Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Марина Олійник
Купідон і супермоделі. Чому і як виникає кохання

“Я — твоя модель,
Ти — моя Коко Шанель”

Основи психології від Океану Ельзи

Понеділок цього тижня почався з сердечок у найрізноманітніших формах, тобто з Дня Валентина.

І поки спогади про свято ще не вивітрилися з пам’яті — саме час подумати про кохання. Тим більше, що вчені вкотре відкопали цілу купу нових даних про це явище. Наприклад, чому так часто в парі “один гребе за двох”, чому закохані розчиняються в своєму партнерові”. І — що зробити, щоб після того, коли підбереш ключик до серця коханої людини, не втратити ні кохання, ні власної індивідуальності. Адже, як відомо, підібрати ключик — це ще тільки початок дороги…
Почнемо з найпростішого — з того, як Купідон обирає кандидатури жертв. Частенько на палке кохання з першого погляду “ловляться” повністю протилежні люди. І доволі значна частина цих людей згодом, коли пристрасті вляжуться, починають котити бочку на Купідона. От, мовляв, підступний “стрілочник”, затуманив всі мізки, сп’янив, а от будь я при тверезому глузді і при пам’яті — та я б на цього ідіота і не глянула би! (Інший варіант — “хто б міг подумати, здавалося, така гарна дівчина, а виявилося — таке стерво!”).

Заспокойтеся, любі жертви Купідона. Хто-хто, а глузд, мізки і пам’ять в той момент були на своєму місці, при виконанні службових обов’язків. І, до речі, на відміну від свідомості, глузд і пам’ять справді ніколи не п’яніють. Навіть якщо їхній “клієнт” напився в сардельку…
В чому ж справа?
Років два тому ми вже говорили про те, що нахаба-Купідон підбирає другу половинку за “тими даними”, які до пори — до часу тихо-мирно живуть у вашій підсвідомості. Не думайте, що психологи, психіатри і психофізіологи всі ці два роки били байки і нічого нового не дізналися. За той час вони встигли конкретизувати даний процес і додати до нього цілу купу нових деталей.
Отже, почнемо з того, що пам’ять (на відміну від свідомості, котра іноді не може згадати, що було вчора) працює постійно і дбайливо збирає для вас “образ коханої людини”. Починаючи з найпершого досвіду стосунків з протилежною статтю, і закінчуючи модними фільмами та настановами мами-тата-друзів. Всі ці речі старанно записуються у вигляді програм, якими ви будете користуватися для того, аби намагатися зрозуміти і передбачити вчинки інших людей.
Загалом у людини за певний час створюються певні групи образів-моделей — образ батька, мами, подруги, коханої людини і т.д. — які, між іншим, далеко не завжди співпадають з реальною людиною.
Доволі часто ми за цими образами і взагалі людини не бачимо — аж до того часу, поки не стається щось, що взагалі у жодні рамки не влізає. Психологи, починаючи з Фрейда, називали це явище переносом, проекціями, іншими нехорошими словами. А фізіологи виявили, що ці моделі, попри всю їхню неточність — нормальна річ, і це чи не єдиний спосіб спілкування для людей.
Отже, коли зустрічаються двоє “кандидатур Купідона”, їхній мозок в той момент звіряє, наскільки резонують їхні “моделі” одна з одною. Резонують не тільки ваші переваги, а й ваші недоліки. Якщо резонанс є — стріла полетіла, погляди цих двох зустрічаються, і Купідон підступно потирає руки. Чому підступно? Та тому що дуже і дуже малий відсоток людей сприймають кохання як початок довгої, однак приємної роботи над собою. Решта сподіваються, що щастя саме повинне впасти на голову. А коли воно не падає — клянуть спочатку Купідона, потім партнера, маму партнера, тата партнера… Ну і так далі за списком.
Втім, повернімося до нашої пари. Ось ці двоє зустрілися, познайомилися, відчули, як між ними “пролетіла іскра”. Як казав поет, “зустрілися дві самотності”. Однак прискіпливі фізіологи — вслід за психологами — нарахували в цій парі набагато більше людей.

