Джентельмен для української леді

Бути одруженою з іноземцем — про це мріють чимало українських жінок. В їхньому уявленні "імпортний чоловік" — виграшний лотерейний квиток, що гарантує щастя і матеріальне забезпечення на все життя. Адже наші жінки намагаються вирватися зі злиднів, жахливих побутових умов та інших "принадностей" пострадянської держави. Якщо жінка їде зі своїм іноземним чоловіком за кордон, вважається, що їй нечувано поталанило. Щоправда, заздрити найчастіше нема чому. Мені довелось одружитися з одним "джентльменом".

Чому вибирають українок

Я вперше це зрозуміла, коли потрапила до Англії. Якщо і зустрічала симпатичну струнку жінку, вона обов’язково виявлялася іноземкою або британкою змішаних кровей. Чистокровні англійки, як правило, непоказні, недоглянуті, повні, іноді навіть бридко товсті . Можливо, це трапляється тому, що рухаються вони мало — у всіх є власне авто, а в своїх домівках вони мають всю необхідну побутову техніку. Харчування там повноцінне якісне, рівень доходів дозволяє ні в чому собі не відмовляти. Я вважаю, що якби їхні леді діставалися роботи громадським транспортом або пішки, як наші жінки; якби вони прали руками, а потім тими ж ручками перемивали тонни посуду; якби вони витрачали безліч нервів на рішення проблем — де взяти гроші на харчування і як змусити чоловіка кинути пити, то товстих жінок в Англії не було б. Англійки рідко посміхаються, хоча чудово виховані й у цілому дуже доброзичливі. Вони не зациклюються на власній красі і сексуальності. Скромність — в усьому. Навіть не знаю, добре це чи погано. Я там почувалася дещо вільніше через те, що не було потреби напружуватися через свій зовнішній вигляд. Я була впевнена, що мене сприйматимуть в першу чергу, як особистість. Тамтешні леді знають собі ціну і свої права. У традиційній англійській родині (напевно, як і в будь-який західній) чоловік і дружина — рівні партнери. Заміж вони виходять ближче до 30-ти років. Правда, останнім часом відзначається велика кількість ранніх шлюбів. Загалом, я зробила висновок, що англійським чоловікам набагато цікавіше і вигідніше одружуватися з українками, тому що: — вони вродливі і сексуальні; — більшість добровільно йде в наймички і накидається на будь-яку хатню роботу, аби догодити своєму заморському принцові; — дружина з бідної напівцивілізованої країни (такою вважають там Україну) невибаглива у своїх щоденних потребах — виходить, на ній можна заощаджувати; — покірна — куди вона дінеться в чужій країні, коли немає поруч ні батьків, ні друзів! І нарешті — вона там безправна (поки не одержить громадянство).

Ця загадкова англійська душа

У чоловіків-англійців є свої "бзіки" і свої "родзинки". Перш ніж поглибитися в цю тему, хочу звернути увагу на дещо. Це, як мені здається, зможе пояснити деякі мотиви поводження цих загадкових істот із Мрячного Альбіону. З’єднане Королівство відомо своїми строгими поглядами та консервативністю. Але для мене, наприклад, стало відкриттям, що майже до 90-х років хлопчики та дівчатка одержували освіту роздільно. Можете собі уявити, які навички в спілкуванні з протилежною статтю мали діти до 18-ти років. Хлопчиків виховували особливо строго. Ніяких зайвих емоцій, ніяких зайвих слів. На уроках фізкультури узимку — купання у відкритих водоймах (напевно, тому вони всі , в основному , загартовані і здорові). Підлітки, як правило, самі заробляють собі на подальше навчання і розваги. Що мене захопило в англійських чоловіках — це внутрішня культура. Виховання і манери, напевно, спадкуються з покоління в покоління. Це почувається. Хоча, щодо особистих відносин, то інколи шаленієш, коли неможливо зрозуміти — чи то людина так щиро себе поводить, чи то — лише пристойності. Мені дуже імпонує те, що вони намагаються не говорити про будь-кого і будь-що погано — завжди позитивно налаштовані до оточуючих. Голос підвищують рідко (хоча мені особисто трапилося виключення). Англійці довго і красиво залицяються. Навіть складається враження, що зміст їхніх залицянь — у самому залицянні. У цей період вони можуть бути романтичними, незважаючи на свою прагматичність і ощадливість у житті. От чого від них не дочекатися, так це прояву почуттів та емоцій. Все в собі. Світська розмова — будь ласка. А душевні розмови — соррі. Улюблені теми для розмов: подорожі, красиві іграшки, вигідні оборудки, футбол. Усе це, звичайно, приправляється легким англійським гумором, а в цілому нагадує гру "Здивуй мене".

