Усе в житті має свій початок і кінець. Ось і ця вечірка... Мені тільки-но
стало добре серед цих людей, а вже — час, бамбіно!
Тоді я вів досить-таки богемни спосіб житія, і в мене любили бувати друзі,
приятелі й зовсім малознайомий народець. Траплялися й спокусливі жіночки,
які давно вже забули, що таке цнота. Вряди-годи котрась із них підночовувала
у мене, і свято тривало до ранку.
Того вечора царювали Каріна й Світлана. Я приділяв більше уваги Каріні,
тендітній брюнетці — вона мені здалася безгоспною пташкою. Ми навіть кілька
разів при всіх поцілувалися, і дотик її пружних, мовби незайманих грудей,
приємно збентежив мене, але вино я вшановував більше, і коли гості стали
прощатися, не спромігся вигадати щось путнє, щоб затримати її.
Останніми виходили Олег із Світланою. Мені вони уявлялися як не двійком
молодят, то вже неодмінно закоханою парочкою. А виявилося, що побачилися
вперше у мене.
Введений в оману скромною поведенціею Світлани, я дозволив собі лише кілька
позирків на неї: її чиста й холоднувата врода просто сліпила. Коли бачиш
таких дівчат, завжди починаєш думати, чи не занадто близько ти до неї
підійшов. Утім, була одна мить, коли хвиля сорому водночас із уколом чуттєвості
дістала мене: Світлана поверталася з кухні з чайником та фарфоровими кухличками,
рештками сервізу від Баранівської фабрики — то було все, що залишилося
від мого невдалого шлюбу, — і, сідаючи, зачепилася сукнею за край журнального
столика, за яким ми балювали, й мені відкрилися її текучі, як пасма водограю,
ніжки; перетинка мініатюрних рожевих трусиків акуратно ділила навпіл охайне
паростя, трішки темніше за її пишне, ледь закучерявлене волосся, що сягало
пояса, — це нагадало елегантну перев'язь на галантерейній дрібничці. Видиво
тривало якусь частку секунди і потім ще не раз з'являлося в моїй збурханій
уяві, змушуючи палко заздрити тому, хто зніматиме ту пакувальну стрічечку
з вишуканого презента...
Олег затримав Світлану на виході: кремезний плечистий шатен з простодушним
виразом обличчя, він мало не затуляв своїм тілом всю пройму дверей.
— Їхати далеко, — сказав він, — а нічне місто тепер таке небезпечне.
— Що ти пропонуєш? — муркнула Світлана.
— Слухай, старий, — він дивився на мене з дитячою безпосередністю, — чи
не могли б ми у тебе перебути до ранку?
У мене, крім більшої, була ше одна крихітна кімната, де стояв лише пошарпаний
диван — саме на таку приключку.
Переді мною знову постала Світланина кучерява шоколадниця з рожевою перев'яззю;
відчуття, що хтось володітиме нею при мені, було нестерпне. Але припис
гостинності...
— Нема проблем, — відказав я, і вони з видимою полегшею повернули до неприбраного
столика. Ми допили рештки вина, й Світлана стала складати на тацю брудний
посуд.
— Слухай, старий, — промовив Олег, коли Світлана відправилася мити на
кухню кухлики, — я не свиня, що залазить в корито з ногами. Спочатку я
її, потім — ти. Пошлю митись, згодом сам піду у ванну. Тоді ти й оприходуєш
її.
— Ти... певен, що вона так одразу й дасть?
— Ці співачки... для них це звичніше, аніж чистити зуби.
Я знав, що Світлана виступає в ресторані, знав політ таких пташок, але
її світлий і чистий образ не міг одразу потьмаритися від його слів.
Тихенько стукнули двері туалету, почулося мелодійне дзюрчання. Я уявив
срібну струну вологи поміж плавних стегон: із замоховілого узвишшя стікає
життєдайна цівка — аналогії мої ще не втратили поетичного туманцю. Життя
наше брудне й прекрасне водночас: залежить від того, як на що хто подивиться.
...Ледве діткнувшися подушки, я мало не заснув, але через тонку стінку
до мене долинув згідливий шепіт, неголосний Світланин сміх, кілька разів
не в лад рипнув диван. І його пружини ритмічно застогнали, той стогін
одразу ж перейшов у спів, у солов'їне тьохкання. Сон мій де й дівся. Напружена
уява малювала сцену в усій її наготі: гостинно розкинуті Світланині ніжки,
серед яких умостився Олег, зім'явши ніжне, мов ковила, паростя довкіл
соромливої щілини, її лебедині руки обіймають його, її дзвонисті перса
дихають жагою, її чарівний ротик, опромінений сладострастям, не просить
пощади, приплющені очі прибутною водою виповнює хіть...