  • А саме:
    безпосередньо закохана дівчина,
    та дівчина, якою вона себе уявляє,
    та дівчина, якою її бачить коханий хлопець;
    безпосередньо закоханий хлопець,
    той хлопець, яким він себе уявляє,
    той хлопець, яким його бачить кохана дівчина.

Все це — цілком конкретні моделі, групки нейронів вашого мозку, які допомагають вашій свідомості створити картину світу.
Тобто суто психологічно — шість образів. Здебільшого, зовсім різних. Особливо пари перших двох — якою людина є, і якою вона себе уявляє. Нахабний Купідон, власне, працює для того, аби з допомогою кохання показати вам переваги і недоліки першої моделі, і різницю між тим, якими ви є, і якими себе бачите.
Однак людина зазвичай починає здалеку, точніше — зі спроб втелющити партнера у свою картинку і зафіксувати там намертво. Партнер пручається, верещить, і — займається цілком аналогічними операціями. І, уявіть собі, буває навіть таке, що ці двоє наївних істот, засліплених своїми моделями, таки знаходять спільну мову!
А все це тому, що здоровий глузд, той, котрий ніколи не спить і ніколи не сп’яніє, теж в цей час не байдики б’є, а трудиться в поті чола.
Точніше: ваш мозок виділяє цілком конкретні речовини, котрі, по-перше, допомагають вам терпиміше ставитися до партнера. Власне, якби ви до моменту зустрічі зі стрілою Купідона займалися саморозвитком, або ж хоча б уважно слухали, що кажуть на недільній проповіді, ви б знали, що так і треба ставитися до людей взагалі (тим більше — до коханої людини). Однак еволюція, ніби знала, що саморозвитком людям займатися переважно ліньки, а на проповідях вони ловлять гав, тож передбачила механізм, котрий вас хочеш-не хочеш, а змусить терпіти і пробачати недоліки партнера.
Більше того — під впливом незаперечної (на той момент) чарівності партнера мозок виділяє речовини, котрі допомагають вам підлаштуватися під кохану людину. Точніше — легше забути старі звички, старі моделі, і виробити нові.
(Хто думає, що забути старі звички легко — нехай запитає тих, кому пощастило кинути курити. Без допомоги мозку кинути стару звичку вкрай важко).
Не забуваємо — процес взаємний. Тобто в той же час ваш партнер терпиміше ставиться до ваших недоліків, і теж більш схильний до “переобліку” і заміни своїх звичок.
Однак та ж таки дбайлива еволюція не дуже шанує лінтюхів, тому процес не може проходити повністю “на автопілоті”, без будь-якого втручання вашої свідомості. Якщо втручання не буде — три роки мозок терпляче виділяє чарівні речовини. А потім бастує — аж до того часу, поки Купідон не розщедриться для вас на ще одну стрілу — з надією на те, що ви таки почнете працювати.
А тепер спробуйте вгадати з трьох разів, що від вас вимагає цей бюрократ з луком, стрілами і крилами?
Відповідь проста, як п’ять копійок, і важка, як Сизіфів труд. Від вас вимагається — розмовляти одне з одним. Спокійно, без істерик, з повагою, з щирістю… звіряти “моделі” одне одного, і йти одне одному назустріч. І терпляче з’ясовувати: хто від кого що хотів, на що сподівався, і якого калібру дулю отримав у відповідь. Адже те, що для одного закоханого — дуля, та ще й велика, для іншого — цілком природна реакція, не варта істерик.

Гребти за двох: чому зазвичай “один любить, інший користає”

Чи траплялося вам бачити наступну картину: закохана пара, цілком розумні і відповідальні люди, але… Але вона працює на трьох роботах і спить по 5 годин на добу, аби забезпечити їм двом відпустку на Канарах, а він весь вільний час бавиться в комп’ютерні ігри, та ще й вимагає від неї чудової вечері. І щиро не розуміє, чому друзі дівчини не дуже охоче з ним вітаються.

