було б приємніше порозмовляти з вами.
— А ваша супутниця?
— Де ви бачите супутницю?
А й справді, жіночки не було. Під кущем лежав згорнутий одяг, а на ньому
— невелика чоловіча сумочка. Як її називають? Барсетка, здається.
— Ви що, посварилися?
— Я її зустрів тут, на пляжі, як і вас.
— Але чим вона вам не догодила?
— Вона просто співрозмовниця.
— Тепер моя черга?
— Не розумію.
— Я теж об'єкт для розмови?
— А хіба вам не подобається спілкуватися?
— Якби подобалося, я б розляглася у більш людном місці. Чоловік не відходив.
Він відверто розглядав Олену. Вона відвернулася.
Останні промінчики сонця пестили оголене Оленчине тіло, їх дотик був лагідний
і теплий. Граючись, вони, здається, знімали напругу від погляду чоловіка.
Але хотілося якось захиститися від цих примружених очей, тож Оленка швиденько
натягнула суконьку, миттю склала газети в пакет і попрямувала на міст.
Через якусь хвилину чоловік наздогнав її:
— Я вас проведу. Я на метро не катаюсь, — і він зупинив таксі. На задньому
сидінні вони й познайомилися.
— Микола.
— Олена.
Чоловік провів дівчину до дверей квартири. Прощання було коротким — таксі
чекало.
— Я тепер знаю, де ти мешкаєш. Якщо ти не проти, зустрінемось завтра о
шостій на Хрещатику біля готелю. Я буду чекати.
Олена була не проти. Дівчина не стала дзвонити, як завжди, а тихенько
відімкнула двері і довго стояла у темряві за зачиненими дверима, мрійливо
прикривши очі. Ввійшла мати, ввімкнула світло і всі мрії зникли.
— Ти що робиш у темряві? Де це ти так довго? Ну й робота у тебе.
— Я не з роботи. Ще встигла забігти на Дніпро скупатися...
У ліжку Олена довго міркувала, що завтра одягти. Білий костюм занадто
діловий. Сукню з розрізом на побачення одягнути непогано, але на роботу
в неї виряджатися не дуже пристойно. Вранці, не вагаючись, дістала свою
улюблену сукню, яка одягається, як халат, але облягає стегна. Вона водночас
і спокуслива, і ділова.
Весь день Олена приймала звіти. Вона повинна була звіряти цифри у другій
колонці з даними у восьмому рядку. Але їй було байдуже, співпадуть вони
чи ні. Сьогодні зустріч з Миколою. Вона про нього нічого не знає. Але
дівчину вразила його надзвичайність, його незбагненна внутрішня сила.
Зустрілися. Він був у тій же коричневій сорочці, що і вчора. «Не міг причепуритися»,
— промайнула думка. Але й у такому вигляді чоловік запросив Олену в ресторан.
Крутий...
Дівчина бачила, як швейцар когось не пропускав, комусь щось довго пояснював.
Микола зробив знак двома пальцями і вони вдвох спокійно пройшли повз нього.
Чоловік замовив по келиху шампанського і бутерброди з ікрою. І все. Правда,
Олена не була розчарована. Хлопець, з яким вона раніше зустрічалася, купував
в Макдональдсі один чізбургер на двох.
Публіка була поважна, Олена слухала спокійну музику, відпивала неспішними
ковтками холодну освіжаючу п'янку рідину й розкушувала кожну ікринку.
Микола більш розпитував, ніж розказув. Час від часу він кудись виходив.
Вечір промайнув непомітно. Сіли в тролейбус, а потім — в таксі. Якось
дивно. Чи не простіше одразу найняти таксі біля ресторану? Чоловік провів
дівчину до самих дверей. Поспішав. Його чекало таксі. Наступного вечора
він запросив Олену в інший ресторан. Публіка була більш розкута. Цього
разу замовив коньяк та бутерброди з чорною ікрою. І знову Микола частенько
полишав її саму. Але встиг розпитати про неї все-все. А про нього вона
знов майже нічого не дізналася.
За перший тиждень Олена встигла відвідати чотири ресторани. Дівчині була
приємна така увага, але їй почало здаватися, що чоловік у тих ресторанах
когось щукає. Завтра субота. Куди він її запросить? Проводжаючи Олену
до дверей, Микола запропонував:
— Давай зранку поїдемо на пляж. Бери ковдру, газети, їжу, а я візьму пляшку.
Що ти хочеш?
Олена здивувалась — досі він її не питав про це. Пити вона не любила.
І їй було байдуже. Але, щоб не здаватися зовсім простою, промовила: «Мускат».
— Добре.
Олена встала рано. Нарізала копчену ковбасу, зварила чотири яйця, картоплю
в лушпайках. В пакет поклала помідори, огірки, цибулю, пляшку з компотом.
Здається, все взяла. Постояла, поміркувала. Взяла серветки й презервативи.
Микола був все у тій же коричневій сорочці. Чоловік і жінка знайшли таке
місце, де ніхто б їм не міг заважати. Спочатку Олена читала Миколі кумедні
оповідання з «Наталі», потім він розповідав про Сталіна, Гітлера, потім
перейшов на членів уряду. Розказував, що був свідком, як отруїли якогось
закордонного урядовця. Вже через годину обоє захотіли їсти.