Ставлення до шлюбу

Англійці дуже відповідально ставляться до шлюбу . Спочатку вони довго і серйозно зустрічаються. Це може тягтися років п’ять. Коли вони роблять пропозицію дамі серця, то дарують їй кільце з діамантом (і тільки з діамантом) і заручаються з нею. У зарученні пара може знаходитися ще рік до весілля. На недолітках вони категорично не женяться. Вагітність — це для них не привід для вступу в шлюб . Так що всі ці хитрощі з "цікавим положенням " не проходять.

Спільне проживання

В Англії вважається престижним жити не в міській квартирі а у власному будинку із садком. Отож , мені і довелося жити в такому будинку в невеликому містечку. По суті його можна назвати селом, тільки треба враховувати, що це англійське село — з Інтернетом, супутниковим зв’язком, цифровими комунікаціями тощо. Краєвиди дуже мальовничі, навколо все чистесенько. Куди не глянь — яблуневі сади (приватні), по лугах (теж приватних) гуляють милі баранчики. Спочатку я — міська жителька — усім цим насолоджувалася. Потім захотілося вити від нудьги. Баранчики вже не тішили, а дратували. З перших днів проживання мені стало зрозуміло, що звикати до їхнього побуту буде складно, але всі принадності сільського життя я відчула, коли почався опалювальний сезон. Вода там коштує дорого, і вони скрізь неї заощаджують. У нас з чоловіком почалися сварки, і, зрештою , йому довелося купити посудомийну машину. Але з метою економії переважніше було включати її вночі. У темний час доби — інші тарифи на електроенергію. Одного разу, на самому початку нашого спільного життя, після того, як я прийняла ванну, чоловік крикнув мені: "Дорога, не зливай воду, я теж буду зараз митися!" Я була шокована. Воду я злила (прикинулася, що не почула прохання) і ванну більше не приймала. З опаленням узагалі було лихо. Чоловік переконаний, що в кімнаті температура не повинна перевищувати 16-ти градусів. Я ж увесь час мерзла і куталася. Доводилося бути слухняною і терпіти. Платив за все це він, а в мене ще не було офіційного дозволу на працевлаштування. Поступово чоловік став після весілля обмежувати мою особисту волю. Туди не ходи, цього не роби... Обов’язково треба було доповідати, хто мені дзвонив, і кому я дзвонила. Без його дозволу неможливо було навіть горщика для кухні купити. Ланч він вимагав подавати не пізніше 13.00. Коли приїжджали мої друзі погостювати, починалися сцени ревнощів: чому я дивлюся телевізор разом з ними, а не з благовірним (який і так цілими днями сидів зі мною вдома) і таке інше. До моїх пошуків роботи чоловік віднісся з підозрою: мовляв, чого мені вдома не вистачає? Музику я теж, на його думку, вмикала занадто голосно і не таку. Як ви розумієте, довго це витримувати було неможливе. Остання крапля, що переповнила чашу терпіння, впала після шести місяців шлюбу. Тоді чоловік вибухнув промовою, у якій згадав, що він витяг мене зі злиднів, облагодіяв і тепер я повинна належати йому тілом і душею, якщо не хочу знову повернутися в українські злидні. Не знаю, які там у них уявлення про Україну, але ж наші злидні не такі вже нестерпні, порівняно з подібним ставленням. Я стала збирати валізи. Чоловік не захотів мене відпускати. Любов. Грошей на проїзд у мене не було, а купувати квиток він не збирався. Я зрозуміла, що добровільно мене не відпустять. Спочатку була паніка. Потім, зваживши, я наважилася на підступництво, якого благовірний у мені і не підозрював. Чоловіки чомусь не хочуть розуміти, що з жінками краще жити у злагоді, а якщо йти війною, то це собі дорожче. Я склала план утечі . Місяць я прикидалася зразковою дружиною (такою, якою він хотів мене бачити). Було гидко, але я знала, заради чого всі мої страждання — заради повернення в рідний будинок. Потім мені терміново знадобилося провідати батьків — мама нібито занедужала. До батьків на два тижні він мене відпустив. Хоча щось усе-таки запідозрив. Навіть дав у дорогу 50 доларів. Нечувана щедрість! Мені довелося залишити в Англії половину своїх речей, щоб усе виглядало так, начебто я дійсно збиралася тільки на два тижні. Хоча це була справжнісінька спланована втеча. Якби усе виявилося до відльоту, план міг би провалитися, і я б додому не потрапила. В аеропорті, коли я вже проходила паспортний контроль, він раптом захвилювався, почав кричати: "Ти ж повернешся?" Я заспокоїлася, тільки коли сіла в літак. Хвалила себе за те, що в мене вистачило розуму не завагітніти. Українці в неволі не плодяться! Потім — довгоочікувана воля! Я ще ніколи так не цінувала свою волю. Дійсно, усе пізнається в порівнянні. Чоловік, коли зрозумів, що я від нього утекла, прилетів у Київ мене повертати. Коли зрозумів, що я не повернуся, зажадав повернути йому каблучку з діамантом, якою ми заручалися, весільну сукню і всі подарунки, що він їх дарував. З цим своїм багатством він і був з ганьбою виставлений з хати під три чорти. Ой не питайте мене, чому я вийшла за нього!

