Класика Поезія Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Для чого жінкам чоловіки?

Справа в тому, що в них теплі долоні, а в нас – холодні пальці.
Зате у них холодний розум, а в нас теплі серця.

Вони сильні і можуть підняти нас.
Тільки не завжди можуть підтримати.

Одного разу вони обов’язково зрозуміють (хоча б на хвилину), що кращих за нас – немає.
Що не заважає їм скручувати в’язи, задивляючись на інших жінок.

Вони мають принципи.
Або думають, що мають, виявляючи принциповість у дрібницях, і відступаючи у найголовнішому...

Іноді вони миють посуд.
Червоний день календаря...

Вони вищі за нас і можуть дістати книжку з верхньої полиці.
Коли вдома немає стільців...

Вони віддають нам їхні найкращі футболки.
В той час, як ми віддаємо їм серця. Не знаю, чи найкращі... Які є....

Коли вони кажуть: „Я кохаю тебе”, здається, що ти є.
А коли кажуть “Я втомився, дай мені спокій”, хочеться, щоби тебе взагалі ніколи не було.

Вони вміють інсталювати Windows.
Без коментарів.

Вони знають і навіть можуть пояснити, що коли людина одна, вона – людина.
Так, вони взагалі люблять пояснювати те, що насправді не має ніякого значення!

Вони пробачають нам наш фемінізм, хоча ми, зауваж, їм узагалі нічого не пробачаємо.
Вони пробачають нам фемінізм приказкою „Курка – не птаха, баба – не людина...”

Вони цілують нас в чоло, коли не можуть залишитися.
І тоді тобі здається, що ти – покійниця.

Вони думають, що є речі, які ми ніколи не збагнемо, і лише тому ми все розуміємо.
Вони просто не хочуть визнати, що на багатьох речах ми розуміємось краще, ніж вони.

Вони з маніакальною настирливістю хочуть платити за нашу каву, хоча й самі вже давно не розуміють, чому.
Прекрасно розуміють. Їм просто подобається, коли жінка хоч в чомусь від них залежить.

У них з очей течуть сльози, коли дме сильний вітер.
У них сухі очі, коли ти ховаєш своє кохання.

Вони ходять по магазинах, коли йде дощ.
Як в музей – на екскурсію.

Вони хочуть мати наші фотографії. Вони пам’ятають про нас зовсім не те, що ми – про себе.
Якщо вони взагалі пам’ятають про нас, це вже велике щастя!

Вони не бачать причин для нашої дієти.
Говорячи: „Та нащо це тобі? Ти просто схильна до повноти і нічого тут вже не вдієш... „

Вони мовчать, коли ми говоримо дурниці. Хоча коли ми кажемо що-небудь розумне, вони теж мовчать.
А найгірше – вони мовчать, коли слід сказати головне, кричати про найголовніше “Я тебе кохаю!”.

Вони краще знають: може через сто років, може, з якихось інших планет, але вони зателефонують.
І знають також, що нас не буде вдома.

Вони підуть на війну, якщо буде війна.
Авжеж. Головне, щоб вони не були потомлені. А ходити на війну – це чоловіча робота. Жіноча справа чекати, та хто сказав, що наш фронт – райські кущі?

Вони не помічають зіпсований макіяж.
Але мимохідь можуть зронити „Якась ти бліда, аж зелена – хіба з’їла щось?” після того, як ти всю ніч провела у ванні, бо вагітна і тебе нудить...

Вони...
Вони просто є. І це чудово! А що менше ми думатимемо над тим, навіщо вони нам, то для нас усіх краще. Бо інакше в один далеко не прекрасний день чоловіки можуть всерйоз замислитися над питанням: „А для чого їм жінки?!”.

Я не кажу, що вони ідеальні, але без них наше життя було б не таким цікавим.
А що ви думаєте з цього приводу?
Що без них у нас взагалі б не було життя!


 


*
Нагору