Або ж аналогічний випадок зі зміною ролей: він працює, готує, прибирає, а вона бігає по магазинах та нічних клубах…
Іншими словами: один з пари захищає інтереси іншого, як свої власні (а про свої власні частенько взагалі забуває), інший “думає тільки про себе”. Один підлаштовується під партнера. Інший — і не думає цього робити.
Випадки, коли “один гребе за двох”, трапляються доволі часто. І розмови тут допомагають далеко не завжди. Хоча б тому, що той, хто “гребе за двох”, зазвичай наважується на таку розмову тільки тоді, коли ставлення партнера вже довело до кипіння. А в стані кипіння нормально говорити практично не можливо… Однак справа не тільки в кипінні і відсутності розмов. Справа ще й у особливостях функціонування мізків.
Як вже було згадано, в кожного з нас існує модель сприйняття себе і модель сприйняття коханої людини. Загалом, грубо кажучи, для мозку немає різниці, кого сприймати — себе чи когось іншого. Кожна модель будується з одного і того ж матеріалу, і однаково функціонує. Однак для того, аби людина не заплуталася у цих образах, мозок їх з часом “розсовує” по різних півкулях. Моделі інших людей — в праву півкулю, модель себе — в ліву. Для зручності можемо обізвати їх “права і ліва модель”.
Маленька дитина ще не розуміє межі між мамою і собою, вміння відрізняти себе від інших з’являється з часом і розвивається. Як варіант — погано розвивається, чи ж навпаки — розвивається надто добре.
В теорії обидві ці моделі мали би розвиватися гармонійно. Людина мала би відчувати настрій і думки іншого, і так само добре розвивати власний образ, відчувати свої інтереси, формувати власну думку і т.д. Ну і шукати, як поєднати “праві і ліві інтереси”, аби не зашкодити ні тим, ні іншим. Іншими словами, людина мала би “любити інших, як самого себе”. І якщо таке вміння в неї не розвинулося змалечку “саме-собою”, то мала би свідомо розвивати його. Принаймні, саме це людині втовкмачують більшість світових релігій.
На практиці частіше трапляється інше. Та чи інша модель розвивається сильніше, доволі часто буває, що обидві вони розвинені ледве-ледве (тоді людина мислить дуже явними стереотипами), однак все одно котрась з моделей розвинена сильніше.
Або ви сильніше відчуваєте інтереси інших, або ж повністю зосереджуєтеся на своїх інтересах (а здебільшого — на тому, що ви вважаєте своїми інтересами). І як ви думаєте, яку саме пару вам підбиратиме нахаба-Купідон? Правильно, вас потягне до людини з добре розвиненою протилежною моделлю.
При цьому у Купідона будуть найкращі наміри: показати вам, чого саме вам не вистачає.
Доволі часто трапляються курйозні випадки. Наприклад, в першому шлюбі в людини краще розвинена ліва модель, у партнера закінчується терпіння, стосунки псуються, людина починає активно думати, що ж робила не так, каятися…. І — наступного разу Купідон їй підсовує пару з такою розвиненою лівою моделлю, що людина повністю переходить на “правосторонній рух” — і забуває про себе взагалі. І — знову виходять не стосунки, а казна-що.
Однак вже в цій ситуації є підказка: ці моделі не стоять на місці. Вони розвиваються залежно від ситуації, і того, хто поряд з вами. От тільки біда в тому, що це відбувається не завжди свідомо. А точніше — майже завжди несвідомо. Людина “записує” модель поведінки партнера, і, при нагоді, може її використати. Але — здебільшого вже з іншим партнером…

