Сонце, зглянувшись над безбарвним небом, стало стрімко схилятися до небокраю, шукаюче гарне місце у заміських верболозах. Освітлення почало потроху м'якшати, водночас фарби стали насиченими та опуклими. Поважчали хмари, збіглися овечою отарою до обрію. Повітря, випаровуючись від розпеченої бруківки, стало густим і тягучим. Втомлене місто почало готуватися до короткого нічного сну.
……………
На схилах старого кургану було затишно. Ніч обіймала їх, ховаючи від усього світу, від усіх буденних справ, мабуть, щоб подарувати щось важливіше. Нагорі крізь чорну завісу всесвіту вирізнилися свіжі зірки, нанизані, наче зерна коштовного намиста, на невидимі нитки сузір'їв. Ольга не випускаючи Дем'янової руки, опустилася на траву, що гірко пахла диким полином.
– Я втомилася. Побудьмо тут.
Він сів поруч, розуміючи, що відповідати не треба й просто ніжно потягнув її до себе. Поцілував шию, потім виріз на грудях. Відвів рукою косичку й знову поцілував, цього разу сміливіше. Раптом Ольга повернула голову й почала спрагло, гаряче відповідати на його цілунки, він відчув її тепло, яке накрило його хвилюючим потоком. На якусь мить вона призупинилася, огорнула його руками, й вони не розриваючи обійми, опустилися на трав'яний схил. Волосся Ольги змішалося з травою, що збуджувало його більше і більше. Дем'ян так часто думав про це( в операційній, у своїй крихітній кімнатці, у самотніх прогулянках містом),уявляючи, як буде її роздягати. Як пристрасно її кохатиме. Як підкорятиме та володітиме нею, незважаючи на усі перешкоди, плітки, безгрошів'я, невизначене майбутнє.
Ухилившись її губ, він прошепотів кудись у лоскітне волосся, у вигин круглої шиї, хміліючи від власної сміливості:
– Ольга… Оленько… Я хочу тебе…
Вона приклала палець йому до губ, та, відвернувшись, спритно стягнула блузку, спустила по ногах трусики – він навіть не бачив це, а зрозумів із її рухів. Струм бажання панував над тілом, перехоплював дихання. Дем'яну так ще ніколи не було, з усім його попереднім любовним досвідом. Навдивовижу легко увійшовши в неї, він відчув нове, незрівняне ні з чим почуття володіння жінкою. Ольга була поступливою, слухняною, підвладною…і, з кожним разом, тісніше притискалася до нього. Її руки сковзнули в траву, голос захрип, став низьким і незнайомим, очі дивились повз нього . Саме цього Дем'ян так бажав, коли мріяв про її груди та округлі жіночі сідниці в операційному халаті. Він призупинився, щоб втриматись, але Ольга саме звела стегна, й він полетів у солодку бездиханну прірву – з хриплим зойком лив і лив у неї накопичене сім'я…
Плечі її трохи тремтіли – вона беззвучно плакала, либонь, сміялася. Дем'ян відчув біль у колінах, травою сколену руку, але все це було далеко. А всередині – надзвичайна свобода, спокій, легкість. Вже відсторонено, з вдячною ніжністю, він замилувався молочним сяйвом жіночого тіла. Ольга коротко поцілувала коханця, сіла, обхопивши коліна руками.
– Заплющ очі, я одягнуся, – й додала, – мамі тільки нічого не кажи. Я сама.
№2
Вони лежали у ліжку, зробленому в східному стилі, яке певно залишилося від зниклих у веремії епохи екстравагантних господарів. Високий, напівпрозорий серпанок підіймався майже до стелі й, здавалося, колихався від їхнього дихання. Подушки та простирадла були з яскравим, строкатим орнаментом. На підлозі доживав віку килим із нескінченним одноманітним візерунком, пошарпаний, чи то невгамований часом, чи то солдафонським взуттям. В узголів'ї ліжка на всі боки розбіглося надщерблене різьблення. Місцями лак, мабуть через перебої в опаленні, повідставав опуклими жовтими плямами. Було вже пообіддя.
Лежали не рухаючись, не втомлені, а вигріті, зчаровані владою й водночас покорою іншого тіла. Ледь торкаючись одне одного, щоб зберегти рештку радісного здивування, частку збуджуючої приналежності. Дем'ян ще трохи послухав її подих.