Тіло моє стрепенулось, і невмирущий кларнет, на якому витинало ніжне соло
не так уже й багато красунь, одразу настовбурчився, набув належної форми
без будь-якої підготовки.
Нездалий звладати із собою, я торкнув його й став погладжувати, мов болючий
суглоб. З-за стінки вже долинали стогони й погамовані зойки, і то, здавалося,
від моїх зусиль зроджувалися вони, й чим вони частішали, тим охочіш я
брався до свого вилюднілого асистента — він мені здавався здибленим огирем,
ладним здолати будь-яку перешкоду. Ще трохи — і крах, жага моя перехлюпне
через вінця, повінню проллється на самотню постіль.
На щастя, там, за стінкою, нарешті все затихло. Я почув легенькі квапливі
босі кроки, у ванній зажебоніла вода.
— Старий, зміна вахти, — перегодом шепнув Олег, піднімаючи мене з ліжка.
Як очамрілий, я ступив через поріг.
Видовжене лекалисте тіло мріло в розкинутій лодії дивана, у відблисках
вуличних ліхтарів туманіла охайна клумбочка в узвишші ніг, дражнили погляд
плаский животик і вишневі кісточки на банях персів. Розмаяне волосся і
погибельна плямка рота.
Я розчахнув її ніжки, переймаючись дрожем від лагідного дотику припухлих,
наче содники (оладки на соді), стегон і стрімко увійшов у ніжний презент,
як у київський торт.
— Який ти... — захоплено прошепотіла Світлана і тут же, розібравшися в
підміні, зашепотіла:
— Не руш, не руш, кажу тобі, бо...
Поцілунком я закляпив їй рота, і вона ще поборсалася трохи, мовби збираючися
вигребтися від наруги, і раптом з чималим подивуванням я відчув, як її
стихійне борсання почало набувати певної ритміки: дівчина стала подавати
мені себе назустріч, та все палкіше й палкіше, її руки оповили мої плечі,
а язик став в'юнко проковзувати мені в рота, ніби віддзеркалюючи старання
в ній зовсім іншої частки мого єства.
Спершу це була приємнизна дитячої оксамитової купелі, яка переростала
в гарячінь лазні, і все супроводжувалося наростанням небесної музики в
моїх жилах, і та диводайна мелодія просилася виходу через єдиний можливий
вивід, і коли я, вже не годен більше терпіти, мав звільнитися від неї,
дівчина чуло вивернулася з-під мене і підставила жаднючі губи. Я виповнив
їй рот, й вона сковтнула весь нектар любові. Раз, іще раз... Вдячно поцілувала
його й мене.
— Ми не пустимо його до себе, правда?
— Кого?
— Олега.
— А за які такі гріхи?
Я озирнувся: приятель стояв за два кроки від нас і натхненно мастурбував.
Я зніяковів: він, певне, бачив нас не лише щойно. Не даючи отямитися,
він повалився до нас на диван і став загравати своїм загрозливим, як гримуча
змія, знаряддям до Світланиних персів, до пелени її волосся, до губ. І
Світлана, яка тільки-но шепотіла — «ми не пустимо до себе» — вмить проглинула
його своїми чарівливими вустами.
— А ти чого байдикуєш? — накинувся він на мене. — Давай приєднуйся.
Допіру звідавши гострої, але не вельми тривкої насолоди, я знов запалахкотів.
Горіння було тепер рівне й потужне, і я, прилаштувавшися до входу у Світланин
рай, став професійно бісувати. Прутень мій мовби прозрів, здобув
слух, нюх і смак, і там, де він прогулювався йому було все таке любе,
наче у квітучому травневому саду.
Складна гама чуттів: примітивні дії і прозрівання неба. Я вгвинчувався
далі й далі, розводячи їй стегна, ніжки на моїх плечах додали мені імпульсу,
і усього видно, ми кінчили з Олегом заодно, а за нами й Світлана — притлумлена
октава зойку розпанахала переддосвітню тишу.
— Такого у мене ще не було, — за хвилю мовила дівчина, витираючи тильним
боком долоні ярі уста.