Розбір моделей

Звідки вони беруться, ці моделі? Із “дзеркального відображення”. Дитина спочатку “віддзеркалює”, копіює поведінку батьків та найближчих родичів, потім — друзів, телевізор, поведінку героїв книг, і т.д.
Спочатку поговоримо про випадки, коли вміння “моделювати” недорозвинене.
Це може статися з різних причин — починаючи від травм голови і закінчуючи відсутністю нормальних стосунків з найближчими родичами в дитинстві. Вміння створювати моделі не дається з народження само собою — воно народжується у процесі “мавпування” інших людей. І чим краще з дитиною спілкуються в перші роки життя — тим краще розвивається це вміння. Ну а повна відсутність спілкування може призвести до фатальних наслідків. Майже тисячу років тому німецький король Фрідріх ІІ Штауен спробував поекспериментувати — доручив виховання дітей нянькам, яким заборонено було спілкуватися з малятами. Діти померли.
Діти, котрі в дитинстві пережили дефіцит уваги, ніжності, співчуття, не матимуть відповідних біологічних програм, які б допомагали їм самим виявляти ці почуття стосовно інших. Гірше того — якщо дитина бачила в інших здебільшого негативне ставлення до себе, то вона найкраще відчуватиме в інших саме таке ставлення, шукатиме його, якщо не знаходитиме — то несвідомо спробує спровокувати.
Окрім того, у близьких стосунках нерозвиненість здатності до моделювання призводить до того, що людина не може інтуїтивно відчувати іншого, не розуміє чужих почуттів, натяків і т.д. Більше того — навіть власні емоції для неї є загадкою. Впав у істерику, розкричався, а чого кричав — і сам не знає…
Тим не менш, навіть у такої людини є шанс пробити “скляну стіну” і закохатися. Щоправда, для того, аби стосунки не зайшли у глухий кут, доведеться чимало попрацювати. Аж до свідомого створення образу стосунків, пророблення кожної деталі — як ви хотіли б реагувати на поведінку іншого, як ви хотіли б, що він на це реагував... (До речі, саме це пропагують більшість популярних зараз книг з психології). Ну і — розмовляти, розмовляти, розмовляти… Хоча б для того, щоб переконатися, що інша людина може відчувати вас. А потім — вчитися це робити самому.
Далі йде розвиток “правої моделі” — вміння відчувати інших. Люди, в котрих ця модель занадто розвинена, теж мають проблеми у спілкуванні. Вони настільки сильно відчувають інтереси інших, що йдуть назустріч аж до того моменту, поки не відчують, що жодних сил в них не лишилося. І, зазвичай, вони майже не звертають уваги — принаймні, до пори-до часу, на те, що отримують у відповідь або дуже мало, або зовсім нічого. Інший випадок — коли люди дуже швидко налаштовуються на інших, а потім виявляють, що від їхньої власної особистості майже нічого не лишилося. Вони маніакально швидко переймають всі інтереси партнера, стають його дзеркальним відображенням — і стосунки руйнуються, бо партнеру просто стає нецікаво. Коханий іде геть, ридання-плачі стихають, лишається одна-єдина думка: а хто ж тоді я?
Ще один момент: людина з розвиненою “правою моделлю” дуже чутлива до того, “що скажуть люди”, до віянь моди і до різних “психоепідемій”, на кшталт захоплення марксизмом-ленінізмом та іншими “ізмами”. Це теж досить часто впливає на стосунки. Бо, зрозуміло, частенько таких людей тягне саме до того, хто, з точки зору громадської думки, ну зовсім їм не пара. І ніби й кохання є, але піти проти цієї міфічної громадської думки вони наважуються далеко не завжди…
“Ліва модель” — тобто образ самого себе, з точки зору еволюції є “молодшою” за праву — тому її так і гойдає з одних крайнощів в інші.
(Загалом людський мозок почав пакувати окремі групи навичок в ліву півкулю — для кращої ефективності роботи — порівняно недавно. Зрештою, навіть і зараз у кожної людини такий процес “розподілу обов’язків” проходить не однаково. Чим більше інтелектуально розвинена людина — тим чіткіший розподіл. А на старості “лінія розподілу” стає менш чіткою і поволі згладжується).
Якщо стадний інстинкт і мавпування інших існувало ще з часів полювання на мамонта, то на проблеми з моделлю самого себе, вмінням оцінювати і любити себе почали звертати увагу тільки в останні 2 тисячі років, та й то не дуже успішно.
І саме тому цій темі варто присвятити окрему розмову…

Частина друга: збираємо пазли

Минулого разу ми говорили про те, що буває, коли зустрічаються “дві самотності”, і чим в такій ситуації займається “здоровий глузд” цих людей. Тепер поговоримо, чому так часто один з них втрачає відчуття себе, а другий перетворюється на цілковитого егоїста. І що робити їм обом — адже, знову ж таки, ні одному, ні другому не позаздриш. Однак — кохання можна врятувати.