Відносини з батьками

Вони, на мій погляд, дуже дивні. Батьки і діти не обтяжують себе турботою один про одного. Я вже зазначала раніше, що англійські діти недоодержують у дитинстві тепла, пестощів та любові в тім ступені, у якій, наприклад, слов’яни обдаровують своїх чад. Тому коли вони виростають, стають наче чужі. Без запрошення у батьківську хату в Англії приходити не прийнято. Та й візит "старих" обговорюється і планується заздалегідь. Українські батьки готові прийняти своїх дітей, коли завгодно — незалежно від обставин і матеріального становища. А от у Британії, уявіть собі, ненька може сказати одруженому синові: "Вибач, дорогий, але ми з твоїм батьком не готові зараз вас прийняти". І такі стосунки в них вважаються за норму. Я була, м’яко кажучи, здивована. Менш за все я хотіла б таких відносин зі своїми дітьми.

Правовий аспект

Не думайте, милі панянки, що якщо ви одружені з іноземцем, то самі стали іноземками. Англія, наприклад, все ще з пересторогою ставиться до емігрантів. Почнемо з того , що мені спочатку не хотіли давати туристичну візу в британському консульстві тільки тому, що боялися, що я скочу заміж за мого тоді ще бойфренда і, не дай Боже, залишуся там. Мені задавали всілякі інтимні і нетактовні питання з приводу наших з ним приватних стосунків. Улаштовували нам справжні очні ставки. Переживали, чи повернуся я назад. Дзвонили мені на роботу, перевіряли, чи працюю я там, і яка в мене зарплатня. Після заміжжя в Англії іноземкам звичайно дають резиденцію на рік (посвідка на проживання) із правом працювати. Після року, якщо ви усе ще живете разом у подружньому житті і маєте намір жити так далі, видається безстрокова посвідка на проживання. А вже потім, роки через три , якщо буде бажання, можна подавати документи на громадянство. Якщо до року не дотягли — гуд бай, Мрачний Альбіон! Якби я там, борони Боже, народила дитину, не маючи громадянства, то дитя автоматично стало би британцем. Але сталося б, що я не мала на нього прав. Він британець, а я — ні. Процедура розлучення складна і вкрай неприємна. Мені варто було б про це довідатися перш, ніж виходити заміж. Деякі вважають, що після розірвання шлюбу можна скачати гроші з "колишнього" або розраховувати на пристойні аліменти. Нічого подібного, якщо ти — іноземка. Майте на увазі, що так у кожній цивілізованій державі — насамперед закон на стороні власних громадян.

Післямова

Як я вже писала на самому початку, усе це — лише мої власні враження. Я не збираюся відговорювати наших чарівних дівчат від заміжжя з іноземцями. Я знаю багатьох, хто терпить усе те, чого я не змогла стерпіти. Напевно, вони знають, заради чого. Мені хотілося б, щоб моя інформація виявилася для когось корисною, і щоб моїх помилок ніхто не повторював. Завжди краще робити вибір усвідомлено, знаючи, на що йдеш. Для себе я зрозуміла, що ми — українки — себе недооцінюємо. Іноземні женихи це почувають і намагаються за безцінь одержати всі задоволення відразу і почувати себе при цьому благодійниками. Але те, що дешево дістається, менш цінується. Та й, між нами, ні заморські принци, ні їхні мільйони, ні забезпечене життя за кордоном, на мій погляд, нічого не варті, якщо почуваєш себе нещасливою, якщо немає волі.

Наталі МОРРІС.