— Олено, чого ти не принесла чогось домашнього, смачненького? Таке я міг
купити й сам. Я скучив за котлетами, голубцями.
— Невже ти так давно їх куштував?
— Дуже давно.
— Ти такий дивний. Я про тебе досі нічого не знаю. Хто ти насправді?
— Скоро довідаєшся.
Після вина Оленці раптом закортіло попестити сильне розімліле чоловіче
тіло, але вона боялася. Сама не розуміла, чого. Дівчина пальчиком провела
по твердій чоловічій спині, відчула, як грають його м'язи. Ні, він до
неї не байдужий, а просто дуже стриманий, Олена торкалася пучками пальців
шкіри на кремезних плечах, і кожен м'яз від її дотиків здригався. Це збуджувало
дівчину. Вона не втрималася й доторкнулася до тугих, ледь вкритих волоссям
сідниць. Чоловік поворухнувся і вмить жінка відчула на собі вагу чоловічого
тіла, їх очі зустрілися. Яким же він був гарним: темні-темні очі прикривали
густі темні довгі вії. Брови летіли вгору, надаючи обличчю гордовитого
вигляду. Прямий ніс з виразними ніздрями, ледь усміхнені вольові губи.
Олена отямилася, коли його «боєць» вже орудував у ній всередині. Неспішними,
але сильними рухами він пригвинчував її до землі. З кожним поштовхом гаряча
хвиля обпікала її, розпочинаючись між ніг і закінчуючись у голові. Дівчині
хотілося, щоб він увійшов у неї весь, щоб вони були, як одне єдине ціле.
А потім все злилося в море, ні, в океан насолоди. Насолода мерехтіла цяточками
в її жилах, нервах, в її очах. Олені здавалось, що вона непритомніє від
цієї солодкої втоми.
Мабуть, вони позасинали, бо прокинулись, коли останні промінчики сонця
намагалися заглянути у прикриті легким сном очі. Захотілося їсти. Вони
накинулися на залишки їжі так, ніби не їли три дні.
— Пора додому, — після легкої трапези сказав Микола.
— Розкажи казочку.
— Ні, сьогодні дуже гарний день, щоб розказувати страшну казку.
Олена вже о десятій годині була у ліжку. Спечене сонцем тіло боліло. Але
солона, раніше не знана втома склеювала повіки, розкидала ноги і навалювалася
міцним молодим сном. Прокинулась Олена рано. Сьогодні теж зустріч на пляжі.
«Треба зробити котлети й коржики». Коли збирала речі, впали презервативи.
Вона про них геть забула. Вчора все відбулось так швидко.
Коли зустрілися, Микола був якийсь неуважний. В розмові кинув:
— Ми відповідаємо за тих, кого приручаємо.
— Це ти про мене?
— Будь сама по собі й не дуже до мене звикай.
Та Оленці здавалрся, що вона знає все життя цього мовчазного сильного
чоловіка. Вона торкалася пальчиками його обличчя, цілувала його чорні
очі. Чомусь їй хотілося погладити його під пахвами. Чоловік здригався
від лоскоту. Дівчина не торкалася заборонених місць. Та не встигла й схаменутися,
як невдовзі вже колихалася на великому стовбурі, і гаряча хвиля знову
пройняла її. Все переплелося — хіть, бажання, насолода, втома — й мерехтіло
яскравими барвами чуттєвості, коли екзотичний фонтан задоволення піднімався
над усіма почуттями. Вона почувалася сп'янілою від чоловічого тіла ненаситною
істотою, їй хотілося зазнати задоволення ще, й ще, й ще раз. Проте чоловік
тактовно, але рішуче відсторонив її:
— Не все одразу. Вони купалися, загоряли, їли котлети. (Олена все чекала
слушної нагоди пережити знову такі незрівнянні відчуття. У воді вона закинулася
на чоловіка ззаду і притулилася своїми грудками до його плечей. Потім
неспішно ковзнула донизу. Зона робила це ще й ще, чоловік не взяв її за
руки і не поніс у кущі. Він сам зняв її купальника, поцілував невеликі
(тверді грудки й запустив свого «бійця» у лоно. Все Сталося неймовірне
швидко. Але жінка була готова. Всі думки, тіло, шкіра жадали цього злиття.
Коли всі почуття злились в одне, воно вибухнуло зоряним фонтаном, і Олені
було важко відірватися від цього джерела. Здавалося, що вона п'є божественний
нектар, і ніколи б не хотіла цьому кінця. День минув.
В понеділок вони зустрілися біля ще одного ресторану. Були коньяк, балик,
кава. Що ж, непогано. Але Оленці цього було замало. — Миколо, запроси
мене до себе.
— Не можу.
— Чому?
— Невдовзі довідаєшся.
У вівторок вони відвідали ще один ресторан.
— Миколо, я хочу до тебе!
— Ти себе поводиш, як повія.
— А ти бачив тих повій?
— Чимало на своєму шляху.
