Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Світлана Дідух-Романенко

Дідух-Романенко фото Ольги Хазай

Дідух-Романенко фото Ольги Хазай

Абетка пристрасті без Й, але з двома В

Ангели Бавлять Веселу і Грішну
Дивних Елегій Єдвабну Жагу.
ЗлитИсь І Їхніми Крилами Ліжко
Милій Наслати. О, ПРиСТрасті гУк!
Файна, Хороша, Цілуй! Чом Шалено
Щастям Юродива Ятриться плотЬ?
Ангели Бавлять Вологу Вогненну,
Грішної Ґрації Дике тЕпло…

***

Ґудзик за ґудзиком,
милий мій збуднику,
так відкривають жадані листи.
Дихай-не дихаю,
я буду тихою.
Пальці між пальцями.
Пести-рости.
Спалах неспокою,
буду глибокою,
повінню впевнено
спо-вне-но-ю.
Випий-розлий мене,
згорни обіймами
душу розхристану
з тілом в бою.
Пружно-напружено
ти надолужуй-но
згаяний стогін,
пропущений чи…
Дні будуть довгими,
губи вологими.
Дихай-
не дихай,
не дихай!
Кричи!
… ляж,
обійми мене
ніжно-нестримано,
очі цілуй мої,
щось шепочи…
Чуєш, як дихаю.
Я буду тихою,
Пальці із пальцями
сплі-та-ю-чи.
Спокою чи?..

***

«Пісенька про чорні панчохи»

1

У всесвіті див не буває нітрохи,
Зміліла чудес глибина.
Хіба що мереживні чорні панчохи
І трішечки того, що над.
Приспів:

І ахали ахи , і охали охи,
І вечір змивав береги,
А чорні панчохи, о чорні панчохи
Стискали пінцети жаги.
Бажання тремкого звабливі дороги,
Спокуси затриманий вдих.
О чорні панчохи, ах чорні панчохи
І все, що в комплекті до них.

2

Сідлають віки норовливі епохи,
Та тільки немає гарніш
за чорні панчохи, ах чорні панчохи
І крапельку того, що між.

***

Запах
твого тіла.
Слова,
написані білим
на чорному
ліжку ночі.
Губи
спрагліють. Хочеш?
Одяг — на килим.
Рухи плавнішають,
дотики зближують,
подихи глибшають,
зойк
тиша
лють
зойк
тиша
шал
тільки не поспішай.
Сполох і спалах тіла,
ще!
Так! Твоя!
Милий!
Білим — слова. Спалах.
Тіла твого запах.
В чорному ліжку ночі
білим — слова:
Хочеш?
Хочу!

***

Триптих

1
На тіло твоє, як на контурну карту,
Губами наношу таємні маршрути.
щоб ними наосліп, на дотик блукати,
щоб глибше ландшафтів принади відчути.

2
Порожнечу, без вас незаповнену,
Дику пустку, без вас невситиму,
Трем непевний, без вас невпокоєний,
Між людей таїною нестиму.

3
у дотику, подиху, помислі й поступу,
у поглядів сплутаних прі дивовижній
малює, вмліває, милує, вимолює
жіноча жадано-виснажлива ніжність

***

«Спалах»
1
Ти — мій сліпучий спалах,
Знімок палких спокус.
Кличеш, чаруєш, палиш
Дотиком рук і вуст.
Я — у твоїх туманах
Дика, мінлива тінь.
Тягнеш, хвилюєш, маниш
Вічності навздогін.

Приспів:
Хочеш боятись — бійся
Трунку пахучих трав.
Я буду твоїм містом,
Де б ти не заблукав.
Хочеш зникати — зникни.
Хочеш іти — іди.
М’яко, усепроникно
Входжу в твої сліди.

2
Ти — мій сліпучий спалах,
Знімок палких спокус.
Кличеш, чаруєш, палиш
Дотиком рук і вуст.
Ти ? у моїх глибинах,
Вічний, але не мій,
Пестиш, милуєш, линеш
Пасткою безнадій.

Приспів.

