Класика Поезія Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Як виховати справжнього чоловіка?

Над питанням “куди поділися справжні чоловіки” задумується ледь не кожна друга (а то й кожна) панянка у віці “заміж пора”. Однак далеко не кожна мама хлопчика задумується над тим, як виховати справжнього чоловіка. Натомість ледь не кожна друга плачеться: “Ой, мій хлопчик — такий чомусь несамостійний”… Пропонуємо вам одну з багатьох дієвих інструкцій для виховання справжнього чоловіка. Від більшості інших подібних документів вона відрізняється суттєвим моментом: її автор — чоловік.

Жінок шкода. Постійно скаржаться, що чоловіків навколо немає.
Жінок не шкода. Виховують своїх синів як дівчаток.
Результат закономірний.
Висловлю свої думки із цього приводу.

Перше.
Вихованням хлопчика повинен займатися батько. Причому, із самого народження. Свого народження, а не з народження сина.
Тому що виховання в родині — це не “читання моралей”. Хлопчик копіює зразок поведінки свого батька, а не його слова.
Питання мамам: чи хочете ви, щоб ваш син став таким же, як ваш чоловік?

Друге.
Що я вкладаю в поняття “чоловік”? Цілком “домостроївське” поняття. Чоловік повинен бути сильним. А що це значить? Уміти приймати рішення й брати на себе відповідальність за ці рішення.
Питання батькам: чи вчиться ваш син самостійно приймати рішення й відповідати за них?

Третє.
Приймати рішення й нести відповідальність — дві сторони однієї медалі. Свобода з однієї сторони. Обмеження свободи — з іншої.
Приклад.
Чоловік приймає рішення, але несе за них відповідальність його жінка. Це не чоловік, а мамій. Мужчинка.
Чоловік не приймає рішення, але несе за них відповідальність. Це не чоловік, а підкаблучник. Мужичок.

Четверте.
Свобода починається із самообмеження.
Є така східна приказка “Першими п’ють воду верблюди, тому, що у них рук немає. Другими п’ють чоловіки, тому, що у них терпіння немає. Останніми п’ють жінки”.
У моїй схемі виховання послідовність інша. “Все найкраще — мамі. Тому що вона дівчинка. Потім котові — тому, що він безпомічний і залежить від нас. А потім уже нам з тобою. Тому що ми чоловіки”.

П’яте.
У якому віці дитина стає чоловіком?
З моменту усвідомлення себе як особистості. Психологи знають цей вік. Три роки. Так, рідненькі. Три роки.
Саме із цього віку необхідно постійно пояснювати синові — “Ти — чоловік!”.
Саме із цього віку необхідно вчити його нормальному чоловічому слову “Повинен!”
На жаль, це слово перетворилося в психологічному середовищі на якийсь жупел — “повинність”. У багатьох психологів воно чомусь асоціюється з невротичними реакціями.
На жаль, але це факт — звичка до “хочу й не хвилює!” призводить до розвитку соціопатичної особистості. Огляньтеся навколо, й ви побачите масу мужчинок, не здатних змусити себе на якусь дію.
Чоловік повинен. Вміти терпіти. Вміти перебороти себе. Вміти помилятися. Вміти бути ніжним. Вміти бути грубим. Вміти бути різним. Вміти відповідати за свої слова. Чоловік повинен вміти БУТИ.

Шосте.
Ставитися до пацана треба відразу з моменту народження відповідним чином — як до чоловіка. Коли дитина репетує у вас на руках — достатньо його заколисувати й розмовляти з ним — “Ти в нас чоловік? Чого тоді репетуєш?” Вам зрозуміло, що в цей момент ви не йому установку даєте, а собі? Що надалі ви до нього будете ставиться як до рівного й дорослого? Так. До дитини треба ставиться як до дорослого. Це не означає, що з ним не треба бавитися, не прощати його помилки, не ніжити його, не посміхатися йому.