— Хто б тобі повірив, — поблажливо мовив Олег. — Шлях на сцену лежить
через стількики ліжок!
— Але такого справді., — вона потягнулася до сигарети.
Купіль, короткий передих...
Я лежав горілиць, ошелешений пригодою, Світлана мило щебетала, й розказуючи
смішні придибенції про своїх колег-музик. Мій полеглий пру-тень зворухнувся,
коли вона необережно діткнулася його рукою, і стрімко почав рости. Світлана
вже не випускала його з долоні, яка віддалено нагадувала інший аналог,
— невинно голубила. Зрештою гола одаліска нахилилася, розхлюпавши зливу
свого лоскітливого волосся мені на груди та живіт. Що я відчував — словами
не передати.
Я побачив, як Олег підправив амфору її дупеняти і став прилаштовувати
свого дрюка — лясь по сідниці, по другій, і ось його інструмент мов у
масло провалився. Вигинаючи дугою спину, Світлана примудрялася заковтувати
мого «снікерса», аж він проростав у її горлечко. Та ось прогнала його,
пустила в ліс густого в'юнкого волосся, обціловуючи ядра. Не тямлячи себе,
я став прорухуватися в мереживо золотистих заростей, і це була зовсім
нова ніжність, хмільна та ефемерна, мов міраж. Обійшовши язиком двійко
яєчок, Світлана вередливо розсунула мені ноги, й, о небо! — стала лизати
анус. Околом свідомості майнуло: це вже щось нашому столу від столу лесбіянок?
Я кінчив їй просто в пишну піну зачіски.
Олег продовжував свої машинізовані вправи, і до мене лише тепер дійшло,
що він свідомо міг переплутати нижню й верхню кватирки. Спонукуваний цікавістю,
я помандрував рукою попід Світланиним животиком і розгорнув кучеряве обрамлення
тендітної прозурки. Вхід було причинено, але засув перебував таки з іншого
боку!
Наткнувшись на набучавілий живчик, я попестив німфу як у точковому масажі.
Світлана зойкнула і вкусила мене за живіт. Зойкала й кусала знов і знов,
і я збагнув, що вона кінчала чи не всіма своїми входами-виходами.
— Хочеш її в дупу? — спитав мене опісля Олег.
— Мене на лайно не тягне.
— Яке там гівно, — Світлана — чиста дівчинка...
Все одно така перспектива не вабила. Але сталося: коли я знову по-простяцькому
мантачив нашу спільну коханку, а Олег розважав її вуста, Світлана так
заскакала в екстазі, що прутень вислизнув з неї і, кваплячись доправити
його до джерела насолоди, я вочевидь промахнувся, бо Світлана аж заверещала.
Переконатися в помилці було неважко, і тепер роль основоположного знаряддя
мав виконувати тільки мізинець (більший палець не проходив), та й то лише
скраю.
Коли я завершив свої різнобічні старання, цікавість повела мене далі.
Облита сіменем дупа нічим не відрізнялася від піхви, і два мої пальці
відчували один одного мов через лайкову рукавичку — така там тонка переділка.
Зовні дистанція куди більша.
Ми звідали цієї ночі весь пакет насолод, працюючи й руками, коли стомлювалися
трудівники піхви, а Світланин рот утоми не знав — вона навіть усі пальці
нам пообсмоктувала.
Близько полудня ми пішли до поближньої кав'ярні і замовили пива.
В Олега при собі були гральні кості, і ми, не змовляючись, продули Світлані
кілька десятків баксів — треба ж було якось компенсувати її старання,
а, звісно, що просто так гроші вона не взяла б.
Якось я завітав у ресторанчик, де вона співає. Голосок у неї приємний,
хоч і не сильний: мікрофон тримає так близько до рота, наче має його проковтнути.
У перерві між виступами я підійшов до неї. Вона ледве впізнала мене. Скоро
я збагнув причину її холодності: поруч огинався амбал із жаб'ячим обличчям
— її наречений. Після весілля він збирається забрати Світлану з ресторану
й, організувавши перемогу в одному з престижних конкурсів, відкрити їй
шлях на велику сцену. Хай їй щастить.
А я відтоді, як завважу, що співачка мало не заковтує мікрофон, бачу її
рот в іншому контексті — достоту Світланин нашої спільної з Олегом та
нею ночі. I тут уже гріх не згадати феноменальний дует, який ми виконували
під її артистичний акомпанемент.
Класика