***

Ти знімаєш із мене цей день, як бурштиновий шовк.
Я тебе поділю на сліпих поцілунків мільйони.
Ти знімаєш сорочку і сумніви. Ти увійшов
у цю ніч-океан, нескінченно вологу й солону.
І душа, мій крихкий світлячок серед виру стихій,
мерехтить і тремтить, і злітає на гребені хвилі
у долоні твої, і на мить завмирає…В цій силі
стільки трепету, стільки нестримної ніжності в ній.
Мій палкий,
мій жаданий,
мій любий,
п’янкий,
мій терпкий
і нестерпний,
з твоєї руки
я злітаю
в нові
ненадивляні дні,
сяйвом любощів сповнена.
Знаєш чи ні
таємницю
маленьку
тремтливу
мою?
Я твоя…
Я тобі…
Я тебе
ко-
ха-
ю

***

А-ха! а ріки течуть зсередини.
ай-ай! а пальці зухвало напнуть тятиву.
ой-я! тільки ствердно і твердне,
тво-я! завмираю, пульсую, живу…

***

Між іншим, милий, ти на межі,
міжніжний, ніжний, між під і над.
Давай чек-ін-ити точку G
в новій системі координат.

***

Листя кольору стиглої маракуйї,
роздягають вітри безсоромно акації,
розказати б тобі, як критично сумую
за невербальними
засобами
комунікації.

 

З циклу «Звуки зМови»

«Ес»

Скресни, весно!
Сестро, плесни
Веселіше по воді.
Хай воскресне все небесне,
Перевеслом перелесник,
Мій чудесний перевесник
Зиму перепне тоді.
Ані присне, ні шелесне.
Тільки місяць — наш похресник,
Свідок пестощів краси —
Перестріне ніч над плесом
І розбестить безтілесну.
Скресни, весно!
Воскреси!

 

«Тр»

тривожно терпіти
нестримно торкатися
нестерпно стриміти
нестримано й терпко

***

Пильні очі котячі примружив,
Глибше, ближче, все мені мало.
І від заздрісних, і від байдужих
Я тебе у собі заховала.
А нехай їм, нехай!
Лиш кохай, кохай!
Загубилися пальці в волоссі,
І слова погубила розгублені,
Попливло і  переплелося,
Зацілуй мене недолюблену.
Не почуєш «НІ!»
У мені, в мені!
Підкори мене по-прадавньому
Молодою своє силою,
Я здаюся тобі не вдавано,
Я до тебе себе не силую.
У бажання палкому русі,
Віддаюся тобі, віддаюся!
Все вогнем гори!
Забирай! Бери!

***

Не чую — відчуваю:
Ти з порогу
На сантиметри ділиш вогкість тиші.
І я ковтаю подих твій
І здогад,
Що дихати мені щораз частіше.
Що спурхне ніч —
Метелик у нестямі,
Писатимеш несказане у вічі
В листах до тіла. Пальцями, губами…
До біса — визнаю — каліграфічно.
Ти дивишся.
Так глибоко.
Здаюся.
Я програю цю гру.
Заплющую.
Стискаю.
Палких дівчат не заберуть до раю:
Їм не бракує
На землі спокуси.
Любов на слайди множиться у русі,
Пульсує звук у ритмі ошаліло.
Я ві-да-ю,
Я від-да-ю-ся.
Направ своє перо у вірне русло:
Я від-да-ю тобі
Не тільки тіло.

***

Я стану твоєю країною…
Мої вигини будуть долинами,
мої перса вивищуватимуться пагорбами,
губи мої народять живе джерело,
а з очей починатиметься блакить неба.
Волосся заколоситься пшеничними нивами,
тонкі пальці стиснуть землю корінням лісів,
а ноги прокладуть русло річкам.
Я стану твоєю країною…
А ти самим життям у ній…

***

А давай буде так:
якщо ніжність — то ніжність,
а як ні і ніколи — то ні і ніколи.
І холодними пальцями
твої гудзики сніжні
розтопити до справжнього
неприховано-голого.
Тіло краще до тіла,
губи — пастка спокуси
(хто казав, що покірна —
то завше підкорена?)
А давай буде так:
якщо біле — то біле,
а якщо трошки чорне —
то ні і ніколи.

***

У колі рук твоїх, як в полі серед літа,?
Так терпко-неспокійно променіти.
Під небом полохливим розпашілим
На білім тлі оголеного тіла
Пульсує невичерпна стигла пристрасть,
тремтлива, серпанкова, росяниста.
Горить, палає — не перегорає,
Як марево спекотних небокраїв,
Як сонця кроки трепетні  дражливі,
Як щастя незворотне і можливе.
І  я живу, пестлива квітка волі,
У тому полі, в рук твоєму колі.