Сьоме.
Дитині можна помилятися. Вона досліджує світ навколо себе, досліджує його межі. Знаєте, чому чоловіки схожі на дітей? Тому що чоловіки теж розсувають межі цього світу. Чоловік повинен бути неспокійним. Він — рушійна сила людства. А жінка — сила, яка все зберігає на випадок мало там що.
Не можна карати пацана за помилки. Їх потрібно виправляти. Йому. Самому. Самостійно. Але з вашою підказкою й допомогою.
А тепер — ілюстрація до всього цього.
Кілька років тому я оженився.
І з’явився в мене двоюрідний син. Двоюрідний — тому що я його не всиновив. А як мені його ще називати? Було йому сім років.
Із самого початку я зайняв позицію альфа-самця в зграї. Позначив межі поведінки:
— Твоя кімната — це твоя кімната. Ти там господар — сам у себе прибираєш, сам у себе розгардіяшиш.
— Мама — це ж дівчинка. Чим більше ми їй допомагаємо — тим більше вона задоволена й тем менше свариться.
— Накосячив — відповідай.
— Ти все можеш сам.
— Ти, у першу чергу, захисник родини.
— І не забувай. Ми — разом.
— Є проблема? Значить, є і її вирішення.
Перший час він мене ненавидів. І зрозуміло за що. Тільки що був поруч улюблений тато. І раптом, на тобі, якийсь незрозумілий дядько.
Спочатку ми принюхувалися одне до одного. Два самці в зграї. Тихесенько налагоджували контакт.
Змагалися один з одним. І дотепер змагаємося. Приз — посмішка від мами. Ну й не тільки посмішка. Ще обійми, поцілунки. З того часу найважче покарання для нього — моя фраза:
— Мама буде дуже засмучена..
Якось із мамою розіграли сцену. Я ніби накосячив. Вона ніби засмутилася.
— Бачиш, що буває, якщо маму скривдити? — моя фраза.
Завели котяру. Кіт — найкращий засіб для розвитку в пацана кінестетики. А кінестетика — основа сексуальності. Фраза “тренуйся на кішках” як ніколи актуальна саме в цьому випадку. Ніжність до котів сприяє розвитку здатностей виявляти ніжність до жінок у майбутньому.
— Дядьолексію! Можна я на велосипеді покатаюся?
— Ти чоловік — ти й вирішуй.
— Я — хлопчик...
— Тоді — не можна! Чоловікам можна, а хлопчикам не можна.
Скривджене сопіння. Через п’ять хвилин:
— Дядьолексію! Я піду на велосипеді покатаюся!
— Зрозумів. Іди.
— А допоможете велосипед винести?
— Та запросто. Допоможеш нести?
— Ага!
— Уперед!
Або, наприклад:
— Мишко! Завтра ми йдемо спочатку в кіно, потім у тир стріляти. Ти з нами?
— У яке кіно?
— Для дорослих. “Брестська фортеця” називається.
— А можна спочатку постріляти, а потім ви йдете в кіно, а я додому? (мав на увазі на компі пограти).
— Ні. Спочатку в кіно. Потім стріляти. Я так вирішив. Тому що я — головний.
Пішов думати. Повернувся.
— Я згодний.

P.S.
А називаємо ми його — Дядько Мишко.

P.P.S.
Так. Косячить часом. То уроки не доробить, то гроші, видані на сніданок, на машинки витратить. То двійку принесе. То мобілку вдома забуде. То футбол прогуляє. Має право на помилки. Але й обов’язок ці помилки виправляти. Підросте — цих помилок буде ще більше. І відповідальність зросте, природно.

P.P.P.S.
А як справи з його рідним батьком? Нормально все. Ніч із п’ятниці на понеділок дядько Мишко проводить у батька в гостях. Бавиться з сестрою трьох років від народження. Часом з батьком ми листуємося з питань виховання.
Резюме.
У нас дома росте чоловік. Йому 10 років. Я йому можу подзвонити: “Мишку, зроби яєчню мамі на обід! А то я зараз зайнятий!”
А у вас? У вас росте вдома чоловік?

Джерело

*
Нагору