– Єва, мені сьогодні…
Вона пригорнулася ближче, й, наче кішка, легенька потерлася об його плечі.
– Знаю. Твій останній день, – Єва раптом відсторонилася й подивилась на нього з іронією, яку він ще не навчився розуміти. Втім, засміявшись, легко сковзнула на підлогу. Мимоволі він зачарувався її високими стоячими грудьми, синє-чорним волоссям над порцеляновою шиєю. Він думав, що жінки з такими округлими стегнами та тонкою талією існують тільки на картинах класиків. Не знав, що крім нестримного бажання, крім шаленої миті владицтва над тілом, крім розділеного дотику та відчуття близькості, існує ні з чим не зрівняна насолода споглядання…
Єва повернулася закутана у довгого рушника з рожевими трояндами.
– Я молодша за тебе, тому кмітливіша. Читай.
Вона простягнула йому аркушик з печаткою. «Інститут Обміну речовин та ендокринології. Довідка. Видана Попову Д.В., в тому що він перебував на обстеженні…. В зв'язку з важкими розладами ендокринної системи потребує подальшого лікування в умовах стаціонару…»
– Звідки в тебе такі зв'язки? Може вони всі твої коханці?
– Якщо й так, чому тебе це хвилює?
Вона знову неквапно витягнулася у ліжку, прикривши простирадлом тільки темний трикутник, що вирізняв пливучу білість тіла. Знаючи, що вона жадана, що він, незважаючи на бурхливий ранок, знову буде її кохати, знову і знову наздоганяючи в просторому ліжку, поки вона не втомиться й водночас не збудиться від пестощів.
– Нахились, – Єва впритул, у саме вухо, лоскотно прошепотіла, – в кожного чоловіка свій запах… Як у самця в період гону. І раптом легенько куснула його за підборіддя. Повернулася на бік, намагаючись ухилитися від його рук, притиснула коліна до живота. Він терпляче чекав, вкриваючи цілунками її шию, просуваючи руку далі, далі, поки не відчув збуджуючого дотику її грудей. Силою повернув до себе, крізь її долоні розшукав губами гарячі зірки, розуміючи, що колеться підрослою за ніч щетиною, але не в змозі зупинитись. Відриваючись лише на мить, щоб хрипло повторювати її ім'я: Єва… Єва…Єва…
Вона відчула його нестерпне бажання й сама рушила назустріч.
– Так, коханий. Я тут.
Єва стала милувати його коротке, по-військовому стрижене волосся, яке невпевнено відросло після висипного тифу. Її пещення усе сповільнювалося, руки зупинилися, вона примружила очі, стала дихати глибше. Дем'ян бажав саме цього, натомість відчув, що втомлений від любовного ранку, що не готовий скінчити. Він потягнув її стегна до себе, притиснув до ліжка, став входити в неї відчайдушно швидко й грубо, слухаючи її дихання з придихом невловимого стогону. Зупинившись від знемоги, нахилився і поцілував у напіввідкриті ковзкі губи. Єва зімкнула руки на його шиї.
– Не виходь… Просто побудь у мені. Я ще збуджена. Я ще хочу. Просто побудь…
Вона залоскотіла його неслухняним волоссям. – А більше за все люблю твої очі, коли ти заповнюєш мене…
На якусь мить Дем'ян усамітнився, підвівся над нею на неслухняних руках. Роздивився майже не сплощені від лежні груди з рівними брунатними ареолами, чорні кучері навкруги сліпуче-білої шиї, серги з блакитним камінцями. Так, він на самоті уявляв, як вони розгойдаються у вушках від його рухів… Зненацька відчув знову усю насолоду чоловічого царювання, спалахнув від думки, що вона його, почав знову, щоразу впевненіше й сильніше. Вона вмить відчула це. Так як і вранці витягнулася, стисла пальцями подушку, віддаючись його рухам. Примружила очі, по-дитячому стисла вперті тонкі губи. Він ще встиг помітити крапельку поту в шовковому волоссячку над верхньою губкою, коли відчув, що не стримується. І вже легко, трішечки болісно вибухнув… у її…. чи то шепіт, чи зойк, у блаженну теплоту відкритого жіночого тіла.
Класика