— Я не повія. Ти другий чоловік у моєму житті. Я хочу тебе, тому так поводжуся.
— Що ти верзеш. Подивись на свої шрами. Я, коли тебе побачив, вирішив,
що ти дівка, яка пройшла і Крим, і Рим. Ти, напевне, і стріляти вмієш.
— Ти що! Шрами — результат дитячих забавок, — Олена була прикро вражена.
— Я тобі не вірю. Я довідався про тебе. Мої кореші тебе не знають. Але
по шрамах відчуваю, що в якійсь банді була. Ти й у ліжку добре колихаєшся.
Напевно, не один тебе навчав цьому ділу?
— Та хто ти такий, що дозволяєш собі таке казати про мене!? — розгублено
спитала Олена.
— В'язень-утікач.
— Ти когось шукаєш по ресторанах?
— Так. Двоє мені заборгували п'ять років життя.
— А навіщо я тобі?
— Мене розшукують. Але ніхто мене не підозрюватиме, якщо я з пристойною
жінкою.
— А що то за жінка була з тобою на пляжі? -
— Вона з наших. Але в Києві не мешкає. Вона сама мене до тебе підштовхнула.
Сказала, що ти будеш гарним прикритгтям.
— Я тільки прикриття! Я тобі не подобаюсь?
— Подобаєшся. Але я повинен виконати свій вирок перш, ніж мене спіймають.
— Який вирок?
— Мене підставили. Я був офіціантом й не простим, а вищого класу. Обслуговував
послів. Та одного разу мені підсунули помідор, на якому з'являлася роса.
Я його обтирав рушником, але краплі з'являлися знов. Обтер серветкою,
але через секунд двадцять роса знов проступила. Тут з'явився мій друзяка
— теж офіціант — зі словами: «Ріж, що дали, й даси тому, що зліва. Твоє
діло маленьке». — Але моє діло не маленьке — на десять років тягне. А
друзі — шеф-кухар і офіціант — все скинули на мене.
— Ти їх знайшов?
— Ні, але обов'язково знайду.
— Я можу тебе більше не побачити. Дозволь мені бути цю ніч з тобою.
— Ти пришелепкувата. Секс не дорожчий за життя. Знай, якщо мене на квартирі
чекають, я прикриюся тобою.
— Досі все було гаразд,— несміливо прошепотіла Олена. Про таке вона читала
тільки в книжках. Ці балачки здавалися такими нереальними.
— Ну, добре. Тільки потім не звинувачуй мене.
Чоловік спіймав таксі. Ось машина перетнула міст через Дніпро. Олена вдивлялась
у нові будівлі. Таксі зупинилося під самими дверима одного з під' їздів
шістнадцятиповерхівки. Йшли на сьомий поверх чомусь пішки. Чоловік відімкнув
двері трьома ключами. Він не дозволив Олені ввімкнути світло. У квартирі
меблів не було. На підлозі лежали матраци, ковдри, простирадла. Простирадла
були м'які, приємні на дотик, схожі на великі рушники. Олена не звертала
уваги на вишукану білизну. Це було не головне. Головне, що жінка хотіла
віддатися чоловікові зараз, тут, хай і без нормальних умов. Відчуття небезпеки
і невпевненості штовхали маленьку дівчинку зі шрамами в обійми чоловіка,
який повинен був би захистити її, але обіцяє скривдити. Якби Олена довідалась
про все вчора, напевно, не прийшла б на побачення. А зараз кілька келихів
коньяку, чорні очі чоловіка і дитяче захоплення силою людини, яка втекла
з в'язниці, але не сховалася, та ще й шукає пригод, змусили дівчину забути
про елементарну обережність. Чоловік одразу ліг на матрац й, вже лежачи,
роздягався. Олена швиденько скинула вишуканого халатика й обвиваючи, мов
вужик, чоловічі стегна, допомагала скинути плавки. Знімаючи зайве ганчір'я,
дівчина неспішно торкалася пальчиками шкіри його стегон. А своїми ніжними,
мов персик, фудками доторкнулася «чоловічої гордості». Вона намагалася
робити це повільно, неспішно, як в еротичних фільмах. Але чоловік вмить
притягнув жінку до себе, міцно обхопив її руками і ногами й вона знову
відчула всередині гарячий стержень. В голові Олени запаморочилося, їй
важко було рухатись від цього дивного дикого збудження. Чоловік взяв жінку
за персикові груди й допомагав їй рухатись. Олена нічого не чула, не відчувала
часу. Вона була в полоні яскравого мерехтливого і легкого відчуття незвичайного
польоту. Жінка відчувала, ніби її піднесли над усім цим сірим світом у
яскраву блакитну височінь й дали пригубити божественного нектару.
Як шкода, що все скінчилося. Спочатку повернулося відчуття реальності,
а потім вона почула гуркіт вибитих дверей. Хтось увірвався до кімнати.
Олена хотіла підняти голову, але чоловік міцно притиснув обома руками
її обличчя до своїх грудей. Пролунав постріл. Гаряча «оса» дуже боляче
вкусила за сідницю.
«Знов залишиться шрам», — ще встигла подумати Олена і втратила свідомість.
Класика