Спочатку — короткий підсумок минулої розмови. Впродовж життя в людини під впливом всього почутого, побаченого і прочитаного формуються моделі сприйняття себе та інших людей, зокрема — коханої людини. Для зручності мозок “розфасовує” ці моделі по різних півкулях: модель себе — в ліву, моделі інших — в праву.
З усіх цих “правих моделей” нас наразі цікавить саме модель коханої людини.
Чим краще у вас розвинені ці моделі, тим більше шансів, що ви правильно розумітимете людину, котра біля вас. А от якщо ваша модель пласка, одностороння, і кульгає на обидві ноги (в переносному сенсі), то ви… підсвідомо будете шукати людей, котрі тільки підкріплюватимуть вашу думку про те, що люди такі і є — злі, недобрі, і взагалі цей світ вас не вартий:).
Наприклад, якщо ви хлопець, і ви впевнені, що дівчата від вас можуть хотіти тільки грошей, то, швидше за все, ви припишете ці бажання навіть молодій мільйонерці, і зовсім не факт, що “втрапите в десятку”. Але, з іншого боку, ви підсвідомо будете тягнутися саме до тих дівчат, котрі справді хотітимуть від вас тільки грошей, ваша модель міцнітиме, і, якщо дива не трапиться, то до кінця життя ви будете свято переконані в тому, що тільки цього жінкам і потрібно. З іншого боку, якщо у вас є кілька варіантів того, чого можуть хотіти від хлопців дівчата, то тут вже варіанти розвитку подій можуть бути набагато кращими…
Але — не завжди.

Психолог Юлія Рубльова у своєму ЖЖ (ulitza.livejournal.com) нещодавно виставила підбірку гороскопів “Як розлучаються різні знаки зодіаку”. Там — низка типових астрологічних сценаріїв історій кохання. Як і варто було очікувати від хорошого психолога, історії дуже типові, такі сценарії розвитку стосунків між закоханими використовуються дуже часто. Щоправда, далеко не завжди справа доходить до розлучення — рано чи пізно (тобто, на першому, третьому чи на десятому партнерові) все “зависає” на стадії співжиття “по-сусідськи”.
А починається чи не у всіх випадках (у всіх 12 знаків зодіаку) все дуже просто — один з партнерів починає тягнути за двох, інший б’є байдики. Перший намагається потихеньку “виховувати” партнера, або ж просто мовчки робити всю роботу за двох — бо так простіше. Другий переходить в статус маленького розпещеного егоїста і навіть не помічає, що щось не так. Тобто, ігнорує інтереси коханої людини, з часом терпець цієї людини уривається — і от вам кінець історії кохання.
Не поспішайте когось звинувачувати — проблема спільна, і звичайним, поширеним у суспільстві підходом з серії “всі вони — козли!” тут лиху не зарадиш…
Насправді — жоден з партнерів не вміє дбати про свої інтереси. Ні той, котрий тягне все на собі (це, загалом важко не помітити), ні той, котрий бавиться в егоїста. Це помітити зазвичай важче, однак, якщо ви справді зацікавлені в тому, аби втримати кохання на все життя — доведеться навчитися розгадувати такі головоломки…

“Бери все, що в мене є!”

Почнемо з простішого — з тих, хто в стосунках тягне все на собі.
Як ми вже згадували минулого разу, такі люди просто відчувають інших краще, ніж себе, і для них справді інтереси коханого важать більше, ніж свої власні. Саме тому така людина не має почуття міри, і частенько повністю розчиняється в інтересах коханого, стає його тінню. Тобто, в неї краще розвинена “права модель”, зазвичай такі люди — екстраверти. У багатьох випадках в них краще розвинені навички правої півкулі головного мозку — і це навіть видно по обличчю в прямому сенсі того слова: ліва сторона обличчя (оскільки права півкуля відповідає за лівий бік тіла і навпаки) виглядає більш чіткішою, більш “осмисленою”. До таких навичок, зокрема, належить емоційність, вміння робити одночасно кілька справ, чутливість до громадської думки, і, доволі часто — песимізм. Традиційно чомусь мозок групує всі ці речі в одну купу, точніше — в одну півкулю. І розвиває або одну півкулю, або іншу… Здебільшого “чуття іншого” краще розвинене у жінок. Хоча, звісно, бувають винятки, і останнім часом чоловіки з “жіночим характером” — доволі поширене явище…

