Ольга Акулова

***
Спокуса твоя — солодко-зваблива, до тремору.
Губами збираєш сироти з моєї шкіри.
Я баритону стовідсотково віддам перевагу, ніж тенору.
Не обіцяймо нічого, та все, що між нами, — щиро.

Тіло прогнеться, як клавіша, під твоїм дотиком.
Симфоній і арій барвами зірвeться подих.
Ми із тобою — на межі світла і зваби солодкого мороку.
Граємо танго з прелюдії аж до самої коди.

І долі усі є сильні, неначе є першими.
Сильніше, хіба що, поштовх твоєї синкопи.
І portamento твоїх цілунків, і їхнє glissando — довершені.
Чи саме та — я? Мета — я? Чи тільки чергова здобич?

Твого pizzicato нестримна і вправна пальпація...
Crescendo зростає... тризвук гучного акорду...
Мов “Vincero” на субдомінанті зриває бурхливі овації,
Несамовите allegrо... Прискорення... Солодко... Forte!
31.12.2021-01.01.2022

***
Кава, джезва, свічки і клавір...
Хочеш — вір мені, хочеш — не вір:
Спілкування з тобою у мережі —
Так нестерпно! І я — на межі.

І коли наодинці з тобою офлайн,
I Put a Spell on you, because you’re mine —
У моїй голові засіли рядки...
І ми ближче відстані витягнутої руки,

Що чути сильні долі пульсації вен.
І ти спрагло вдихаєш ноти Guerlain
Aqua Allegoria Pamplelune...
Співаючи пошепки Fly Me To The Moon,
Твій видих моєю шкірою сироти жене...
Зухвало і владно цілуєш мене.
15.12.2021

***
Вона пахне парфумом і сексом...
Вся волога від його поту...
Мов єдиним для неї сенсом —
Віддаватись йому... достоту.

Затулити фіранки від світу,
Веремії і колотнечі,
Пити каву, ховатись в жито
І скидати похапцем речі.

Не питати в неї, чи любить...
Та, на біса, яка різниця!
Цілувати її у губи
І вдивлятись в її зіниці...

Розкладати її під собою,
Поринати у пута казки...
Перемогу здобути в двобої
І водночас зазнати поразки.
27-29.04.2024

***
Випалить магмою, змиє дощенту дощем —
Це руйнівна міць кохання, його споконвічний щем.
Від нього подітися ніде: ні в радості, ні в журбі.
Твій сміх, твої сльози — воно забере все собі.

Собою засліпить, одна холера, як і пітьма.
І ти перед ним безпорадна, сліпа і німа.
У герці із ним чи за нього ти, врешті, завжди сама.
Було так, так є, і так буде... І ради на то нема.

Воно водночас — і ліки, й отрута, та дози не підбереш. —
Ні фармацевт не підкаже, ні мешканці соцмереж.
Як не живись ним — отруїшся, один біс.
Його викликатимеш знову і знову, неначе на біс.

Посадить “на голку” і зв’яже тебе по руках.
Синдром відміни його — хтонічний, панічний жах.
Прощання із ним покладе на лопатки чи кине навзнак.
Віднині... ти — одинак.

14-17.05.2024.

Шов

Це питання застрягло, мов скалка, в моїй голові.
Ним списаний вздовж і впоперек, наче гаслами, мій підсвідомий сувій:

Чи для нього я — єдина, ота СамеТа?
Він — моя ахілесова, в біса, п’ята,

Він — мій непереборної сили магніт;
Який мене геть знесилює, криптоніт;

Той, перед ким руйнується моя броня;
Без кого я не можу прожити і дня;

Хто краде всі мої — кожен, видих і вдих щораз.
Я ним живу і за ним вмираю — цей диптих стовідсотково про нас.

Цей тригер вібрує, як шоста басова гітарна струна.
Він — на кожнім моїм шляху одвічна незрушна стіна.

Він — стереотипний набір із його амплуа і стигм.
Він пече й спопеляє. — Щоб охолодити, потрібно стопити весь антарктичний сніг.

І відколи, нарешті, мене він, таки, знайшов,
Відтоді на серці моєму його іменем названий шов.

Червень 2023

***
Коли вона його шкірою залишає губами сліди —
Це водночас нaскрізні отвори пострілів і краплі живої води.
Він цієї миті вмирає і тане у млості, як віск.
На її ніжності він лише і тримається — це його вісь.

Коли вона його тілом прокладає цілунками шлях,
Несміливо крaдучись стежкою, читаючи мов по складах,
Неквапливі кроки знічев’я зірвуться сполохано в біг
Вздовж потаємних, заплутаних і незліченних доріг.

Коли вона поцілунками жене хвилю, як ласий приплив,
Океану ніжною піною кинеться, накриє собою. Без слів
Він читає найголовніше без роздумів зайвих й жалю
На глибині двох западин кольору шоколаду і форм (за формою) мигдалю
26, 30-31.07., 01.08.2022

Говори

Говори зі мною в реальності, говори уві сні.
Говори зі мною, коли бракуватиме слів,
Говори зі мною, коли у тебе не стане сил.
Говори зі мною, навіть, коли тебе про це ніхто не просив.

Говори зі мною, коли не чутно голоса звук,
Говори обіймами зустрічі, шепочи телефоном у порожнечі розлук.
Говори до мене, називай мої імена.
Промовляй словом чи дотиком і не дай вийти з вікна.

Говори, коли я нестерпна чи напрочуд легка.
Невже з-поміж інших всіх ти саме мене шукав?
Промовляй, озвучуй мені мої ж власні думки —
Точнісінько такі самі, як в тебе, або навпаки.

Вимови мною такі очікувані від тебе слова —
Мої нерви напнуті, немов дроти чи арбалетова тятива.
Чи поклади край усьому кінець кінцем. —
Певно, я уникаю відповідальності і сама ніяк не зважусь на це.

Говори зі мною верлібром, римами говори.
Говори, голублячи, говори, навіть, коли від лютощів ти гориш.
Говори зі мною прозою, коли забракне рим.
Тільки одного прошу: поговори зі мною... поговори!
07.07.2022

***
Кохання немає. — Лиш біохімія і гормони.
Тут, саме зараз, хто ким кому буде і чий.
А клятви, їхнє порушення, зрештою, і прокльони —
Для цього достатньо буквально кількох причин.

І доти триватиме славнозвісна любов оця,
Доки окситоцину “метелики у животі”
Тріпочуть, ворушаться, пурхають, кубляться,
Бо роки за два, то й раніше, будуть уже не ті.

Допоки не вичерпано в гіпоталамусі дофамін,
Доти Вона — в ейфорії, Він квіти для неї несе...
Дарунки, “метелики”, пристрасть між ян та їнь...
Роки за два, то й раніше, повиздихає геть усе.

І ти даєш відсіч експансії на свої прóстори.
Серця твого непохитна, тривка і сталева броня.
Романтик... щоправда, тримаєшся осторонь,
А тіло — лише полігон для натхнень й задоволення.

Під панциром глибоко і під забралом цинічності
Знайдеться прихисток — от тільки ховатись дарма.
А ви надихайтесь! — Бо я — джерело рівня вічності!
Усім й невтямки, що в самої мене нема.
*