***

Тремтіли пальці,
Падали хвилини
Дрібними копійками на підлогу.
Зрадливо підгиналися коліна,
Заходилося серце
Дрібно-довго.
Хапалися за слово,
Мліли губи.
І погляд твій —
Вже знаєш, що не встою.
Правічний потяг
Терпко-дикий, згубний
спалив мене первісною жагою.

***

Щастя таке дитинне,
Таке голо-босе.
Сиджу на твоїх колінах,
Пестиш волосся.
Так первісно, так первинно.
Твій звук, звій запах.
Щастя моє дитинне.
Чи ж прийдеш завтра?

***

Передчуття

Жінка — вічне солоне море:
Море сліз і палкої зваби.
Мовчазна, очима говорить:
От би разом, якбИ і Як би.
От би вихопити твій стогін
Зацілованими губами,
От би глибоко і волого,
Тілосплетено  і нестямно.
От би дико, от би магічно
Замикати коло. Жагуча.
Жінка — море, солоне, вічне,
Неминуще і неминуче.

***

А хочеш, я тобі розкажу,
що осінь — це так відносно.
Що не «ой, фу, знову холодно й сиро»,
а кохатися, чуючи шепоти:
твої, дощу, глибокі й млосні,
тремтіти листочком, півподиху «Вірю»,
уткнутися в шию й не дихати трепетно.

Ти дріматимеш, такі дні для півсну,
а я слухатиму «тук-тук-тук», де твоє,
де вересневе — на павутинці,
мружитися, не вірити, що ти існуєш,
і що мрія — осіннє яблуко — дай кусну!
І не відати,як тепер — поодинці.
Як тепер, знаючи, що ми Є!

Бо осінь — це вогкість, це вуста твої,
злиті з моїми, ніколи-не-досить,
начхати-що-може-востаннє.
Німію — щастя зімлілого статуя,
руки твої — ось моя осінь,
тримай,
я більше не хочу
блукати в тумані…

Світлана Дідух-Романенко

Народилася і виросла у  місті Бориспіль. Перші поетичні рядки почала римувати ще у п’ятирічному віці. У 1998-2000 роках перемагала на конкурсах юних поетів міського фестивалю «Таланти твої, Бориспільщино!» Мої  вірші відзначені Дипломом 2-го ступеня на Всеукраїнському конкурсі-фестивалі дитячої та юнацької творчості «Наша земля — Україна», що відбувся у вересні 1998 року в МДЦ «Артек». У 1999 році стала переможницею конкурсу патріотичної поезії, присвяченого пам’яті Василя Симоненка. Написала гімн ліцею ім. Павла Чубинського, який закінчила у 2000 році.  У травні 2003 року перемогла у міжвузівському конкурсі «Київ очима молодих», організованому Київською міською державною адміністрацією.  2004 рік переможець  Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов». На даний час маю три поетичні збірки: «Моя зоря», «Дівчинка з дорослими очима» і «Душа епохи молодість». Четверта ? на стадії підготовки до друку. 2011 рік — дипломант конкурсу «Коронація слова», 2012 рік?лауреат 3-ї премії «Коронації слова» у номінації «Пісенна лірика», 2013 рік — срібна статуетка у номінації «Пісенна лірика» і диплом у номінації «Дитяча пісенна лірика».  Лауреат Премії ім.Павла Чубинського. 2012-2013 рр. — лауреат  Конкурсу-фестивалю імені Івана Коваленка. Отримала відзнаку «Молода людина року-2013» у м.Бориспіль.
З 2014 року — член Національної спілки письменників України.
Публікації: «Літературна Україна» №14 (5543) від 3 квітня 2014 р., краєзнавчий альманах «Бориспільський край» (2013 р.), антологія майданівських віршів «Небесна сотня» (Чернівці, «Букрек» 2014), антологія «Викрадення Європи» (Київ, Електрокнига, 2014), журнал «Пізнайко» № 10 (93) жовтень 2012,  журнал «Ангелятко» № 1 січень 2011, журнал «Люблю каву» №2 осінь 2013 р. та №3 зима 2014 р., антологія міжнародного поетичного фестивалю «Terra poetica», журнал «Дніпро» №9-12, 2014, регулярні публікації в бориспільських місцевих газетах «Трудова слава» та «Вісті», журналі «YOUnique».

Персональний сайт: http://www.didukh-romanenko.com/

 

 

*
Нагору