Отже, помилка номер раз — людина ігнорує свої інтереси. Причини цього можуть бути різні — починаючи від того, що мама з дитинства вчила, що “я — остання буква в алфавіті”, і закінчуючи травмами голови. В будь-якому випадку — це все цілком поправимо. Однак, доведеться збирати “модель себе” так само, як дитячі пазли — інколи це буває довго, тяжко, але результат цього вартий. Якщо у вас десь з’явилося відчуття, що в коханні вас використовують, не поважають, що ви не отримуєте гідної віддачі — значить, пора роздивлятися, який там пазл у вас склався, як його розібрати, зібрати з кращою картинкою, і куди подіти зайві деталі.
Перш за все — що ви зробили неправильно: ви порушили баланс “брати — віддавати”. Чи ви сподівалися на те, що “від вас не змаліє”, чи на те, що партнер рано чи пізно помітить і віддасть сповна, чи ж просто десь в глибині душі вважали, що нормальних стосунків і нормального ставлення ви не заслуговуєте, і вимагати їх не варто, бо тільки втратите партнера — варіанти, зрештою, не мають такого вже й великого значення. Має значення інше: ви обійшли своєю увагою найближчу вам людину. В результаті зіпсували цій людині (тобто собі) нерви, здоров’я, купу часу. Не переживайте — це цілком можна компенсувати, все у ваших руках. Медики кажуть, що для людини набагато краще, коли негативні стреси компенсуються радісними подіями, ніж коли тих негативних стресів нема взагалі.
Чому ви потрапили в таку халепу? Та тому, що історично так сталося, що в особистих стосунках люди переважно керуються стереотипами. А в цих стереотипах закладений чіткий поділ на егоїстів і тих, хто працює “за себе, і за того хлопця”. Насправді не думають головою ні ті, ні інші — більшість реакцій закохані видають просто на автопілоті. Еволюція хотіла, як краще: коли чоловіча частина суспільства — егоїсти, то хтось же повинен дбати про дітей і чоловіка. Пригадуєте карикатуру “A раптом війна — а я втомлений”? В ній набагато менше гумору, ніж може здатися. Якби десь так три чи чотири століття тому жінка, замість того, щоб бавити дітей і доглядати господарство, почала думати, чи не ігнорує вона свої інтереси, що сказати коханому на його придирки, і скільки років вона проживе в такому режимі — хто його знає, що би з ним сталося, з тим людством. І, до речі, жили тоді жінки не довго. Та й чоловіки не набагато більше. Економлячи час на роздумах про кохання, злісна еволюція добряче економила і на людському житті.
З того часу багато що змінилося, частину жіночих стереотипів перехопила на себе чоловіча половина людства, однак загалом зміст стереотипів не змінився.
Змінилося інше: люди дедалі частіше почали бунтувати проти стосунків, які їх не влаштовують. Ще трохи — і, стараннями психоаналітиків закохані почнуть розуміти, що коли вони воюють з коханим — вони насамперед воюють з собою. І почнуть думати, перш ніж використовувати автопілот. Можете не чекати решти людства, починати вже з себе. Не поспішайте рвати стосунки. Якщо ви цю людину кохаєте — розрив не допоможе, ви знайдете собі (в кращому випадку) таку ж саму людину, тільки серце все одно буде повертатися до того, кого кохали більше. Почати цінувати себе можна і в наявних стосунках.
Окрім того — не рвіться робити за кохану людну те, що вона мала би робити сама. Наприклад, шукати роботу чи налагоджувати стосунки з начальством. Навіть якщо ви це зробите набагато швидше. Бісова еволюція зробила так, що мозок будь-яким шляхом намагається зекономити енергію, і якщо коханий бачитиме, що ви можете замість нього вирішити його проблеми — він кроку зайвого не ступить… якщо він живе “на автопілоті”. Якщо ж не на автопілоті — то інша розмова, однак свідомих громадян на цій планеті не так вже й багато… Як розрізнити: людина, котра живе не на автопілоті, відразу припинить ваші спроби переробити все за двох.
Від вас в коханні перш за все вимагається — впевненість в тому, що в коханого все вийде. І — впевненість, що все вийде у вас. Зокрема — вийде збалансувати свої і чужі інтереси. Спочатку — всередині себе, а потім вже це потроху почне виливатися і в стосунках з коханою людиною.

Тяжке життя егоїста

Це тільки здається, що бути егоїстом — легка справа. Еволюційні стереотипи, перейняті на автопілоті, і тут підклали свиню. От, наприклад, лежати цілими днями на дивані і дивитися телевізор — ви думаєте, це легко? Я не жартую. Якби егоїст справді думав про себе, та що там про себе — якби він взагалі думав — він би зрозумів, в яку халепу він потрапив.
Для повного розуміння трагічності картини коротенько накидаємо тут невеличкий вкрай схематичний образ егоїста. Він вважає, що чим менше сил він витрачає — тим краще. Що головне в житті — задоволення, зокрема — від телевізора, комп’ютерних іграшок, пива, а то й наркотиків. Що набагато краще — коли тебе кохають, ніж коли кохаєш ти. Що кохати і відкриватися коханій людині — боляче і страшно. Що коли про тебе дбають, за тобою доглядають — це добре, коли вже від тебе вимагають дбати — це зле. При цьому егоїст може бути доволі незлобивою людиною, не бажати нікому зла і мати улюблену роботу чи хоббі, заради яких із задоволенням відриватиме найважчу частину тіла від дивану.
А тепер про все — по порядку.
Чим менше сил витрачає людина — тим насправді для неї ж гірше, від невикористання організм “іржавіє”, хворіє і має набагато більше шансів відійти до предків у молодому віці, у порівнянні з людиною, котра живе цікавим насиченим життям.
Телевізор прискорює ритм життя, змінює функціонування мозку, “дарує” емоційну отупілість. Людина звикає до швидких “поворотів сюжету”, після чого їй власне життя починає здаватися прісним. Окрім того, вона починає плутати кількість нових вражень з якістю, і тому власна реальність, в якій для досягнення результату треба попрацювати, видається нецікавою. Переживання над телестражданнями спричиняють додаткові безладні викиди адреналіну і тому подібних речовин в кров у великих кількостях — маєте гіпертонію, розлади сну, травлення і тому подібне щастя. До того ж, запеклий телеглядач набирається стереотипів у стосунках між статями, які ще далі віддаляють його від коханої людини. (Найкраще цей процес помітно на дітях — коли панянка трьох років від народження кричить колезі по дитсадочку з театральним жестом: “Йди геть, ти мені життя зіпсував!”).
Комп’ютерні іграшки просто спричиняють “перепланування функцій мозку” — ті “гектари нейронів”, котрі виділяються на зв’язне мовлення, аналіз і планування життя і — що в нашому випадку найважливіше — стосунки з коханою людиною — зменшуються, натомість розширюються ділянки, відповідальні за швидкість натискання кнопок на комп’ютері. Іншими словами, особистість потроху щезає, і поступається місцем істоті з дуже коротким переліком основних функцій. Окрім того, природа запланувала, що організм виділяє певні “гормони щастя” тоді, коли людина досягає певного успіху у житті — аби в людини був стимул самовдосконалюватися. Ігри дають можливість відчути себе переможцем, не докладаючи розумових зусиль. В результаті, якщо затятому геймеру й захочеться порухати звивинами, звивин може не виявитися на місці. Значна частина геймерів вже зараз віддають перевагу грі над сексом — прощай, кохання.
Алкоголь, як не дивно, сам виробляється в організмі. Зокрема, він дає можливість трошки розслабити лещата стереотипів, котрих людина встигла нахапатися. Всім відомо — після “ста грам” боязкі стають сміливими, мовчазні — балакучими, відлюдьків тягне любити все людство, нерішучі стають майже хамами. Все це передбачено природою — аби людина могла вийти зі своїх стереотипів, подивитися, куди ж вона залізла, проаналізувати вади свого мислення, отримати порцію натхнення і навести лад у голові. Але винахідливе людство дізналося, як запустити цю систему ззовні — в результаті власний алкоголь в організмі алкоголіка вироблятися перестає, людина “підсідає” на пляшку. І результат — привіт, смітник еволюції.
Наркотики — окрема тема. Вчені довго думали, навіщо ж еволюція передбачила механізм, який змушує людину підсідати на всіляку наркоту. Результат досліджень вийшов вкрай передбачуваний: насправді призначений цей механізм для того, аби в людини був стимул… закохуватися і підтримувати стосунки з коханою людиною.
І, зокрема, вирішувати проблеми у стосунках між статями, про які ми говоримо, а не відмовлятися від кохання. Це не кохання схоже на наркотичну залежність, це наркотична залежність є спробою людства перехитрити еволюцію і отримати ефект від кохання без самого кохання. Винахідливе людство швиденько зрозуміло, що макову соломку дістати простіше, ніж налагодити стосунки з коханою людиною. І, знову ж таки — привіт смітник еволюції.
Боязнь перед коханням можна довго аналізувати, але суть не зміниться: людина повинна зрозуміти, що ідеальне кохання — це не тоді, коли кохана людина тебе не ранить взагалі, а тоді, коли ти вмієш зцілювати ці рани, і розуміти, чому тебе ранять ті чи інші речі. А спроба втекти від кохання і від страждань призводить до того, що щастя з такого життя теж щезає.
Про хобі і роботу теж можна писати кілометри роздумів, однак суть коротка: в більшості випадків найбільш успішна і цікава робота, якщо її не компенсувати таким же успішним особистим життям, “перемелює” особистість, залишає від неї “ріжки та ніжки”. Добре, якщо ця робота — геніальні дослідження, котрі залишать ім’я автора в історії. Однак трудоголіків чомусь набагато більше, ніж геніїв.
Отже, короткий огляд основних звичок егоїстів привів нас до невтішного висновку: насправді егоїст докладає всіх зусиль, щоб якщо не вгробити себе в молодому віці, то перетворити на емоційну каліку, такий собі дубовий додаток до інтер’єру. І добре, якщо на його шляху опиниться “друга половинка”, котра буде гребти за двох, і, принаймні, забезпечить цьому “дубовому додатку” більш-менш комфортне існування…
Що робити, якщо впізнали себе? Та те ж саме, що й попередньому типу — вчитися дбати про свої інтереси. А для цього треба сісти і задуматися, в чому саме ці інтереси полягають. Бити байдики і втікати від любові — це зовсім не ваші інтереси. А ще краще — пошукати в книжках, що роблять в такій халепі. І приглядатися — що з того, що робить ваш надміру дбайливий партнер, мали би робити ви самі. Закочувати рукави — і вперед (особливо якщо відчуваєте, що партнер ось-ось втратить терпець і грюкне дверима). Збирати пазлики, шукати себе. Адже, знову ж таки — не ви одні, халепа вкрай глобальна…

Той, котрий ніколи не спить і ніколи не п’яніє

Після короткого огляду основних механізмів людської дурості так і хочеться запитати: а де ж тоді тут той згаданий у першій частині здоровий глузд, який ніколи не спить і ніколи не п’яніє?
Найкраще це явище (як і багато інших законів людської логіки) шукати в мові, тільки не в українській — в тибетській.
Зацитую психолога Ігоря Андрєєва (ndmn.livejournal.com): “В тибетській мові поняття “розум” і “серце” позначаються одним і тим самим словом. У них розум — це не та хитра машинка, що постійно прагне тікати від страху (з яким у різній мірі в неї асоціюється все) і хапати/контролювати/домінувати/бути правим. Для них розум — це скоріше те, що ми називаємо розумом або чистою свідомістю, і це поняття об’єднане в одне слово із серцем. Сприйняття світу через любов”.
Іншими словами, задум еволюції простий, як двері: якщо люди не хочуть (чи не можуть) думати і аналізувати, що і навіщо вони роблять, їх треба поділити на егоїстів, і тих, що будуть працювати за двох, аби ці дві групи не дали одне одному загнутися раніше, ніж треба. Нехай живуть (точніше, існують) стереотипами, і не морочать голову. Однак майже кожному дається шанс вибрати: жити “на автопілоті”, чи ж спробувати жити з розумом, серцем, чи то пак, здоровим глуздом. Майже на кожного в той чи інший час подивиться уважним оком Купідон, підлаштує приціл, і от, на, лови-тримай подарунок долі. Зумієш розгледіти щастя, витягнути його з купи стереотипів — воно твоє. І весь досвід еволюції в купі з її здоровим глуздом тобі допомагатиме. А ні — ну то що ж, смітник історії бачив і не таких…

Джерело

*
Нагору